Книги по психологии

ВПЛИВ ЧИННИКІВ НА ПОРУШЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНОГО ЗДОРОВ’Я ДІТЕЙ ІЗ ДИСТАНТНИХ СІМЕЙ
Периодика - Психологічні перспективи

О. Двіжона

У статті дається характеристика чинників, які впливають на формування психологічного здоров’я дітей із дистантних сімей. Серед них визначаються об’єктивні (чинники середовища) та суб’єктивні (індивідуально-особистісні) чинники.

Ключові слова: фізичне здоров’я, психологічне здоров’я, психічне здоров’я, порушення здоров’я, чинники здоров’я.

Движона О. Влияние факторов на нарушение психологического здоровья детей из дистантных семей. В статье дается характеристика факторов, которые влияют на формирование психологического здоровья детей из дистантных семей. Среди них определяются объективные (факторы среды) и субъективные (индивидуально-личностные) факторы.

Ключевые слова: физическое здоровье, психологическое здоровье, психическое здоровье, нарушение здоровья, факторы здоровья.

Dvizhona O. Influence of Factors on Violation of Psychological Health of Children from Dystonic Families. In the article an author gives description of factors which influence on forming of psychological health of children from distantly families. Among which determines objective (factors of environment) and human (individually-personalities) factors.

Key words: physical health, psychological health, psychical health, violation of health, factors of health.

Здоров’я є основою повноцінного розвитку людини. Для того, щоб відповідати вимогам оточуючого світу та повною мірою реалізувати себе, людина повинна бути здоровою як тілесно, так і духовно. Проте якщо висвітленню питання фізичного здоров’я приді­ляється значна увага (ця тема регулярно обговорюється в засобах масової інформації, основи здорового способу життя подаються дітям у рамках навчальної програми, більшість людей здатні розпізнати симптоми поширених захворювань, а також надати першу медичну допомогу собі й іншим), то питання здоров’я психологічного і досі залишається в тіні.

Поняття “психологічне здоров’я” було введене І. В. Дубровіною [4]. Сьогодні проблема психологічного здоров’я є дуже актуальною і розробляється рядом дослідників (О. М. Степанов, 1994; В. А. Ана - ньєв, 1998; І. М. Гурвіч, 1999; І. В. Дубровіна, 2000; М. А. Жукова, 2004; Г. С. Никифоров, 2003; В. Є. Пахальян, 2002; В. І. Слободчиков, 2001; О. В. Хухлаєва, 2001 тощо). Зокрема, В. Є. Пахальян виділяє такі змістові показники психологічного здоров’я: когнітивний розвиток, особистісний, емоційно-вольовий, розвиток мотиваційно - смислової сфери [7]. Б. Братусь, аналізуючи тенденції сучасного суспільства, стверджує, що все більшій кількості людей притаманний діагноз: “психічно здоровий, але особистісно хворий” [6]. Таке ви­значення фактично описує порушення психологічного здоров’я.

Мета повідомлення: провести аналіз чинників, які впливають на психічне здоров’я школярів із дистантних сімей.

Упродовж тривалого часу поняття психологічного здоров’я вхо­дило в базовий зміст психічного здоров’я, отже, підходи психопато­логії застосовувалися стосовно психіки здорової людини. Сучасна наука розмежовує ці поняття [1, 27]. Термін “психічне здоров’я” стосується окремих психічних процесів, тоді як термін “психологічне здоров’я” характеризує особистість у цілому. Перша сфера спрямо­вана на виявлення і лікування хвороби, друга - на збереження здоров’я. Таким чином, у центрі поняття “психологічне здоров’я” перебуває саме здорова людина.

Найбільш дискусійним є питання шляхів формування психологіч­но здорової особистості. Очевидно, що піклуватися про психологічне здоров’я людини слід з дитинства, а для цього необхідно знати чинники, що здійснюють несприятливий вплив на її розвиток.

Отже, чинники порушення психологічного здоров’я дитини умовно поділяють на дві групи: об’єктивні (чинники середовища) та суб ’єктивні (індивідуально-особистісні).

