Книги по психологии

НЕВЕРБАЛЬНІ ПРОЯВИ ОБМАНУ В НЕПОВНОЛІТНІХ
Периодика - Психологічні перспективи

М. Бабій

Становлення особистості є досить тривалим процесом, а особливо у серед­ніх та старших класах. У цей час відбувається перебудова взаємовідносин на тих засадах, які панують у дорослому світі. Неповнолітній прагне не тільки про­явити себе як особистість, а й зрозуміти, як він сам сприймається партнером.

Ключові слова: неповнолітні, обман, невербальні прояви, спілкування, гендер, поведінка.

Бабий Н. Невербальные проявления лжи у несовершеннолетних.

Становление личности являєтся длительным процессом, особенно в средних и старших классах. В это время происходит перестройка взаимоотношений на те принципы, которые главенствуют у взрослом мире. Во время отношений несо­вершеннолетний стремится не только проявить себя как личность, а й понять, как он лично воспринимается партнером.

Ключевые слова: несовершеннолетний, обман, невербальные проявления, общение, гендер, поведение.

Babiy N. Nonverbal Lie Expression Between Teenagers. Formation of identity is a lengthy process, especially in middle and senior classes. At that time the relationship on the principles that prevail among adults worldwide is changing. During the relation process the teenagers prefer to present themselves and to see how others cooperate with them.

Key words: teenagers, lie, nonverbal expressions, communication, gender, behavior.

Людина формується в суспільстві і її становлення безпосередньо залежить від його умов. Для сучасного етапу розвитку суспільства характерні політичні, економічні, соціальні кризи, злети та падіння, переосмислення моральних цінностей. І одним із тих, кому важко пристосуватися до умов сьогодення, є наша молодь. Дедалі частіше ми стикаємося з проявами обману в різних сферах людського буття: через засоби масової інформації, в повсякденному житті, серед підростаючого покоління. У зв’язку з цим постає питання: чому неповнолітні часто у вирішенні власних проблем виявляють високий рівень обману і що можна зробити для його зменшення. Щоб від­повісти на це запитання необхідно, передусім, виявити форми його вираження.

На сьогодні в гуманітарних науках спостерігається підвищена зацікавленість проблемами розуміння сутності правди та її психологічних підтипів - брехні, обману, неправди. Причини актуальності цих проблем очевидні: широке розповсюдження вказаних комуніка­тивних феноменів визначає їх соціальну значимість і диктує стійку потребу в їх вивченні. Декілька років тому аналіз причин брехливості дітей та дорослих цікавив переважно вчителів і юристів, а чесність була предметом дослідження спеціалістів у галузі психології особис­тості. Сьогодні у зв’язку зі змінами в соціальному оточенні держави вказані питання цікавлять учених найрізноманітніших спеціальностей

- соціологів, філософів, спеціалістів із маркетингу.

Людська неправда існує стільки ж, скільки і сама людина. Обман супроводжує нас протягом усього життя. І навіть коли в дитинстві нас переконували, що обманювати погано, із віком нас життя більше переконувало, що без обману далеко не підеш.

Дослідження брехні може допомогти зрозуміти багато аспектів у людських відносинах узагалі. Галузі, у яких обман або, принаймні, його можливість, не використовується, є нечисельними. Наприклад, батьки обманюють своїх дітей, щоб приховати від них те, до чого діти, на думку батьків, ще не готові. У свою чергу, діти, коли підростають, приховують від батьків ті випадки, які, на їхню думку, батьки не зрозуміють. Обманюють один одного друзі, викладачі та студенти, лікарі й хворі, чоловіки та дружини, свідки й присяжні, адвокати та їхні клієнти, продавці й покупці.

Неправда є настільки природною, що без неї важко обійтися в скрутному становищі - і її, без усяких вагань, можна віднести до всіх сфер людської діяльності. Дехто може не погодитися з таким твердженням, оскільки вважає неправду достойною будь-якого осуду. Але твердження, що в людських стосунках не повинно бути обману, є досить примітивним.

Відомий учений Гоффман із приводу цього казав, що якщо “існують безсумнівні докази обману, а брехун, знаючи про це, усе одно продовжує говорити неправду”, то це вже не просто брехня, а нахабна брехня. Гоффман не обмежувався лише цим визначенням брехні, його цікавили й інші можливі способи спотворення дійсності, у яких різниця між правдою та обманом не настільки є яскраво вираженою: “...навряд чи є такі щоденні нормальні справи або взаємовідносини, учасники яких не приховували б яких-небудь слів або дій заради створення позитивного образу” [6, 22-23].

Неправда не завжди може бути жорстокою. Інколи обман буває правдоподібним, навіть незалежно від намірів обманщика. А деякі спільні взаємовідносини викликають задоволення саме завдяки своїй міфічності. Але жоден брехун не може посилатися на те, що жертва сама бажає бути обманутою. І жоден версифікатор не повинен припускати, що в нього є право розкрити будь-який обман, оскільки неправда інколи буває не шкідливою, але навіть гуманною, а її розкриття може образити жертву або інших людей.

