Книги по психологии

ГЕНЕЗА ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ АГРЕСІЇ В ПСИХОЛОГІЧНИХ ТЕОРІЯХ
Периодика - Психологічні перспективи

УДК 159.923:316.613.434 Т. С. Карпінська, Б. М. Мицкан

У статті досліджується феномен агресивної поведінки людини з точки зору представленості його в загальновизнаних напрямах психологічної науки. Ви­світлюється розвиток досліджень агресії від найдавніших часів до сучасності.

Ключові слова: агресія, агресивна поведінка, агресивність, агресивна дія, фрустрація, раціональна та деструктивна агресія.

Карпинская Т. С., Мыцкан Б. М. Г енезис изучения проблемы агрессии в психологических теориях. В статье исследуется феномен агрессивного поведения человека с точки зрения его репрезентации в общепризнанных на­правлениях психологической науки. Освещается развитие исследований агрессии от самых давних времен до современности.

Ключевые слова: агрессия, агрессивное поведение, агрессивность, агрес­сивное действие, фрустрация, рациональная и деструктивная агрессия.

Karpinska T. S., Mytskan B. M. Genesis of Research Problem of Aggres­sion in Psychological Theories. In the article the phenomenon of aggressive conduct of man is investigated from different directions of psychological science. Perspective of researches of aggression is highligted in its dynamics.

Key words: aggression, aggressive conduct, aggressiveness, aggressive action, frustration, rational and destructive aggression.

Постановка наукової проблеми та її значення. Уже багато сто­літь проблема “агресивності” й “агресивної поведінки” залишається актуальною та спрямовує наукові пошуки філософів, педагогів, психологів, антропологів і природодослідників. Архаїчні в структурі індивідуальної та колективної психіки, своєрідні й непередбачувані як поведінкові прояви, так і агресивні спонуки та дії впливають не тільки на кожну людину, але й на суспільство та державу загалом [6]. Адже агресивність є однією з основних причин війн, революцій, конфліктів тощо [6]. За дві тисячі років на Землі відбулося більше 14,5 тис. збройних конфліктів під час яких загинуло 4 млрд людей [6]. Соціальний і телемедійний простір довкола кожного індивіда щоден­но культивує агресивне, вороже ставлення як єдиноможливий спосіб “адекватного існування” чи “виживання”. Така поведінка властива в більшості випадків уже зрілим особистостям. Проте відомо [4; 9; 13], що дорослі не усвідомлюють причини власної агресивної поведінки. Як свідчать дослідження [2; 5; 9; 13; 15; 16; 20], діти у всьому наслідують дорослих. Для того, щоб зрозуміти причини виникнення агре­сивної поведінки людини, звернемося до пояснень цього феномену в психологічній літературі. Перші спроби проаналізувати феномен агресії, зрозуміти його причину, були вже задовго до появи психоло­гії в рамках релігії та філософії.

Мета статті - простежити та проаналізувати генезу основних психологічних концепцій феномену агресії.

Виклад основного матеріалу. Досліджувати феномен агресії, виявити її причини намагалися багато видатних мислителів ще за часів античності. Зокрема, китайський філософ Мен-Цзи вважав, що людина народжується доброю, і примушувати її скоювати зло означає змушувати людину робити щось неприродне для неї. На його думку, “людяність - це серце людини, бо вона добра за своєю природою” [4]. Проте інший китайський мислитель, Сюнь-Цзи, висловлює проти­лежну точку зору: “Людина має злу природу”. У Біблії такі гріхи, як убивство, самогубство, наклепи, на думку К. Лоренца, є першою типологією агресивної поведінки [11].

Феномен агресії в психології вивчається з кінця ХІХ ст. У цей час у ролі рушійних сил агресивної поведінки розглядається сукупність вроджених, біологічно доцільних пристосувальних компонентів пси­хіки й поведінки людини. У. Джемс [6] уважав, що агресивна пове­дінка зумовлена інстинктом ворожості, а В. Мак-Даугалл [6] інстинкт агресивності відносив до одного із виділених ним двадцяти основних інстинктів людини.

