Книги по психологии

ЗДОРОВ’Я - ХВОРОБА: ПОЛЮСИ КОНТИНУУМУ ЛЮДСЬКОГО БУТТЯ
Периодика - Психологічні перспективи

Н. Шевченко

У статті представлено різні підходи до розуміння понять “здоров’я” та “хвороби”. Розкривається феноменологія здоров’я та хвороби як полюсів континууму людського буття.

Ключові слова: здоров’я, хвороба, феноменологія, здорова людина, здоров’я загальне, медична модель хвороби, психологічна модель хвороби.

Шевченко Н. Здоровье - болезнь: полюсы континуума человеческого бытия. В статье рассматриваются разные подходы к пониманию понятий “здоровье” и “болезнь”. Раскрывается феноменология здоровья и болезни как полюсов континуума человеческого бытия.

Ключевые слова: здоровье, болезнь, феноменология, здоровый человек, здоровье общее, медицинская модель болезни, психологическая модель болезни.

Shevchenko N. A Health - Illness: Aspects of Human Life Being. The article presents the different approaches of understanding the concepts of “health” and “illness”. It shows the phenomenology of health and illness as aspects of human life being.

Key words: health, illness, phenomenology, healthy man, general health, medical model of illness, psychological model of illness.

Аналіз вітчизняної і зарубіжної літератури показує, що категорії “здоров’я” і “хвороба” привертають увагу учених багатьох галузей науки і практики: медиків, психологів, педагогів, соціологів та ін. Пропонуються різні підходи до їх розуміння. Труднощі визначення цих понять полягають у тому, що будь-які уявлення про здоров’я і хворобу завжди відносні, історичні, вони становлять продукт науко­вого дискурсу, що домінує в конкретному чи професійному суспіль­стві. Іншими словами, під час осмислення феноменів здоров’я і хвороби завжди потрібно враховувати фактор їхньої соціокультурної детермінації.

Якщо дотримуватись уявлення про людську природу як про принципово незамкнуте буття, то дати точне визначення поняттю здоров’я майже неможливо. Проте існує цілий ряд визначень загаль­ного характеру. Найраніше з них - визначення Алкмеона, яке має своїх прибічників аж до сьогоднішнього дня: здоров’я є гармонією протилежно спрямованих сил. Цицерон охарактеризував здоров’я як Правильне співвідношення різних душевних станів. Стоїки й епіку­рейці протиставляли здоров’я ентузіазму, прагненню до всього надмірного та небезпечного. Епікурійці вважали, що здоров’я - це повний достаток за умови помірного задоволення всіх потреб. Стоїки сприймали всяку пристрасть, усякий прояв відчуття як хворобу; їхнє вчення про моральність значною мірою було різновидом терапії, націленої на знищення душевних хвороб і встановлення здорової атараксії [7].

Із початку ХІХ ст., коли психіатрія відділяється від медицини та починається широке використання психотерапевтичної практики, погляд на здоров’я особистості, зокрема психічне, набуває більш наукового підходу.

Мета статті - розкриття феноменології здоров’я і хвороби як полюсів континууму людського буття.

У найширшому розумінні здоров’я - це стан живого організму, при якому організм у цілому і всі органи здатні виконувати свої життєві функції. У тлумачному словнику В. Даля читаємо: “Здоров’я

- стан... тіла, коли всі життєві відправлення йдуть у повному поряд­ку; відсутність недуги, хвороби. Синонімічні слова - здоровий (здо­ровий розум, розум, думка, смисл); розсудливий, здоровоносний - тобто такий, що дарує, приносить здоров’я тілу або душі” [1, 675-676].

Співзвучне визначення поняття здоров’я дає словник із клінічної психології: “Здоров’я - це стан цілепокладаючої життєдіяльності, яка відтворює психофізіологічну потребу в добровільній напрузі” [3].

Здоров’я як феномен, який обумовлений сучасними культурними дискурсами, виступає як явище соціального буття. Упродовж століть міняється розуміння людиною себе крізь призму здоров’я. Зміна соціальних умов життя і вимог суспільства до здоров’я обумовлюють зміну уявлень окремих людей про здоров’я, про узгодження мети підтримки власного здоров’я з іншими життєвими цілями. Утім, індивідуальний ідеал здоров’я може істотно розходитися із соціаль­ною нормою.

Здоров’я окремої людини характеризується повнотою прояву життєвих сил, відчуттям життя, всебічністю соціальної активності й гармонійністю розвитку особи. Водночас поняття “здорова людина” вважається умовним, оскільки критерії здоров’я відрізняються в різних етнічних і соціальних групах і в різні періоди історії оціню­ються по-різному.

