Книги по психологии

ВПЛИВ ЦЕРЕБРАЛЬНОГО ПАРАЛІЧУ НА СТАНОВЛЕННЯ “Я”-КОНЦЕПЩЇ ДІТЕЙ
Периодика - Психологічні перспективи

Р. Федоренко

У статті на теоретико-експерементальному рівні розглядається проблема особливостей формування особистості дітей із ДЦП. На основі експеримен­тальних досліджень здійснено спробу пояснити, які фактори впливають на порушення особистісного розвитку хворих на ДЦП дітей. Визначено методи профілактичної роботи із попередження порушень у розвитку їх особистості.

Ключові слова: психічні відхилення, неврологічні розлади, гострі афек­тивні реакції, рівень соціальної близькості.

Федоренко Р. Влияние церебрального паралича на становление “Я”-концепции детей. В статье на теоретико-экспериментальном уровне рас­сматривается проблема особенностей формирования личности детей из ДЦП. На основе экспериментальных данных предпринята попытка уяснить, какие факторы влияют на нарушение личностного развития больных на ДЦП детей. Определены методы профилактической работы по предупреждению нарушений в развитии их личности.

Ключевые слова: психические отклонения, неврологические отклонения, острые аффективные реакции, уровень социальной близости.

Fedorenko R. Influence of Cerebral Paralysis on Formation of Self Conception of Children. This article on the theoretical experimental level considers some peculiarities of formation of personality of those children who have cerebral palsy. On the base of experimental facts an attempt has been made to find out what factors influence the individual development of sick children. This article also defines preventive methods to notice any breach in the development of children’s personality.

Key words: psychical rejections, neurological rejections, sharp highly emotio­nal reactions, level of social closeness.

Розбудова української загальноосвітньої школи передбачає, передусім, розкриття й розвиток особистісних нахилів, здібностей кожного учня, створення умов для постійного оволодіння широким колом знань і умінь. Поставлені завдання можуть бути виконані фізично й психічно здоровою молоддю. Сучасний рівень здоров’я підростаючого покоління не може не турбувати як лікарів, так і всю громадськість. Особливе занепокоєння викликає поширення серед дітей захворювань, які мають хронічний характер і кваліфікуються як інвалідність. Однією з вагомих проблем захворюваності є дитячий церебральний параліч.

Дитячий церебральний параліч - збірний термін, який об’єднує групу не прогресуючих неврологічних розладів, що виникають у результаті недорозвиненості або пошкодження мозку в ранньому онтогенезі. Ця патологія займає одне з провідних місць у структурі захворювань нервової системи у дітей.

Формування особистості дітей із ДЦП залежить не лише від уроджених аномалій розвитку, а й від умов їх життя, виховання в сім’ї, у певній культурі, велике значення мають і особистісні якості дитини. Важливим чинником, що впливає на особистість, безперечно, є хвороба, існування якої, як правило, передбачає наявність в осо­бистості певних психічних відхилень. Тому там, де це можливо, лікарі, психологи, психіатри повинні зробити спробу у хворому тілі підтримати здоровий дух.

На думку А. Є. Лічко, ставлення до хвороби і всього, що з нею пов’язане, визначається трьома важливими факторами: природою самого соматичного захворювання; типом особистості, в якому важ­ливу складову частину визначає тип акцентуації характеру; ставлен­ням до цього захворювання у значущому для хворого оточенні, у тому мікросоціальному середовищі, до якого він належить [1; 3].

Ми передбачаємо, що в дітей із церебральним паралічем існують суттєві відмінності у формуванні та становленні їх “Я”-концепції.

Наше дослідження мало за мету визначення основних аспектів порушення особистості, характерних для хворих на ДЦП. У ході його проведення нами вивчалися: тип акцентуацій характеру, тривожність, самооцінка, рівень соціальної близькості.

Вирішення завдань дослідження забезпечувалося такими мето­диками: “Опитувальник на визначення рівня самооцінки”, “Шкала рівня особистісної тривожності”, “Шкала соціальної близькості”, тест Егідеса.