Термін “агресія” походить від латинського “aggressio” - напад. Незважаючи на те, що цей термін доволі широко використовують у різних контекстах, загальноприйнятої дефініції він не має. Так, у “Критичному словнику психоаналізу”, автором якого є Ч. Райкрофт, агресія трактується як гіпотетична сила, інстинкт або першопричина, яка є спонукою низки дій і почуттів [14].

В. Зінченко, Б. Мещеряков [13] пояснюють агресію як мотиво­вану, деструктивну поведінку, що суперечить нормам співіснування людей у суспільстві, наносить шкоду об’єктам нападів, приносить фізичний біль людям або викликає в них психологічний дискомфорт. Схожих позицій дотримуються М. Кордуелл [8] і Н. Губін. Перший розуміє агресію як певну дію чи ряд дій, безпосередньою метою яких є нанесення фізичної шкоди. Другий розглядає агресію як поведінку,


Що орієнтована на заподіяння шкоди об’єктам, у ролі яких можуть виступати живі істоти або предмети.

І. Кондаков [7] уважає агресію поведінкою, яка слугує формою реагування фізичного чи психологічного дискомфорту, стресів, фру- страцій. Проте, на думку вченого, вона також може бути засобом досягнення мети - підвищення власного статусу за рахунок само­ствердження. Таким чином, слід зауважити, що в довідковій літера­турі існує досить широкий діапазон визначень агресії. Узагальнюючи наведені трактування можна простежити спільну позицію,, згідно з якою агресія одностайно визнається негативною або ж асоціальною поведінкою.

На думку Р. Берона та Д. Річардсон [4], агресивна дія - це прояв агресивності, як ситуативної реакції. Якщо агресивні дії повторю­ються періодично, то в такому випадку ми говоримо про агресивну поведінку, тобто про відкриті зовнішньо виражені дії (цим, зокрема, керуються психологи-біхевіористи). Отже, агресивність - це ситуа­тивний, психосоціальний стан, який виникає безпосередньо перед чи під час агресивної дії.

Як уже зазначалося нами, на сьогодні залишається дискусійною проблема природи спонукальних сил агресивної поведінки людини. Найбільш суперечливими в цьому ракурсі є підходи, які розглядають винятково біологічне походження агресії або ж її детермінацію особ­ливостями виховання індивіда та культуральними характеристиками макросоціуму [4]. У межах цієї теорії стверджується можливість ке­рування агресією. Контроль людини над своєю поведінкою, виходячи з таких концепцій, можливий завдяки процесу научіння.

Хоча за своєю природою людина є біосоціальною істотою, все ж більшість її поведінкових проявів, на думку К. Лоренца [11] тотожні з поведінкою тварин. Етологи вважають, що людині притаманні ті ж властивості, що й тваринам, включно з біологічною основою агре­сивної поведінки. Н. Тінберген зауважує: “На перший погляд ми є унікальним явищем, але ця унікальність нашого виду в більшій мірі ґрунтується на розвитку властивостей наших далеких предків: “наші” нові якості коріняться у царстві тварин” [17]. Р. Ардрі [21] вважає, що “наша поведінка підпорядковується тим самим законам, що й поведінка тварин”. На думку соціальних етологів, із часів кам’яного віку людина зазнала не надто значних змін, але в культурному плані вона здійснили значний поступ. Хоча ми і є високо адаптивними істотами, розвиток оточуючого середовища відбувається швидше, ніж генетична еволюція. Звідси, людина обмежена в адаптації своєї пове­дінки до швидкоплинних, мінливих, культурно-детермінованих умов власного ж суспільства.