До суб’єктивних чинників відносять індивідуально-особистісні особливості, такі як темперамент. Значну роль у процесі адаптації дитини до умов середовища відіграє одна з властивостей темпера­менту - реактивність. Реактивність - це особливості реакції особис­тості на різні подразники, що виявляється в силі, темпі та формі відповіді. Ця властивість темпераменту сама по собі не є джерелом порушень психологічного здоров’я, проте за певних умов може стати суттєвим чинником ризику. Для прикладу, діти, які відзначаються високою реактивністю, сильно реагують на незначні стимули, у той час, як діти із низькою реактивністю мають слабку реакцію навіть на сильнодіючі подразники, що може стати причиною додаткових труднощів.

Об ’єктивні чинники (чинники середовища), у свою чергу, поділя­ються на дві підгрупи: сімейні та чинники, пов’язані із соціальними установами [2].

Доцільно буде простежити вплив сімейних чинників на здоров’я дитини на ранніх етапах розвитку.

1. Немовлячий вік (від народження до року). На цьому етапі основним чинником, що визначає здоров’я дитини, є спілкування з матір’ю. Відповідно до цього можна виділити такі чинники пору­шення психологічного здоров’я дитини:

- дефіцит спілкування з матір ’ю - у дітей, які виховувались у спеціалізованих дитячих установах (інтернат), у подальшому відзначалася недовіра до оточуючих, труднощі в міжособис - тісних стосунках та формуванні прив’язаності до інших;

- надмірне спілкування з матір ’ю - мати постійно перебуває поруч із дитиною, відсторонюючи від процесу виховання інших членів сім’ї, проявляє надмірну прив’язаність до дитини;

- висока тривожність матері - мати надто зосереджена на своїх обов’язках щодо дитини; зазвичай такі матері добре знайомі з усіма нормами фізичного розвитку дитини і будь-яке відхилення від стандартних показників викликає у них паніку. Часто їхня тривожність направлена вибірково на одну зі сфер життєдіяльності дитини, наприклад на все, пов’язане з харчуванням і травленням;

- чергування тривожності й підвищеної уваги з провалами у спілкуванні, коли життя дитини стає структурно не впорядко­ваним, аритмічним, - такий вид стосунків характерний для матерів-студенток або заробітчанок, які не мають можливості постійно доглядати дитину, а почуття провини загладжують надмірною ласкою;

- формальне спілкування з матір’ю - організовуючи догляд за дитиною згідно з усіма правилами, мати під час спілкування з нею залишається емоційно холодною. Деякі матері не спроможні встановити емоційний контакт із дитиною внаслідок особистих переживань, не пов’язаних із дитиною, наприклад конфлікт із чоловіком, відмова від улюбленої роботи.

Порушення взаємодії немовляти з матір’ю можуть призвести до формування таких негативних особистісних утворень, як тривожна прив ’язаність до матері та недовіра до оточуючого світу (замість формування позитивних особистісних утворень, відповідних цьому віковому періоду - нормальної прив’язаності до матері та базової довіри до світу).

На думку Д. І. Ісаєва, порушення цього періоду є основою для виникнення психосоматичних симптомів. Мова тіла є основною мовою немовляти: порушення сну, шлункові розлади - це способи повідомити світові й матері, що її функція виконується незадовільно. Психосоматична мова реагування на несприятливі чинники може зберігатися до шкільного віку і проявлятись у вигляді головного болю, лихоманки незрозумілого походження, енурезу й інших розладів [2, 23].

2. Ранній вік (1-3 роки). У період від року до трьох починає формуватися “Я” дитини. Вона поступово усвідомлює себе як окрему особистість, внутрішньо відділяючись від матері, дитина відкриває факт існування себе як окремої істоти, існування інших людей та стосунків між ними [8]. Результатом розвитку в ранньому віці має стати формування автономності, відносної самостійності дитини. Для цього матері необхідно “відпустити дитину” на таку відстань, на яку вона сама захоче і зможе відійти, а також адекватно сприймати вияви “дорослішання” дитини.

