ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СТРУКТУРИ ПСИХОЛОГІЧНОГО ЗДОРОВ’Я

І. Г алецька

У статті розглянуто двофакторну структуру психічного здоров’я. З позицій системного підходу запропоновано модель психологічного здоров’я, охарактеризовано його структуру, визначено критерії та їхні властивості.

Ключові слова: психологічне здоров’я, системний підхід, критерії психічного здоров’я.

Г алецкая И. Общая характеристика структуры психологического здоровья. В статьи рассмотрена двофакторная структура психического здоровья. С позиций системного подхода предложена модель психического здоровья, наведена характеристика его структуры, определены критерии и их свойства.

Ключевые слова: психологическое здоровье, системный подход, критерии психического здоровья.

Haletska I. The General Description of Structure of Psychological Health. In the articles is considered the twofaktor structure of psychical health. From view of system approach the model of psychologicall health is proposed, of his structure of model is descripted, criteria of psychological health are appointed.

Key words: psychological health, system approach, criteria of mental health.

Здоров’я людини є відкритою динамічною функціональною системою, інтегративність якої виявляється у біологічних, медичних, соціальних, економічних та філософських аспектах, а індивідуальну і суспільну цінність здоров’я зумовлює те, що здоров’я одночасно є об’єктом споживання та інвестицій. Здоров’я нації визнають показником цивілізованості держави, який відображає соціально-економічне становище суспільства та є головним критерієм доцільності й ефективності всіх без винятку сфер господарської діяльності (резолюція ООН №38/54 від 1997). На зміну прийнятій ВООЗ (WHO, World Health Organization) у 1948 році офіційній дефініції здоров’я як стану повного фізичного, психічного та соціального благополуччя, а не просто відсутності захворювань, прийшов континуальний підхід. Здоров’я пропонують розглядати як “диспозицію” - “здатність людини до реалізації власних фізичних, психічних та суспільних можливостей в умовах взаємовпливу людини та середовища” [8, 458]. Акцентується значимість здоров’я як засобу й загальної спроможності організму до всебічного розвитку і відповідності актуальним вимогам.

Динамічний та інтеракційний підходи розглядають здоров’я, як певний біопсихологічний потенціал для адаптації та гармонійного функціонування людини за наявності різноманітних фізичних, біологічних, психологічних і соціальних чинників.

Здоров’я доцільно розглядати як стан функціональної ресурснос- ті, який забезпечує підтримування гомеостазу внутрішнього середовища та самопочуття, визначає адаптацію до змінних умов середовища та детермінує можливість саморозвитку на основі наявних ресурсів. Важливим для розуміння сутності здоров’я є трактування цього поняття не як позначення певного гіпотетичного стану ідеально успішного функціонування, а як фактично наявний інтегративний стан функціонування. Останні роки у фокусі досліджень перебуває проблема психічного здоров’я, яке визнають провідною детермінантою здоров’я, та й індивідуального благополуччя особи загалом. Доцільно розглянути двофакторну структуру психічного здоров’я: структурно-процесуальне психічне здоров’я і психологічне здоров’я. Структурно-процесуальне психічне здоров’я стосується психічної діяльності, характеристик процесів та властивостей когнітивної і емоційно-вольової сфер. Психологічне здоров’я є втіленням соціального, емоційного та духовного благополуччя (як ресурсу й стану), оскільки є потенційною передумовою забезпечення життєвих потреб щодо активного способу життя, досягнення власних цілей, адекватної та оптимальної взаємодії з людьми, соціальним й іншим оточенням. Психологічне здоров’я охоплює семантичні аспекти психічного здоров’я, властивості Я та ноогенної сфери людини, переконання, ідентичність, а також духовну сферу [2].

На основі аналізу теоретичних й емпіричних досліджень було визначено структуру моделі психологічного здоров’я. Стрижнем цієї моделі є логічні рівні, ідею яких запропонував у сімдесятих роках XX століття Г. Бейтсон [і] з урахуванням принципів ієрархій Б. Рассела та А. Уайтхеда [6]. Далі модель логічних рівнів була розвинута Робертом Ділтсом як модель єдиного поля з метою визначення реци - прокних зв’язків окремих психічних якостей індивіда й можливостей урахування складної системної їх взаємодії під час здійснення діагностики та проведення психологічних інтервенцій. Системний принцип організації полягає у наявності складної ієрархії рівнів: вищий рівень містить попередні; кожному рівню притаманні власні закономірності; зміни на вищому рівні зумовлюють зміни на нижчих;

