ІНФОРМАЦІЙНИЙ ПРОСТІР ОСОБИСТОСТІ: ІНТЕРПРЕТАЦІЙНІ ПРОТИРІЧЧЯ ВИЗНАЧЕННЯ

УДК 37.015.311:316.776 В. В. Коширець

У статті розглядаються базові наукові позиції вивчення інформаційного простору особистості. Огляд проблеми узагальнює модифікації теоретичного моделювання масової комунікації в інформаційному просторі людини. Презентовані теоретичні концепції зумовлюють напрям практичного вивчення змісту інформаційного простору особистості.

Ключові слова: інформація, інформаційний простір, масова комунікація, комунікативна система.

Коширец В. В. Информационное пространство личности: интерпретационные противоречия определения. В статье рассматриваются базовые научные позиции информационного пространства личности. Обзор проблемы обобщает модификации теоретического моделирования массовой коммуникации в информационном пространстве человека. Представленные теоретические концепции определяют направление практического исследования содержания информационного пространства личности.

Ключевые слова: информация, информационное пространство, массовая коммуникация, коммуникативная система.

Koshirets V. V. Informative Space of Personality: Interpretation Contradictions of Its Definition. The article deals with basic scientific positions of informative space of personality. The problem review generalizes modifications of theoretical modeling of mass media in informative space of personality. Theoretical concepts represented determine the trend of the practical research of informative space of personality content.

Key words: information, informative space, mass communication, communicative system.

Постановка наукової проблеми та її значення. Однією з найголовніших функцій сучасної культури є формування різнобічної, гармонізованої, гуманістично спрямованої особистості. Спроба розцінити процес цілеспрямованого впливу на розвиток особистості як помилкове, майже тоталітарне явище сьогодні вже не витримує аніякої критики. Тому, обґрунтовуючи актуальність представленого матеріалу, передусім нами було висунуто тезу про те, що саме вплив на розвиток особистості в усіх його проявах у “макросередовищі” й “мікросередовищі” відіграє суттєву роль у формуванні її ставлення до соціально-політичних, економічних та інших процесів, які відбуваються в суспільстві. Зрозуміло, що особливої уваги тут заслуговує аспект вивчення саме інформаційного простору людини, який є своєрідним рельєфом відображення соціально-психологічної дійсності.

Контекст вивчення інформаційного простору особистості в соціальній психології з’явився у відповідь на давно назрілу суспільну потребу в глибшому пізнанні сутності масових інформаційних процесів, їх соціальної природи, глобального характеру, ідеологічних та соціально-психологічних функцій. І, як результат, уміщує дуже багато гносеологічних підходів і тлумачень.

Отже, метою представленого матеріалу є теоретичне обґрунтування інтерпретаційних протиріч визначення інформаційного простору в соціально-психологічній літературі та окреслення емпіричних координат його вивчення.

Аналіз останніх досліджень із цієї проблеми та виклад основного матеріалу дослідження. Вивчення літературних джерел свідчить, що дослідження проблеми інформаційного простору особистості висвітлені в працях багатьох сучасних дослідників, зокрема Г. Ан- дреєвої, Є. Єгорової-Гантман, В. Зазикіна, З. Зотової, Т. Скрипаченко, Р. Старовойтенко, О. Суської, Т. Ліпмана, П. Фролова тощо, які й створюють певну теоретико-методологічну базу для вирішення поставленого наукового завдання.

Спробуємо послідовно висвітлити наукові позиції інтерпретації цього психологічного феномену.

Аналіз соціально-психологічної літератури показує, що найпоширенішим є розуміння інформаційного простору як певної історично, географічно й політично визначеної території - чи то існуючої нині держави, чи то колишньої, яку хтось намагається зберегти як політичну реальність. Неважко помітити, що попри діаметральність ідеологічних позицій це розуміння інформаційного простору в обох випадках, із гносеологічного погляду, функціонально однакове. Інформаційний простір, по суті, ототожнюється з географічним і геополі - тичним. Тобто в цьому разі ми маємо справу з географічною парадигмою його визначення. У явній чи прихованій формі такі визначення зустрічаємо в низці публікацій [1; 2; 4 та ін.].