К. Лоренц [11], Р. Ардрі [21] і Д. Морріс, як прихильники біоло­гічного підходу вважали, що агресивні спонуки є вродженими, а тому такими, яких неможливо уникнути. Їхні праці мали неабиякий резонанс. У них людське існування розглядалось як найбрутальніше й найагресивніше серед усіх живих істот, оскільки людство - це єдиний вид зі всіх існуючих на планеті, який веде тотальну, руйнівну внутрішньовидову боротьбу та продукує масових убивць. Згідно з переконаннями вчених, війна та інші вбивчі руйнівні імпульси гене­тично закодовані в людині, тобто агресія інстинктивна. У своїх дослідженнях К. Лоренц [11] доводить, що агресія спрямована на спричинення фізичної шкоди іншим, походить з інстинкту нападу, який властивий не тільки тварині, але й людині. Учений розглядає агресивний інстинкт як силу, що є необхідною умовою виживання та еволюції. Теорія К. Лоренца [11] походить із припущення, що агре­сивність слугує справі самого життя, здатності виживання індивіда та виду. Опираючись на природно історичний метод у вивченні агресив­ної поведінки тварин, він дійшов до неоднозначних висновків, з од­ного боку, сформував уявлення про соціальну організацію тваринного світу, а з іншого - спрямував увагу на осмислення ролі морально - етичних норм у формуванні й прояві агресивної поведінки. Також учений дійшов висновку, що, порівняно з тваринами, сучасній людині властиве фатальне зростання її агресивних інстинктів, оскільки соціальні умови, у яких вона перебуває, постійно провокують її на це.

Засновник психоаналізу З. Фрейд [18] уважав, що агресія в людини - це прояв і доказ біологічного інстинкту смерті. Згідно з його поглядами в людини існує два найбільш потужних інстинкти: сексуальний (лібідо) та інстинкт потягу до смерті (танатос). Сексу­альний потяг спрямований на зміцнення, збереження та відтворення життя. Інстинкт смерті покликаний руйнувати і припиняти життя. З. Фрейд стверджував, що людська поведінка є результатом складної взаємодії цих інстинктів, між ними існує постійне напруження. Зважаючи на те, що існує гострий конфлікт між збереженням життя (еросом) і його руйнуванням (танатосом), інші механізми (заміщення) слугують для спрямованості енергії танатос зовні в напрямку від “Я”.


А якщо енергія танатос не буде обернена назовні, то це швидше призведе до руйнування самого індивіда. Таким чином, танатос опо­середковано сприяє тому, що агресія виводиться назовні й спрямо­вується на інший об’єкт [18].

Виникнення та подальше становлення агресивності в З. Фрейда пов’язане зі стадіями дитячого розвитку. Зокрема, учений висунув припущення, згідно з яким фіксація на оральній стадії в дитини може призвести до формування таких агресивних рис особистості, як любов до суперечки, песимізму, сарказму й пліток. Людям із таким типом характеру властиве прагнення експлуатувати інших і доміну­вати над ними задля задоволення власних (іноді неусвідомлюваних) потреб. Фіксація на анальній стадії розвитку може сформувати аналь - но-виштовхуючий тип - схильність до руйнування, імпульсивність і навіть садистська жорстокість. У коханні зрілі люди цього типу найчастіше сприймають партнерів передусім як об’єкти володіння. Домінуючим конфліктом на фалічній стадії є те, що З. Фрейд назвав “Едіповим комплексом” (у дівчаток це “комплекс Електри”). Дорослі чоловіки із фіксацією на фалічній стадії поводять себе зухвало, вони хвалькуваті й необачні; прагнуть досягнути успіху за будь-яку ціну та постійно намагаються довести власну мужність і статеву зрілість. У жінок фалічна фіксація призводить до схильності фліртувати, зваблю­вати. Деякі жінки, навпаки, можуть боротися за владу над чоловіка­ми, бути надміру наполегливими, самовпевненими, агресивними.

Згодом психоаналітики відійшли від “жорстких схем” концепції З. Фрейда й стали розглядати не тільки біологічну, а й соціальну сторони агресії. Адже зосередження тільки на одному аспекті проблеми не дає цілісного уявлення про проблему агресії в цілому.

Так, згідно з А. Адлером [1], агресивність є невід’ємною якістю свідомості, що організовує її діяльність. Агресія розуміється в більш широкому контексті зіткнення протилежностей: життя та смерті, суб’єкта й об’єкта, тези та антитези, любові й ненависті. Універ­сальною властивістю живої матерії, на думку вченого, є боротьба за владу, прагнення до переваги. У свідомості людини закладена інтенція тріумфу. Однак ці базові потяги стають автентичними тільки в контексті правильно зрозумілого соціального інтересу. Агресивна або “агонізуюча” свідомість породжує різні форми агресивної пове­дінки від відкритого до символічного, як наприклад, хвалькуватість, мета якого полягає в символічній реалізації власної могутності й переваги. Це пов’язано з тим, що агресивний інстинкт включає в себе жіночий нарцисичний компонент, що вимагає визнання та покло­ніння. Агресивність, уплітаючись у контекст культури, набуває й інших символічних форм (ритуали, обряди), та видозмінює соціальну активність. Крім того, згідно з точкою зору А. Адлера [1], реакція у відповідь є природною, свідомим або несвідомим проявом людини на примус, що випливає із прагнення кожного індивіда відчувати себе суб’єктом, а не об’єктом

