Книги по психологии

ІНТЕРВ’ЮЕРСЬКИЙ ПРАКТИКУМ ЯК ЧИННИК РОЗВИТКУ КОМУНІКАТИВНИХ НАВИЧОК ОСОБИСТОСТІ
Периодика - Психологічні перспективи

УДК [316.77+316.61]:303.62 К. П. Гавриловська

Проблема формування комунікативних навичок є актуальною для студен­тів гуманітарних спеціальностей в умовах навчання у ВНЗ. Головне завдання формування комунікативної компетентності передбачає здатність вільно, до­речно використовувати навики спілкування в різних життєвих ситуаціях, успішно реалізовувати себе в спілкуванні.

Практикум інтерв’юера в рамках тренінгу комунікативних навичок сприяє розвитку комунікативної компетентності особистості.

Ключові слова: комунікативна компетентність, тренінг комунікативних навичок.

Г авриловская К. П. Интервьюерский практикум как фактор развития коммуникативных навыков личности. Проблема формирования коммуника­тивных умений студентов гуманитарных специальностей достаточно актуальна в условиях учебы в ВУЗе, поскольку основное задание формирования коммуни­кативной компетентности предусматривает умение свободно, уместно исполь­зовать навыки общения в разных жизненных ситуациях, успешно реализовы­вать себя в общении.

Интервьюерский практикум в рамках тренинга коммуникативных умений способствует развитию коммуникативной компетентности личности.

Ключевые слова: коммуникативная компетентность, тренинг коммуника­тивных навыков.

Gavrilovska K. P. Interviewer Practical Work as Factor of Development тне Communicative Skills pf Personality. The problem of forming of commu­nicative skills is actual for students of humanitarian specialities in the conditions of teaching in Institute of higher. The main task of forming the communicative competence foresees ability free, it is appropriate to utillize skills of intercourse in different vital situations, successfully to realize itself in intercourse.

Interviewer practical work within the framework of training of communicative abilities is instrumental in development of communicative competence of personality.

Key words: communicative competence, training of communicative abilities.

Постановка наукової проблеми та її значення. Нині проблеми спілкування між людьми привертають до себе все більше й більше уваги. З’являється різноманітна література про те, як ефективно провести переговори, як переконати співбесідника, зацікавити його. Правильно побудовані відносини посилюють узаєморозуміння й за­побігають виникненню конфліктів. Недоліки в спілкуванні або непра­вильно вибрана манера поведінки можуть призвести до взаємної недовіри, відчуження, відчуття дискомфорту й серйозних конфліктів. Саме тому розвинені комунікативні навички сприяють досягненню успіху як у професійній, так і в особистісній самореалізації.

Актуальність проблеми полягає в тому, що нині роль комуніка­тивної компетентності в міжособистісній узаємодії зростає. У суспільстві з’являється все більше й більше запитів на оволодіння комунікативними навиками, тому постає питання про способи та засоби їх розвитку.

Метою статті є вивчення розвитку комунікативних навичок у процесі проходження тренінгу спілкування з використанням інтер - в’юерського практикуму.

Основними завданнями є:

1. Вивчення особливостей спілкування в осіб, які отримали до­свід интерв’юерського практикуму в тренінгу спілкування та в осіб, які такого досвіду не отримали.

2. Порівняння вираженості комунікативних навиків у контроль­ної й експериментальних груп.

Предметом дослідження є комунікативні навички особистості.

Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих результатів дослідження. Гіпотеза нашого дослідження полягає в такому: використання інтерв’юерського практикуму в тренінгу пси­хології спілкування є ефективним методом розвитку комунікативної компетентності.

Категорію “комунікативна компетентність” ми розуміємо як за­сновану на знаннях і чуттєвому досвіді спроможність особистості орієнтуватися в ситуаціях професійного спілкування, розуміти моти­ви, інтенції, стратегії поведінки як свої власні, так і партнерів спілку­вання.

У змістовому плані ця компетентність охоплює компетентність у здійсненні перцептивної, комунікативної та інтерактивної функцій спілкування; компетентність у реалізації насамперед суб’єкт-суб’єкт - ної взаємодії з партнерами спілкування; компетентність у розв’язанні як продуктивних, так і репродуктивних завдань спілкування; компе­тентність у реалізації як поведінкового, операційно-інструменталь­ного, так і особистісного, глибинного рівня спілкування [1-3].

Одним із методів розвитку комунікативної компетентності є со­ціально-психологічний тренінг. Цей метод набув широкого визнання у вітчизняній практиці. Його активно застосовується в роботі з


Дітьми, батьками, керівниками підприємств і організацій. Досвід його використання відбитий у працях Ю. М. Ємельянова, В. П. Захарова, Р. А. Ковальова, Л. О. Петровської, Т. С. Яценко та ін.

