Книги по психологии

ЗБЕРЕЖЕННЯ І ЗМІЦНЕННЯ ПРОФЕСІЙНОГО ЗДОРОВ’Я ПЕДАГОГА В ДІЯЛЬНОСТІ ШКІЛЬНОЇ ПСИХОЛОГІЧНОЇ СЛУЖБИ
Периодика - Психологічні перспективи

Г. Мешко

У статті розглядаються питання збереження і зміцнення професійного здоров’я педагога в контексті діяльності психологічної служби навчального закладу. Визначено завдання, зміст, форми та методи роботи шкільного психолога у цьому напрямі.

Ключові слова: професійне здоров’я, педагог, шкільний психолог, емоційне вигорання, профілактика.

Мешко Г. Сохранение и укрепление профессионального здоровья педагога в деятельности школьной психологической службы. В статье рассматриваются вопросы сохранения и укрепления профессионального здо­ровья педагога в контексте деятельности психологической службы учебного заведения. Определены задания, содержание, формы и методы работы школь­ного психолога в этом направлении.

Ключевые слова: профессиональное здоровье, педагог, школьный пси­холог, емоциональное выгорание, профилактика.

Meshko G. A Maintainance and Strengthening of Professional Health of Teacher is in Activity of School Psychological Service. The article deals with the problems of saving and improving of teacher’s professional health in activities of psychological service in educational establishment. Tasks, content, forms and methods of a school psychologist’s work in this field are defined.

Key words: professional health, teacher, school psychologist, emotional burning down, prophylaxis.

Створення здоров ’язберігаючого освітнього простору передбачає збереження і зміцнення здоров’я всіх його суб’єктів, у тому числі й здоров’я вчителя. Професійне здоров’я педагога позначається на здоров’ї його учнів і на результатах усієї навчально-виховної роботи. Стан професійного здоров’я вчителя впливає на учнів на всіх рівнях: емоційно-психологічному, біоенергетичному, інформаційному, ви­ховному [5]. Педагог із низькими показниками здоров’я не може забезпечити учневі необхідний рівень уваги, індивідуальний підхід, ситуацію успіху. Він не зможе займатися і вихованням культури здо­ров’я школярів, оскільки у цій роботі необхідний особистий приклад. Неблагополуччя психологічного здоров’я, деформації особистості Вчителя, прояви синдрому емоційного згорання, педагогічних криз безпосередньо впливають на здоров’я учнів.

Діяльність психологічної служби навчального закладу в основно­му сконцентровується на психологічних проблемах дитини, але джерелом цих проблем у багатьох випадках є поведінка вчителя, стан його професійного здоров’я. Відповідаючи на одне із питань розроб­леної нами анкети для вивчення стану професійного здоров’я педаго­гів, а саме “Чи маєте ви можливість отримати своєчасну психологічну допомогу під час вирішення особистісно-професійних проблем?”, 172 із 180 опитаних педагогів (92,4 %) вибрали варіант відповіді “Ні”, а решта - “Швидше ні, ніж так”. Позитивної відповіді на це питання не було виявлено. Більшість учителів відзначили, що в школі, де вони працюють, немає умов для відпочинку педагогів, зняття емоційної напруги (наприклад спеціальної кімнати психологічного розванта­ження, зелені куточки, інше спокійне місце). Тільки четверо педагогів відповіли ствердно на це питання, вказавши на наявність у їхній школі відповідних кімнат.

Тому проблема збереження і зміцнення здоров’я вчителя повинна бути однією з пріоритетних у сфері його життєвих і фахових інтере­сів. Це питання варто розглядати і як об’єкт особливої уваги психоло­гічної служби у загальноосвітніх навчальних закладах, а роботу в цьому напрямі - як системотвірний вид діяльності шкільного психо­лога. Мета нашого дослідження полягає в розкритті завдань, змісту, форм і методів роботи шкільної психологічної служби щодо збере­ження і зміцнення професійного здоров’я педагога.