В “Енциклопедичному словнику медичних термінів” “здоров’я” трактується як “стан повного душевного, фізичного і соціального благополуччя, а не лише відсутність хвороб і фізичних дефек­тів” [2, 391]. Тобто, психологічний аспект здоров’я передбачає увагу до внутрішнього світу особистості: його впевненості в собі, у своїх силах, його самоактуалізації, розумінні ним власних інтересів, ставлення до людей і до життя. Таке визначення здоров’я, яке було прийняте ВООЗ ще у 1946 р., націлює практику на позитивні цілі - вирощування здоров’я, а не лише на боротьбу з хворобами. Разом зі старими технологіями боротьби з хворобами (що не втратили і сьогодні своєї цінності) усе більша увага приділяється новим, спрямованим на “вирощування” здоров’я. При цьому розуміється, що ідеальне здоров’я, або еталон - це гіпотетичний стан людини, всі складові якого відповідають деяким теоретичним критеріям, що не трапляється в реальному житті; цей стан створює умови для повної адаптації людини до природної і соціальної дійсності, для самоакту - алізації і самореалізації особистості, передбачає переживання нею благополуччя, комфорту і відповідає нульовій вірогідності хвороби. Отже, у поняття здоров’я вкладається ширший смисл, ніж відсутність хвороб. Воно включає діяльнісні можливості людини, які дають їй змогу поліпшити своє життя, зробити його благополучнішим, досягти вищої міри самореалізації.

Розширюючи розуміння поняття “здоров’я”, звертаємось до слов­ника із соціології. В ньому подано тлумачення поняття “здоров’я населення”, яке включає такі складники: стан, протилежний хворобі, повнота життєвих проявів людини; стан повного фізичного, духов­ного і соціального благополуччя, а не лише відсутність хвороб або фізичних дефектів; природний стан організму, який характеризується його врівноваженістю з довкіллям і відсутністю яких-небудь хвороб­ливих змін; стан оптимальної життєдіяльності суб’єкта, наявність передумов і умов його всебічної і довготривалої активності в сферах соціальної практики; кількісно-якісну характеристику стану життє­діяльності людини і соціальної спільності [4].

Існує поняття “здоров’я загальне”, яке означає стан оптимальної працездатності індивіда в сенсі ефективного виконання ролей і за­вдань, відповідних його соціальному статусу, і при якому тіло функ­ціонує без перешкод при максимально допустимих навантаженнях, це відчуття благополуччя, хороше самопочуття. Основними критеріями загального здоров’я виступають, по-перше, структурне і функціо­нальне збереження органів і систем, по-друге, властива організму індивідуально висока пристосовність до змін у типовому для нього природному й соціальному середовищі; (в) збереження звичного самопочуття [3].

Хоча поняття “здоров’я” є протилежним поняттю “хвороба”, у своєму визначенні воно не має чітких меж, оскільки існують пере­хідні стани, коли фізично здорова людина має суб’єктивні коливання стану почуття, або коли у здоровому організмові не виключена наявність хворобливого початку, або ж, навпаки, у разі наявності тяжкого захворювання фізичний стан організму людини залишається задовільним упродовж певного періоду і хвороба не проявляється. Отже, різні рівні адаптаційно-пристосувальних функцій організму людини до таких, що постійно змінюються, умов зовнішнього сере­довища являють собою перехідні стани між здоров’ям і хворобою.

Незважаючи на велику кількість робіт із проблеми хвороби, це поняття, так само, як поняття “здоров’я”, до цих пір не є точно детер­мінованим.

Існують загальноприйняті концепції хвороби:

- хвороба як наслідок дії шкідливого чинника;

- хвороба як порушення рівноваги систем організму;

- хвороба як пристосування до стресу;

- хвороба як порушення тканин;

- хвороба як вада в управлінні функціональними системами організму.

Розвиток загальних уявлень про хворобу мінявся упродовж історії медицини. Гіппократ причиною хвороби вважав неправильне змішування чотирьох основних рідин організму: крові, слизу, жовчі жовтої і чорної (венозна кров). У кінці старої і початку нової ери й особливо в середні віки з’явилися ідеалістичні погляди на учіння про хворобу, згідно з яким душа визначає боротьбу організму зі змінами, викликаними хворобою. Матеріалістичні погляди у середні віки розвивав Ібн Сина, який уважав, що хвороби виникають під впливом невидимих істот. У ХУІІ-ХІХ століттях великий вклад у вчення про хворобу внесли Дж. Б. Морганьї, який висловив думку про зв’язок хвороби з анатомічними змінами в органах, та К. Бернар, який ува­жав, що хвороба є порушенням фізіологічної рівноваги організму із середовищем [3].