Е. Фромм [19] указує на те, що агресія буває присутня навіть у таких, здавалося б, далеких від неї духовних феноменах, як любов, обов'язок, патріотизм тощо. Вона іноді носить латентний характер, що її важко розпізнати та попередити. Відповідно, учений наголошує, що в чистому вигляді схильності до руйнування не існує, вона раціо­налізується, набуваючи різних форм.

Базуючись на фактах різних наук - психології, нейрофізіології, палеонтології, антропології, етології та ін., Е. Фромм [19] створює власну оригінальну концепцію людської агресивності. Насамперед, учений прагне уникнути спрощеного, на його думку, біологізатор- ського (інстинктивістського) трактування людської агресивності, характерного для праць К. Лоренца та З. Фрейда. Будучи перекона­ним прихильником соціологізаторського розуміння природи людської психіки, цієї ж позиції він дотримувався, вивчаючи феномен агресії. Вона, на його думку, має не біологічне (або ж генетичне), а соціальне походження. Так, в “Анатомії людської деструктивності” Е. Фромм [19] підкреслює, що “агресивність, як і інші форми поведінки, є набутою і характеризується прагненням домогтись максимальної переваги”.

Надалі Е. Фромм [19] виділяє два основних види агресивності, що притаманні людині. Насамперед, уважає він, для з’ясування сут­ності агресивної поведінки необхідно “виявити відмінність між двома видами ненависті: раціональною, «реактивною», та ірраціональною, «зумовленою характером»”. Ці два види ненависті, на думку Е. Фром­ма [19], мають протилежний, альтернативний зміст. “«Реактивна», або «раціональна», ненависть (властива всім живим істотам) є реак­цією індивіда на загрозу його життю, волі, ідеям і т. д. «Раціональна» ненависть має важливу біологічну функцію: вона є афективним еквівалентом дій, що сприяють збереженню життя, його захисту; вона виникає як реакція на фактори, що загрожують життю, і зникає тоді, коли небезпеки уже немає...”. Її протилежністю, на думку Е. Фромма,


Є деструктивна ненависть, яка властива тільки людині. Цю агресив­ність учений називає “злоякісною”, і вона, на його переконання “зовсім не є захистом від нападу або погрози; вона не «прописана» у філогенезі; ... вона завдає біологічної шкоди й соціального руйну­вання” [19].

Визнання існування цих двох різновидів людської агресивності, вважає Е. Фромм, допоможе уникнути тієї плутанини, що виникає під час тлумачення цього феномена. Уведення такої дихотомії “продук - тивна агресія” - “деструктивна агресія”, на думку Р. Берона та Д. Річардсон [4], сприяло творчому розвитку фрейдівської дихотомії двох “первинних потягів”: “інстинкту життя” та “інстинкту смерті”. Однак у цьому випадку Е. Фромм, значно ближче підійшов до роз­в’язання суперечності, а отже, і до вирішення проблеми людської агресивності.

На відміну від прибічників інстинктивної теорії, які проводять прямі аналогії з тваринами, відшуковуючи в людській поведінці “сліди” природних інстинктів, біхевіористи дотримуються полярної позиції в цьому питанні. Прихильники біхевіористичної теорії стверд­жують, що людина відчуває, думає та чинить так, як вважає правиль­ним для досягнення бажаної мети; вона формується винятково під впливом “соціуму” й вільна від будь-яких біологічних програм. Е. Фромм [19], досліджуючи проблему агресивності та деструктив - ності, об’єднав два протилежні підходи - інстинктивний і біхевіорис - тичний, що дало йому змогу розділити агресивність на доброякісну та злоякісну. Перший вид є загальним як для людини, так і для тварини, і слугує виживанню індивіда чи роду, а другий - деструктивністю чи жорстокістю, що властиві тільки людині й практично відсутні в інших ссавців.

