Книги по психологии

ДИНАМІКА НАУКОВИХ ПІДХОДІВ ЩОДО ВИВЧЕННЯ ПРОБЛЕМИ РОЗУМІННЯ
Периодика - Психолінгвістика

Наталія Харченко (Переяслав-Хмельницький, Україна)

У статті розглянуто різні наукові підходи щодо вивчення складного й багатогранного феномену “розуміння ” (методологічний, когнітивний, логічний, семантичний, лінгвістичний, комунікативний, психологічний,

Герменевтичний, логіко-лінгвістичний, психолінгвістичний, системно-семіотичний, психопоетичний).

Ключові слова: сприймання, розуміння, текст, концепція, мислення, пам ’ять, мовленнєва діяльність, наукові підходи.

В статье рассматриваются различные подходы к изучению сложного и многогранного феномена “понимание” (методологический, когнитивный, логический, семантический, лингвистический,

Коммуникативный, психологический, герменевтический, логико-лингвистический, психолингвистический, системно­семиотический, психопоэтический).

Ключевые слова: восприятие, понимание, текст, концепция, мышление, память, речевая деятельность, научные подходы.

The article regards different approaches to learning the complicated and manysided phenomenon “understanding” (methodological, cognitive, logic, semantic, linguistic,


Communicative, psychological, germaneutic, logic-linguistic, psycholinguistic, systemic and semiotic, psychopoetic).

Key words: perception, understanding, text, conception, thinking, memory, speech activity, scientific approaches.

Постановка проблеми. Проблема розуміння відноситься до числа світових проблем, що активно обговорюється в сучасній науці. Вона носить міждисциплінарний характер, оскільки її дослідженням займається філософія, психологія, лінгвістика, психолінгвістика, літературознавство, психодидактика. Різноманіття і взаємоперетин наукових підходів до проблеми розуміння викликані складністю й багатогранністю цього феномена.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Як наукова проблема розуміння досліджувалося в філософії (В. Ф. Асмус, Є. К. Бистрицький, С. С. Гусєв, М. К. Мамардашвіллі, В. В. Налімова), герменевтиці (М. М. Бахтін,

A. А. Брудний, Г. І. Богін, Х.-Г. Гадамер, Т. А. ван Дейк, У Кінч, Ф. Шлейєрмахер), психології (П. П. Блонський,

B. В. Знаков, О. В. Запорожець, Г. С. Костюк, В. О. Моляко,

C. Л. Рубінштейн), психолінгвістиці (В. А. Артемов, Л. С. Виготський, М. І. Жинкін, О. О. Залевська, І. О. Зимня, О. М. Леонтьєв, О. О. Леонтьєв, О. Р. Лурія, А. О. Смірнов, О. М. Соколов, Н. В. Чепелєва та ін.), нейропсихолінгвістиці (І. А. Зачесова, О. Р. Лурія, Н. Д. Павлова, Є. Д. Хомська), лінгвістиці (В. фон Гумбольдт, О. О. Потебня, Л. В. Щерба).

Мета статті полягає у висвітленні проблематики досліджень феномену “розуміння”, зокрема основних наукових підходів щодо вивчення означеної проблеми.

Виклад основного матеріалу. Термін “розуміння” бере свій початок із герменевтики (Г. Г. Гадамер, Т. А. ван Дейк, УКінч, Ф. Шлейєрмахер) - науки про інтерпретацію текстів, розкриття смислу й значення тексту в культурі, що сприяє розвитку духовності людини, її становленню як особистості, як суб’єкта культури. На думку Ф. Шлейєрмахера, розуміння як предмет герменевтики об’єднує “розуміння думок” (тобто розуміння смислів) і готовність переборювати нерозуміння [ЗсМеіегтасЬег, 1974: 151]. Г. Г. Гадамер у своїй монографії “Істина і метод” феномен розуміння розглядає під кутом зору різних наук: філософії, психології, теології, педагогіки, соціології. На думку вченого, розуміння є первинним способом буття людини, виступає як спосіб, процес, результат, думка, усвідомлення, знання, висновок, діяльність. Тому багатогранність цього поняття потребує урахування того контексту, в якому той чи інший дослідник розглядає розуміння [Гадамер, 1988].