Зміни на нижчих рівнях зумовлюють лише кількісні зміни якісних властивостей; ієрархії можуть бути взаємопов’язані. Запропонована модель психологічного здоров’я ґрунтується на біопсихоекологічно - му підході й розглядає загальні закономірності реляцій особи та ситуації. Причому особа трактується як суб’єкт, діяльність якого може змінювати властивості ситуації об’єктивно, водночас зміна ставлення суб’єкта до ситуації загалом, окремих властивостей чи розвитку ситуації може мати обмежувальний або посилювальний вплив на ресурси особи, їхню доступність для застосування і таким чином визначати поведінку й відчуття суб’єктивного благополуччя особи кількісно та якісно.

Модель єдиного поля, яку розробив Р. Ділтс, містить шість ней - рологічних рівнів поведінки людини: оточення, поведінка, здібності/ здатності/вміння, переконання/цінності, ідентичність та духовність. Кожен із цих рівнів має свої властивості, закономірності та взаємодіє із сусідніми рівнями. Рівень оточення/середовище стосується конкретних зовнішніх обставин, місця події, властивості та характеристик ситуації, які можуть бути сприятливими або обмежувальними стосовно дії. Поведінка виявляється певною діяльністю, взаємодією із середовищем, характеризується рівнем активності та особливостями поведінкових стратегій, є експліцитним рівнем психологічного здоров’я. Здібності, навички і стратегії (научіння, запам’ятовування, прийняття рішення, творчий потенціал, мисленнєві стратегії) є передумовою конкретних форм поведінки, оскільки на основі здібностей генерується дія з урахуванням конкретного контексту. Здібності стосуються когнітивних карт і стратегічного планування, а також визначають спосіб вибору та контролю дії. Рівень здібностей і здатностей є межею психологічного здоров’я, оскільки нижчі рівні є виявом взаємодії із ситуацією чи середовищем, причини та мотиви, а також стратегії й тактики якої перебувають на вищих логічних рівнях. Джерелом активації ментальних і безпосередньо поведінкових стратегій є переконання та цінності. Переконання/цінності є своєрідною “ментальною основою” ініціації і здійснення планів та стратегій, прийняття рішення про доцільність дій та/чи необхідність удосконалення здатностей. Переконання і цінності є двома боками медалі, які формуються у процесі індивідуального досвіду, а потім визначають подальші напрями формування цього досвіду. Ці логічні або псевдологічні причинно-наслідкові зв’язки між явищами чи поняттями Р. Ділтс називає переконання - узагальненням будь-яких взаємин між елементами досвіду. І хоча, на перший погляд, такі логічні схеми цілком усвідомлені, їхнім підґрунтям є неусвідомлю - вані причини та механізми, які, виникнувши одного чудового дня, визначають (інколи сприятливо, інколи - ні) наші дії протягом тривалого часу. Переконання - це наші принципи, які часто незалежно від нашого усвідомлення керують нашими діями. Цінності є фундаментом індивідуального досвіду, на яких ґрунтуються переконання. Цінності виявляються у позитивному або негативному оцінюванні об’єктів світу людини та суспільства загалом. Саме цінності визначають систему координат переконань та є підґрунтям ідентичності. Ідентичність - самовідчуття інтеграції цінностей і переконань, знань про себе, самооцінок, цілей. Сутність ідентичності виявляється стрижневими цінностями та переконаннями, які визначають пріоритети дій. Духовність виявляється у сприйнятті особою великих систем, до яких вона належить, у межах яких функціонує, до яких вважає себе причетною. Духовність полягає у відчутті сенсу й призначення дій.

Стрижневим елементом структури психологічного здоров’я є переконання, які визначають спрямованість та оцінку ймовірності й доцільності будь-якої діяльності. Альберт Елліс сформулював положення, які основуються на розумінні того, що нормальне функціонування людини ґрунтується на раціональній системі оціночних когніцій, пов’язаних між собою гнучкими зв’язками. Якщо ірраціональні установки - джерело психічних розладів - мають абсолютистський характер унаслідок жорстких зв’язків між дескриптивними й оцінювальними когніціями, то раціональна система оціночних когні - цій має ймовірнісний характер. Говорячи про раціональність переконань, А. Елліс звертає увагу не лише і не стільки на їхній зміст, скільки на недогматичність та гнучкість як системи, а людину трактує як самооцінювальну, самопідтримувальну, самомовлячу істоту, якій від народження притаманний різноспрямований потенціал: раціо - нальність-ірраціональність; конструктивність-деструктивність; прагнення залежності-прагнення незалежності; потреба любові-прагнен - ня руйнувати; прагнення зростання і творення-агресія, аутоагресія та руйнування. Раціональна система переконань як основа психологічного здоров’я гнучко поєднує індивідуалістичні й просоціальні інтереси та переконання [7].

