Книги по психологии

ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНИЙ АНАЛІЗ ПРАКТИЧНОЇ РОБОТИ З АУТИЧНИМИ ДІТЬМИ В ПРОЦЕСІ СІМЕЙНОГО КОНСУЛЬТУВАННЯ Й ТЕРАПІЇ
Периодика - Психологічні перспективи

М. Мушкевич

У статті розкриваються особливості роботи з аутичними дітьми. Виділено що найефективнішим методом впливу на дитину, батьків і сімейну ситуацію в цілому є холдинг-терапія, розроблена М. Уелч. Стаття аналізує десять сесій занять холдинг-терапії та деталізує зміни після кожної сесії.

Ключові слова: аутизм, аутичний синдром, холдинг-терапія, сесія, сім’я, сімейна система, польова поведінка.

Мушкевич М. Экспериментальний анализ практической работы с аутичными детьми в процессе семейного консультирования и терапии. В

Статье раскрываются особенности работы с аутичными детьми. Выделено что самым эффективным методом влияния на ребенка, родителей и семейную ситуацию в целом является холдинг-терапия, разработанная М. Уелч. Статья анализирует десять сессий занятий холдинг-терапии и детализирует изменения после каждой сессии.

Ключевые слова: аутизм, аутический синдром, холдинг-терапия, сессия, семья, семейная система, полевое поведение.

Mushkevych M. An Experimental Analysis of Practical Work with Autistic Children in the Process of the Family Psychoconsultation and Therapy. The

Article presents the peculiarities of work with autistic children. It shows that the most effective method of influence on a child, parents and family situation is holding - therapy developed by М. Uelch. The article analyses ten sessions of holding-therapy and goes into detail changes after every session.

Key words: autism, autistic syndrome, holding-therapy, session, family, family system.

Сучасний етап розвитку теорії і практики корекційної педагогіки, психіатрії та психології характеризується посиленою увагою до по­глибленого вивчення особливостей психічного розвитку аномальних дітей, їх когнітивних можливостей, до виявлення особливостей фор­мування у них пізнавальних, психічних функцій, розвитку емоційно - вольової сфери, соціальних відносин, комунікативної поведінки, що має велике науково-практичне значення.

Аутичні діти багато років були позбавлені доступних для інших осіб форм медико-психолого-педагогічної допомоги, оскільки аутизм є надзвичайно складною проблемою як у теоретичному, так і в Практичному аспектах. Проблема аутизму вивчалась і висвітлювалася в науковій, медичній, психологічній і педагогічній літературі протя­гом багатьох століть. В основному це були зарубіжні дослідження (H. Asperger, L. Bender, M. Bristol, S. Harris, B. Hermelin, L. Kanner etc.). Наукова розробка проблеми Аутизму В пострадянському просторі, насамперед, пов’язана з іменами видатних російських психіатрів, психологів, педагогів-дефектологів (Е. Блейлер, Д. А. Гіляровський, К. С. Лебединська, О. С. Нікольська, Н. І. Озерецький та ін.). Важ­ливо зазначити, що в останнє десятиріччя в Україні спостерігається зацікавленість цією проблемою як науковцями, так і практиками (Т. Д. Ілляшенко, С. Ю. Конопляста, К. Островська, М. В. Рождес - твенська, М. Химко).

В Україні пошук ефективних шляхів корекційно-психологічної реабілітації аутичних дітей набуває державного характеру, про що свідчить відкриття класів для навчання саме цієї категорії дітей, реабілітаційних центрів, клінічних відділень. Але, не зважаючи на це, у сучасній практиці все ще спостерігаються прогалини щодо корекції і терапії раннього дитячого аутизму. Саме необхідність цілеспрямова­ного вивчення та вдосконалення комплексного підходу до вирішення проблем аутичних дітей і їх сімей, як на теоретичному так і емпіричному рівнях, у контексті української ментальності, їх актуаль­ність у сучасних умовах спонукали нас до виконання таких завдань:

1) виявити психологічні особливості функціонування аутичної дити­ни та фактори, що детермінують тенденції її розвитку; 2) дослідити специфіку й труднощі сімей, які виховують аутичних дітей; 3) розро­бити методику сімейного консультування і терапії аутичних дітей;

4) визначити особливості впливу сімейного консультування і терапії на аутичну дитину. Для реалізації завдань дослідження використо­вувався комплекс методів: теоретичний аналіз психологічної літера­тури, спостереження, бесіда, метод холдинг-терапії, розроблений американським психіатром М. Уелч (від англійського hold - “три­мати”, “утримувати”).

Експериментальне дослідження, спрямоване на аналіз практичної роботи з аутичними дітьми в процесі сімейного консультування і терапії, проводилося на базі Волинського обласного центру ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів у м. Луцьку та в Консульта­тивному центрі при кафедрі медичної психології та психодіагностики при Волинському національному університеті імені Лесі Українки.