В. В. Знаков, аналізуючи дослідження зарубіжних психологів, виокремив сім основних наукових підходів до вивчення проблеми розуміння, зокрема: методологічний, когнітивний, логічний, семантичний, лінгвістичний, комунікативний, психологічний [Знаков 1986, 1998, 2005]. Кожний з них характеризує лише один із аспектів розуміння, проте, на думку вченого, жоден не може розвиватися уособлено.

Розуміння в методологічному значенні - це науковий метод, за допомогою якого встановлюється значення наукового факту; процедура тлумачення досліджуваного явища; інтерпретація засобом спеціальних правил, що притаманні конкретній науковій галузі. Явище вважається зрозумілим, якщо знайдено коректні концепції для його опису.

При когнітивному підході - розуміння розглядається як включення нових знань у минулий досвід суб’єкта. Увага акцентується, перш за все, на змістовній об’ єктивності знання, але, за словами В. В. Знакова, те, що воно [знання] є складовою, “інтелектуального багажу” розуміючого суб’єкта й виникає в результаті його пізнавальної діяльності, хоч і визнається, проте не є предметом спеціального аналізу [Знаков 1986: 164-165]. Головний акцент у зарубіжній когнітивній психології, наголошує вчений, робиться на встановленні співвідношення між структурою об’єкта розуміння (тексту) і тими знаннями, що використовуються суб’єктом для отримання уявлення про об’єкт і визначають характер його інтерпретації. Питання про те, як відбувається процес актуалізації знань у процесі розуміння, залишається, наголошує вчений, відкритим і навіть не ставиться.

З точки зору логіки як наукової теорії - розуміння - це здатність до здійснення умовиводів. При такому підході, на думку вченого, суб’єкт розуміння розглядається не як людина з притаманними їй психологічними особливостями (певними рисами характеру, мотивами тощо), а тільки як носій знакових систем, що співвідносяться з вхідним повідомленням й визначають тип можливих виводів із нього. Такими знаковими системами є структури минулого досвіду.

Семантичний підхід передбачає, що розуміння

- це результат інтерпретації відношень: розуміння висловлювання наступає в тому випадку, коли суб’єкт усвідомлює, про яку ситуацію йдеться і як уявляє цю ситуацію мовець. Основна увага психологів приділяється проблемі смислової обробки, тобто конструювання розуміючим суб’єктом семантичного уявлення об’єкта розуміння. На думку В. В. Знакова, дискусійним у західній психології є питання про те, що здійснює вирішальний вплив на формування смислу: актуалізація перцептивного досвіду чи перетворення символічних структур. На основі аналізу праць зарубіжних психологів, учений приходить до висновку, що успішність вирішення проблеми смислової обробки значною мірою визначається ефективністю розв’язання проблеми репрезентації (що людина знає, коли розуміє що - небудь), оскільки смислова обробка й репрезентація - це взаємообумовлені компоненти “ семантичного поля” психіки розуміючого суб’єкта. Оскільки більшість робіт зарубіжних психологів присвячені аналізу розуміння людиною мовної інформації, то проблема репрезентації розглядається ними в рамках лінгвістичного аналізу розуміння [Знаков, 1998: 19].

Лінгвістичний підхід до проблеми розуміння, за словами В. В. Знакова, передбачає прагнення знайти витоки розуміння в перетвореннях структур мови. Цей підхід сформувався під впливом ідей трансформаційної граматики

Н. Хомського, згідно яких розуміння - це результат трансформації поверхової структури речення в глибинну репрезентацію, що складається з простих стверджувальних конструкцій. Стратегія інтерпретації лінгвістичного матеріалу безпосередньо залежить від характеру актуалізованих знань, а значення окремих слів краще розуміються з точки зору їх внеску в процес інтерпретації [Знаков, 1998: 19].

Комунікативний підхід щодо означеної проблеми передбачає, що взаєморозуміння - це результат узгоджених цілей співбесідників і застосованих ними постулатів спілкування. Відмінна риса комунікативного підходу до проблеми розуміння, зазначає В. В. Знаков, полягає в аналізі специфічної активності суб’єкта, що виражається в необхідності визначити цілі партнера і використовувані ним правила спілкування, а також формуванні власного ставлення до співрозмовника.

