Книги по психологии

ВПЛИВ ЕМОЦІЙНИХ СТАНІВ НА МОВЛЕННЄВУ ДІЯЛЬНІСТЬ ПАЦІЄНТІВ ПІСЛЯ ІНСУЛЬТУ
Периодика - Психологічні перспективи

В. І. Мілінчук

Висвітлено результати емпіричного вивчення мовлення пацієнтів після інсульту відповідно до вимог патопсихолінгвістичного дослідження. Розгля­нуто особливості мовлення цих пацієнтів відповідно до рівня особистісної тривожності та зниженого настрою. Обґрунтовано, що реабілітаційна програма мовлення цих пацієнтів повинна містити елементи з гармонізації їхньої емоційної сфери.

Ключові слова: мовленнєва діяльність, пацієнти після інсульту, особистіс - на тривожність, знижений настрій, патопсихолінгвістика.

Милинчук В. И. Влияние эмоциональных состояний на речевую дея­тельность пациентов после инсульта. Отображены результаты эмпиричес­кого исследования речи пациентов после инсульта в соответствии с требова­ниями патопсихолингвистического исследования. Рассмотрены особенности ре­чи этих пациентов в соответствии с уровнем их личностной тревожности и сниженного настроения. Обосновано, что реабилитационная программа речи этих пациентов должна включать элементы гармонизации их эмоциональной сферы.

Ключевые слова: речевая деятельность, пациенты после инсульта, лич­ностная тревожность, сниженное настроение, патопсихолингвистика.

Milinchuk V. I. The Smpact of Emotional States on the Patients’ with Stroke Speech Activity. The results of empirical study of patients’ with stroke speech according to demands of pathopsycholiguistic research are highlighted in the article. The peculiarities of the patients’ speech correspondently to their personality’s anxiety and low mood are revealed. The necessities of elements for rehabilitation work to harmonize emotional sphere of the patients are proved.

Key words: speech activity, patients with stroke, personality’s anxiety, low mood pathopsycholiguistics.

Постановка наукової проблеми. Науково-технічний прогрес, який супроводжує розвиток людства, поряд із позитивними досяг­неннями в різних сферах суспільного життя має і негативні наслідки

- віддалення людини від природи, порушення екологічного балансу, перевантаження свідомості внаслідок надлишкової інформатизації й комп’ютеризації, зниження рухової активності людини.

Як результат, спостерігається збільшення і “омолодження” різних видів захворювань, серед яких значну частку займають серцево-су­динні. Зростання кількості пацієнтів після інсульту потребує ком­плексних досліджень стосовно їхньої реабілітації, де мовлення має важливе значення. Результати роботи із цими пацієнтами, бесід із ними, спостереження за їхньою поведінкою свідчать про те, що про­блема мовлення не є основоположною для людей із первинним ін­сультом, адже загроза життю, відносно повна непрацездатність фор­мує таку внутрішню “картину” хвороби, яка передусім ґрунтується на шоковому стані людини, небажанні контактувати ні з лікарями, ні з родиною, ні з психологами. У психології немає комплексних дослід­жень щодо проблеми патології та реабілітації мовлення цієї групи пацієнтів. Водночас мовленнєва проблема загострюється в після - інсультному періоді, приблизно через шість місяців після початку хвороби. Відтак, у процесі вторинної госпіталізації, коли фізичний і психічний стани цих пацієнтів покращуються, питання відновлення мовлення набувають неабиякої значущості.

Таким чином, важливість дослідження проблеми патології мов­лення і шляхів його реабілітації в пацієнтів після інсульту, з одного боку, а з іншого - майже повна відсутність таких досліджень у пато - психолінгвістиці та психології мовлення зумовлює актуальність нашого дослідження.

Патопсихолінгвістика як молода галузь психолінгвістики виріз­няється своїми методологічними положеннями (які не є тотожними з нейропсихологією), що неодмінно повинно враховуватися в психоло­гічній роботі з пацієнтами після інсульту. Провідні положення мето­дології патопсихолінгвістики висвітлено в працях Л. В. Засєкіної [1; 2]. Розглянемо їх більш докладно.