Дослідженнями вказаної проблеми займалися такі психологи, як Р. Бартон, П. Екман Г. Карсон, П. Кей, Л. Коулман, Д. Подлесні й Д. Раскін. Усі вони багато часу і сил присвятили дослідженню цієї проблеми.

Американський психолог П. Екман провів глибокий та надзви­чайно цікавий психологічний аналіз обману: його мотивів, різновидів, особистісних і ситуативних детермінант, які сприяють чи, навпаки, перешкоджають виникненню цього феномену в ситуації спілкування з людьми. Автор пише: “Згідно мого визначення обману як навмис­ного введення в оману іншої людини, приховування правди - також неправда, як і висловлення неправди, особливо якщо той, від кого приховують інформацію, очікує її отримати без спеціальної на це вимоги” [7, 26-28].

Людина формується в суспільстві і її становлення безпосередньо залежить від його умов. Для сучасного етапу розвитку суспільства характерні політичні, економічні, соціальні кризи, злети і падіння, переосмислення моральних цінностей. І серед тих, кому важко при­стосуватися до умов сьогодення, є підлітки. Дедалі частіше ми сти­каємося з фактом обману через засоби масової інформації, у повсякденному житті, а особливо серед підростаючого покоління. У зв’язку з цим постає питання: чому підлітки часто у вирішенні влас­них проблем виявляють високий рівень обману і що можна зробити для його зменшення?

Із вищезазначеного випливає те, що про обман відомо дуже мало, відповідно, і недостатньо літератури, за якою можна із цими феноме­ном ознайомитися.

Серйозним дослідженням цієї проблеми зайнявся в кінці 70-х років А. Піз, який є визнаним знавцем психології людського спілку­вання та автором методики навчання основам комунікації. Вибір проблеми для дослідження був зумовлений тим, що нас цікавило питання, як, наскільки неповнолітні вміють декодувати невербальні прояви обману і чи є в цьому гендерний аспект? Тому у своєму дослідженні ми спробували знайти відповідь на ці питання.

Об’єкт дослідження - невербальні форми спілкування.

Предмет дослідження: гендерні прояви обману через невербаль - ні форми поведінки в неповнолітніх.

Мета дослідження полягає у вивченні невербальних проявів обману в учнів середніх та старших класів. Явище обману присутнє в учнів середніх і старших класів та має яскраво виражений невер - бальний прояв. На нашу думку, причини такої поведінки криються у вікових особливостях. Зокрема, в учнів середніх класів серед причин обману найчастішими є: здобуття більш престижного статусу серед ровесників та друзів, прагнення до дорослості тощо, в учнів старших класів - прагнення до самовизначення як особистості, яка включена в суспільство, формування складної системи соціальних відносин, а також статева диференціація, тобто розвиненість форм чоловічої та жіночої поведінки у дівчат та хлопців. Вони знають, як себе вести в тій чи іншій ситуації, їхня рольова поведінка є достатньо гнучкою.

За результатами дослідження можна відзначити, що учні середніх класів відносять себе до “цілком правдивих” людей. Хоча обманом вони теж користуються, але “рідко” всього 1-2 рази на тиждень.

Основними жестами, які використовуються під час обману є такі: відведення очей убік, дотик рук до обличчя, а також приховування рук. Слід ураховувати, що цими жестами частіше користуються, на думку хлопців, дівчата, а серед тих, хто краще викриває обман, підлітки називають однолітків своєї статі. Порівнюючи результати учнів середніх класів із результатами учнів старших класів, помічає­мо, що тенденція звинувачення протилежної статі в старшому підліт­ковому віці не спостерігається. Тобто здатність до обману, на думку старшокласників, не залежить від тендерної приналежності.

У старшокласників процент правдивих учнів становить - 67 %, обманюють вони декілька разів на день, але свій обман завжди ви­правдовують. Можлива причина - різний віковий досвід.

Усі досліджуванні під час обману схильні використовувати ана­логічні жести.

Варто відзначити: старшокласники вважають, що вони непогано розуміють міміку, у них краща інтуїція, спостережливість і відчуття інших людей. Так, 2З % старшокласників абсолютно переконані, що їхні дії в цьому плані є досконалими. Слова для них мають друго­рядне значення. Їхні “вироки” інколи поквапливі й у цьому криється небезпека.

У 64 % старшокласників проявляється цікавість спостерігати за іншими людьми, вони непогано інтерпретують міміку й жести, хоча ще не зовсім уміють використовувати цю інформацію в реальному житті, щоб будувати свої стосунки з оточуючими. Найчастіше вони сприймають слова буквально, не надаючи уваги міміці та жестам.

14 % старшокласників, на жаль, не розуміють міміку й жести. Їм важко оцінювати людей, але справа не у відсутності розуміння міміки та жестів, а в тому, що цьому комунікативному аспекту старшоклас­ники не надають значення.

Порівнюючи результати підлітків, ми відзначили таке: у цьому віці не виявлено тих, хто розуміє міміку й жести, у них невисокий рівень інтуїції, спостережливості та відчуття інших людей.