Розглядаючи психологічне здоров’я як систему якісних характеристик індивідуального розвитку особистості на різних вікових етапах її життєдіяльності, Н. Колотій аналізує властивості та стан психологічного здоров’я через особливості індивідуально-психологічних властивостей особи, відносин із соціумом, процесів саморегуляції й саморозвитку, реалізації актуальних потреб [5]. Проблема визначення стану психологічного здоров’я зумовлена культуральними відмінностями оцінки, та й узагалі питанням щодо культуральних стереотипів “норми” того, що мусить бути людськими цінностями, які переконання притаманні “нормальним” особам. Зрештою, проблема визначення раціональних меж чи “демаркаційних” ліній між аномальним і нормальним психологічним функціонуванням належить до провідних проблем як психології, так і психіатрії, та дискутується в контексті розробки і застосування класифікацій психічних розладів: “якщо таке розмежування взагалі можливо” [9]. Особливо гостро визначення критеріїв адаптивності й адекватності постає тоді, коли йдеться, наприклад, про цінності та мотиви. Кожна людина сама створює власну реальність, ця індивідуальна реальність є своєрідною картою зовнішнього середовища і, як кожна карта, не є тотожною об’єкту, який вона відображає. Відмінність між індивідуальною картою та відображеним нею об’єктом зумовлена як індивідуальними фільтрами сприйняття, так і індивідуально специфічними механізмами опрацювання інформації, а також спрямованістю уваги, властивостями самої ситуації, індивідуальним досвідом та значущістю конкретної ситуації для особи навіть тоді, коли ця значущість цілком не усвідомлюється [1; 2; 4]. Суттєвою проблемою є оцінка вірогідності результатів опитувань, оскільки часто досліджувані дають соціально бажані відповіді, або просто у процесі формулювання істинні цінності та мотиви спотворюються механізмами психологічного захисту й індивідуальними фільтрами. “Здоровість” психологічного здоров’я часто оцінюють на підставі оцінки відповідності системи переконань цього індивіда певній системі переконань, яка апріорно визнається адекватною. Переконання, без сумніву, мають суттєвий вплив на всі аспекти поведінки. Особливістю цього впливу є те, що здатність визначати напрям, згідно з певними переконаннями, часто набуває домінантних властивостей та поєднується з пригніченням чутливості щодо іншої, нейтральної або не цілком відповідної переконанням інформації. Отож, поведінка загалом, унаслідок домінантної спрямованості, може набувати негнучкості й ригідності [7].

Головним критерієм є адекватність, яка розглядається як відповідність дій особи ситуації. Емоційні та поведінкові реакції також оцінюються з урахуванням їхньої адекватності. Передумовами адекватності поведінки є здібності/здатності, критеріями яких є копінг - стратегії, механізми психологічного захисту, оптимізм, почуття гумору, креативність, антиципація та інтелект. Важливим критерієм є гнучкість реагування як здатність змінювати поведінку із залученням необхідних ресурсів. Здібності/здатності є виявом досвіду в поєднанні зі здатністю креативно і конструктивно його застосовувати. Здібності/здатності є потужним ресурсом соціальної адаптації та особис - тісного розвитку.