Складність роботи з учителями як об’єктом психологічного впли­ву обумовлюється кількома причинами. Передусім, це особливості педагогічної професії, яка є непростою і найбільш напруженою в психологічному плані. Емоційне навантаження педагога в середньому вище, ніж у менеджерів та банкірів, генеральних директорів і пре­зидентів асоціацій, тобто тих, хто безпосередньо працює з людьми. Педагоги є тією професійною групою, яка особливо піддається впли-

_ • ^ ’ V гч •

Вам дезадаптаційних тенденцій. За даними низки наукових дослід­жень, для третини вчителів показники соціальної адаптації рівні або ж нижчі, ніж у хворих неврозами [4]. Для вчителів характерні невро­тичні й психосоматичні розлади, педагогічні кризи, професійне ви­снаження тощо. З іншого боку, складність роботи шкільного психо­лога з педагогами обумовлюється неоднозначністю сприймання останніми психологічної служби та особливостями стосунків суб’єк­тів психологічної діяльності один відносно одного. Члени педаго­гічного колективу по-різному ставляться до психологічної служби: від прагнення до співпраці, зацікавленості - до байдужості, недовіри, скептицизму. Крім того, педагоги болісно сприймають будь-яке втручання в їхню професійну діяльність, тим більше оцінку їхньої праці. Потрібно також відзначити, що вони дуже гостро реагують на оцінювання особистісних особливостей. Педагог звик оцінювати ін­ших, йому важко погодитись із висновками про те, що несприятливий розвиток педагогічної ситуації визначений його власними слабкос - тями чи вадами. Крім цього, більшість педагогів мають високу особистісну тривожність, у силу чого схильні гіперболізувати, драма­тизувати події або впадати у глухий психологічний захист, не приймаючи або повністю відкидаючи висновки психолога.

У напрямі роботи зі збереження і зміцнення професійного здо­ров’я педагога для шкільного психолога є велике поле діяльності. Це просвітницька, діагностична і психокорекційна робота. Завданнями цієї роботи є:

- підвищення грамотності вчителів з питань збереження і зміц­нення їх власного професійного здоров’я;

- попередження професійних деформацій (як загальнопедагогіч - них, так і типологічних), допомога в їх усуненні;

- допомога у формуванні психологічного захисту від стресу, за потреби, у подоланні наслідків стресових ситуацій, синдрому емоційного згорання;

- профілактика педагогічних криз і допомога в подоланні їх наслідків;

- допомога в усуненні невротичних та психосоматичних розладів особистості педагога, гармонізації його особистості;

- робота зі створення сприятливого психологічного клімату в педагогічному колективі;

- співпраця з адміністрацією школи з метою створення безпеч­ного освітнього середовища у загальноосвітньому навчальному закладі.

Шкільний психолог повинен бути теоретично обізнаний із різни­ми дезадаптаційними тенденціями в діяльності вчителя, особливос­тями їх проявів, зі шляхами збереження і зміцнення професійного здоров’я педагога, механізмами і шляхами гармонізації його внутріш­нього світу. В арсеналі практичного психолога мають бути оператив­ні методики для оцінки самопочуття особистості, для виявлення відхилень в емоційній сфері, схильності до емоційного згорання, імовірності виникнення стресу і т. п.

Для реалізації визначених завдань психолог може використову­вати різноманітні методи роботи: індивідуальні й групові бесіди та консультації, круглі столи, присвячені цій проблематиці, брейнстор - мінг, психотренінг, психотехнічні ігри та вправи тощо. Обираючи методи роботи з педагогами, психолог повинен враховувати вік, педагогічний стаж й особливості професійно-педагогічної діяльності вчителів. Фахівець шкільної психологічної служби мусить володіти технологіями зняття психоемоційної напруги, виходу зі стресу, мето­дами психологічної саморегуляції, технологіями самооздоровлення, які за потреби зможе запропонувати педагогам, методами психологіч­ної корекції.