Психологічний підхід до проблеми розуміння передбачає аналіз психічних здібностей, операцій і дій, що беруть участь у формуванні індивідуальних стратегій розуміння. Головна мета психологічних досліджень полягає в конкретизації суб’єктивних шляхів детермінації розуміння.

Аналізуючи наукові підходи зарубіжних учених щодо проблеми розуміння, В. В.Знаков робить висновки, що основні їхні зусилля були спрямовані на вивчення не процесуальних, динамічних, а статичних аспектів даного психологічного феномена. Перспективним, на думку вченого, є дослідження механізмів розуміння у взаємозв’язку з розкриттям таких понять, як “ціннісно-смислова позиція особистості”, “смислові утворення”, “смислові нормативи”.

У монографії О. О. Залевської розкрито наукові підходи, кожен з яких відображає власну сторону багатогранного й складного феномена “розуміння”, зокрема: логіко-лінгвістичний, системно-семіотичний, герменевтичний, когнітивний, психолінгвістичний, психопоетичний [Залевська, 2005]. Розглянемо їх.

Логіко-лінгвістичний підхід, розроблений Л. Г Васильєвим, спрямований на розкриття семіологічної основи розуміння повідомлень, розробку семіологічно - орієнтованої типології розуміння текстів. Розуміння тексту з позиції логіко-лінгвістичного підходу - це система міркувань. Тому реципієнт, який намагається зрозуміти міркування, зобов’язаний знати правила отримання умовиводу і дотримуватися правил аргументації. Вивчаючи особливості розуміння наукових текстів, Л. Г. Васильєв виокремив ступені цього процесу: впізнавання (просте фіксування в свіжості слів і висловлювань), осягнення (вихід у сферу фонду “загальних знань”), декодування (розуміння індивідуального поля сигніфікату), осмислення (залучення індивідуальних полів сигніфікатів, у результаті чого утворюється індивідуальний портрет тексту), інтерпретація (порівняння індивідуальних полів сигніфікатів) [Васильєв, 1991: 36-38].

На думку О. О. Залевської, логіко-лінгвістичний підхід не розкриває всієї складності проблеми розуміння тексту, а відтак необхідні інші підходи, зорієнтовані не тільки на наукові тексти з їх чіткою логікою міркувань, а такі, що ґрунтуються на інших “системах координат” і використовують дослідницькі процедури, відповідні таким системам координат [Залевська, 2005: 367].

Системно-семіотичний підхід (розуміння як переклад) - базується на теорії знака, спрямований на пояснення загальних механізмів і особливостей міжкультурного мовного розвитку, а також побудову семіотичної моделі міжкультурного спілкування в його динаміці. Основниммеханізмомміжкультурногоспілкування є семіопереклад, який визначається розробником системно - семіотичного підходу - І. Є. Клюкановим - як мовне перекодування, ментальна інтерпретативна, міжкультурна діяльність. У фокусі уваги - значення й розуміння. Ця теорія торкається як об’єкта розуміння (повідомлення або текст), так і суб’єкта (відправника й отримувача повідомлення).

Герменевтичний підхід до проблеми розуміння тексту (розуміння як пробудження рефлексії) О. О. Залевська описує на прикладі праць Г. І. Богіна. Учений розглядає феномен розуміння як одне з інобуття рефлексії - зв’язкового елементу між гносеологічним образом і наявним досвідом. Функціонування такої зв’язки Г. І. Богін описує так: образ детермінується наявним досвідом, а досвід стає предметом зміненого ставлення. Розуміння, переконує вчений, досягається через рефлексію, яка є універсальною ознакою миследіяльності людини. Вихід до розуміння через рефлексію починається з того, що людина в своїй діяльності на певний час відмежовується від практичної діяльності в якості розуміючого суб’єкта і починає бачити себе з боку, причому бачити себе розуміючого [Богін, Web: 10-11]. Рефлексія - друге (після почуття) джерело досвіду, найважливіший власне людський конструкт, що дозволяє удосконалювати всю душевну й духовну структуру особистості [Богін, 2001]. Розуміння характеризується вченим як засвоєння розумом того, що наявне або дається неявно. В процесі розуміння тексту, зауважує Г. І. Богін, відтворюються та/або утворюються численні смисли, які піддаються роздуму на основі розмежовує субстанціональну і процесуальну сторони розуміння як здатність розуміти і як численність дій, що забезпечують перехід від нерозуміння до розуміння [Богін, 2000].