Неспроможність географічної парадигми є очевидною, адже вона залишає інформаційні процеси як такі, по суті, на другому плані, що аж ніяк не може задовольняти ні журналістів, ні теоретиків масової комунікації. Тому в останні роки географічну парадигму поступово витісняє інша, яку можна назвати, медіа-технічною. Інформаційний

Почали визначати як інфраструктуру засобів виробництва, зберігання та поширення інформації [5]. Це визначення було, безперечно, кроком уперед, - уже хоча б тому, що дало змогу говорити про розвиток інформаційного простору, а не тільки про його захист від зовнішньої експансії.

Не виглядають переконливими також і спроби ототожнення його з мовним середовищем - так званою семіосферою, дослідження якої сконцентровані в так званій семіотичній парадигмі. Тут аналізується виробництво, кодування й декодування, тиражування інформації як предмета загальної культури та як продукції засобів масової інформації. Цінність наукових доробок цього підходу постулює розуміння “інформаційного поля особистості”, яке наближує семіотичну ознаку інформаційного простору до психологічної характеристики через його інтерпретацію як інформації, що є складовою частиною суспільної свідомості, та інформації, якій властива унікальність, неповторність, належність конкретному індивіду.

Також у цьому підході актуалізуються аспекти вивчення впливу засобів масової комунікації на особистість. Цей вплив існує об’єктивно, як існують і певні рамки впливу ЗМІ на формування суспільної думки й особистості. Таке обмеження виникає завдяки недостатньому висвітленню або відсутності висвітлення тих чи інших проблем, недостатньої якості журналістських матеріалів, недосконалості їхньої професійної підготовки, низького рейтингу деяких каналів телебачення й радіо, джерел преси.

Для впливу на масову свідомість застосовують такі прийоми, як посилання на авторитетні джерела, на статистичні дані, на результати опитування суспільної думки, використовують графіки й таблиці, висновки експертів, свідчень очевидців, світлини з місця подій, “живі” репортажі тощо, що зможе переконати публіку в тому, що повідомлення є “правдивим”. Таким чином постає дискурс еліт, їх ідеології, та блокується опозиційне сприйняття, “зчитування”, розуміння аудиторією того чи іншого факту або події, висвітлення засобами масової комунікації подій у форматі новин або іншого жанру політичної комунікації [2].

Вплив засобів масової комунікації може бути ідентифікований із їх ефективністю у тому випадку, якщо експериментально визначені параметри їх впливовості. В іншому випадку усталені (базові) характеристики сприйняття продукції засобів масової комунікації аудиторією залишаються без змін протягом тривалого відрізку часу. Ці зміни можуть бути проведені як із боку виробника інформації (теле - або радіокомунікатора, автора статті тощо), так і з боку аудиторії, для чого можуть бути застосовані більш придатні для виконання завдань дослідження соціопсихологічні методики. Усе залежить від наявності та цілеспрямованості вибору каналу та його аудиторії, яка вивчається.

Рівень ефективності є основним показником сили або слабкості впливу масової комунікації на реципієнтів (як на рівні індивідуального сприйняття, так і на рівні відображення в масовій свідомості змісту свідомості - тексту умовного сукупного Комунікатора). Таким текстом сукупного Кумунікатора всі вважаються повідомлення, які складають зміст інформаційного процесу в системі засобів масової комунікації.

Хотілося б наголосити, що розуміння інформаційного простору не відрізняється від загально філософського, де простір інтерпретується як форма існування матерії, її атрибут (поряд з рухом і часом); філософська категорія, яка характеризує співіснування об’єктів, їх взаємодію, протяжність і структуру матеріальних систем” [3, 545-546].