Корисним, на нашу думку, може бути випуск практичним психологом у школі “Пам’яток для вчителя”. Вони виконуватимуть, передусім, профілактично-просвітницьку функцію. У нашому випад­ку ці “Пам’ятки...” стали б непоганим джерелом поповнення знань педагога з означеної проблеми. Тематика їх може бути різною, наприклад: “Коли несподівано помітиш, що тобі все байдуже...”, “Як педагогу позбутися професійних деформацій?”, “Як не згоріти у полум’ї професії?”, “Правила психологічної безпеки для вчителя”, “Синдром «емоційного згорання» - це психологічний захист чи хвороба?”, “Ліки для педагога-трудоголіка”, “Ерозія душі педагога: як із нею боротися?”, “Професійне довголіття: шлях до нього” й ін. Нижче наводимо приклад подібної пам’ятки [3, 33], яка може бути корисною для тих педагогів, у котрих низький рівень стресостійкості.

Пам’ятка “Якуникнути стресу?”

1. Визначте для себе головні життєві й професійні цілі, зосередь­те свої зусилля на їх досягненні. Помічайте проміжні результати на шляху до поставленої мети, радійте кожному окремому успіху. Це допоможе вам протистояти стресу.

2. Кожного ранку ставте собі три запитання:

- що потрібно зробити сьогодні обов ’язково?

- що можна зробити завтра?

- що має бути зроблено протягом тижня?

Вивчіть і використовуйте техніку планування часу у вашому повсякденному житті.

3. Не уникайте спілкування. Коротка приємна розмова - кращі ліки від стресу.

4. Спробуйте налагодити конструктивні стосунки з учнями, їх батьками, колегами по роботі. Старайтеся жити у злагоді з іншими, із самим собою.

5. Обговорюйте з близькими людьми свої проблеми. Розповівши про свою проблему тим, кому довіряєте, ви наполовину вирішите її.

6. Вибачайте образи інших. Навчіться забувати неприємне.

7. Умійте прощати себе, свої дії і вчинки. Допущені помилки нехай будуть добрим уроком на майбутнє. Не займайтеся “само - з ’їданням ”.

8. Не судіть себе та інших. Позбудьтеся мислення “червоного олівця ”.

9. Ніколи не змагайтеся ні з ким. Змагайтеся лише із собою. Робіть усе можливе для того, щоб сьогодні бути кращим, ніж учора, завтра - кращим, ніж сьогодні.

10. Навчіться слухати співрозмовника. Часто невміння дослу­хати є причиною непорозуміння, образ, конфліктів і, як наслідок, - стресів.

11. Частіше посміхайтесь і смійтеся. Умійте з гумором підхо­дити хоча б до деяких неприємностей.

12. Налаштовуйтеся на позитив. Будьте оптимістом. Вірте.

13. Частіше бувайте на природі.

14. Відпочивайте разом із сім ’єю.

15. Умійте розслаблятися. Оволодійте техніками релаксації.

16. Намагайтеся частіше слухати музику, яка поліпшує настрій (“Шоста симфонія” П. Чайковського, “Угорська рапсодія №2” Ф. Ліста, твори Ф. Шопена й ін.).

17. Пам ’ятайте про лікувальну силу аромотерапії, кольоро - терапії, зцілюючу силу молитви.

18. Займайтесь улюбленою справою, знаходьте час на хоббі.

19. Не забувайте займатися фізичними вправами: чим краще здоров ’я, тим легше боротися зі стресом.

20. Творіть добро, творіть себе.

Важливою для практичного психолога є робота з молодими педагогами. У науковій літературі встановлено, що ризик виникнення

44 • 99 ________ •

Синдрому емоційного згорання підвищується до третього - четвертого року професійної діяльності. У цей час для педагога вже зникає новизна робочої обстановки та новизна його присутності у колективі. Про нього вже не говорять як про молодого недосвідче­ного спеціаліста, а, навпаки, до педагога підвищуються вимоги зі сторони колег по роботі й уже вони самі починають пред’являти вимоги щодо себе самих [1].