У кінці 30-х років ХХ ст. з’являється теза про нерозривність агресії та фрустрації, а саме, що фрустрація завжди призводить до агресії в будь-якій формі. Тому вчені зробили висновок про те, що агресія є результатом фрустрації. Вона виникла як протиставлення концепціям потягів. Агресивна поведінка, в такому разі, розглядаєть­ся як ситуативний, а не еволюційний процес. Основоположником цієї теорії є Дж. Доллард [22], який уважав, що агресія - не потяг, який виникає автоматично, а лише є реакцією на фрустрацію. Зокрема, Н. Левітов [10] дає визначає фрустрацію як психічний стан пережи­вання людиною “нездоланних” об’єктивних чи суб’єктивних трудно­щів, що виникають на шляху до досягнення мети.

Наступні дослідження довели, що фрустрація може тільки сприя­ти агресії, але не завжди і не так часто. На думку Н. Міллера [23], фрустрація здатна породжувати різні моделі поведінки й агресивність є наслідком багатьох факторів, окрім самої фрустрації. Однією з основних ідей фрустраційної теорії агресивності є ефект катарсису, що в буквальному розумінні означає “очищення емоцій”. Катарсис - це процес зменшення збудження або накопиченої енергії, що при­зводить до зниження рівня напруження. Суть цієї ідеї полягає в тому, що фізичний або емоційний прояв ворожих тенденцій призводить до тимчасового полегшення, у результаті чого досягається психологічна рівновага та зниження агресивності індивіда.

Теорія фрустрації стверджує, що, по-перше, агресія завжди є на­слідком фрустрації і, по-друге, фрустрація завжди має своїм наслід­ком агресію. Проте було помічено, що, відчуваючи фрустрацію люди не завжди поводять себе агресивно, і навпаки. Власне, через це Л. Берковіц [3] як додатковий показник увів гнів як емоційну реакцію на фруструючий подразник, що характеризує переживання, які виникли внаслідок фрустрації. Концептуальну схему “фрустрація - агресія” дослідник уточнив таким чином: фрустрація не обов’язково реалізується в агресивних діях, але вона стимулює готовність до них; навіть у стані готовності агресія не виникає без певних умов; вихід із ситуації фрустрації з допомогою агресивних дій виховує в індивіда навичку до подібних дій.

Такий підхід знайшов своє подальше опрацювання у двох само­стійних течіях. Перша - об’єднує прихильників фрустраційно-агре - сивної гіпотези та продовжує досліджувати умови, за яких фрустрація призводить до агресивних дій. Такими умовами можуть бути схо- жість-несхожість агресора й жертви, агресивність як стала характе­ристика людини. Прихильники другої течії створили власну концеп­цію фрустрації, в основу якої покладено аналіз фрустраційних ситуацій, класифікації й типології реакцій на фрустрацію.

На думку прихильників теорії соціального научіння, агресія - це ніщо інше як поведінка, засвоєна в процесі соціалізації індивіда (по­середництвом і через механізми спостереження й соціального підкріп­лення). Велику увагу в цій теорії приділяють вивченню впливу бать­ків на засвоєння дітьми агресивних проявів поведінки. На думку бага­тьох учених, поведінка батьків може слугувати моделлю агресії [2, 3].

На сьогодні теорія соціального научіння є однією з найефектив­ніших у передбаченні агресивної поведінки суб’єкта, однак не вичер-


Пує всієї складності такого феномену, сутнісні, внутрішньо особис - тісні аспекти якого залишаються до кінця не з’ясованими.

Проведений понятійний та теоретико-методологічний аналіз про­блеми з’ясування онтологічних координат феномену агресивності дає можливість зробити висновки:

- у психології феномен агресії прийнято вивчати через суміжні до цієї категорії поняття - агресивність, агресивні дії, агресивна поведінка та ін.;

- агресія є негативною, асоціальною поведінкою людини, яка носить деструктивний, руйнівний характер і може виступати реакцією на фрустраційну ситуацію, дискомфорт, стрес та ін.;

- агресія здебільшого має ситуативну, реактивну форму зворот­них дій, притаманну як тваринам, так і людині;

- агресивність людської поведінки значною мірою зумовлена соціальними умовами та зростаючим темпом життя; може бути позбавлена об’єктивних причин, у результаті чого стає превен­тивною реакцією на уявну загрозу;

- онтологічні координати агресії становлять одну з найбільших суперечностей сучасної психологічної науки - від розуміння агресії як невід’ємної, іманентної, архаїчної властивості люд­ської психіки, до соціально набутої атрибутивної форми існування людини в соціумі.