Традиційно-філософське визначення простору завжди базувалося на постулатах евклідової геометрії, тобто мало розмірність: вимір довжини, площі тощо. Із початком космічної ери, з практичним використанням теорії Ейнштейна в сучасному світі втілюється ідея нескінченості, яка закладена в самому процесі діяльності засобів електронної комунікації - так з’явилося нове розуміння простору без меж можливого. Саме таке розуміння є природним для вивчення простору розповсюдження знакової інформації, і зокрема сукупного тексту масової комунікації. Особливістю цього простору є функціонування й аудіовізуальних “текстів” у загальному контексті програм телебачення й радіо, газетних статей та інших повідомлень. Таким чином, вимальовується як необхідне, таке тлумачення інформаційного простору: сукупність або ареал повідомлень, які розповсюджуються засобами масової комунікації на певній території, і можуть бути адекватно сприйняті реципієнтами.

Інформаційний простір становить метасистему [6, 135], де кожен текст (повідомлення) є її природним складовим елементом. Часова обмеженість може бути подоланою за рахунок повтору або послідовного випуску програми, газет тощо на кожному відрізку часових поясів, що є новим для традиційних часових вимірів існування об’єктів.

Пошук факторів селективної поведінки людей здійснювався і за межами, які окреслені біхевіористичною тезою “стимул - реакція” (де зміст масової комунікації розглядається як такий, що сприяє безпосередньому та прямому впливові на індивіда й спонукає його до відповіді). Імовірним також є припущення, що у світі комунікації масовому інформаційному потоку сприяють або перешкоджають інші потоки - ті, які народжуються в міжособистісних контактах. Цьому положенню відповідає “дворівнева модель комунікації”, розроблена Е. Катц та Г. Лазарсфельд [7]. Макрокомунікативний процес структу- рованими ними на дві стадії: спочатку повідомлення мас-медіа сприймаються активною частиною аудиторії - “лідерами думок”, потім від них міжособистісними каналами транслюються пасивній частині, яка є індиферентною до радіо й газет.

Це передбачення є обґрунтованим, адже макрокомунікативна реальність формується не в ізольованому просторі, а ніби вклинюється в соціальний світ із властивими їй складними відносинами між суб’єктами та джерелами важливої й змістовної інформації. Також інтерес до міжособистісного компонента в масовій комунікації співзвучний зростаючому інтересу соціальної психології до соціальної взаємодії, до інтеракціоністських підходів і рольових теорій. “Дворівнева модель” базується на гіпотезі про те, що відносно масової комунікації індивіди притримуються різних соціальних ролей. Деякі з них активні в сприйнятті та розповсюдженні знань і цінностей, які їм повідомляють мас-медіа. Це, безумовно, пов’язане із їх статусами, комунікативними здібностями особистості, регулярними контактами з газетами й радіо. Інші, навпаки, є інертними в спілкуванні із мас-медіа, а тому найчастіше звертаються до неформальних джерел або перекладів повідомлень лідерами референтної групи. Отже, вплив масової комунікації не завжди є прямим та безпосереднім. Найімовірніше він проходить крізь шлюзи та опосередкування соціального оточення індивідів.

Нелінійна дворівнева структуризація масового інформаційного потоку стимулювала теоретичне моделювання макрокомунікативних процесів й емпіричну верифікацію цих моделей. Однак, як і “парадигма ефектів” у цілому, ідеї якої тяжіли до уявлень про обмежений, частковий вплив мас-медіа на структуру та зміст знання, ціннісні орієнтації та поведінку людей, дворівнева модель із часом також була приречена на уточнення й перегляд. Соціальна практика вичерпала можливості плідного її застосування до засобів масової комунікації, що стає особливо актуальними в ситуації напруги між елітою та громадськістю, коли кожна з них здійснює спроби контролю над масовою комунікацією.

Як альтернативну існуючим субстанціональним уявленням про інформаційний простір вважають реляційну теорію, запропоновану М. М. Слюсаревським [5]. Науковець стверджує, що інформаційний простір є простором поширення якоїсь інформації, тобто простором розгортання інформаційних процесів. Саме по собі існування інформації можливе, коли вона кимось сприймається, тобто обов’язковою передумовою інформаційних процесів є наявність комунікативної системи “джерело - одержувач інформації”. Відтак, логічним буде стверджувати, що безвідносно до комунікаційних систем не може бути й інформаційного простору. Тобто як наукова категорія науковий простір повинен описувати просторові характеристики системи комунікації - їх протяжність, структурність, співіснування та взаємодію елементів.

