Книги по психологии

ІНФОРМАЦІЙНИЙ ПРОСТІР ОСОБИСТОСТІ: ІНТЕРПРЕТАЦІЙНІ ПРОТИРІЧЧЯ ВИЗНАЧЕННЯ
Периодика - Психологічні перспективи

УДК 37.015.311:316.776 В. В. Коширець

У статті розглядаються базові наукові позиції вивчення інформаційного простору особистості. Огляд проблеми узагальнює модифікації теоретичного моделювання масової комунікації в інформаційному просторі людини. Презен­товані теоретичні концепції зумовлюють напрям практичного вивчення змісту інформаційного простору особистості.

Ключові слова: інформація, інформаційний простір, масова комунікація, комунікативна система.

Коширец В. В. Информационное пространство личности: интерпрета­ционные противоречия определения. В статье рассматриваются базовые научные позиции информационного пространства личности. Обзор проблемы обобщает модификации теоретического моделирования массовой коммуника­ции в информационном пространстве человека. Представленные теоретические концепции определяют направление практического исследования содержания информационного пространства личности.

Ключевые слова: информация, информационное пространство, массовая коммуникация, коммуникативная система.

Koshirets V. V. Informative Space of Personality: Interpretation Contra­dictions of Its Definition. The article deals with basic scientific positions of informative space of personality. The problem review generalizes modifications of theoretical modeling of mass media in informative space of personality. Theoretical concepts represented determine the trend of the practical research of informative space of personality content.

Key words: information, informative space, mass communication, communi­cative system.

Постановка наукової проблеми та її значення. Однією з найголовніших функцій сучасної культури є формування різнобічної, гармонізованої, гуманістично спрямованої особистості. Спроба розці­нити процес цілеспрямованого впливу на розвиток особистості як помилкове, майже тоталітарне явище сьогодні вже не витримує аніякої критики. Тому, обґрунтовуючи актуальність представленого матеріалу, передусім нами було висунуто тезу про те, що саме вплив на розвиток особистості в усіх його проявах у “макросередовищі” й “мікросередовищі” відіграє суттєву роль у формуванні її ставлення до соціально-політичних, економічних та інших процесів, які відбува­ються в суспільстві. Зрозуміло, що особливої уваги тут заслуговує аспект вивчення саме інформаційного простору людини, який є своє­рідним рельєфом відображення соціально-психологічної дійсності.

Контекст вивчення інформаційного простору особистості в соці­альній психології з’явився у відповідь на давно назрілу суспільну по­требу в глибшому пізнанні сутності масових інформаційних процесів, їх соціальної природи, глобального характеру, ідеологічних та соці­ально-психологічних функцій. І, як результат, уміщує дуже багато гносеологічних підходів і тлумачень.

Отже, метою представленого матеріалу є теоретичне обґрунту­вання інтерпретаційних протиріч визначення інформаційного просто­ру в соціально-психологічній літературі та окреслення емпіричних координат його вивчення.

Аналіз останніх досліджень із цієї проблеми та виклад основ­ного матеріалу дослідження. Вивчення літературних джерел свід­чить, що дослідження проблеми інформаційного простору особистос­ті висвітлені в працях багатьох сучасних дослідників, зокрема Г. Ан- дреєвої, Є. Єгорової-Гантман, В. Зазикіна, З. Зотової, Т. Скрипаченко, Р. Старовойтенко, О. Суської, Т. Ліпмана, П. Фролова тощо, які й створюють певну теоретико-методологічну базу для вирішення по­ставленого наукового завдання.

Спробуємо послідовно висвітлити наукові позиції інтерпретації цього психологічного феномену.

Аналіз соціально-психологічної літератури показує, що найпоши­ренішим є розуміння інформаційного простору як певної історично, географічно й політично визначеної території - чи то існуючої нині держави, чи то колишньої, яку хтось намагається зберегти як політич­ну реальність. Неважко помітити, що попри діаметральність ідео­логічних позицій це розуміння інформаційного простору в обох ви­падках, із гносеологічного погляду, функціонально однакове. Інфор­маційний простір, по суті, ототожнюється з географічним і геополі - тичним. Тобто в цьому разі ми маємо справу з географічною пара­дигмою його визначення. У явній чи прихованій формі такі визна­чення зустрічаємо в низці публікацій [1; 2; 4 та ін.].