Вибіркову сукупність склали 49 дітей, хворих на ДЦП, віком

11- 13 років, і така ж кількість здорових дітей (для порівняння ре­зультатів та виведення критеріїв розвитку і становлення особистості, самооцінки, тривожності й емоційної близькості у дітей, хворих на ДЦП).

Проаналізуємо дані, отримані після проведення тесту Егідеса з метою виявлення акцентуацій характеру. Основна частина дітей, хво­рих на ДЦП (80 %), має виражені акцентуації характеру. Переважає істероїдний тип акцентуацій (26 % випадків), домінуючими рисами якого є демонстративність (тобто прагнення бути постійно в центрі уваги, причому будь-якою ціною); безмежний егоцентризм; ненасит­на жадоба постійної уваги до себе, захоплення, подиву, шанування, поклоніння.

Вразливе місце цього психотипу: нездатність переносити удари по егоцентризму, викриття його вигадок, а тим більше їх висмію­вання - це може призвести до гострих афективних реакцій, включа­ючи удавання до суїцидальних спроб. Решта 74 % обстежуваних мали меншою мірою виражені інші типи акцентуацій.

Більшою мірою (55,0 %) акцентуації виражені в дівчат. Пере­важно це істероїдний тип акцентуацій, що пояснюється гендерними відмінностями: дівчата гостріше відчувають фізичні вади, порівню­ючи себе із фізично здоровими ровесниками своєї статі, хочуть бути привабливими, активними й, можливо, як компенсація на неповноцін­ність фізичну, загострюється акцентуація рис характеру. Лише 26,0 % хворих дітей перебуває у рамках звичайного рисунка особистості, що, можливо, можна пояснити позитивним впливом виховання в сім’ї та соціумі. Проаналізуємо результати прояву акцентуацій у здорових осіб у межах аналогічної вікової групи.

У групі здорових дітей переважає гіпертивний тип акцентуацій (26,0 %). Домінуючими рисами характеру цього типу є постійно піднесений настрій, екстравертованість, відкритість для спілкування з людьми, радість від цього спілкування, яка поєднується з добрим самопочуттям. Однаковою мірою (12,0 %) виражені сензитивний та шизоїдний типи акцентуацій. Істероїдний тип виражений у 18,0 % випадків, із них: у дівчат - у 10,0 %, у хлопців - у 8,0 %. 52 % обстежуваних другої групи перебувають у межах звичайного про­філю особистості.

Порівнявши результати нашого дослідження, бачимо, що акценту­ації в дітей, хворих на ДЦП, виражені у 80 %, а в дітей здорових - 48 %.

Установлено, що для 24 % хворих характерним є високий рівень особистісної тривоги, у більшості обстежуваних (68 %) простежу­ється середній рівень тривоги.

Низький рівень тривожності спостерігається у 8,0 % хлопців. Високий рівень однаковою мірою виражений як у дівчат, так і в хлопців (12 %).

Результати дослідження тривожності у здорових дітей виявилися такими: у 40 % обстежуваних - високий рівень тривожності, із них

13,0 % - хлопці, 27,0 % - дівчата; середній рівень тривожності спо­стерігаються у 37,0 % випадків, із них 24,0 % - хлопці, 13,0 % - дівчата. Низький рівень тривоги виявлений у 10,0 % хлопців і 13,0 % дівчат.

Порівнявши результати, виявили, що в групі здорових дітей по­мітно простежується високий рівень тривожності (40,0 %), а в групі хворих тривожність високого рівня відзначається лише у 24,0 % обстежуваних.

У більшості хворих переважає середній рівень тривожності (68,0 %), що можемо пояснити особливостями захворювання, гіперопікою рідних та близьких, які стоять на заваді розвитку високого рівня тривожності.

Дуже важливим було вивчення самооцінки обстежуваних, оскіль­ки вона впливає на характер і ставлення до хвороби й оточення. Проаналізуємо результати, отримані нами у групі хворих після проведення методики “Опитувальник визначення рівня самооцінки”.

Більшість дітей, хворих на ДЦП, мають низький рівень само­оцінки, що становить 57,0 %. Високий рівень самооцінки виявили

21.0 % хворих, із них 13,0 % - хлопці, 8,0 % - дівчата; адекватна самооцінка спостерігається у 22,0 % обстежуваних: 12,0 % - у хлоп­ців, 10,0 % - у дівчат.

