ВПЛИВ ЕМОЦІЙНИХ СТАНІВ НА МОВЛЕННЄВУ ДІЯЛЬНІСТЬ ПАЦІЄНТІВ ПІСЛЯ ІНСУЛЬТУ

В. І. Мілінчук

Висвітлено результати емпіричного вивчення мовлення пацієнтів після інсульту відповідно до вимог патопсихолінгвістичного дослідження. Розглянуто особливості мовлення цих пацієнтів відповідно до рівня особистісної тривожності та зниженого настрою. Обґрунтовано, що реабілітаційна програма мовлення цих пацієнтів повинна містити елементи з гармонізації їхньої емоційної сфери.

Ключові слова: мовленнєва діяльність, пацієнти після інсульту, особистіс - на тривожність, знижений настрій, патопсихолінгвістика.

Милинчук В. И. Влияние эмоциональных состояний на речевую деятельность пациентов после инсульта. Отображены результаты эмпирического исследования речи пациентов после инсульта в соответствии с требованиями патопсихолингвистического исследования. Рассмотрены особенности речи этих пациентов в соответствии с уровнем их личностной тревожности и сниженного настроения. Обосновано, что реабилитационная программа речи этих пациентов должна включать элементы гармонизации их эмоциональной сферы.

Ключевые слова: речевая деятельность, пациенты после инсульта, личностная тревожность, сниженное настроение, патопсихолингвистика.

Milinchuk V. I. The Smpact of Emotional States on the Patients’ with Stroke Speech Activity. The results of empirical study of patients’ with stroke speech according to demands of pathopsycholiguistic research are highlighted in the article. The peculiarities of the patients’ speech correspondently to their personality’s anxiety and low mood are revealed. The necessities of elements for rehabilitation work to harmonize emotional sphere of the patients are proved.

Key words: speech activity, patients with stroke, personality’s anxiety, low mood pathopsycholiguistics.

Постановка наукової проблеми. Науково-технічний прогрес, який супроводжує розвиток людства, поряд із позитивними досягненнями в різних сферах суспільного життя має і негативні наслідки

- віддалення людини від природи, порушення екологічного балансу, перевантаження свідомості внаслідок надлишкової інформатизації й комп’ютеризації, зниження рухової активності людини.

Як результат, спостерігається збільшення і “омолодження” різних видів захворювань, серед яких значну частку займають серцево-судинні. Зростання кількості пацієнтів після інсульту потребує комплексних досліджень стосовно їхньої реабілітації, де мовлення має важливе значення. Результати роботи із цими пацієнтами, бесід із ними, спостереження за їхньою поведінкою свідчать про те, що проблема мовлення не є основоположною для людей із первинним інсультом, адже загроза життю, відносно повна непрацездатність формує таку внутрішню “картину” хвороби, яка передусім ґрунтується на шоковому стані людини, небажанні контактувати ні з лікарями, ні з родиною, ні з психологами. У психології немає комплексних досліджень щодо проблеми патології та реабілітації мовлення цієї групи пацієнтів. Водночас мовленнєва проблема загострюється в після - інсультному періоді, приблизно через шість місяців після початку хвороби. Відтак, у процесі вторинної госпіталізації, коли фізичний і психічний стани цих пацієнтів покращуються, питання відновлення мовлення набувають неабиякої значущості.

Таким чином, важливість дослідження проблеми патології мовлення і шляхів його реабілітації в пацієнтів після інсульту, з одного боку, а з іншого - майже повна відсутність таких досліджень у пато - психолінгвістиці та психології мовлення зумовлює актуальність нашого дослідження.

Патопсихолінгвістика як молода галузь психолінгвістики вирізняється своїми методологічними положеннями (які не є тотожними з нейропсихологією), що неодмінно повинно враховуватися в психологічній роботі з пацієнтами після інсульту. Провідні положення методології патопсихолінгвістики висвітлено в працях Л. В. Засєкіної [1; 2]. Розглянемо їх більш докладно.