Виділяють такі чинники порушення психологічного здоров’я дитини на цьому етапі:

- неадекватна реакція батьків на агресивну поведінку дитини - в ранньому віці епізодичні вияви агресії з боку дитини є нормальними, проте не всі батьки здатні правильно до цього ставитися. Заборона на вияв агресії в будь-якій формі в майбутньому може спричинити у дитини невпевненість у собі, боязливість, труднощі у прояві почуттів;

- виховання охайності в дитини - упевненість матері в необхід­ності виховання хороших звичок часто стає ареною боротьби дитини за самовизначення: мати наполягає на дотриманні правил, а дитина відстоює своє право робити те, що хоче;

- порушення спілкування з батьком - батько виступає для дитини прообразом зовнішнього світу і, будучи за своєю природою менш тривожним, ніж мати, може стати джерелом душевної рівноваги дитини. Дефіцит спілкування з батьком може стати джерелом невпевненості дитини в собі, її труднощів у вираженні негативних почуттів.

3. Дошкільний вік (3-6 років).

На цьому етапі відзначаються такі чинники порушення психо­логічного здоров’я дитини:

- виховання дитини за типом “кумир сім ’ї” - наслідком такого виховання може стати порушення емоційної децентрації - уміння сприймати і враховувати у своїй поведінці бажання та інтереси інших людей;

- виховання дитини в неповній сім ’ї - може призвести до невпевненості дитини в собі;

- конфлікти в сім ’ї - формують у дитини настороженість, бояз­ливість, призводять до розвитку неврозів;

- батьківське програмування - пов’язане з вихованням дитини за типом “домінуючої гіперпротекції”, коли сім’я приділяє дитині багато уваги, проте позбавляє її ініціативності [7].

Набувають поширення дистантні сім’ї, члени яких довгий час (5-1Q років) перебувають на відстані (за кордоном), досить часто розпадаються, а також стають ще однією з причин порушення психо­логічного здоров’я дитини та збільшення кількості дітей - соціальних сиріт.

Д. І. Пенішкевич, аналізуючи життєдіяльність дистантних сімей, поділяє їх на декілька категорій, що мають свої характеристики. Однією із таких категорій є це неблагополучні дистантні сім’ї, коли вдома залишається один із батьків, найчастіше це чоловік. Тут з’являються свої проблеми. Найпоширенішими із них є депресія чоловіків, яка призводить до вживання ними алкоголю та безробіття, і, як наслідок, бездоглядність дітей.

У більшості цих сімей спостерігалася формалізація відносин між батьком і дитиною або психічне насилля над дитиною, де постійно відбувається залякування, приниження, порушення довір’я.

Ще одна категорія дистантних сімей - це та, яка в силу тих чи інших причин розпалася, а дітей передано на утримання і виховання опікунам чи піклувальникам або влаштовано у державні заклади опіки: школи-інтернати, дитячі будинки, будинки сімейного типу, прийомну сім’ю [5].

Отже, до чинників порушення психологічного здоров’я дитини, пов’язаних із соціальними установами, належать конфлікти з однолітками, неправильний стиль взаємодії вихователів та вчителів із дітьми. Умови дитячого садка, школи притулку чи інтернату можуть стати для дитини серйозним стресогенним чинником [7, 14].

Дезадаптація можлива внаслідок нетривалих, але сильних впли­вів середовища на дитину чи під впливом менш інтенсивних, але триваліших впливів. Фізіологічні й психічні ознаки дезадаптації при цьому відповідають виснаженню. Саме це призводить до негативних варіантів розвитку - афективно-шокових станів, яким притаманне зниження активності. Зменшення енергетичного потенціалу пород­жує негативні порушення. У стані зростання внутрішнього конфлік­ту або конфлікту з оточуючими, коли руйнується й перебудовується попереднє ставлення до світу й до себе, коли відбувається психічна переорганізація всього попереднього досвіду, встановлюються нові системи цінностей і змінюються критерії минулого досвіду, в дитини часто з’являються надцінні ідеї, страхи, тривожність, емоційна лабільність й інші незвичні стани.