Для практичного психолога корисно пам’ятати, що:

- краще “горять” ті, хто асоціює свою роботу зі своєрідним призначенням, місією (серед психотерапевтів це називається “комплексом рятівника”);

- найбільш схильні до “згорання” інтроверти;

- допомоги потребують ті вчителі, які орієнтовані не на резуль­тат, а на створення клімату сім’ї, в якому дитина почуває себе комфортно. Природна установка таких учителів дуже розхо­диться з вимогами, які до неї пред’являють, а це може

¿С * 99

Спричинити появу синдрому емоційного згорання ;

- спад професійної діяльності учителів спостерігається після 10­15 років роботи - так званий період педагогічної кризи, що супроводжується почуттям тривоги, самотності, зневіри в собі, домінуванням негативних переживань;

44 * ^ 99 *

- синдром емоційного згорання найчастіше розвивається у 40-річних людей, коли настає пік біологічного стану здоров’я.

До свідомості педагогів потрібно довести такі науково вивірені твердження, що емоційне згорання найчастіше спричиняється такими позиціями учителів: 1) “Мені не можна помилятися”; 2) “Я повинен бути стриманим”; 3) “Я не маю права бути упередженим”; 4) “Я повинен бути у всьому прикладом для наслідування” [2]. Тому недо­цільно входити у професію з установками надзвичайно високих стандартів, гіпервідповідальності. Не можна поєднувати особисту й професійну самооцінку, оскільки тоді фахівець руйнується як ціліс­ність. Він старається працювати швидше як уявний ідеал, ніж реаль­ний педагог. Такий учитель ніби стоїть на п’єдесталі своєї непогріш­ності й виключності. У нього дуже високі вимоги до себе, його уявлення про хорошого вчителя складають образ абсолютної профе­сійної досконалості. Зіткнувшись із реаліями шкільного життя, такі педагоги відчувають емоційний шок, тому що дійсність не відповідає їхнім очікуванням. Із кожною невдачею у такого вчителя посилюєть­ся дратівливість, утома, скорочується дистанція до професійних хвороб.

Особливо варто зазначити, що педагоги, для котрих характерний синдром емоційного згорання, потребують спеціальних корекційних програм, питання розробки яких залишається відкритим і вимагає спільної роботи психологів, психотерапевтів, педагогів, медиків. Недругорядну роль щодо цього міг би відіграти інститут супервізії як технологія проведення педагогічного консультування.

Уся робота шкільної психологічної служби має бути спрямована на розвиток внутрішніх сил учителя і розширення його самосвідомос­ті, вияв та зміну тих рис характеру і способів поведінки, що провокують виникнення й підтримку емоційної напруги. Вона має сприяти активізації механізмів особистісної саморегуляції, ресурсів стресостійкості педагога, гармонізації його внутрішнього світу, підвищенню рівня психолого-педагогічної компетентності, розвитку професійного потенціалу. Психологічна робота з учителями повинна полягати в тому, щоб запустити нові продуктивні механізми, які забезпечують особистісне зростання, сприяють створенню мотивів оздоровлення, виробленню власного досвіду підтримання оптималь­ного стану свого професійного здоров’я.

Література

1. Витковский А. Когда вдруг заметишь, что тебе все равно... // Первое сентября.- 2000.- № 14.- С. 7-8.

2. Кривцова С. Правила внутреннего сгорания // Педология.- 2000.- № 3.- С. 37-41.

3. Мешко Г. М. Вступ до педагогічної професії: Практикум: Навч. посіб. для студ. вищих пед. навч. закладів.- Т.: Вид-во ТНПУ, 2008.- 192 с.

4. Митина Л. М. Психология профессионального развития учителя.- М.: Флинта: Моск. психолого-педагогический ин-т, 1998.- 204 с.

5. Смирнов Н. К. Здоровьесберегающие образовательные технологии и психо­логия здоровья в школе.- М.: АРКТИ, 2005.- 320 с.