Загальна мета тренінгу комунікативних навичок - підвищення компетентності в спілкуванні - може бути конкретизована в низці завдань із різним формулюванням, але обов’язково пов’язаних із надбанням знань, формуванням умінь, навиків, розвитком установок, що визначають поведінку в спілкуванні, перцептивних здібностей людини, корекцією й розвитком системи відносин особи, оскільки особиста своєрідність є тим фоном, який забарвлює в різні кольори дії людини, її вербальні та невербальні прояви.

У рамках навчального процесу для студентів гуманітарних спе­ціальностей соціально-психологічний тренінг проводиться під час викладання курсу “Тренінг психології спілкування”

Метою викладання курсу “Тренінг психології спілкування” є формування в студентів ефективних навичок спілкування та вмінь установлювати й підтримувати стосунки з іншими людьми; набуття комунікативної компетентності.

Завданням вивчення курсу “Тренінг психологіі спілкування” є теоретична та практична підготовка студентів із таких питань:

- опрацювання психологічних закономірностей, понять, явищ у сфері спілкування;

- набуття навичок спілкування, необхідних для встановлення конструктивних відносин;

- удосконалення вміння спілкуватися з людьми під час лабора­торних занять;

- удосконалення особливостей конструктивного спілкування в ситуації конфлікту.

Після опанування цього курсу студент повинен уміти використо­вувати отримані знання в розв’язанні практичних проблем, що вини­кають у сфері міжособистісного спілкування, зокрема:

- саморозкриття перед іншими людьми, щоб дати їм можливість пізнати себе як самобутню та неповторну людину, уміння викликати довіру в інших людей;

- ефективно передавати іншим людям свої почуття та думки, конструктивно виражати свої негативні почуття в конфліктних ситуаціях.

- Зокрема, під час проведення лабораторних занять студенти вчать­ся активно слухати, надавати зворотний зв’язок, повідомляти про власні почуття, установлювати контакт із партнером зі спілкування, апробують різні стилі поведінки в різноманітних життєвих ситуаціях.

Такий тренінг, як активна форма соціально-психологічного на­вчання, становить цілісну психолого-педагогічну систему, здатну допомагати людині в глибинному пізнанні нею як іншої людини, так і самої себе, своїх умінь спілкуватись і впливати на інших.

Багаторівневій зворотний зв’язок дає змогу кожному учаснику побачити своє відображення у свідомості різних людей та отримати інформацію про те, як сприймається його поведінка в тій чи іншій ситуації, зрозуміти обмеженість власних способів і засобів спілкуван­ня, їх недосконалість, а також позитивні сторони своєї особистості.

На відміну від традиційних методів навчання, тренінг психології спілкування спрямований передусім на розвиток особистості; форму­вання ефективних комунікативних умінь; засвоєння навичок як діло­вого спілкування, так і неформального; формування впевненості в собі та зниження тривожності в спілкуванні; стійку мотивацію до саморозвитку.

Крім традиційної тренінгової роботи в групі, ми додали як до­машнє завдання інтерв’юерський практикум. Кожен студент повинен був протягом тижня (час між заняттями) самостійно опитати по 10 осіб за невеличкою (10 питань плюс паспортичка) запропонованою анке­тою. Вона включала, переважно, відкриті запитання, пов’язані з політичною ситуацією в країні. Вибір теми анкети зумовлено акту­альністю політичної проблематики в передвиборчий період. Серед респондентів мали бути люди різного віку, статі. Науково-дослідної цінності цей опитувальник не має, тому результати цього досліджен­ня не оброблялися й не аналізувалися. Важливо інше: проведення подібного опитування як інтерв’юера ставить людину перед необхід­ністю навчитись успішно встановлювати контакти із дуже різними людьми, привертати їх увагу до себе й своєї роботи, підтримувати їх цікавість протягом усього часу спілкування, грамотно завершувати розмову.

Ідеальне інтерв’ю нагадує жваву та невимушену бесіду двох рів­номірно зацікавлених у ній людей. Проте один з учасників - інтер­в’юер - пам’ятає, що в такій ситуації він виступає як професійний дослідник, що імітує роль рівноправного співбесідника.


Переваги інтерв’ю перед анкетним опитуванням розкриваються повною мірою за умови використання напівформалізованих або не - формалізованих його варіантів. У таких інтерв’ю передбачений лише список основних питань, частково їх порядок (він може змінюватися), а отримувана інформація слугує для формулювання гіпотез, виявлен­ня соціальних проблем, що підлягають далі більш систематичному аналізу.