Вчена розглядає методологію патопсихолінгвістики відповідно до основних рівнів: філософського, загальнонаукового, конкретно - наукового й конкретно-методичного. Окрім цього, вона визначає такі види патопсихолінгвістичних порушень: порушення, пов’язані з патологією особистості, свідомості й вищих психічних функцій; мовленнєві патології, пов’язані з мозковими порушеннями; патології, що визначаються порушеннями сенсорних систем; порушення, пов’язані з дефектами моторного програмування мовлення. Таким чином, у нашому дослідженні ми маємо справу з мовленнєвими патологіями, які пов’язані з мозковими ураженнями, що потребує відповідного теоретичного й емпіричного аналізу.

Дослідження виконано в лабораторії нейропсихології і психолінгвістики, яка функціонує при кафедрі загальної та соціальної психології у Волинському національному університеті імені Лесі Українки.

Завданням дослідження є емпіричне вивчення емоційних станів та зіставлення їх з особливостями мовлення пацієнтів після інсульту в період вторинної госпіталізації.

Виклад основного матеріалу дослідження. Результати спостереження за пацієнтами після інсульту протягом їх первинної і вторинної госпіталізації свідчать про те, що мовлення цих осіб здатне до самовідновлення [4]. Цим демонструються компенсаторні механізми психіки, про які зазначав О. Р. Лурія [3]. Учений змінив традиційні для того часу уявлення про недиференційовані психічні функції як найменші, далі нерозкладні субстрати розумової здатності людини на психічні функції як психологічні системи, що мають доволі складну організацію й численні психологічні компоненти. При цьому саме тлумачення функції значно розширилося: як прижиттєві, соціально зумовлені, мовленнєво опосередковані, усвідомлені й динамічно організовані структури. Таким чином, мовленнєве опосередкування психічних функцій особистості дає змогу розглядати мовлення, по - перше, як важливий засіб психічної реабілітації пацієнтів після інсульту, а по-друге, як психічний процес, що сам потребує реабілітації.

Послуговуючись принципом динамічної локалізації вищих психічних функцій, учениця О. Р. Лурії, Є. Д. Хомська, ґрунтовно описала первинні й вторинні нейропсихологічні симптоми. Нейропсихо - логічний синдром вона визначає як “закономірне сполучення нейро - психологічних симптомів, зумовлене ураженням одного чи декількох факторів” [5, 39]. До перших відносимо порушення психічних функцій, які безпосередньо пов’язані з ураженням певного нейропсихо - логічного фактора; до других - порушення психічних функцій, які виникають як системний наслідок перших нейропсихологічних симптомів на основі системної взаємодії психіки. У нашому дослідженні переважно спостерігаються пацієнти з первинними нейропсихоло - гічними симптомами мовлення, які виникають унаслідок ураження ділянок лівої півкулі. Серед основних афазій, що мають місце в таких пацієнтів, є моторні афазії, також спостерігаються елементи дизартрії.

Є. Д. Хомська чітко відокремлює останню від афазій як порушення вже сформованого мовлення, що виникає при локальних ураженнях лівої півкулі та є системним розладом різних форм мовленнєвої

Діяльності, трактуючи дизартрію як порушення вимови без серйозних розладів усного мовлення, читання й письма [5].

Моторна афазія зовнішньо виявляється в порушенні вимови слів, заміні одних звуків іншими. Водночас порушення вимови як первинний нейропсихологічний симптом часто виявляється в порушеннях різних видів мовлення - читання, письмо, говоріння. В історіях хвороби цих пацієнтів лікарі зазвичай використовують термін моторної афазії без подальшої її конкретизації. У нейропсихологічних дослідженнях розмежовують аферентну й кінестетичну моторну афазію. За Є. Д. Хомською, до аферентної моторної афазії належать випадки порушення вимови слів, які негативно впливають і на їх розуміння. Результати нашого спостереження за групою пацієнтів з аферентною моторною афазією свідчать про те, що вони відчувають значні труднощі у вимові як передньоязикових (д, л, н), так і задньоязикових звуків (г, к, х). У результаті відбувається змішування цих звуків під час вимови, що згодом приводить до порушення розуміння цих звуків

І, відповідно, слів.

