Книги по психологии

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КОМУНІКАТИВНИХ ОПЕРАЦІЙ ДЕРЖАВИ
Периодика - Психолінгвістика

Георгій Почепцов

(Київ, Україна)

В статті розглядаються проблеми забезпечення комунікативних операцій держави. Доведено, що інформаційний простір є більш легким для трансформації, ніж простори фізичний чи віртуальний, оскільки там є суттєва інерційна складова, як гальмує трансформації; інформаційна складова будь-яких дій займає багато часу, ресурсів, так як в них лежить ефективніть дій в реальному просторі.

Ключові слова: комунікативні операції, мас-медіа, інформаційний простір, реальний простір.

В статье рассматриваются проблемы обеспечения коммуникативных операций страны. Доказано, что информационное пространство более легкое для трансформации нежели физическое или виртуальное пространства, так как там есть существенная информационная составная, которая приостанавливает трансформации; информационная составная каких-либо действий занимает много времени, ресурсов, так как в них лежит эффективность действий в реальном пространстве.

Ключевые слова: коммуникативные операции, масс-медиа, информационное пространство, реальное пространство.

The article deals with a problem of providing the communicative operations of a state. It is proved that informational space is simpler for transformations as physical or virtual ones because they have sufficient informational component which pause transformations; informational component of any actions takes much time, resources, because they have efficient actions in a real space.

Key words: communicative operations, mass-media, informational space, real space.

Комунікації держави, або державні комунікації (в Україні не можна визначати це як урядові комунікації, оскільки тоді поза залишаються президентські комунікації) є, як це не дивно, найменш дослідженою сферою комунікацій. Для України це є зрозумілим хоча б тому, що все це є принципово новою ділянкою. Тим більше, що реальна відсутність громадянського суспільства не створює відповідний тиск на владу, який би примусив 'її більш активно відповідати перед суспільством, як за позитив, так і за негатив, який породжується на постійній основі в цій роботі.

Держава завжди і всюди намагається отримати підтримку населення, особливо під час нових ініціатив, бо вона дозволяє владі спиратися не лише на себе. Партія при владі повинна розповісти про виконання своїх обіцянок виборцям, а також залучити їх до нових проектів, які можуть допомогти їм у майбутніх виборах. Відсутність підтримки населення породжує відсутність можливості проведення реформ. Україна немає тих реформ, про які говорить, саме через те, що населення реально виведене від влади по той бік барикад. Воно захищається від дій влади, а не підтримує їх. Воно скоріше очікує від цих дій негативу, ніж позитиву.

Професор М. Кумар [1] використовує, наприклад, термін комунікативні операції Білого дому в своїй книзі [2]. Це можна пояснити, мабуть, тим, що інформаційні операції належать на сьогодні виключно військовим. Адже комунікація є принципово двостороннім процесом, який враховує інтереси адресата. Вона також очолювала відповідний перехідний центр між двома президентами, який акумулював і передавав досвід від однієї команди до іншої [3].

М. Кумар виділяє чотири функції, які виконує президентський апарат в сфері комунікації [2, р. 6]:

- просування президента і його політики,

- роз’яснення дій і думок президента,

- захист його від його критиків,

- координація паблісіті президента в адміністрації і за межами столиці.

В системі, де є суттєва залежність влади від населення, все це дуже серйозні

Завдання. Президент завжди буде почувати себе некомфортно під прицілами фото - і телекамер. Комунікативний апарат адміністрації може «пом’якшити» ці стосунки, що спрацьовує на користь державного управління.

Досить важливим в такому функціонуванні є наступний принцип, про який ми часто забуваємо [2, р. 7]: «Викликом для президента і його співробітників є потреба виходити на публіку до того, як це зроблять його критики, щоб сформувати позитивні думки стосовно президента і його політики. Цей захист президента є досить важливим, бо якщо публіка прийняла якусь точку зору, 'її буде досить важко змінити».

Про проактивність, а не реактивність весь час повторює і К. Х’юз, що була радником президента Буша. Це теж є наслідком вищезазначеного правила про те, що сформовану думку досить важко змінити [4]. Вона наводить цікаві факти про практику спічрайтерської роботи з президентом Бушем. Коли готується важлива промова, телефон весь час дзвонить. Буш може казати наступне [4, р. 146-147]: «П’ятий абзац на другій сторінці розповідає те саме, що абзац четвертий на попередній сторінці», «Вся сторінка побудована на повторенні», «Ця частина досить пасивна. Я плавати як корок. Мені потрібні активні дієслова». До речі, Буш сам слухав курс з риторики під час навчання в Єльскому університеті.