Неспроможність географічної парадигми є очевидною, адже вона залишає інформаційні процеси як такі, по суті, на другому плані, що аж ніяк не може задовольняти ні журналістів, ні теоретиків масової комунікації. Тому в останні роки географічну парадигму поступово витісняє інша, яку можна назвати, медіа-технічною. Інформаційний


Почали визначати як інфраструктуру засобів виробництва, зберігання та поширення інформації [5]. Це визначення було, безперечно, кро­ком уперед, - уже хоча б тому, що дало змогу говорити про розвиток інформаційного простору, а не тільки про його захист від зовнішньої експансії.

Не виглядають переконливими також і спроби ототожнення його з мовним середовищем - так званою семіосферою, дослідження якої сконцентровані в так званій семіотичній парадигмі. Тут аналізується виробництво, кодування й декодування, тиражування інформації як предмета загальної культури та як продукції засобів масової інфор­мації. Цінність наукових доробок цього підходу постулює розуміння “інформаційного поля особистості”, яке наближує семіотичну ознаку інформаційного простору до психологічної характеристики через йо­го інтерпретацію як інформації, що є складовою частиною суспільної свідомості, та інформації, якій властива унікальність, неповторність, належність конкретному індивіду.

Також у цьому підході актуалізуються аспекти вивчення впливу засобів масової комунікації на особистість. Цей вплив існує об’єктив­но, як існують і певні рамки впливу ЗМІ на формування суспільної думки й особистості. Таке обмеження виникає завдяки недостатньому висвітленню або відсутності висвітлення тих чи інших проблем, недостатньої якості журналістських матеріалів, недосконалості їхньої професійної підготовки, низького рейтингу деяких каналів телебачен­ня й радіо, джерел преси.

Для впливу на масову свідомість застосовують такі прийоми, як посилання на авторитетні джерела, на статистичні дані, на результати опитування суспільної думки, використовують графіки й таблиці, ви­сновки експертів, свідчень очевидців, світлини з місця подій, “живі” репортажі тощо, що зможе переконати публіку в тому, що повідом­лення є “правдивим”. Таким чином постає дискурс еліт, їх ідеології, та блокується опозиційне сприйняття, “зчитування”, розуміння ауди­торією того чи іншого факту або події, висвітлення засобами масової комунікації подій у форматі новин або іншого жанру політичної комунікації [2].

Вплив засобів масової комунікації може бути ідентифікований із їх ефективністю у тому випадку, якщо експериментально визначені параметри їх впливовості. В іншому випадку усталені (базові) харак­теристики сприйняття продукції засобів масової комунікації аудиторією залишаються без змін протягом тривалого відрізку часу. Ці зміни можуть бути проведені як із боку виробника інформації (теле - або радіокомунікатора, автора статті тощо), так і з боку аудиторії, для чого можуть бути застосовані більш придатні для виконання завдань дослідження соціопсихологічні методики. Усе залежить від наявності та цілеспрямованості вибору каналу та його аудиторії, яка вивчається.

Рівень ефективності є основним показником сили або слабкості впливу масової комунікації на реципієнтів (як на рівні індивідуаль­ного сприйняття, так і на рівні відображення в масовій свідомості змісту свідомості - тексту умовного сукупного Комунікатора). Таким текстом сукупного Кумунікатора всі вважаються повідомлення, які складають зміст інформаційного процесу в системі засобів масової комунікації.

Хотілося б наголосити, що розуміння інформаційного простору не відрізняється від загально філософського, де простір інтерпрету­ється як форма існування матерії, її атрибут (поряд з рухом і ча­сом); філософська категорія, яка характеризує співіснування об’єктів, їх взаємодію, протяжність і структуру матеріальних систем” [3, 545-546].