Порівнянням показників самооцінки у здорових осіб виявлено, що переважаючими є середній і високий рівні самооцінки (36,0 % і

38.0 % відповідно), а занижена самооцінка притаманна лише 26,0 % обстежуваних.

Результати дослідження показали, що у хворих дітей переважає низький рівень емоційної близькості (56,0 %), що можна пояснити обмеженістю спілкування; середній рівень виявлений у 26,0 % і висо­кий - у 18,0 % обстежуваних - за рахунок їх прив’язаності до рідних.

Таким чином, можна стверджувати, що висунута нами гіпотеза дослідження підтвердилася.

Установлено, що акцентуації характеру більшою мірою виражені у дітей, хворих на ДЦП, і становлять 80,0 %, а в здорових дітей - 46,0 %.

Переважаючий тип акцентуацій у хворих на ДЦП - істероїдний (26,0 %), а в здорових дітей помітно виражений гіпертивний тип (26,0 %). Також слід відзначити, що вираженість акцентуацій просте­жується як у групі хворих, так і в групі здорових дітей.

У більшості хворих на ДЦП переважає низький рівень самооцін­ки (57,0 %); адекватна самооцінка спостерігається у 22,0 %, а висока

- у 21,0 % осіб.

Оскільки ця категорія дітей не може реально оцінити свою ситуа­цію і свої сили, їх самооцінка часто є заниженою, тобто неадекват­ною, що є для хворих своєрідним механізмом захисту.

Щодо акцентуацій, то занижений рівень самооцінки виявляє істероїдний тип як у хворих, так і здорових осіб.

Відповідно до отриманих даних, високий рівень тривожності виявлений у 24,0 % хворих, низький рівень - у 8,0 %.

Хворі на ДЦП обмежені в спілкуванні з друзями, знайомими, що пов’язано із соматичними проявами захворювання, тому для більшос­ті із них (56 %) характерним є низький рівень емоційної близькості; високий рівень виявлено у 21,0 % обстежуваних. Особи з високим рівнем емоційної близькості спілкуються не лише з колом рідних, але й добре адаптуються в соціумі.

Таким чином, становлення Я-концепції особистості дітей, хворих на ДЦП, залежить не лише від уроджених аномалій розвитку, а й від умов життя, виховання в сім’ї, у певній культурі, від особистісних якостей. Важливим чинником, що впливає на особистість, безпереч­но, є хвороба, яка спричиняє розвиток акцентуацій, впливає на само­оцінку, тривожність й емоційну близькість з оточуючими та рідними.

У хворих на ДЦП, на відміну від здорових, спостерігається пору­шення особистісного розвитку, що вказує на порушення соціальної адаптації.

Посилаючись на результати нашого дослідження, з хворими на ДЦП слід проводити відповідну роботу щодо запобігання порушен­ням у розвитку особистості, найпершою засадою якої має стати адекватне ставлення до хворого з боку рідних і близьких. Виходячи з можливостей особистості, батьки та близькі повинні підтримувати її (але не проявляти гіперопіку, яка призводить до втрати віри у свої сили), давати хворому більше самостійності, довіряти й підтримуван­ня будь-яку його активність. Необхідно формувати у родичів цілісне сприймання хворого таким, яким він є, і бачити в ньому особистість.

Опіка над інвалідами, психологічна допомога, корекція та психо­терапія покликані допомагати їм здолати психічні причини соціальної депривації та дезадаптації і, наскільки це можливо, показати шляхи досягнення внутрішньої гармонії, щоб стати повноцінним членом суспільства.

Література

1. Божович Л. И. Проблемы формирования личности. Избранные психологи­ческие труды.- М., 1995.

2. Козявкин В. И., Шестопалова Л. Ф., Покритов В. С. Детский церебральный паралич. Медико-психологические проблемы.- Л.: Укр. технології, 1999.

3. Коробейников И. Я. Нарушение развития и социальная адаптация.- М.: ПЕР СЭ, 2002.- 192 с.