Розглядаючи розуміння з позиції філологічної герменевтики, Г. І. Богін виокремлює три типи рефлексивного розуміння: семантизуюче, когнітивне, розпредмечене [Богін, 2001].

Семантизуюче розуміння (тобто декодування одиниць тексту, що виконують знакову функцію) має місце переважно у випадках порушення смислового сприймання тексту в умовах оволодіння іноземною мовою, в ситуації, коли читачу серед знайомих слів зустрічається незнайоме слово, яке підлягає семантизації.

Когнітивне розуміння виникає під час подолання труднощів у засвоєнні змісту, тобто тих предикацій, що лежать в основі пропозиційних структур тексту. При когнітивному розумінні рефлексія спрямована в сферу, що відображає досвід знань і пізнавальної роботи.

Розпредмечене розуміння необхідне у процесі діяння з ідеальними предметами (окремими смислами як реальностями свідомості, волі й почуттєвості). “Роспредметити, наголошує Г. І. Богін, - означає відновити за допомогою рефлексії певні сторони миследіяльності продуцента тексту (або відновити те, у що ці ситуації мисле діяльності перетворились в ході наступного побутування тексту в суспільстві, взагалі серед людей)” [Богін, 200: 12]. Процес розпредмеченого розуміння, зауважує вчений, може поєднуватися (суміщатися) з процесами семантичного й когнітивного розуміння або з їх не рефлективними аналогами.

Принциповою є позиція вченого щодо необхідності формування готовності до розуміння текстів через навчання рефлексії. У цьому зв’язку, погоджуємося з О. О. Залевською, яка звертає увагу на “тонку межу між навчанням технікам розуміння тексту і нав’язуванням читачу іншої інтерпретації прочитаного як “правильної”, тобто, вважає вчена, існує небезпека підміни готовності до розуміння (організованої рефлексії) готовим розумінням [Залевська, 2005: 376-377].

Загальнотеоретичні положення філологічної герменевтики і підходу до розуміння як пробудження рефлексії лягли в основу подальших досліджень, спрямованих на пошуки й виявлення різних засобів пробудження рефлексії або на моделювання миследіяльності “рефлексуючого читача” (Г. І.Богін) в процесі розуміння тексту (Див.: Галєєва 1999; Колодіна 2001; Крюкова 1999, 2000; Нефедова 1999 та ін.).

Когнітивний підхід до проблеми розуміння передбачає вивчення феномену “розуміння” з позиції розвитку наукового уявлення про процеси розуміння як побудову ментальної моделі.

Поняття ментальної моделі було введено в науковий обіг П. Н. Джонсоном-Лердом для того, щоб описати процес здійснення умовиводів у силогізмах і поширити це пояснення на розуміння текстів (Іокпвоп-Ьаігд, 1980). На думку вченого, ментальна модель - це деяке знання в довготривалій або короткотривалій пам’яті, яке відповідає таким умовам: 1) його структура відповідає структурі репрезентативної ситуації; 2) воно може складатися з елементів, що відповідають тільки перцептивним сутностям або абстрактним поняттям.

Т. А. ван Дейк і У. Кінч у своїх публікаціях розкривають концепцію моделі ситуації (що є спорідненою з поняттям ментальної моделі). Під відповідною моделлю вчені розуміють конструкт в епізодній пам’яті, що репрезентує ситуацію, про яку йдеться у тексті.

Особливу увагу Т. А. ван Дейк і У. Кінч приділяють проблемі моделювання процесів розуміння [ван Дейк,

Кинч, 1988]. Відповідно до конструктивно-інтегративної моделі розуміння У. Кінча розуміння тексту базується на ідеї пропозиції. Репрезентації тексту будуються послідовно: слово за словом, речення за реченням. У міру того як перероблюється конкретний сегмент тексту, він миттєво інтегрується з іншим текстом, поточна переробка якого відбувається в робочій пам’яті. Тобто, до репрезентації тексту додається нова пропозиція, яка миттєво інтегрується з репрезентацією тексту. Проте, зауважує О. О. Залевська, така інтеграція має особливий статус. Оскільки робоча пам’ять до цього моменту залишається повністю завантаженою і повинна бути очищеною, щоб звільнити місце для наступних речень, то все сконструйоване переводиться в довготривалу пам’ять. Як наслідок цього тільки одна або дві найбільш важливі (центральні) пропозиції зберігаються в фокусі уваги як ревалентні для подальшої переробки тексту. Активна переробка фокусується тільки на поточному реченні і на будь-якій інформації, що вибирається із довготривалої пам’яті з метою такої переробки [Залевська, 2005: 383-384].