У сучасній медицині хвороба традиційно тлумачиться як еволю­ційно сформований спосіб пристосування організму до змінених умов життєдіяльності, до того ж цей важкий і суперечливий процес обумовлюється не тільки зовнішніми, але й внутрішніми, суб’єктив­ними чинниками.

Медична модель хвороби базується на таких основних положен­нях: хвороба є певною дискретною сутністю, що породжується зов­нішніми причинами; хвороба виражає себе у специфічних симптомах, які можуть бути зібрані в синдром, що підходить під певну нозо­логічну одиницю; тілесне страждання розуміється як природний стан, який суб’єкт зазнає пасивно. Уявлення про цілісність людини, яке вимагає необхідності врахування психологічних факторів, майже зовсім не вписується в таку схему. Клінічне розуміння хвороби як окремого об’єктивного “соматичного” даного, що існує поза суб’єк­тивністю свідомості, міцно вкорінилося в буденних уявленнях.

У психологічній моделі хвороба розглядається, по-перше, як наслідок дисрегуляцій на біологічному, психологічному та соціаль­ному рівнях; по-друге, хвороба розуміється як криза. Саме в цьому сенсі хвороба є подією в житті, яка здатна змінити його до цього часу рівний плин, примусити людину по-новому поглянути на власне життя, його смисл, і на саму себе; хвороба може викликати почуття втрати, провини та, як наслідок, особливу гостроту переживання цінності й суб’єктивної привабливості життя. Смертельно небезпечне захворювання якісно змінює всю соціальну ситуацію розвитку люди­ни, змінює об’єктивне місце, що займає людина в житті, а також - її внутрішню позицію по відношенню до себе і життя в цілому.

Першим, початковим етапом розвитку хвороби вважається ушко­дження окремої клітини або групи клітин, тканини, що призводить у найпростішому виді до порушення клітинної структури. Кінцевим етапом хвороби є порушення психосоціальної рівноваги особистості в навколишньому середовищі, оскільки хвороба значною мірою впли­ває на особистість. Тобто, будь-яке захворювання спочатку є ана- томо-фізіологічним та біологічним явищем, яке призводить до значної психічної напруги хворої людини. Саме тому ми вважаємо доцільним цілісний підхід до розуміння хвороби як внутрішньо - динамічної системи, функціонування якої визначається широким діапазоном факторів - від генетичних до соціальних, які мають пев­ний психотравмуючий вплив на особистість хворого. У разі наявності соматичного захворювання, ідеться, насамперед, про біологічні, органічні порушення й патології, у той час як у разі психічного або нервового захворювання наголос зрушується на бік патології у психічній сфері, хоча останні також можливі на базі органічної патології головного мозку та центральної нервової системи. Різниця між соматичним і нервово-психічним захворюванням полягає також у тому, що в разі соматичного захворювання, особливо тяжкого і хронічного, психотравмуюча ситуація призводить не до гострого психічного стресу, а до тривалих емоційних напружень.

Глибокий аналіз сталих типів інтерпретації феномену хвороби, які склалися в ході культурно-історичного розвитку систем знань і соціальних практик, що визначають характер оздоровлення та ліку­вання людини, було зроблено Ф. Р. Філатовим. Хвороба, на думку автора, може розглядатися в межах внутрішньої зони життєвого про­стору особистості, у такому разі має місце один із варіантів суб’єктної інтерпретації. Це може бути антична модель, що пов’язує хворобу з непомірністю та невпорядкованістю індивідуального спо­собу життя, або демонологічне тлумачення хвороби як одержимість чи метафізична інтерпретація, що прийнята у християнстві, де будь - яке захворювання може розцінюватись як наслідок індивідуального гріха або віддзеркалення загальнолюдської гріховності. Хвороба, зазначає автор, може розглядатися в часовій перспективі як етап духовного становлення особистості й особистісного зростання. При цьому вона набуває позитивного значення. У неї з’являється власний прихований смисл, вона веде людину шляхом страждань до незві­даної мети її індивідуального розвитку. Таке розуміння є теологічною інтерпретацією хвороби [5].