Кінестетична моторна афазія виявляється у виконанні завдань, що містять певну інструкцію до дії, наприклад, показати конкретні частини обличчя. Ця група пацієнтів розуміє зазвичай свої помилки, що дуже пригнічує їх, вони часто впадають у відчай, плачуть.

Важливою проблемою у психологічному супроводі пацієнтів після інсульту у нашому дослідженні реабілітації їхньої мовленнєвої діяльності є негативні психічні стани. Так, результати як експериментально-діагностичної, так і реабілітаційної діяльності із цією групою осіб свідчать про те, що часто ця робота наштовхується на негативне емоційне тло, небажання цих людей вступати у контакт із психологом, відсутність мотивації до одужання та різку зміну настрою. Тому важливим етапом нашої роботи було емпіричне вивчення особливостей емоційної сфери цих осіб.

Вибірку склало 10 пацієнтів після інсульту в період вторинної госпіталізації віком від 60 до 67 років, які мали моторну афазію внаслідок ураження лівопівкулевої ділянки. Дослідження проводилося на базі обласної та міської клінічної лікарень м. Луцька протягом 2009 року. Дослідження мовлення здійснювалося за допомогою опитуваль - ника “Дослідження мовлення”, запропонованого Е. Д. Хомською [5]. Опитувальник включає сім основних блоків, які характеризують спонтанне мовлення (бесіду з хворим), автоматизоване мовлення (повторення цифрового ряду, днів тижня, місяці року), неавтоматизоване мовлення (повторення різних лексичних рядів у зворотному порядку), повторне мовлення (звуки, серії звуків, серії слів, серії фраз), назви предметів з наочністю, розуміння мовлення та спонтанне розгорнуте мовлення. Виконання кожного завдання в семи блоках оцінювалося за 2-бальною шкалою, де 2 означає повне виконання завдання, 1 - часткове виконання, а 0 - повне невиконання завдання. Максимальна сума балів за виконання завдань усіх блоків - 50.

Для діагностики емоційних станів використано методику Зунга для оцінки зниженого настрою. Методика містить 20 запитань, відповіді на які оцінюються за 4-бальною шкалою, де 1 характеризує найменше вираження зниженого настрою, тоді як 4 - найбільше; відповідно, максимально можлива кількість балів - S0. Методика Спілбер - гера-Ханіна використовувалася для визначення особистісної тривожності пацієнтів. Методика містить 20 тверджень, відповіді на які оцінюються теж за 4-бальною шкалою, максимальна кількість балів - S0.

Аналіз результатів свідчить про те, що середнє значення особистісної тривожності в досліджуваній нами групі становить 50,00, що перевищує середній рівень особистісної тривожності. Розподіл досліджуваних на групи із різним рівнем особистісної тривожності на основі показників середнього значення тривожності в групі та показника стандартного відхилення має такий вигляд: до першої групи досліджуваних із високим рівнем особистісної тривожності увійшли пацієнти зі значеннями (М + S = 40 + 5,23 = 45,23) від 45,23 до 80,00 балів, до групи з низьким рівнем (М - S = 40 - 5,23 = 34,77) - від 0 до 34,76. Решта досліджуваних увійшли до групи із середнім рівнем особистісної тривожності (табл. 1).

Таблиця 1

Як видно з табл. 1, переважна більшість досліджуваних (90,0 %) становить групу із високим рівнем особистісної тривожності. Слід зазначити, що це підтверджується і результатами спостереження за

Цією групою осіб. Вони дуже хвилюються, часто висловлюють сумніви щодо покращення свого стану. Важливим і перспективним у цьому контексті вважаємо вивчення проблеми мовленнєвої тривожності та її зіставлення з показниками особистісної і ситуативної тривожності цих пацієнтів. Припускаємо, що висока особистісна тривожність стає серйозною перешкодою на шляху ефективної реабілітації цих хворих, мовленнєвої реабілітації зокрема. Тому елементи реабілітаційної роботи в напрямі корекції мовлення цих пацієнтів повинні включати блоки, спрямовані на зниження їхньої тривожності.