Сучасне трактування категорії “ментальна модель” зустрічаємо у М. Л. Смульсон, яка визначає ментальну модель світу як психологічний конструкт, який фіксує результат інтелектуального пізнання світу людиною, рівень розуміння людиною себе, інших та довкілля. Ментальна модель тісно пов’язана зі знаннями та переконаннями особистості, з інтелектуальною обробкою (відображенням, усвідомленням, закарбуванням та інтерпретацією) особистого досвіду.

О. О. Селіванова зазначає, що ментальна модель ґрунтується на сприйнятті людиною світу залежно від самого світу і її знань, досвіду (тобто межі наших моделей є межами нашого світу).

Отже, когнітивний підхід до вивчення процесів розуміння на сучасному етапі передбачає обов’язкове


Врахування особливостей психічних процесів людини. Й оскільки, на думку О. О. Залевської, вони протікають в індивідуальній свідомості, то мають досліджуватися у взаємодії з комплексом пізнавальних процесів (сприймання, пам’ять, мислення та ін.) та з урахуванням специфіки цих процесів, що реалізуються в поєднанні усвідомленого з неусвідомленим, безперервного з дискретним, вербального з невербальним [Залевська, 1988].

Психолінгвістичний підхід щодо феномену “розуміння” базується на фундаментальних концепціях Л. С. Виготського (про функціональну системність вищих психічних процесів та процесуальність мовленнєвого сприймання), О. М. Леонтьєва (про діяльнісний характер мовленнєвого сприймання та випереджувальне відображення дійсності нервовою системою у цьому процесі), М. І. Жинкіна (про рівні мовленнєвого сприймання й функціональну роль універсального предметного коду в процесі мовленнєвого сприймання), В. А. Артемова (про аналітико-синтетичний характер мовленнєвого сприймання), О. Р. Лурії (про механізми сприймання). Ці концепції були теоретично осмислені й набули подальшого розвитку в працях О. О. Леонтьєва (про динамічну побудову образу змісту тексту), О. М. Соколова, О. А. Смирнова, (про опорні слова (“смислові віхи”) та їх роль у процесі смислового прогнозування). О. О. Залевської (про механізми еквівалентних смислових замін), О. І. Зимньої (про смислове сприймання як єдиний процес взаємодії сприймання й розуміння), А С. Штерн (концепція “набору ключових слів” як результату смислової “компресії” тексту) та ін.

Найбільш повне уявлення про характер та рівні мовленнєвого сприймання знайшло відображення у загальнопсихологічній концепції смислового сприймання М. І. Жинкіна [Жинкін 1958, 1964]. Процес смислового сприймання представлений у вигляді двох етапів - сенсорного й перцептивного. Сенсорний рівень включає аналітичний розклад синтетичного акустичного образу, перехід з акустичного коду на код нервових імпульсів, виокремлення й утримання ознак на час, необхідний для прийняття рішення про фразу. Перцептивний рівень мовленнєвого сприймання включає первинний синтез слова; повний синтез слова; перехід на код певного словесного субстрата; фразовий синтез слів в систему повідомлення; вторинну аналітико-синтетичну переробку всієї фрази (повідомлення) з метою визначення повного й точного смислу; розуміння думки й утримання її через певний замінник; перехід на натуральний, внутрішній код.