Традиційно-філософське визначення простору завжди базувалося на постулатах евклідової геометрії, тобто мало розмірність: вимір довжини, площі тощо. Із початком космічної ери, з практичним вико­ристанням теорії Ейнштейна в сучасному світі втілюється ідея нескін­ченості, яка закладена в самому процесі діяльності засобів електрон­ної комунікації - так з’явилося нове розуміння простору без меж можливого. Саме таке розуміння є природним для вивчення простору розповсюдження знакової інформації, і зокрема сукупного тексту масової комунікації. Особливістю цього простору є функціонування й аудіовізуальних “текстів” у загальному контексті програм телебачен­ня й радіо, газетних статей та інших повідомлень. Таким чином, ви­мальовується як необхідне, таке тлумачення інформаційного просто­ру: сукупність або ареал повідомлень, які розповсюджуються засоба­ми масової комунікації на певній території, і можуть бути адекватно сприйняті реципієнтами.

Інформаційний простір становить метасистему [6, 135], де кожен текст (повідомлення) є її природним складовим елементом. Часова обмеженість може бути подоланою за рахунок повтору або послідов­ного випуску програми, газет тощо на кожному відрізку часових поя­сів, що є новим для традиційних часових вимірів існування об’єктів.


Пошук факторів селективної поведінки людей здійснювався і за межами, які окреслені біхевіористичною тезою “стимул - реакція” (де зміст масової комунікації розглядається як такий, що сприяє безпосе­редньому та прямому впливові на індивіда й спонукає його до відпо­віді). Імовірним також є припущення, що у світі комунікації масово­му інформаційному потоку сприяють або перешкоджають інші пото­ки - ті, які народжуються в міжособистісних контактах. Цьому положенню відповідає “дворівнева модель комунікації”, розроблена Е. Катц та Г. Лазарсфельд [7]. Макрокомунікативний процес структу- рованими ними на дві стадії: спочатку повідомлення мас-медіа спри­ймаються активною частиною аудиторії - “лідерами думок”, потім від них міжособистісними каналами транслюються пасивній частині, яка є індиферентною до радіо й газет.

Це передбачення є обґрунтованим, адже макрокомунікативна реальність формується не в ізольованому просторі, а ніби вкли­нюється в соціальний світ із властивими їй складними відносинами між суб’єктами та джерелами важливої й змістовної інформації. Також інтерес до міжособистісного компонента в масовій комунікації співзвучний зростаючому інтересу соціальної психології до соціаль­ної взаємодії, до інтеракціоністських підходів і рольових теорій. “Дворівнева модель” базується на гіпотезі про те, що відносно масо­вої комунікації індивіди притримуються різних соціальних ролей. Деякі з них активні в сприйнятті та розповсюдженні знань і ціннос­тей, які їм повідомляють мас-медіа. Це, безумовно, пов’язане із їх статусами, комунікативними здібностями особистості, регулярними контактами з газетами й радіо. Інші, навпаки, є інертними в спілку­ванні із мас-медіа, а тому найчастіше звертаються до неформальних джерел або перекладів повідомлень лідерами референтної групи. Отже, вплив масової комунікації не завжди є прямим та безпосе­реднім. Найімовірніше він проходить крізь шлюзи та опосередкуван­ня соціального оточення індивідів.

Нелінійна дворівнева структуризація масового інформаційного потоку стимулювала теоретичне моделювання макрокомунікативних процесів й емпіричну верифікацію цих моделей. Однак, як і “пара­дигма ефектів” у цілому, ідеї якої тяжіли до уявлень про обмежений, частковий вплив мас-медіа на структуру та зміст знання, ціннісні орієнтації та поведінку людей, дворівнева модель із часом також була приречена на уточнення й перегляд. Соціальна практика вичерпала можливості плідного її застосування до засобів масової кому­нікації, що стає особливо актуальними в ситуації напруги між елітою та громадськістю, коли кожна з них здійснює спроби контролю над масовою комунікацією.

Як альтернативну існуючим субстанціональним уявленням про інформаційний простір вважають реляційну теорію, запропоновану М. М. Слюсаревським [5]. Науковець стверджує, що інформаційний простір є простором поширення якоїсь інформації, тобто простором розгортання інформаційних процесів. Саме по собі існування інфор­мації можливе, коли вона кимось сприймається, тобто обов’язковою передумовою інформаційних процесів є наявність комунікативної системи “джерело - одержувач інформації”. Відтак, логічним буде стверджувати, що безвідносно до комунікаційних систем не може бути й інформаційного простору. Тобто як наукова категорія науко­вий простір повинен описувати просторові характеристики системи комунікації - їх протяжність, структурність, співіснування та взаємо­дію елементів.