Вчена розглядає методологію патопсихолінгвістики відповідно до основних рівнів: філософського, загальнонаукового, конкретно - наукового й конкретно-методичного. Окрім цього, вона визначає такі види патопсихолінгвістичних порушень: порушення, пов’язані з пато­логією особистості, свідомості й вищих психічних функцій; мовлен­нєві патології, пов’язані з мозковими порушеннями; патології, що визначаються порушеннями сенсорних систем; порушення, пов’язані з дефектами моторного програмування мовлення. Таким чином, у нашому дослідженні ми маємо справу з мовленнєвими патологіями, які пов’язані з мозковими ураженнями, що потребує відповідного теоретичного й емпіричного аналізу.

Дослідження виконано в лабораторії нейропсихології і психо­лінгвістики, яка функціонує при кафедрі загальної та соціальної пси­хології у Волинському національному університеті імені Лесі Українки.

Завданням дослідження є емпіричне вивчення емоційних станів та зіставлення їх з особливостями мовлення пацієнтів після інсульту в період вторинної госпіталізації.

Виклад основного матеріалу дослідження. Результати спосте­реження за пацієнтами після інсульту протягом їх первинної і вторинної госпіталізації свідчать про те, що мовлення цих осіб здатне до самовідновлення [4]. Цим демонструються компенсаторні механіз­ми психіки, про які зазначав О. Р. Лурія [3]. Учений змінив тради­ційні для того часу уявлення про недиференційовані психічні функції як найменші, далі нерозкладні субстрати розумової здатності людини на психічні функції як психологічні системи, що мають доволі склад­ну організацію й численні психологічні компоненти. При цьому саме тлумачення функції значно розширилося: як прижиттєві, соціально зумовлені, мовленнєво опосередковані, усвідомлені й динамічно організовані структури. Таким чином, мовленнєве опосередкування психічних функцій особистості дає змогу розглядати мовлення, по - перше, як важливий засіб психічної реабілітації пацієнтів після ін­сульту, а по-друге, як психічний процес, що сам потребує реабілітації.

Послуговуючись принципом динамічної локалізації вищих пси­хічних функцій, учениця О. Р. Лурії, Є. Д. Хомська, ґрунтовно описа­ла первинні й вторинні нейропсихологічні симптоми. Нейропсихо - логічний синдром вона визначає як “закономірне сполучення нейро - психологічних симптомів, зумовлене ураженням одного чи декількох факторів” [5, 39]. До перших відносимо порушення психічних функ­цій, які безпосередньо пов’язані з ураженням певного нейропсихо - логічного фактора; до других - порушення психічних функцій, які виникають як системний наслідок перших нейропсихологічних симп­томів на основі системної взаємодії психіки. У нашому дослідженні переважно спостерігаються пацієнти з первинними нейропсихоло - гічними симптомами мовлення, які виникають унаслідок ураження ділянок лівої півкулі. Серед основних афазій, що мають місце в таких пацієнтів, є моторні афазії, також спостерігаються елементи дизартрії.

Є. Д. Хомська чітко відокремлює останню від афазій як порушен­ня вже сформованого мовлення, що виникає при локальних уражен­нях лівої півкулі та є системним розладом різних форм мовленнєвої


Діяльності, трактуючи дизартрію як порушення вимови без серйозних розладів усного мовлення, читання й письма [5].

Моторна афазія зовнішньо виявляється в порушенні вимови слів, заміні одних звуків іншими. Водночас порушення вимови як первин­ний нейропсихологічний симптом часто виявляється в порушеннях різних видів мовлення - читання, письмо, говоріння. В історіях хво­роби цих пацієнтів лікарі зазвичай використовують термін моторної афазії без подальшої її конкретизації. У нейропсихологічних дослід­женнях розмежовують аферентну й кінестетичну моторну афазію. За Є. Д. Хомською, до аферентної моторної афазії належать випадки порушення вимови слів, які негативно впливають і на їх розуміння. Результати нашого спостереження за групою пацієнтів з аферентною моторною афазією свідчать про те, що вони відчувають значні труднощі у вимові як передньоязикових (д, л, н), так і задньоязикових звуків (г, к, х). У результаті відбувається змішування цих звуків під час вимови, що згодом приводить до порушення розуміння цих звуків

І, відповідно, слів.