Згідно з концепцією М. І. Жинкіна, під час смислового сприймання мовленнєвого відрізку ланцюг сприйнятих речень, або фраз перетворюється у так званий універсальний предметний код, у так звану модель фрагменту дійсності. Саме тому вчений був переконаний, що розуміти треба не мовлення, а дійсність. Досягається це за допомогою найважливішого механізму мовленнєво-мислиннєвої діяльності - внутрішнього мовлення, яке є транслятором для взаємного розуміння і реалізується через універсальний предметний код - УПК, що переробляє не тільки вербальну інформацію, але й інформацію про дійсність, що поступає через різні органи відчуттів [Жинкін 1982: 92-93].

Концепція смислового сприймання М. І. Жинкіна набула подальшого розвитку в працях О. І. Зимньої [Зимня, 1976]. Смислове сприймання вчена визначає як єдиний процес сприймання й розуміння; це перцептивно- мислиннєво-мнемічний процес, що активізує основні когнітивні системи: сприймання, пам’ ять, мислення. У той же час О. І. Зимня розмежовує процесуальну сторону смислового сприймання (осмислення - встановлення смислових зв’язків) і результативну (розуміння й нерозуміння). При цьому нерозуміння - це не відсутність процесу осмислення, а лише його негативний результат.

Психологічна схема смислового сприймання представлена О. І. Зимньою у вигляді системи з трьома рівнями: спонукально-мотиваційний, формувальний (аналітико-синтетичний) і реалізуючий (виконавський). Спонукально-мотиваційний рівень поєднує ситуативно- контекстуальну (стимульну) інформацію та власне мотиваційну сферу.

Формувальний (аналітико-синтетичний) рівень функціональної моделі смислового сприймання містить чотири взаємопов’язані фази: 1) смислове прогнозування; 2) вербальне співставлення; 3) встановлення смислових зв’язків між словами, синтагмами та іншими смисловими ланцюгами; 4) смислоформулювання й прийняття смислового рішення.

Реалізуючий (виконавський) рівень формує задум відповідної мовленнєвої реакції на основі встановленого загального смислу сприйнятого повідомлення.

Серед базових принципів концепції смислового сприймання С. І. Лебединський називає такі: принцип детермінованості, випереджувального відображення й динамічної згорнутості. Принцип детермінованості проявляється як в обумовленості процесу мовленнєсприймання впливом попереднього досвіду, так і в наявності власне стимулюючого рівня. Принцип випереджувального відображення дійсності передбачає висунення смислової гіпотези, що де термінується попереднім досвідом, ситуацією спілкування й контекстом мовленнєвого повідомлення. Принцип динамічної згорнутості реалізується в розгортанні апріорно висунутої смислової гіпотези і згортанні результатів її аналізу в загальний смисл сприйнятого повідомлення [Лебединський, 2008].


У розуміння О. О. Леонтьєва, образ змісту тексту - це сам процес розуміння. Образ змісту тексту принципово динамічний, процесуальний. Він не є, а будується (становиться), й лише в постійному становленні - його буття. Учений переконаний, що неможливо уявити собі статичний, “точковий” образ змісту літературного твору. За розумінням тексту стоїть постійно змінний світ подій, ситуацій, ідей, почуттів, стимулів, цінностей людини - реальний світ, що існує поза і до тексту. Серед форм “закріплення” смислу тексту О. О.Леонтьєв називає переказ тієї ж думки іншими словами, переклад на іншу мову, смислову компресію тексту, побудову образу предмета чи ситуації, формування особистісно-смислових утворень, емоційної оцінки подій [Леонтьєв, 1999: 141].

Образ побудови змісту тексту в розумінні

О. О. Леонтьєва перетинається з поняттям “проекції тексту” (Н. В. Рафікова), під якою вчена розуміє ментальне утворення (концепт тексту, смисл тексту як цілісність), продукт процесу смислового сприймання тексту реципієнтом, що в тій чи іншій мірі наближається до авторського варіанту проекції тексту [Рафікова 1999].

На сучасному етапі психолінгвістичні дослідження процесів розуміння розвиваються у тісному взаємозв’язку зі становленням і розвитком новітніх наукових підходів у галузі психології пізнавальних процесів, штучного інтелекту, машинного моделювання психічних процесів.