Завдання інтерв’юера полягає в тому, щоб максимально неупе - реджено й об’єктивно зареєструвати відповіді респондента на запла­новані питання, ставити ці питання тактовно, ненав’язливо, проявля­ючи винахідливість, швидкість реакції та вміння “програвати” різні гіпотези щодо поведінки респондента.

Важливо навчитися поводитися якомога простіше, вільніше, по­чинати розмову з максимально нейтральних і загальнозрозумілих речей. Помічено, що темп мови інтерв’юера впливає на поведінку респондента. Якщо респондент звик говорити швидко, повільний темп мови інтерв’юера його дратуватиме. Проте, якщо опитуваний говорить розмірено, швидкий темп мови інтерв’юера його не дуже турбує. Кращий варіант - виробити звичку вести бесіду в середньому, не швидкому й не дуже повільному, темпі. На хід бесіди впливають співвідношення у віці та статі учасників розмови. Інтерв’юер при­близно того ж віку, що й опитуваний, але протилежної статі, зазвичай домагається кращого результату.

В інтерв’ю на вулиці рекомендується уникати дуже людних місць, але не “ловити” респондента в порожньому провулку; уникати інтерв’ювання в години пік.

Ведення бесіди припускає поступове включення в розмову з таким розрахунком, щоб, досягнувши більш невимушеної атмосфери, підтримувати в респондента інтерес до бесіди й вести її за планом.

Стадія 1. Установлення першого контакту. Мета - створити сприятливу атмосферу для розмови.

Спочатку інтерв’юер називає себе та організацію, що представ­ляється ним (умовно), пам’ятаючи, що не треба підкреслювати свою особисту зацікавленість у змісті інтерв’ю: “Я - студент інституту со­ціальних наук. Мене звуть... Ми проводимо дослідження про ставлення людей до... Ви не заперечуєте, якщо я поставлю Вам декілька питань?”.

Можливо, що опитуваний відмовляється вести бесіду (посилаєть­ся на неінформованість, зайнятість). Треба йому сказати, що питання будуть простими: “Давайте спробуємо. Будь-якої хвилини Ви можете перервати бесіду, якщо виявите, що питання важкі, або чомусь не захочете продовжувати розмову”.

Для “утеплення” атмосфери інтерв’юер може почати розмову зі сторонніх тем: про погоду, про транспорт - про що завгодно, що видається доречним для встановлення першого контакту.

Стадія 2. Закріплення контакту й перші питання за планом інтерв’ю.

На цьому етапі перші відомості - неінформативні (звичайні обов’язки, повсякденні справи, опис умов життя). У цей період слід підкреслювати, що отримувана інформація важлива, цікава: “Це дуже важливо, те, що Ви зараз сказали. Чи не можна декілька деталь - ніше?”,“Так, так, Ви маєте рацію” і так далі.

Стадія 3. Перехід до основних питань інтерв’ю повинен супро­воджуватися вступними словами, які підкреслюють важливість по­дальшої розмови: “Тепер дозвольте перейти до деяких питань, які стосуються Вашого ставлення до...”.

Заохочення до відповіді на складні питання досягається нехитри­ми прийомами: уважний погляд, схвальний кивок, підтакування. Часткова незгода з опитуваним: “Ви говорите, що... Проте багато людей вважають інакше...”. Зустрічне питання, сумнів у сказаному: “Ви так думаєте? Чи не можна це пояснити детальніше?”. Указівка на суперечність у відповідях опитуваного: “Ви тільки що сказали, що... , а зараз відмітили щось інше. Можливо, я неправильно Вас зрозумів?”.

Прояви сумніву в компетентності опитуваного або незгода з його відповідями негайно супроводжується підкресленням згоди й схва­лення його пояснень: “Так, так, Ви маєте рацію, тепер мені зрозуміло, що Ви мали на увазі. Це дуже цікаво”.

Стадія 4. Важливий елемент мистецтва інтерв’ю - швидке від­новлення контакту з респондентом у разі його втрати. Опитуваний може чомусь відмовитися відповідати на питання.

Причини втрати контакту різноманітні:

- респондент не має у своєму розпорядженні потрібної інфор­мації або її важко пригадати;

- опитуваний не зрозумів мети питання або характеру очікуваної відповіді, не може сформулювати свою думку: треба перепи­тати те ж саме іншими словами;

- питання сенситивне, респондент не хоче відповідати, тому що не хоче бути відвертим на цю тему, він сумнівається, що інтер­в’юер правильно його зрозуміє, і т. п. Слід поставити питання в


Непрямій, безособовій формі. Один із прийомів: зондування - “луна”. Інтерв’юер просто повторює останні слова опитува­ного, підкреслюючи увагу й спонукаючи до відвертості (“Так, мало, значить, про це інформації...”).