Кінестетична моторна афазія виявляється у виконанні завдань, що містять певну інструкцію до дії, наприклад, показати конкретні частини обличчя. Ця група пацієнтів розуміє зазвичай свої помилки, що дуже пригнічує їх, вони часто впадають у відчай, плачуть.

Важливою проблемою у психологічному супроводі пацієнтів піс­ля інсульту у нашому дослідженні реабілітації їхньої мовленнєвої діяльності є негативні психічні стани. Так, результати як експери­ментально-діагностичної, так і реабілітаційної діяльності із цією групою осіб свідчать про те, що часто ця робота наштовхується на негативне емоційне тло, небажання цих людей вступати у контакт із психологом, відсутність мотивації до одужання та різку зміну на­строю. Тому важливим етапом нашої роботи було емпіричне вивчен­ня особливостей емоційної сфери цих осіб.

Вибірку склало 10 пацієнтів після інсульту в період вторинної госпіталізації віком від 60 до 67 років, які мали моторну афазію вна­слідок ураження лівопівкулевої ділянки. Дослідження проводилося на базі обласної та міської клінічної лікарень м. Луцька протягом 2009 ро­ку. Дослідження мовлення здійснювалося за допомогою опитуваль - ника “Дослідження мовлення”, запропонованого Е. Д. Хомською [5]. Опитувальник включає сім основних блоків, які характеризують спон­танне мовлення (бесіду з хворим), автоматизоване мовлення (повторення цифрового ряду, днів тижня, місяці року), неавтоматизоване мовлення (повторення різних лексичних рядів у зворотному порядку), повторне мовлення (звуки, серії звуків, серії слів, серії фраз), назви предметів з наочністю, розуміння мовлення та спонтанне розгорнуте мовлення. Виконання кожного завдання в семи блоках оцінювалося за 2-бальною шкалою, де 2 означає повне виконання завдання, 1 - часткове виконання, а 0 - повне невиконання завдання. Максимальна сума балів за виконання завдань усіх блоків - 50.

Для діагностики емоційних станів використано методику Зунга для оцінки зниженого настрою. Методика містить 20 запитань, від­повіді на які оцінюються за 4-бальною шкалою, де 1 характеризує найменше вираження зниженого настрою, тоді як 4 - найбільше; від­повідно, максимально можлива кількість балів - S0. Методика Спілбер - гера-Ханіна використовувалася для визначення особистісної тривож­ності пацієнтів. Методика містить 20 тверджень, відповіді на які оці­нюються теж за 4-бальною шкалою, максимальна кількість балів - S0.

Аналіз результатів свідчить про те, що середнє значення особис­тісної тривожності в досліджуваній нами групі становить 50,00, що перевищує середній рівень особистісної тривожності. Розподіл до­сліджуваних на групи із різним рівнем особистісної тривожності на основі показників середнього значення тривожності в групі та показ­ника стандартного відхилення має такий вигляд: до першої групи досліджуваних із високим рівнем особистісної тривожності увійшли пацієнти зі значеннями (М + S = 40 + 5,23 = 45,23) від 45,23 до 80,00 балів, до групи з низьким рівнем (М - S = 40 - 5,23 = 34,77) - від 0 до 34,76. Решта досліджуваних увійшли до групи із середнім рівнем особистісної тривожності (табл. 1).

Таблиця 1

Розподіл досліджуваних відповідно до рівня особистісної

Тривожності

Рівень особистісної тривожності

Питома вага, %

Високий

90,00

Середній

10,00

Низький

0,00

Разом

100,00

Як видно з табл. 1, переважна більшість досліджуваних (90,0 %) становить групу із високим рівнем особистісної тривожності. Слід зазначити, що це підтверджується і результатами спостереження за


Цією групою осіб. Вони дуже хвилюються, часто висловлюють сум­ніви щодо покращення свого стану. Важливим і перспективним у цьому контексті вважаємо вивчення проблеми мовленнєвої тривож­ності та її зіставлення з показниками особистісної і ситуативної три­вожності цих пацієнтів. Припускаємо, що висока особистісна тривож­ність стає серйозною перешкодою на шляху ефективної реабілітації цих хворих, мовленнєвої реабілітації зокрема. Тому елементи реабілі­таційної роботи в напрямі корекції мовлення цих пацієнтів повинні включати блоки, спрямовані на зниження їхньої тривожності.