Достатньо детально О. О. Залевська описує психопоетичний підхід до розуміння як вияву особистісного смислу, спираючись на дослідження В. О. Пищальнікової [Пищальнікова, 1993, 1999]. Так, В. О.Пищальнікова акцентує увагу на тому, що авторська проекція тексту складає одну з можливих його інтерпретацій. Учена визначає художній текст як мовленнєвий твір, що має естетичну цінність. У зв’язку з цим вона дає визначення естетичної мовленнєвої діяльності, метою якої є репрезентація особистісних смислів, а результатом її стає художній текст як сукупність естетичних мовленнєвих актів. У процесі розуміння тексту в реципієнта має бути актуалізована система смислів, яка співвідноситься ізсмислами, що представлені в даному тексті, тому надзвичайно важливо, на думку В. О. Пищальнікової, те наскільки мотивовано мовна форма презентує авторські особистісні смисли. Базу для розуміння художнього тексту реципієнтом складає спів падіння концептуальних систем автора й реципієнта [Пищальнікова, 1999].

Висновки. Важливість розглянутих досліджень

0. 0. Залевська пояснює тим, що вони можуть лягти в основу інтегративної теорії тексту і його розуміння. Основоположні тези цієї теорії вчена формулює таким чином: природні процеси розуміння тексту забезпечуються дією складного ансамблю відповідних психічних механізмів і протікають на рівні усвідомленості при взаємодії комплексу зовнішніх і внутрішніх факторів; пояснювальна сила подібної теорії значною мірою забезпечується її здатністю критично осмислити результати досліджень, що здійснюються з позицій різних наукових підходів до тексту і його розуміння [Залевська 2005].

Перспективи подальших досліджень вбачаємо в аналізі підходів щодо моделювання процесів сприймання й розуміння мовленнєвого повідомлення.

ЛІТЕРАТУРА

1. Богин Г. И. Обретение способности понимать: Введение в филологическую герменевтику / Г. И. Богин. - [Электронный ресурс]. - Http://www. bim-bad. ru/docs/ bogin_ponimanije. pdf

2. Гадамер Х.-Г. Истина и метод: Основы филос. Герменевтики / Х.-Г. Гадамер :Пер. с нем. /Общ. ред. и вступ. ст. Б. Н. Бессонова. - М.: Прогресс, 1988. - 704 с.

3. Дейк Т. А. ван, Кинч В. Стратегии понимания связного текста // Новое в зарубежной лингвистике. - М.: Прогресс. - 1988. - Вып. ХХІІІ. - С. 153-211.

4. Жинкин Н. И. О кодових переходах во внутренней речи / Н. И. Жинкин // Вопросы языкознания. - 1964. - № 5.

5. Жинкин Н. И. Речь как проводник информации / Н. И. Жинкин. - М.: Наука, 1982.

6. Залевская А. А. Пониманиетекста: психолингвистический подход / А. А.Залевская. - Калинин: Изд-во КГУ, 1988. - 95 с.

7. Зимняя И. А. Лингвопсихология речевой деятельности / И. А.Зимняя. - М.: Московский психолого-социальный институт, Воронеж: НПО “МОДЭК”, 2001. - 432 с.

8. Зимняя И. А. Смысловое восприятие речевого сообщения / И. А. Зимняя // Смысловое восприятие речевого сообщения. - М.: Наука, 1976. - С. 5-33.

9. Знаков В. В. Основные направления исследования понимания в зарубежной психологии / В. В. Знаков // Вопросы психологии. - 1986. - № 3. - С. 163-171.

10. Знаков В. В. Понимание в познании и общении / В. В. Знаков. - М.: Изд-во Институт психологии РАН, 1998. - 232 с.

11. Знаков В. В. Психология понимания: Проблемы и перспективы / В. В. Знаков. - М.: Изд-во “Институт психологии РАН”, 2005. - 448 с.

12. Леонтьев А. А. Основы психолингвистики / А. А.Леонтьев.

- М.: Смысл, 1999. - 287 с.

13. Пищальникова В. А. Психопоэтика : монография /

В. А. Пищальникова. - Барнаул: Изд-во Алт. Ун-та, 1999.

- 175 с.

14. Рафикова Н. В. Психолингвистические исследования процессов понимания текста : монография / Н. В. Рафикова. - Тверь: Твер. Гос. Ун-т, 1999. - 144 с.

15. Селіванова О. О. Лінгвістична енциклопедія / О. О.Селіванова. - Полтава: Довкілля, 2010. - 844 с.