І. О. Сабанадзе виділяє психологічні та соціальні чинники дезадаптації особистості:

1) когнітивний (слабка віра в себе, низька самооцінка);

2) мотиваційний (домінування мотиву уникнення невдач, низька мотивація поведінки);

3) емоційний (почуття засмученості, тривога, зниження інтере­сів);

4) соціальний (ізольованість, відсутність власної системи цін­ностей);

5) поведінковий (фіксація поведінкових реакцій на захисті влас­ного “Я”, соціально не схвалювані форми поведінки);

6) соціально-психологічний чинник (провідний) - відсутність сили волі, легка підкорюваність, нерішучість, вразливість.

Усе частіше обговорюється негативний вплив школи на здо­ров’я дітей. Учбові перевантаження, невідповідність між зовнішніми вимогами та психофізіологічними можливостями учнів, слабка функ­ціональна готовність до школи, відсутність мотивації до навчання призводять до того, що школа стає для дітей і підлітків постійним джерелом стресу [4].

Дуже важливим чинником є оцінювання знань дитини педагогом. Навіть справедлива незадовільна оцінка часто має негативний педаго­гічний ефект, особливо якщо батьки, замість аналізу, карають дитину.

У групі ризику опиняються і підлітки, оскільки в цей період шкільні навантаження поєднуються з різкою перебудовою організму. Це повною мірою відчувають на собі учні навчальних закладів нового типу (гімназій, ліцеїв), де шкільні навантаження є набагато вищими за навантаження звичайної школи.

Необхідно, щоб батьки та вчителі володіли елементарним психо­логічним інструментарієм, базовими знаннями про психологічні особливості дітей різного віку. Проте досить часто діти, чий стан можна кваліфікувати як “психічно не хворий, але психологічно вже нездоровий”, залишаються поза полем зору психології, педагогіки та медицини [3, 32].

Отже, здоров’я - це досить складний, системний за своєю сут­ністю феномен. Специфіка його проявляється на фізичному, психо­логічному та соціальному рівнях розвитку. Проблема здоров’я має виражений комплексний характер. Тому здоров’я варто розглядати не в статиці, а в динаміці змін зовнішнього середовища й в онтогенезі. Здоров’я визначає процес адаптації. Це не результат інстинкту, а авто­номна й культурно окреслена реакція на соціально створену реальність.

Психологічне здоров’я - динамічний стан суб’єктивного вну­трішнього благополуччя особистості, до якого вона прагне на будь - якому етапі свого розвитку, дає їй змогу вільно (без внутрішніх перешкод) актуалізувати свої індивідуальні та психологічно-вікові можливості.

Тому проблема здоров’я дитини, як і всі інші глобальні про­блеми, виникає із кризової ситуації, джерела якої лежать усередині, а не поза людською істотою. І розв’язання цих проблем повинно виходити насамперед зі змін самої особистості, її внутрішньої сутності.

Література

1. Баевский Р. М. Проблемы здоровья и нормы: точка зрения физиолога // Клиническая медицина - 2000.- № 4.- С. 18-27.

2. Исаев Д. Н. Психосоматические расстройства у детей.- СПб., 2000.- 512 с.

3. Менделевич В. Д. Клиническая и медицинская психология.- М., 1998.- 592 с.

4. Психологическое здоровье детей и подростков / Под ред. И. В. Дуброви­ной.- М., 2000.- 243 с.

5. Пенішкевич Д. Підготовка майбутніх соціальних педагогів до роботи із дистантними сім’ями // Наук. вісн. Чернівецького ун-ту.- Вип. 225. Педагогіка та психологія.- 2005.- С. 92-97.

6. Слободчиков В. И., Шувалов А. В. Антропологический подход к решению проблемы психологического здоровья детей // Вопр. психологии.- 2001.- № 4.- С. 91-105.

7. Тіхонова М. Психологічне здоров’я дітей молодшого шкільного віку // Психолог.- 2007.- № 39.- С. 12-14.

8. Фрейджер Р., Фейдимен Дж. Личность. Теории, упражнения, эксперимен­ты.- СПб.: Прайм - ЕВРОЗНАК, 2006.- 704 с.