65 % досліджуваним (так само, як і старшокласникам) цікаво спостерігати за іншими людьми, але, на жаль, не вони вміють використовувати цю інформацію в реальному житті, тому що на перше місце тут виходить слово, а не невербальна поведінка. А 35 % учнів підліткового віку взагалі не розуміють міміку та жести, їм складно оцінювати інших людей, але справа не у відсутності здатності до розуміння невербальної поведінки, а в тому, що цьому аспекту не надається значення.

Під час вивчення питання, наскільки неповнолітні часто спотво­рюють дійсний стан речей, з’ясувалося, що серед досліджуваних підлітків таких осіб, для яких обман - буденна справа, узагалі немає. 71 % підлітків - це люди, котрих ніхто не може обманути, і вони, у свою чергу, не люблять говорити неправду. 29 % - це особи досить наївні, їх дуже легко обманути, вони часто неуважні - і це є приводом для жартів над ними.

Тепер розглянемо результати такої методики, які ми отримали, проаналізувавши дані, що стосуються старшокласників:

12 % - які можуть “вийти сухими з води”, їм неважко обманути, і в той же час важко викрити, що вони кажуть неправду. Але в цьому є один недолік - хитрість часто призводить до нещирості в спілкуванні з людьми.

88 % - це люди, яких складно ввести в оману. Разом із тим самі вони не люблять говорити неправду, оскільки щирість і відвертість, на їхню думку, зближує людей.

К старшокласники, низький рівень

image003Учні середніх класів, низький рівень

Р старшокласники, середній рівень

Учні середніх

□ класів,

Середній рівень

Рис. 1. Діаграма кількості хлопців із низьким та середенім рівнем схильності

До нечесної поведінки, %

Не виявили ми серед старшокласників таких, які є наївними, але їх легко ввести в оману.

Таким чином, порівнюючи результати, отримані за різними діагностичними методиками, варто зазначити, що серед досліджу­ваних підлітків часто зустрічаються правдиві, наївні особи, яких значно легше ввести в оману, ніж старшокласників, котрі, за резуль­татами дослідження, вважають себе значно хитрішими, більш здатними обманути так, щоб їх при цьому не викрили.

Але переважно (71 % - підлітки, 88 % - старшокласники) це люди, які піддаються на обман, але й вони не люблять обманювати, оскільки вважають, що неправда призводить до появи труднощів у міжособистому спілкуванні.


И старшокласниці, низький рівень

image004Учениці середніх класів,

Низький рівень

Старшокласниці, ЕЗ середній рівень

Учениці середніх класів,

Середній рівень

Рис. 2. Діаграма кількості дівчат з низьким та середнім рівнем схильності

До нечесної поведінки, %

Нас також цікавило питання, чи існує гендерна відмінність у проявах обману та вмінні декодувати неправду. Серед підлітків спостерігалася гендерна одностайність. Кожна стать указувала на протилежну як таку, яка найчастіше говорить неправду. У старшокласників такої тенденції не спостерігалося.

Цікавим виявився той факт, що підлітки відносять себе до людей правдивих (85 %), причому обман у них виправданий; брехнею вони користуються 2-3 рази на тиждень. У старшокласників відсоток правдивих учнів - 67 %, обманюють старшокласники кілька разів на день, але цей обман не завжди виправданий.

До основних жестів, які викривають обман, як підлітки, так і старшокласники називають відведення очей убік, прикривання об­личчя руками, зміну теми розмови.

Отримані результати були піддані кореляційному аналізу. В результаті статистично-можливої обробки даних між 7 та 10 класами виявлено віковий коефіцієнт кореляції між проявом обману й невербальною поведінкою досліджуваного (гху=0,99). Крім того, слід зазначити, що відмінність цих показників між двома групами є статистично достовірною (1=2,8 при 1кр=2,02).

До того ж ці методики мають високі показники надійності, що дають змогу вважати отримані результати достатньою мірою досто­вірними. Отже, учні середніх класів меншою мірою здатні контро-
лювати свою міміку й жести у процесі здійснення обману, ніж учні, які навчаються у старших класах, здатні здійснювати такий контроль у відповідних ситуаціях.

Таким чином, гіпотеза дослідження про те, що існують вікові відмінності у проявах обману та його інтерпретації підтвердилась.

Література

1. Пиз А. Язык телодвижений. Как читать мысли других по их жестам.- Ниж­ний Новгород: Изд. права “АЙ КЬЮ”.

2. Вилсон Г., Макклафлин К. “Язык жестов” - путь к успеху.- СПб.: Питер,

2001. - 224 с.

3. Исследуем ложь. Теория, практика обнаружения / Под ред. М. Льюиса, К. Саарни.- СПб.: Прайм - ЕВРОЗНАК, 2004.- 288 с.

4. Краковский А. П. О подростках.- М.: Просвещение, 1970.

5. Райс Ф. Психология подросткового и юношеского возраста.- СПб.: Питер, 2000.- 616 с.

6. Щекин Г. В. Как читать людей по их внешнему облику. 2-е изд..- К.: Украи­на, 1993.- 239 с.

7. Экман П. Психология лжи.- СПб.: Питер, 2000.- 272 с.