Результати діагностики мовлення свідчать, що середній бал у групі становить 36 із можливих 50, що свідчить про значний вплив моторної афазії не лише на вимову, а й на її розуміння, породження розгорнутого й спонтанного її варіанта. Найгірше виконувалися завдання, спрямовані на вимову й повторення звуків, а також розгорнутого, спонтанного мовлення за малюнком. Дуже важко пацієнтам дається деавтоматизоване мовлення, яке полягає у зворотному порядку назви цифр від 10 до 1, назви днів тижня від п’ятниці до понеділка, місяців року від грудня до грудня у зворотному напрямі. Перерахування цих назв у прямому порядку зазвичай дається набагато легше цим пацієнтам, що підтверджує тезу про існування вторинних нейро - психологічних синдромів, зумовлених моторною афазією.

Розподіл досліджуваних відповідно до рівня мовленнєвої діяльності здійснювався шляхом підрахування середнього значення та показника стандартного відхилення. Таким чином, до першої групи досліджуваних із високим рівнем мовлення увійшли пацієнти із значеннями (М + S = 25 + 3,65 = 28,65) від 28,65 до 50,00 балів, до групи із низьким рівнем - (М - S = 25,00 - 3,65 = 21,35) від 0 до 21,35. Решта досліджуваних увійшли до групи із середнім рівнем розвитку мовлення від 21,36 до 28,64. Розподіл досліджуваних відображено в табл. 2.

Як свідчать результати дослідження, переважна більшість пацієнтів (S0 %) після інсульту в період вторинної госпіталізації має низький рівень розвитку мовлення, що потребує комплексної психологічної допомоги.

Подібна картина спостерігається також у вивченні зниженого настрою цих пацієнтів, адже 9 із 10 досліджуваних нами пацієнтів, що становить 90 %, продемонстрували яскраво виражений знижений настрій.

Висновки. Аналіз результатів проведеного дослідження дає змогу зробити важливий висновок про те, що програма реабілітації мовлення повинна охоплювати елементи діяльності психолога, спрямовані на покращення емоційного стану пацієнтів, зниження їхньої особистісної тривожності, збереження позитивного настрою. Лише за умови відтворення позитивного емоційного тла в реабілітаційній роботі, остання може бути ефективною. Практична робота в напрямі реабілітації мовлення пацієнтів після інсульту повинна проводитись з урахуванням основних положень патопсихолінгвістики та дотриманням її принципів.

Література

1. Засєкіна Л. В. Психолінгвістична діагностика / Л. В. Засєкіна, С. В. Засєкін. - Луцьк : РВВ “Вежа” Волин. нац. ун-ту ім. Лесі Українки, 200S. - 1SS с.

2. Засєкіна Л. В. Методологічні засади патопсихолінгвістики у вивченні синдрому гіперактивного розладу з дефіцитом уваги / Л. В. Засєкіна, О. А. Соловей // Соціальна психологія. - К. : Вид-во Укр. центру політичного менеджменту. - 2009. - № 5(37). - С. 64-74.

3. Лурия А. Р. Лекции по общей психологи / Александр Романович Лурия. - СПб. : Питер, 2004. - 320 с.

4. Мілінчук В. І. Особливості нейропсихологічного дослідження пацієнтів після інсульту / В. І. Мілінчук // Психологічні проблеми сучасності : тези

VI наук.-практ. конф. студ. та молодих вчених. - Л. : [б. в.], 2009. - С. 11-12.

5. Хомская Е. Д. Нейропсихологія / Евгения Давыдовна Хомская. - СПб. : Питер, 2005. - 496 с.