Важливо вчасно зупинити зондування, у мить, коли або віднов­лений контакт із респондентом, або опитуваний починає не на жарт турбуватися. В останньому випадку його треба заспокоїти й перехо­дити до наступних питань (“Ну добре. Скажіть, будь ласка...” - пере­хід до іншої теми).

Стадія 5. Завершення бесіди. У ході бесіди інтерв’юер підсумо­вує логічні частини бесіди. На закінчення він може повернутися до деяких питань, на які отримані неповні відповіді, і просить дещо уточнити, посилаючись на те, що тепер це здається йому важливі­шим, ніж видавалося в ході розмови.

Коли зміст інтерв’ю вичерпаний, опитуваного просять дати деякі відомості про себе, підкреслюючи, що це потрібно для загальної обробки даних.

Інтерв’юер дякує за бесіду, ще раз підкреслює, що вона була дуже важлива для дослідження та що відомості, які він записав, не будуть використані ні в яких інших цілях, окрім вивчення питання в цілому [4].

Перевірка ефективності використання інтерв’юерського практи­куму для розвитку комунікативної компетентності передбачала :

1) обговорення процедури опитування в групі, аналіз тих склад­них ситуацій, які виникали; рефлексію;

2) проведення тестування перед початком роботи в тренінговій групі та після її завершення.

У дослідженні брали участь дві групи студентів першого курсу (усього - 40 осіб). Перша група - контрольна (20 осіб), інтерв’юер - ський практикум у ній не проводився. Друга група - експеримен­тальна (20 осіб). Для контрольного тестування обрано методику діагностики стилю спілкування. Її застосування дає змогу визначити, той стиль, який використовує особистість у спілкуванні. Це може бу­ти гнучкий, ригідний або перехідний стиль спілкування [5, 158-161].

Вибір саме цієї методики зумовлено тим, що опис гнучкого стилю спілкування якнайповніше відображає характеристики комуні­кативної компетентності. Зокрема, гнучкий стиль свідчить про висо­кий ступінь адекватності залучених засобів і способів у ситуації спілкування. Це досягається за рахунок доброї орієнтації в ситуації, умін­ня враховувати як власний емоційний стан, так і емоційний стан парт­нера зі спілкування, а також умови міжособистісної взаємодії в цілому.

Результати. Перед початком тренінгової роботи у контрольній групі гучкий стиль спілкування діагностовано в 45 % опитаних, пере­хідний стиль - у 55 %. У експериментальній групі гнучкий і перехідний стиль спілкування продемонстрували рівна кількість осіб (50 %/50 %).

Після проведення тренінгової роботи результати дослідження змінилися таким чином: у представників контрольної групи 75 % опи­таних проявили свою готовність до гнучкого стилю спілкування, в експериментальній групі у 100 % досліджуваних було діагностовано гнучкий стиль спілкування.

Висновки та перспективи подальших досліджень. Отже, вико­ристання інтерв’юерського практикуму в рамках проведення тренінгу психології спілкування дає змогу підвищити рівень комунікативної компетентності, інтенсифікувати формування комунікативних нави­чок особистості. Це пов’язано з тим, що в процесі інтерв’ювання особистість зіштовхується з необхідністю встановлення контактів із дуже різними людьми, що вимагає пошуку індивідуального підходу до кожного респондента, уміння активізувати його увагу й підтри­мувати її протягом розмови. Подібний практикум допомагає не лише подолати сором’язливість, але й використовувати набуті навички з метою професійного та особистісного самовдосконалення.

Проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів проблеми фор­мування комунікативної компетентності особистості. Збільшення ви­бірки та варіація методів активізації навчання становлять перспекти­ви наших подальших досліджень.

Література

1. Емельянов Ю. Н. Активное социально-психологическое обучение / Емелья­нов Ю. Н. - Л. : Изд-во ЛГУ,1985. - 166 с.

2. Петровская Л. А. Компетентность в общении. Социально-психологический тренинг / Петровская Л. А. - М. : Изд-во МГУ, 1989. - 216 с.

3. Завіниченко Н. Б. Особливості розвитку комунікативної компетентності майбутнього практичного психолога системи освіти : автореф. дис. ... канд. психол. наук / Н. Б. Завіниченко. - К. : Ін-т психології ім. Г. С. Костюка АПН України, 2003. - 19 с.

4. Ядов В. А. Стратегия социологического исследования. Описание, объяснение, понимание социальной реальности. - 3-е изд., испр. / Ядов В. А. - М. : Омега-Л, 2007. - 567 с. - (Университетский учебник).

33


5. Пачковський Ю. Ф. Психологія підприємництва : навч. посіб. / Пачков - ський Ю. Ф. - Л. : Афіша, 2001. - 276 с.