Ціннісні орієнтації, відчуття самоефективності, система оціночних когніцій - когнітивний рівень психологічного здоров’я, який є мірним еталоном, системою відліку, структурним каркасом суб’єктивних інтерпретацій об’єктивної дійсності. Труднощі оцінювання цих критеріїв як характеристик психологічного здоров’я зумовлені суб’єктивністю індивідуальних стандартів унаслідок їхнього соціо - генного походження. Також причиною неоднозначності інтерпретацій може бути фактична невідповідність декларованих цінностей та переконань унаслідок неусвідомлюваного впливу соціальної бажаності. Між когнітивними елементами, згідно з теорією когнітивного дисонансу Фестінгера, може бути несумісність або дисонанс, виникнення якого зумовлює прагнення зниження дисонансу з метою уникнення його можливого посилення. Виражений дисонанс зумовлений невідповідністю власних поглядів, атитюдів і цінностей, які є особливо значущими для особи. Кожен “стан” свідомості прагне бути частиною особистої свідомості; стани постійно змінюються в кожній особистій свідомості й кожен виявляється як неперервний; свідомість зацікавлена в деяких частинах свого об’єкта, а в інших - ні, тому приймає одні частини і відкидає інші, незважаючи на те, що ці властивості свідомості В. Джеймс визначив понад сто років тому. Ці постулати феноменологічного опису самості з незначними модифікаціями застосовують і сьогодні. Екзистенційно-феноменологічним рівнем психологічного здоров’я є ідентичність та духовність. Ідентичність ґрунтується на когнітивних матрицях і виявляється в Я-концеп - ції, відчутті его-ідентичності, самооцінці й самоактуалізації. Окрім того, критеріями властивостей ідентичності можна вважати прийняття себе та прийняття інших, а також прийняття відповідальності за своє життя. Ідентичність є індивідуальною імпліцитною теорією реальності, яка поєднує уявлення про самість, теорію світу та припущення щодо їхніх взаємозв’язків. Теорія когнітивно-життєвих переживань Epstein (1990) розглядає цю особисту теорію реальності як ієрархічно організовані схеми та сітки, більшість із яких має форму постулатів. Найбільш вагомими є постулати доброзичливості - недоброзичливості світу, його контрольованості та передбачуваності, ступеня доброзичливості людей, а також ступеня власної гідності.

Формування когніцій про себе і світ - “організація значень особистості”, згідно з теорією Guidano (1987), відбувається в поєднанні з “емоційною диференціацією” на підставі “емоційних схем”. Семантичні значення та емоційні схеми у процесі життєвого досвіду індивіда формують прототипові “ядерні картини”. З огляду на те, що далеко не завжди життєвий досвід сумісний із власними уявленнями про себе і світ, існує постійна необхідність реконструювання особистої ідентичності, поєднання змін та постійності. Критерієм психологічного здоров’я є гнучкість й усталеність за допомогою діалектичного процесу асиміляції суперечностей, абстрактного опрацювання, “ децентрації від світу” та “рецентрації” самості. Зв’язок “ядерних картин” між собою відбувається у формі “скриптів”, які є виявом стабільного відчуття самості і світу й основою програми життя індивіда (Winter, 1996). Рівень духовності є екзистенційною стороною ідентичності. Критеріями психологічного здоров’я на цьому рівні є сенсожиттєві орієнтації та почуття когеренції, визначальну роль у системі яких відіграє відчуття сенсовності життя.

Жоден із критеріїв, зокрема, не може бути однозначно інтерпретованим, оскільки психологічне здоров’я є інтегративною системою, яку необхідно розглядати не лише як цілісний феномен, а й з урахуванням суб’єктивної об’єктивності ситуації та середовища. Розробка інтерпретаційних підходів передбачає визначення гнучких і жорстких ланок із метою простежування провідних тенденцій та можливості формулювання діагностичних рекомендацій.

Література

1. Бейтсон Г. Экология разума.- М., 2000.

2. Галецька І. Психологічне здоров’я // Галецька І., Сосновський Т. Психологія здоров’я: теорія і практика.- Л., 2006.- С. 89-122.

3. Каліна Н. Ф. Лінгвістична психотерапія: Автореф. дис. ... д-ра психол. наук.- К., 1999.

4. Канеман Д., Словик П., Тверски А. Принятие решений в неопределенности: Правила и предубеждения.- Харьков, 2005.

5. Колотій Н. М. Психологічне здоров’я підлітків та його оцінка в умовах загальноосвітнього навчального закладу: Автореф. дис. ... канд. психол. наук: 19.00.07.- Х., 2003.- 20 с.

6. Рассел Д. Экзистенциально-гуманистическая психология. Http://www. hpsy. ru/ public

7. Эллис А., Драйден У. Практика рационально-емоциональной поведенческой терапии.- СПб., 202.- 352 с.

8. Psychologia / Red. nauk. J. Strelau.- Gdansk, 2000.- Vol. 3.- S. 930.

9. Widiger T., Clark L. Toward DSM-V and the Classification of Psychopathology // Psychological Bulletin.- 2000.- Vol. 126.- № 6.- S. 946-963.