На відміну від нас американці розуміють, що журналісти не є цільовою аудиторією, вони лише передають слова далі - публіці. Тому для цілей розмови з населенням можна виористати і інші джерела. Наприклад, в часи Ніксона була застосована практика, яку можна порівняти з радянськими лекторам ЦК, оскільки по країні їздили виступаючі, що пояснуювали в’єтнамську політику Ніксона [5, р. 36]. В іншому випадку економічні доповіді розсилалися з Білого дома університетським професорам економіки. Всі ці люди стають замінниками офіційних осіб, вони не лише можуть охопити ширше коло слухачів, а й бути сприйнятими більш гарно в країні, оскільки вони мають ще й свій авторитет зі своєї професійної ділянки. Тобто ті ж самі смисли в цьому випадку вкладаються в нові комуінкативні ланцюжки, що має більшу ефективність, аніж виступ президента у столиці, де перенасичені інформацією столичні журналісти не хочуть реагувати на те, на що добре прореагують журналісти регіональні.

Слід також визнати, що якщо США мають більші теоретичні обгрунтування роботи комунікативного апарату держави як цілого, то англійці досягли більших успіхів у вивченні конкретного і практичного фунціонування. Навіть сама ідея спін-доктора, який здатен коригувати інформаційний простір, більш англійська. ніж американська.

Деякі нюанси цієї роботи можна побачити в британських дослідженнях, наприклад, Дж. Ліз-Маршмент [6-7]. Це створення спеціального урядового підрозділу, який повинен займатися демонстрацією виконання передвиборчих обіцянок. Там працює всього 6-7 людей. Але якщо це окрема бюрократична одиниця, вона починає активно функціонувати, породжуючи таку інформацію. Ще одним новим для нас є завдання корекції очікувань людей. Адже коли цього немає, люди завищують те, що вони хочуть отримати. І потім виникає справедливе незадоволення.

Є й інші типи завдань, над якими ми особливо не замислюємся. Одна з британських фірм, наприклад, мала завдання повернути позитивне відношення до прем’єра Блера [8]. За роки надходження у владі знижується рівень зв’язку


Політика і населення. Адже політики знову починають любити населення, коли воно преретворюється у виборців. При цьому цікавим є набір завдань, які тоді були поставлені:

- бренд нових лейбористів,

- приєднання Тоні Блера до електората

- стратегія дій по відношенню до консерваторів.

Західні спічрайтери є скорше політичними радниками, які своїми словами, що в результаті скаже з їх подачі перша особа, творять нову реальність. В радянські часи ми мали щось схоже, що можна побачити за спогадами В. Александрова [9]. Тут консультанти ЦК породжували нові ідеї, а не виступали в ролі вербального оформлення чужих думок, як це часто буває сьогодні. До речі, для Горбачова, хоча він і намагався про це не говорити, тести писали/ правили на рівні членів Політбюро - це робили В. Медведев і О. Яковлев.

Чисто «вербальні» спічрайтери не можуть привнести нічого нового, вони не можуть принципово збагатити текст. Перша особа теж має обмежені можливості по його створенню. В результаті ми маємо збіднені тексти, які не запам’ятовуються і не переказуються. Вони існують виключно ритуально замість того, щоб стати реальним спілкування влади і населення.

Інший приклад можна знайти в біографії В. Фаліна, якому довелося теж виступити в ролі спічрайтера М. Хрущова в 1961 р. для виступу з приводу 20- річчя нападу Німеччини на Радянський Союз разом з Трояновським і Лебедевим, згадує, як він сказав Хрущову, що цифри загиблих у війні є неправдою [10]. Хрущов запитав, а які реальні цифри. Той відповів десь 23 мільйони, тому в тексті доповіді виникла цифра «більше двадцяти мільйонів», яка і звучить по сей день. Тобто в цьому випадку спічрайтер не описував, а сам створював реальність.

Творить нову реальність і прес-секретар. Цікавий приклад цьому дає нам прес-секратарь Ф. Рузвельта Стів Ерлі. У явіть собі про нього пишуть, що без нього не було в другого терміну Рузвельта, бо він би не зміг пройти так добре роки великої депресії. Книга про нього взагалі зветься «Творення ФДР» [11]. Він придумав багато речей, які були неіснуючими до нього. Він робив власні щоденні прес-конференції, він запропонував відомі радіобесіди Рузвельта, він настільки добре працював з журналістами, що навіть республіканські газети були заповнені думками президента-демократа.

Нові медіа надають владі нові можливості. Адже вони починають охоплювати нові масиви отримувачів інформації. І особливо це стосується молоді, яка поступово відходить від старих варіантів медіа. Покоління, яка вийде на сцену в 2020 р., народилося між 1980 і 1991. І воно сьогодні досить серйозно вивчається, щоб зрозуміти ті зміни, які з ним йдуть (див., наприклад, [12-13]). Сьогодні це в першу чергу цікавить бізнес, а повинно більше цікавити і політиків і державне управління. Адже це ті, хто буде керувати, як і ті, ким будуть керувати.

Молоді люди мають нові комунікативні звички. Наприклад, відео для них є таким же реальнім як і досвід [12, р. 180]. За допомогою візуальної інформації вони отримали більшу частину своєї інформації про світ. Це покоління буде дивитися на екран, навіть тоді, коли поруч буде розгортатися сама подія.

