АКТИВІЗОВАНІСТЬ ТВОРЧОГО ПОТЕНЦІАЛУ ОСОБИСТОСТІ ЯК ВАЖЛИВИЙ ЧИННИК ПОПЕРЕДЖЕННЯ І ПОДОЛАННЯ ПОСТТРАВМАТИЧНОГО СТРЕСОВОГО РОЗЛАДУ

І. Кушнір, А. Миханів

Визначено сутність творчого потенціалу особистості та творчості. Здійснено теоретичний аналіз сутності ПТСР, існуючих теорій, які пояснюють його виникнення, а також наявних технік і способів подолання ПТСР. Вивчено роль творчого потенціалу особистості, творчості у виникненні ПТСР, проаналізовано можливість використання засобів активізації творчого потенціалу особистості для подолання ПТСР.

Ключові слова: стрес, посттравматичний розлад, творчість, особистість, творчий потенціал.

Кушнир И., Мыханив А. Активизованисть творческого потенциала личности как важный фактор предупреждения и преодоления посттравма - тического стрессового расстройства. Определенно сущность творческого потенциала личности и творчества. Осуществлен теоретический анализ сущности ПТСР, существующих теорий, которые объясняют его возникновение, а также имеющихся техник и способов преодоления ПТСР. Изучена роль творческого потенциала личности, творчества в возникновении ПТСР, проанализирована возможность использования средств активизации творческого потенциала личности для преодоления ПТСР.

Ключевые слова: стресс, посттравматическое расстройство, творчество, личность, творческий потенциал.

Kushnir I., Myhaniv A. Activated Creative Potential of Personality as an Important Factor of Warning and Overcoming Traumatic Stress Disorder.

Defined essence the creative potential of personality and creation. Carried out the theoretical analysis essence of PTSD, existent theories which explain his origin, and also present technician and methods of overcoming of PTSD. Studied the role of creative potential personality, creation, in the origin of PTSD, analysed possibility using facilities activation the creative potential of personality for overcoming of PTSD.

Key words: stress, traumatic disorder, creation, personality, creative potential.

В останні роки різко збільшилася кількість антропогенних катастроф і “гарячих точок” у різних регіонах планети. Зростає стресо - напруженість середовища існування людини. Ці ситуації характеризуються насамперед надопимальним впливом на психіку людини, викликаючи в неї травматичний стрес, психологічні наслідки якого у своєму крайньому прояві виявляються в посттравматичному стресовому розладі (ПТСР) [12, 6].

У світовій науці за останні десятиліття значно зросла кількість робіт, присвячених проблематиці ПТСР. Активно вивчаються психологічні наслідки стресу, викликаного участю у бойових діях (Р. А. Абу - рахманов, М. Є. Зеленова, Є. О. Лазебна), а також особливості реакції людини на вплив інших екстремальних факторів, таких як аварії, стихійні лиха, різні форми насильства, травми внаслідок медичних процедур (Ю. А. Александровський, В. П. Каменченко, Є. О. Лазебна, Н. В. Тарабріна, Б. П. Щукін й ін.) [13, 14]. Розроблено ряд теорій виникнення ПТСР і способів його подолання (Л. Кольб, А. Меркер, Р. Пітмен та ін.) [14, 21]. Але вказані автори зосередилися в оновному на фізіологічних, психофізіологічних, психодинамічних, когнітивних, соціальних чинниках виникнення ПТСР. Тоді як особистісні чинники, активність особистості, її потенційні, творчі можливості в подоланні травматичного стресу майже не вивчені та, відповідно, їх роль у виникненні ПТСР практично не досліджена. А саме їх урахування може бути важливим для більш повного розуміння сутності ПТСР та розробки ефективних способів його подолання.

Об’єкт дослідження: творчий потенціал особистості й творчість.

Предмет дослідження: роль активізованості творчого потенцілу особистості та творчості в попередженні й подоланні ПТСР.

Мета дослідження: дослідити роль активізованості творчого потенціалу особистості та творчості в попередженні й подоланні ПТСР.

Творчий потенціал як динамічна структура особистості включає комплекс творчих задатків, які проявляються і розвиваються у творчій діяльності, творчості. Творчий потенціал - це психоенергетична напруга, що виникає між устремліннями, можливостями та реальним життям людини. Він реалізується у рефлексивно-творчому зусиллі, тобто в зусиллі, спрямованому на досягнення раніше не досяжного, на реалізацію того, що до цього моменту не було реалізоване, на устремління за межі самого себе, тобто у творчості. Творчий потенціал є джерелом і рушійною силою розвитку особистості [8, 141].