У логіці розвитку хвороби існують два боки: об’єктивний, який підпорядковується натуральним закономірностям; і суб’єктивний, що пов’язаний із закономірностями психічного й семіотичного. Тільки в абстрактній межі вони збігаються повністю, у реальності - можуть мати значні розбіжності.

Існує декілька міфів про природу захворювань, якими оперують сучасні пацієнти: біоенергетичний: усі мої хвороби від того, що хтось “вампіризує”, “висмоктує” життєву енергію; магічний: хвороби від того, що хтось “навів псування”, “наврочив”; сакральний (частіше християнський): усі мої хвороби за мої гріхи; кармічний: усі мої хвороби за мої гріхи в минулих життях “несу карму своєї грішної бабусі”; астрологічний: усі мої хвороби через те, що “так невдало розмістилися зірки наді мною”; психоаналітичний: а) усі мої хвороби через невдалі стосунки між мною і моїми батьками в ранньому ди­тинстві (З. Фрейд); б) усі мої хвороби через родову травму (В. Ранк), через невдале проходження “пренатальних матриць” (С. Гроф); в) усі мої хвороби через енграми (записаний у несвідомій пам’яті моментів болю і дійсної чи вдаваної загрози виживанню) (Р. Хаббард) [6].

Повсякденне життя запевняє в тому, що різні люди схильні вда­ватися до різних варіантів пояснення своїх хвороб. Одні пов’язують свої захворювання із невпорядкованим способом життя, поганими вчинками, які слід подолати шляхом роботи над собою, посту, молитви. Інші схильні бачити у хворобі об’єктивне і закономірне явище, ремствують на вік, труднощі життя, чекають чудес медицини. Треті вдячні хворобі за надану можливість глибше пізнати себе, свої можливості.

Чи є поняття “здоров’я” і “хвороба” антонімами? На мою думку,

- ні, їхні стосунки є складнішими і багатозначнішими, хоча у пато - центрованій медицині вини дійсно є антонімами. Проте в міру переходу до уявлень про медицину-санологію їхнє співвідношення змінюється, вони перестають бути антонімами, принаймні - лише антонімами, і стають полюсами континууму “здоров’я” - “хвороба”.

Отже, “здоров’я” і “хвороба” належать до числа тих взаємодопов­нюючих понять, які не можуть бути визначені однозначно, їхнє по­стійне осмислення, переоцінка ведуть до становлення нового знання, до формування більш цілісного погляду на феномен людини. Хвороба є необхідним доповненням здоров’я, його тінню або його зворотною стороною, і практично ніколи хвороба не сприймається і не переживається сама по собі, вона завжди переживається в контексті життєвого шляху особистості, тобто в співвідношенні зі здоров’ям.

Вичерпні дефініції здоров’я і хвороби залишаються справою май­бутнього. Але наразі можна вважати, що здоров’я як індивідуальна норма є мірою відхилення від фізіологічної, статистичної та індивіду­альної норм. Людина - суб’єкт цієї індивідуальної норми - так чи інакше знає, що таке здоров’я, і співвідносить із цим свій актуальний стан. Людина вважає себе хворою лише тоді, коли її переживання свого стану не “вписуються” в її внутрішню картину здоров’я і,

Навпаки, уявлення про здоров’я можуть бути настільки широкими,

Що обіймають широке коло патологічних станів у континуумі люд­ського буття.

Література

1. Даль В. Толковый словарь живого великорусского языка. Т. 1 / В. Даль.- М.: Рус. яз., 1989.- С. 675-676.

2. Енциклопедичний словник медичних термінів / За ред. Б. В. Петровський.- М.: Рад. енцикл., 1982.- С. 391.

3. Клиническая психология: словарь / За ред. Н. Д. Творогова.- М.: ПЕР СЭ,

2007. - 416 с.

4. Краткий словарь по социологии / За ред. Ю. Г. Волков.- М.: Политиздат, 1989.- 160 с.

5. Филатов Ф. Р. Феномен болезни в различных системах знания: конфликт интерпретаций / Ф. Р. Филатов // Москов. психотерапевт. журн.- 2002.- № 2.- С. 5-33.

6. Шевченко Н. Ф. Практикум із психологічної допомоги соматичним хворим / Н. Ф. Шевченко // Практична психологія та соціальна робота.- 2006.- № 4.- С. 17-30.

7. Ясперс К. Общая психопатология / К. Ясперс: пер. с нем. Л. О. Акопяна.- М.: Практика, 1997.- 1053 с.


PDF created with pdfFactory Pro trial version Www. pdffactory. com