У такому тлумаченні, як зазначає М. М. Слюсаревський, категорія інформаційного простору наповнюється власним теоретико - комунікативним та соціально-психологічним змістом, позбувається географічних та інших нашарувань, починає виконувати самостійні гносеологічні функції, і це є принципово важливим [5, 341]. Зрозуміло, що це відкриває нові горизонти пізнання інформаційних процесів.

Дотримуючись наукової позиції М. М. Слюсаревського, спробуємо підвести підсумки теоретичного екскурсу в досліджуваний феномен, та зазначити, що в сторогому розумінні інформаційний простір є певною просторовою проекцією єдиного простору часу інформаційних процесів, де провідним є саме часовий (ритмо-частотний) чинник, який і забезпечує просторову організацію цих процесів. Параметри інформаційного простору зумовлюються передусім темпораль - но-психологічними характеристиками перебігу інформаційних процесів і соціально-психологічними характеристиками споживачів інформації.

У завершенні проведеного теоретико-методологічного аналізу проблеми, хотілося б зазначити, що вивчення інформаційного простору особистості розкриває широкі перспективи дослідження в соціально-психологічній практиці. Так коли йдеться про інформаційний простір молодої людини, то слід ураховувати її специфічну чуттєвість

Щодо його сприймання та споживання, що досить часто вимагає психологічного втручання у вигляді корекційного впливу. Якщо розглядати інформаційно-психологічний простір як стан (і водночас результат) перманентної взаємодії процесів виробництва та споживання інформації, то є зрозумілим, що процеси виробництва інформації породжують інформаційний простір, а його визначеність набу - вається за рахунок споживання інформації. Контекст вивчення цієї особливості теж є доволі актуальним.

Висновки та перспективи подальших досліджень. Також слід пам’ятати, що сприйняття людиною культури, традицій і норм соціальної поведінки - це реальний процес, який формує механізм захисту від несприятливого впливу обставин, від проявів психічного вигоряння, який необхідний для формування індивіда як особистості, так само як і для формування й розвитку самого суспільства. Ефективність впливу як характерна риса засобів масової комунікації є складовою частиною будь-якого комунікативного процесу та відображається, передусім, у психологічній сфері. Вплив засобів масової комунікації на свідомість українського соціуму - від індивідуальної особистості до соціальної групи та суспільству в цілому - є досить важливим саме завдяки своїй масовості й масштабам розповсюдження. Отже, виникає негайна потреба в обґрунтованому уявленні про межі, функції та наслідки цього широкомасштабного процесу.

Література

1. Бебик В. Соціальні комунікації: поняття, типологія, засоби / В. Бебик // Соц. психологія. - 2009. - № 5. - С. 49-63.

2. Жиляєв І. Б. Інформаційно-комунікаційні технології як державний пріоритет /

І. Б. Жиляєв // Проблеми науки. - 2003. - № 8. - С. 3.

3. Простір // Філософський словник. - К. : Гол. ред. УРЕ, 1986. - С. 545-546.

4. Ракитов А. И. Наука и устойчивое развитие общества / А. И. Ракитов // Общественные науки и современность. - 1997. - № 4. - С. 6.

5. Слюсаревський М. М. Інформаційний простір : критика існуючих визначень і спроба побудови теорії / М. М. Слюсаревський // Вісн. ХДУ. Серія “Психологія, політологія” : Особистість і трансформаційні процеси в суспільстві. Психолого-педагогічні проблеми сучасної освіти. - Х., 1999. - Ч. 4-5. - С. 337-342.

6. Сусская О. А. Воздействие информационного пространства на психическое выгорание личности / О. А. Сусская // Наук. часоп. НПУ ім. М. П. Драгома - нова. Серія № 12. Психологічні науки : зб. наук. пр. - К. : НПУ ім. М. П. Дра - гоманова, 2007. - № 19 (43). - С. 134-138.

7. Katz E. Personal Influence : The Part Played by People in the Flow of Mass Communication / E. Katz, P. F. Lasarsfeld. - Glenocoe, III : The Free Press, 1955. - P. 24-34.