Література

1. Адлер А. Понять природу человека / Альфред Адлер. - СПб. : Академпроект, 1997. - 227 с.

2. Бандура А. Подростковая агрессия: изучение влияния воспитания и семейных отношений / Альберт Бандура, Ричард Уолтерс ; пер. с англ. Ю. Брянцевой. - М. : Апрель Пресс: Эксмо - Пресс, 2000. - 508 с.

3. Берковиц Л. Агрессия: причины, последствия и контроль / Берковиц Л. - СПб. : Прайм - ЕВРОЗНАК, 2001. - 512 с.

4. Бэрон Р. Агрессия / Ричард Бэрон, Дэбора Ричардсон. - СПб. : Питер, 2000. - 352 с.

5. Бовть О. Б. Причини агресивної поведінки дітей молодшого шкільного віку /

О. Б. Бовть // Педагогіка і психологія. - 1999. - № 1. - С. 94-100.

6. Дроздов О. Ю. Проблеми агресивної поведінки особистості / О. Ю. Дроздов, М. А. Скок. - Чернігів, 2000. - 156 с.

7. Кондаков И. М. Психология. Иллюстрированный словарь / И. М. Кондаков.

- СПб. : Прайм - ЕВРОЗНАК, 2007. - 783 с.

8. Кордуэлл М. Психология. А-Я : Словар-справочник / М. Кордуэлл ; пер. с англ. К. Ткаченко. - М. : ФАИР-ПРЕСС, 2000. - 448 с.

9. Крайг Г. Психология развития / Г. Крайг, Д. Бокум. - Изд 9-е. - СПб. : Пи­тер, 2005. - 940 с.

10.Левитов Н. Фрустрация как один из видов психологических состояний /

Н. Левитов // Вопр. психологии. - 1967. - № 6. - С. 118-129.

11.Лоренц К. Агрессия (так называемое “зло”) / К. Лоренц. - М. : [б. и.], 1994. - 269 с.

12.Налчаджян А. Агрессивность человека / А. Налчаджян. - СПб. : Питер, 2007. - 736 с.

13.Психологический словарь / под ред. В. П. Зинченко, Б. Г. Мещерякова. - М. : Педагогика - Пресс, 1998. - 440 с.

14.Райкрофт Ч. Критический словарь психоанализа / Ч. Райкрофт. - М. : Изд-во Восточно-европейского ин-та психоанализа, 1995. - 260 с.

15.Реан А. А. Агрессия и агрессивность личности / А. А. Реан // Психол. журн.

- 1996. - Т. 17. - № 5. - С. 3-17.

16.Смирнова Е. О. Психологические особенности и варианты детской агрес­сивности / Е. О. Смирнова, Г. Р. Хузеева // Вопр. психологии. - 2002. - № 1.

- С. 17-26.

17.Тинберген Н. Поведение животных / Н. Тинберген. - М. : [б. и.], 1985. - 230 с.

18.Фрейд З. Психология бессознательного : сборник призведений / З. Фрейд. - М. : Просвещение, 1990. - 448 с.

19.Фромм Э. Анатомия человеческой деструктивности / Эрих Фромм. - М. : [б. и.], 1994. - 427 с.

20.Фурманов И. А. Детская агрессивность / Фурманов И. А. - Минск : [б. и.], 1996. - 192 с.

21.Ardrey R. The hunting hypothesis : a personal conclusion concerning the evolu­tionary nature of man / R. Ardrey. - Glasgow : Collins, 1976. - 242 p.

22.Frustration and aggression / [J. Dollard, L. W. Doop, N. E. Miller, O. H. Mowrer, R. R. Sears]. - New Haven : Yale Univ. Pres, 1964.

23.Miller N. E. The frustration - aggression hypothesis // Psichological Review. - 1941. - Vol. 48. - P. 337-342.