У такому тлумаченні, як зазначає М. М. Слюсаревський, катего­рія інформаційного простору наповнюється власним теоретико - комунікативним та соціально-психологічним змістом, позбувається географічних та інших нашарувань, починає виконувати самостійні гносеологічні функції, і це є принципово важливим [5, 341]. Зрозумі­ло, що це відкриває нові горизонти пізнання інформаційних процесів.

Дотримуючись наукової позиції М. М. Слюсаревського, спробує­мо підвести підсумки теоретичного екскурсу в досліджуваний фено­мен, та зазначити, що в сторогому розумінні інформаційний простір є певною просторовою проекцією єдиного простору часу інформацій­них процесів, де провідним є саме часовий (ритмо-частотний) чин­ник, який і забезпечує просторову організацію цих процесів. Пара­метри інформаційного простору зумовлюються передусім темпораль - но-психологічними характеристиками перебігу інформаційних проце­сів і соціально-психологічними характеристиками споживачів інфор­мації.

У завершенні проведеного теоретико-методологічного аналізу проблеми, хотілося б зазначити, що вивчення інформаційного просто­ру особистості розкриває широкі перспективи дослідження в соціаль­но-психологічній практиці. Так коли йдеться про інформаційний простір молодої людини, то слід ураховувати її специфічну чуттєвість


Щодо його сприймання та споживання, що досить часто вимагає психологічного втручання у вигляді корекційного впливу. Якщо роз­глядати інформаційно-психологічний простір як стан (і водночас результат) перманентної взаємодії процесів виробництва та спожи­вання інформації, то є зрозумілим, що процеси виробництва інформа­ції породжують інформаційний простір, а його визначеність набу - вається за рахунок споживання інформації. Контекст вивчення цієї особливості теж є доволі актуальним.

Висновки та перспективи подальших досліджень. Також слід пам’ятати, що сприйняття людиною культури, традицій і норм соціальної поведінки - це реальний процес, який формує механізм захисту від несприятливого впливу обставин, від проявів психічного вигоряння, який необхідний для формування індивіда як особистості, так само як і для формування й розвитку самого суспільства. Ефек­тивність впливу як характерна риса засобів масової комунікації є складовою частиною будь-якого комунікативного процесу та відобра­жається, передусім, у психологічній сфері. Вплив засобів масової комунікації на свідомість українського соціуму - від індивідуальної особистості до соціальної групи та суспільству в цілому - є досить важливим саме завдяки своїй масовості й масштабам розповсюджен­ня. Отже, виникає негайна потреба в обґрунтованому уявленні про межі, функції та наслідки цього широкомасштабного процесу.

Література

1. Бебик В. Соціальні комунікації: поняття, типологія, засоби / В. Бебик // Соц. психологія. - 2009. - № 5. - С. 49-63.

2. Жиляєв І. Б. Інформаційно-комунікаційні технології як державний пріоритет /

І. Б. Жиляєв // Проблеми науки. - 2003. - № 8. - С. 3.

3. Простір // Філософський словник. - К. : Гол. ред. УРЕ, 1986. - С. 545-546.

4. Ракитов А. И. Наука и устойчивое развитие общества / А. И. Ракитов // Об­щественные науки и современность. - 1997. - № 4. - С. 6.

5. Слюсаревський М. М. Інформаційний простір : критика існуючих визначень і спроба побудови теорії / М. М. Слюсаревський // Вісн. ХДУ. Серія “Психо­логія, політологія” : Особистість і трансформаційні процеси в суспільстві. Психолого-педагогічні проблеми сучасної освіти. - Х., 1999. - Ч. 4-5. - С. 337-342.

6. Сусская О. А. Воздействие информационного пространства на психическое выгорание личности / О. А. Сусская // Наук. часоп. НПУ ім. М. П. Драгома - нова. Серія № 12. Психологічні науки : зб. наук. пр. - К. : НПУ ім. М. П. Дра - гоманова, 2007. - № 19 (43). - С. 134-138.

7. Katz E. Personal Influence : The Part Played by People in the Flow of Mass Com­munication / E. Katz, P. F. Lasarsfeld. - Glenocoe, III : The Free Press, 1955. - P. 24-34.