Результати діагностики мовлення свідчать, що середній бал у групі становить 36 із можливих 50, що свідчить про значний вплив моторної афазії не лише на вимову, а й на її розуміння, породження розгорнутого й спонтанного її варіанта. Найгірше виконувалися за­вдання, спрямовані на вимову й повторення звуків, а також розгор­нутого, спонтанного мовлення за малюнком. Дуже важко пацієнтам дається деавтоматизоване мовлення, яке полягає у зворотному поряд­ку назви цифр від 10 до 1, назви днів тижня від п’ятниці до понеділка, місяців року від грудня до грудня у зворотному напрямі. Перераху­вання цих назв у прямому порядку зазвичай дається набагато легше цим пацієнтам, що підтверджує тезу про існування вторинних нейро - психологічних синдромів, зумовлених моторною афазією.

Розподіл досліджуваних відповідно до рівня мовленнєвої діяль­ності здійснювався шляхом підрахування середнього значення та показника стандартного відхилення. Таким чином, до першої групи досліджуваних із високим рівнем мовлення увійшли пацієнти із значеннями (М + S = 25 + 3,65 = 28,65) від 28,65 до 50,00 балів, до групи із низьким рівнем - (М - S = 25,00 - 3,65 = 21,35) від 0 до 21,35. Решта досліджуваних увійшли до групи із середнім рівнем розвитку мовлення від 21,36 до 28,64. Розподіл досліджуваних відображено в табл. 2.

Таблиця 2

Розподіл досліджуваних відповідно до рівня розвитку мовлення

Рівень розвитку мовлення

Питома вага, %

Високий

0,00

Середній

20,00

Низький

80,00

Разом

100,00




Як свідчать результати дослідження, переважна більшість пацієн­тів (S0 %) після інсульту в період вторинної госпіталізації має низь­кий рівень розвитку мовлення, що потребує комплексної психологіч­ної допомоги.

Подібна картина спостерігається також у вивченні зниженого настрою цих пацієнтів, адже 9 із 10 досліджуваних нами пацієнтів, що становить 90 %, продемонстрували яскраво виражений знижений настрій.

Висновки. Аналіз результатів проведеного дослідження дає змо­гу зробити важливий висновок про те, що програма реабілітації мов­лення повинна охоплювати елементи діяльності психолога, спрямо­вані на покращення емоційного стану пацієнтів, зниження їхньої осо­бистісної тривожності, збереження позитивного настрою. Лише за умови відтворення позитивного емоційного тла в реабілітаційній ро­боті, остання може бути ефективною. Практична робота в напрямі реабілітації мовлення пацієнтів після інсульту повинна проводитись з урахуванням основних положень патопсихолінгвістики та дотриман­ням її принципів.

Література

1. Засєкіна Л. В. Психолінгвістична діагностика / Л. В. Засєкіна, С. В. Засєкін. - Луцьк : РВВ “Вежа” Волин. нац. ун-ту ім. Лесі Українки, 200S. - 1SS с.

2. Засєкіна Л. В. Методологічні засади патопсихолінгвістики у вивченні син­дрому гіперактивного розладу з дефіцитом уваги / Л. В. Засєкіна, О. А. Соло­вей // Соціальна психологія. - К. : Вид-во Укр. центру політичного менедж­менту. - 2009. - № 5(37). - С. 64-74.

3. Лурия А. Р. Лекции по общей психологи / Александр Романович Лурия. - СПб. : Питер, 2004. - 320 с.

4. Мілінчук В. І. Особливості нейропсихологічного дослідження пацієнтів піс­ля інсульту / В. І. Мілінчук // Психологічні проблеми сучасності : тези

VI наук.-практ. конф. студ. та молодих вчених. - Л. : [б. в.], 2009. - С. 11-12.

5. Хомская Е. Д. Нейропсихологія / Евгения Давыдовна Хомская. - СПб. : Питер, 2005. - 496 с.