У загальному вигляді творчість визначається як людська діяльність, що має за ціль створення будь-чого принципово нового, не схожого на створене раніше, а також діяльність, що передбачає відкриття нового для цього індивіда [9, 265]. Творчість - це, з одного боку, цілеспрямований процес творення чогось нового, а з іншого - властивість особистості, що проявляється у всіх сферах її життя та охоплює більш широке розуміння творчості. Але водночас творчість

- це і засіб самоусвідомлення, самотворення та самореалізації людини, пов’язаний із певними особистісними станами й переживаннями [1, 23]. Творчість надзвичайно тісно пов’язана з психічним та психологічним здоров’ям людини. З одного боку, творчість - це володіння особистісними ресурсами, використання потенціалу в розв’язанні не лише інтелектуальних, творчих, але й різноманітних життєвих проблем, а це є ознакою адаптивності особистості, тобто є критерієм її гармонійності. З іншого боку, здорова особистість, як правило, демонструє високі результати продуктивної діяльності, що втілюється у творчому ставленні до життя, у життєтворчості. Самоактуалізована особистість (як ідеал здорової і гармонійно розвинутої людини) - це творча особистість. У більшості психологічних і психотерапевтичних парадигм це поняття, які мають синонімічну природу. Творчу діяльність можна розглядати як засіб, а креативність - як результат психотерапевтичної допомоги [2, 5]. Творчість сама по собі несе могутній психотерапевтичний потенціал. Можна навести багато прикладів, коли творчість допомагала людині долати тяжкі наслідки життєвої кризи, життєві драми, суспільні потрясіння, втрату перспективи вирішити важливі життєві завдання тощо [11, 38].

Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) - це непсихотична віддалена в часі реакція на травматичний стрес (природні й техногенні катастрофи, бойові дії, насильство й ін.), яка може викликати психічні порушення в людини [12, 5]. Посттравматичний стресовий розлад може бути первинним або вторинним, гострим чи хронічним. Первинний пов’язаний із безпосередньою дією стресора, а вторинний

- опосередкованою (наприклад, у дітей батьки яких страждають ПТСР). Гострий ПТСР виникає на початковому етапі розгортання розладу і, як правило, у тих, хто піддавався дії короткого, але надзвичайно інтенсивного стресора. Лонгетюдні дослідження показали, що ПТСР може стати хронічним психічним розладом, який може зберігатися протягом десятиліть, а іноді й упродовж усього життя. Хворі з хронічним ПТСР часто демонструють тривале протікання розладу, що характеризується ремісіями та рецидивами. Існує варіант ПТСР із відтермінованим початком, при якому синдром розвивається лише через місяці або роки після травми. Подією, що зазвичай стимулює, виявляється ситуація, яка певним чином нагадує первинну травму (наприклад, відправлення сина - ветерана війни на фронт або сексуальні домагання чи напад на жертву насильства через декілька років після травми) [10, 125].

На сьогодні існують такі основні теоретичні моделі, які намагаються пояснити етіологію, механізми виникнення й розвитку ПТСР: психодинамічна, когнітивна, психофізіологічна, інформаційна, психо - соціальна, мультифакторна [12, 47].

Згідно з психодинамічним підходом, травма призводить до актуалізації дитячих конфліктів, що й зумовлює виникнення ПТСР. У рамках когнітивної моделі травматичні події можуть руйнувати базові уявлення про світ і про себе. Причина неадаптивного подолання травми полягає в негнучкості когнітивних систем. Біологічна модель пов’язує механізм виникнення ПТСР із порушеннями ендокринної системи, зумовленими позамежовими стресовими впливами. У межах психофізіологічної моделі виникнення симптомів ПТСР пов’язують із біохімічними змінами в центральній нервовій системі. Значення соціальних умов, зокрема фактора соціальної підтримки оточуючих, для успішного подолання ПТСР відображено в моделях, які одержали назву психосоціальних. Мультифакторна модель намагається пояснити виникнення ПТСР дією трьох основних груп факторів: фактори, пов’язані з травматичною подією; захисні фактори; фактори ризику [7, 98].

Основні способами подолання ПТСР розроблені на основі зазначених теоретичних моделей, які пояснюють виникнення ПТСР. До основних способів подолання належать такі: психофармакологічна терапія і різноманітні види психотерапії: психодинамічна, біхевіорис - тична, когнітивно-біхевіористична, терапія за допомогою рухів очей, нейро-лінгвістичне програмування та ін. [3, 77].

Жодна з наявних теретичних моделей не розглядає ролі самої особистості, її активності, рівня активізованості особистісного, зокрема творчого потенціалу в розвитку ПТСР. Як наслідок, терапевтичні методи і прийоми подолання ПТСР, які застосовуються в рамках цих теорій, не дають високого ефекту. Тоді, як показують дослідження, розвиток ПТСР пов’язаний зі здатністю людини переробити, трансформувати травматичну інформацію, включити її у власний життєвий досвід, тобто зі здатністю до творчості, активізованістю її творчого потенціалу. Здатність до творчості є однією з фундаментальних характеристик людини, що дають змогу людині вижити. Творча людина завжди знайде рішення в будь-якій ситуації. Знайти творче (креатив - не) рішення - це означає зробити те, чого ніхто до тебе не робив, тобто адаптуватися до нової ситуації, в якій людина опинилася [4, 54].