Ми багато говоримо про ту нову роль, яку починає грати в суспільстві

Інтернет, тому особливо цікавими є ті, хто акцентує досить помірковані оцінки цих процесів. Серед них є Ч. Лідбітер, що був радником Тоні Блера (див. про нього [14-15], його сайт - Www. charlesleadbeater. net). Він підкреслює, що реальний вимір Інтернета можна побачити по його відповідям на наші виклики, чи дає він нам щось нове в таких сферах [16]: як ми можемо організувати себе, як можуть робитися важливі речі, чи зможемо ми розв’язувати наші соціальні проблеми на новому рівні. Івін приходить до висновки, що поки що Інтернет-технології не дали відповідей на реальні проблеми, які має людство.

Сьогодні цікавий досвід породжує також уряд Великобританії, коли вони перейшли на такий вимір державного управління, як рівень щастя в країні. Це намагання працювати з принципово нематеріальним параметром, що досить важко через його суб’єктивність. Але те. що саме він, а не рівень економічного зростання, демонструє, наприклад, Бутан. Він знаходиться в десятці найщасливіших країн світу, зрозуміло, не маючи того рівня матеріального насичення, яке мають західні країни.

Україна, як і увесь пострадянський простір, ще не навчилися розмовляти з власним населенням. Ми не чуємо від влади відповідей на питання, які всіх нас хвилюють. Складається враження, що влада живе окремо і своїм паралельним від населення життям. Цього не може бути морально і це не є навіть ефективним методом управління.

Держава повинна вміти захищати себе не лише в фізичному, а й інформаційному і віртуальному просторах. Перебудова, наприклад, була атакою саме в віртуальному просторі, яку держава викликала сама на себе. Горбачов і Яковлев намагалися в результаті змінити ідеологічні вектори держави, що і було зроблено. Корабель поплив у зовсім іншому напрямку.

Спічрайтер, спін-доктор і прес-секретар працюють в першу чергу в інформаційному полі. Своєю роботою там вони забезпечують рух держави як в фізичному, так і віртуальному полі. Наприклад, Радянський Союз був досить оптимістичною державою. Всі його інформаційні і віртуальні потоки (приміром, кіно) створювали оптимізм в населення. Замість телебачення працювали пісні і кіно, породжуючи модус щасливого життя, що компенсувало багато прогалин в реальному житті людей. Тобто реально існують технології, які налаштовані на збільшення оптимізму у великих мас людей. Якщо сьогодні ми починаємо новини з автомобільної аварії на житомирській трасі, то це чітко зворотнє налаштування людей на песимізм. Бо тоді породжувалася ідея «все добре і буде ще краще», а сьогодні домінує ідея «все погано і буде ще гірше».

Інформаційний простір є більш легким для трансформації, ніж простори фізичний чи віртуальний, бо там є суттєва інерційна складова, як гальмує трансформації. Тому саме інформаційний простір є таким цікавим для всіх. І для військових, і для політиків, і для держуправлінців. Саме тому інформаційна складова будь-яких дій займає все більше і більше і часу, і ресурсів, оскільки в них лежить і ефективніть дій в реальному просторі. Можна прогнозувати, що майбутнє буде скорочувати фізичний простір за рахунок розширення інформаційного і віртуального. Адже і сьогодні люди проводять перед телевізором чи в Інтернеті все більше і більше годин на день, забуваючи про реальність.


ЛІТЕРАТУРА

1. Prof. Martha Joynt Kumar // marthakumar. com/profile. htmlhttp://

2. Kumar M. J. Managing the President’s message. The White House communication operations. - Baltimore, 2007.

3. The White House transition project reports. 2009 - 33. The White House Office of Communications // marthakumar. com/communications/whtp-2009-33.pdf

4. Hughes K. Ten minutes from normal. - New York, 2004.

5. Maltese J. A. Spin control. The White House Office of Communications and the management of presidential news. - Chapel Hill - London, 1992.

6. Lees-Marshment J. Political marketing. Issues and applications. - London - New York, 2009.

7. The political marketing revolution. Transforming the government of UK. - Manches­ter - New York, 2004.

8. Reconnecting the Prime-Minister // Www. promisecorp. com/documents

9. Александров В. Кронпринцы в роли оруженосцев. Записки спичрайтера. - М., 2005.

10. Интервью с Валентином Фалиным: Вторая мировая война началась не в 39-м, операция «Немыслимое» и многое другое // alternathistory. org. ua/intervyu-s - valentinom-falinym-vtoraya-mirovaya

11. Levin L. L. The making of FDR. The story of Stephen T. Early, America’s first modern press secretary. - Amherst, 2008.

12. LuntzF. I. What Americans really want... really. The truth about our hopes, dreams, and fears. - New York, 2009.

13. Zogby J. The way we’ll be. The Zogby report on the transformation of the American dream. - New York, 2008

14. Charles Leadbeater // en. wikipedia. org/wiki/Charles_Leadbeater

15. Charles Leadbeater. About me // Www. charlesleadbeater. net/about-me/about-me. aspx

16. Leadbeater C. The internet and society in the 21st century. British Library Strategy Seminar // Www. charlesleadbeater. net/cms/xstandard/