Якщо в людини недостатньо розвинена здатність до творчості, слабко активізований творчий потенціал, то це може призвести до розвитку ПТСР під час дії травматичних чинників. У результаті цього відбуваються, з одного боку, фіксація людини на травмуючій події, а з іншого - неприйняття її, намагання витіснити зі свідомості. Це створює своєрідне замкнуте коло, яке блокує творчий потенціал людини, її здатність бути творцем, господарем власного життя, призводить до стереотипності дій, замкнутості на собі, гальмує її подальший розвиток, призводить до регресу. Таким чином недостатня акти - візованість, розвиток творчого потенціалу, з одного боку, може призвести в кризовій, травмуючій ситуації до розвитку ПТСР, а з іншого

- наявність ПТСР блокує доступ людини до власного творчого потенціалу, що перешкоджає виходу людини з цього замкненого кола. У такій ситуації дуже важливо розірвати це замкнуте коло, допомогти людині усвідомити й відреагувати на травматичний досвід, інтегрувати травматичну частину особистості з цілісною особистістю, звільнивши таким чином зв’язану творчу енергію [6, 35].

Для цього існує досить велика і потужна група методів психологічної допомоги людині - арттерапія. Арттерапія заснована на мобілізації творчого потенціалу людини, внутрішніх механізмів саморегуляції і зцілення [5, 63].

Арттерапевтичні техніки забезпечують: 1) відносно безболісний доступ до глибинного психологічного матеріалу, стимулюють опрацьовування несвідомих переживань, забезпечуючи додаткову захищеність і знижуючи опір змінам;

2) відреагування травмуючих переживань, катарсис;

3) виникнення відчуття внутрішнього контролю і порядку;

4) інтеграцію різних психічних функцій, що задіює весь потенціал людини для цілеспрямованої реконструкції її особистості. Людина відкриває загальні закономірності творчого процесу як у мистецтві, так і в житті, і поступово два поняття з’єднуються в одне - мистецтво жити, тобто уміння складати з мозаїки подій, явищ, уявлень цілісну картину навколишнього світу, вносити порядок до хаосу і зробити з нього щось, що має сенс;

5) арттерапія формує творче ставлення до життя з його проблемами і “зиґзагами долі”, уміння бачити різноманіття способів і засобів досягнення мети, розвиває приховані до цих пір здібності до творчого вирішення складних життєвих завдань [6, 146].

Отже, арттерапевтичні техніки забезпечують: відносно безболісний доступ до глибинного психологічного матеріалу, відреагування травмуючих переживань, катарсис, виникнення відчуття внутрішнього контролю і порядку, інтеграцію різних психічних функцій, формують творче ставлення до життя.

Література

1. Варламова Е. П., Степанов С. Ю. Психология творческой уникальности. - М.: Ин-т психологии РАН, 2002.- 256 с.

2. Горностай П. П. Креативність і гармонійність особистості (психотерапевтичний аспект) // Наук. часоп. НПУ ім. М. П. Драгоманова: Сер. № 12. “Психол. науки”: Зб. наук. пр.- К.: НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2005.- № 9 (33).- С. 3-7.

3. Калмыкова Е. С., Миско Е. А., Тарабрина Н. В. Особенности психотерапии посттравматического стресса // Психол. журн.- 2001.- Т. 22.- № 4.- С. 70-80.

4. Копытин А. И. Основы арт-терапии.- СПб.: Лань, 1999.- 256 с.

5. Копытин А. И. Теория и практика арт-терапии.- СПб.: Питер, 2002.- 320 с.

6. Лебедева Л. Д. Практика арт-терапии: подходы, диагностика, система занятий.- СПб.: Речь, 2003.- 352 с.

7. Малкина-Пых И. Г. Психология поведения жертвы.- М.: Эксмо, 2006.- 1008 с.

8. Овсянецька Л. Творчий потенціал людини: соціально-психологічна парадигма // Соціальна психологія.- 2004.- № 2 (4).- С. 140-145.

9. Психологія особистості: Словник-довідник / За ред. П. П. Горностая, Т. М. Титаренко.- К.: Рута, 2001.- 320 с.

10. Пушкарев А. Л., Доморацкий В. А., Гордеева Е. Г. Посттравматическое стрессовое расстройство: диагностика, психофармакотерапия, психотерапия.- М.: ИНФРА, 1999.- 382 с.

11. Степанов С. Ю. Рефлексивная практика творческого развития человека и организаций.- М.: Наука, 2000.- 174 с.

12. Тарабрина Н. В. Практикум по психологии посттравматического стресса.- СПб.: Питер, 2001.- 272 с.

13. Тарабрина Н. В., Лазебная Е. О. Синдром посттравматических стрессовых нарушений:современное состояние и проблемы // Психол. журн.- 1992.— Т. 13, № 2.- С. 14-29.

14. Тарабрина Н. В., Лазебная Е. О., Зеленова М. Е. Психологическая реактивность у ликвидаторов аварии на ЧАЕС // Пихол. журн.- 1992.- Т. 3.- № 2.- С. 14-29.