Досліджування охоплювало ЗО осіб. Респонденти являли собою дві групи: І - батьки дітей з аутизмом (мама й тато разом); 2 - аутичні діти. Серед досліджуваних було ІО аутичних дітей (З хлопчиків і З дівчаток) і 20 батьків (ІО матерів та ІО батьків). Батьки були різні за віком: від 2З до 43 років. Вікова категорія дітей становила від 3 до б років. Усі діти, з якими ми працювали, належали до І групи аутизму: некерованість, стереотипність, пасивність, польова поведін­ка, втрата відчуття реальної небезпеки, відсутність емоцій, небажання зорового контакту [З; б].

Основним методом роботи з аутичними дітьми та їхніми батька­ми була холдинг-терапія. Цей метод був розроблений американським психіатром М. Уэлч (М. Welch) і являє собою такий спосіб терапії, що означає “тримати”, “утримувати”, “обіймати” [7]. Спосіб терапії полягає в тому, що у спеціально відведений час мати бере дитину на руки, садить на коліна обличчям до себе й обіймає її. При цьому вона не повинна увесь час щільно притискати її до себе, тому що у мами і дитини має бути можливість подивитись один одному в очі. Не послабляючи обійми, незважаючи на можливий опір дитини, мати говорить про свої почуття, про свою любов до неї і про те, як вона хоче допомогти їй перебороти ту чи іншу проблему. Таким чином, суть методу полягає не в механічному утримуванні дитини, а в тому, що відбувається між дитиною, матір’ю і батьком у процесі холдингу. Завдання батьків під час холдингу - утримати дитину не стільки фізично, скільки емоційно, вмовляючи її не йти, не залишати маму й тата, повторюючи, як важливо бути всім разом.

Роль батька в холдингу зводиться насамперед до підтримки мате­рі, тому що їй одній не під силу те величезне фізичне навантаження, якого вимагає холдинг. Батько допомагає мамі втримувати й умовля­ти дитину, переборювати її опір. Час від часу батько повинен брати дитину до себе на руки та втримувати її сам, щоб дати мамі відпочити. Дитині дуже важливо, що її тримають і мама, і тато, що вся родина разом.

Відповідно до М. Уелч, кожне заняття холдинг-терапії проходить три стадії: конфронтацію, відкидання і дозвіл. Перша стадія холдингу

- це конфронтація. Звичайно, дитина протидіє початку холдингу. Вона може знаходити будь-які підстави, аби ухилитися від початку процедури. Коли так чи інакше матері вдається настояти на своєму, тобто посадити дитини до себе на коліна і вкласти її в обійми, після конфронтаційної настає фаза активного відкидання. Саме настання стадії відкидання свідчить про те, що холдинг проходить нормально. У ці хвилини не можна ні в якому разі піддаватися скаргам і плачу дитини чи лякатися і відступати під її фізичним натиском. Дитина може вириватися з обіймів, кусатися, дряпатися, плюватися, кричати й обзивати матір різними образливими словами. Правильна реакція матері полягає в тому, щоб заспокоювати дитину, говорити їй, як вона її любить і як переживає, що вона страждає, але що вона нізащо не відпустить її саме, тому що любить. Після різної за тривалістю другої стадії неминуче настає стадія вирішення. На цій стадії дитина перестає пручатися, установлює контакт очима, вона розслаблюється, у неї з’являється посмішка, їй стає легко виявити ніжність.

Особливе завдання ставиться і перед психологом, який веде хол - динг-терапію: навчити батьків способам емоційної взаємодії з дити­ною в грі, спільному малюванні, читанні. Необхідно підкреслити, що такий корекційний підхід орієнтований на подолання емоційного недорозвинення аутичної дитини, без чого неможливий розвиток її інтелекту, отримання нею соціальних навичок.

Особлива увага на холдингу, так само як і при будь-якій іншій роботі з такою дитиною, приділяється розвитку її розуміння, усвідом­лення нею навколишнього світу, тобто формуванню в неї системи емоційних зв’язків. Дитині необхідні розповіді про неї саму, про те, що відбувається з нею протягом дня, про те, що було вчора, торік, багато років тому, коли вона була зовсім маленькою. Розповідати про це дитині можна, спираючись на приємні їй емоційні деталі, обіграю­чи усі фрагменти розповіді, намагаючись заразити дитину своїми емоціями.

В іграх, піснях, віршах важливо провокувати дитину на насліду­вання дій, міміки, мови дорослого. Навіть якщо це наслідування спочатку абсолютно механічне, дитина засвоює форму реакції дорос­лого. Освоюючи пластику, інтонацію, міміку мами і тата, пере­ймаючи їхні мовні шаблони, дитина поступово виробляє власні способи реагування, стає більш самостійною у контакті. Дитину з важким недорозвиненням мови варто також провокувати на вокальне, словесне наслідування, договорювання слів у знайомих віршах (коли батьки залишають паузу наприкінці рядка), доспівування знайомих пісень.

Холдинг здійснює вплив у двох напрямах. Перший із них - це перетворення, “перемелювання” негативних афектів, зняття афектив­ної напруги, порушення, тривоги, страху, зменшення агресивності й негативізму. Ці проблеми вирішуються під час “класичного” холдин­гу в подоланні опору дитини. Інший напрям - це розробка нових форм емоційного контакту, які провокують дитину на наслідування, що розвивають її здатність до співпереживання й емоційного осмис­лення всіх подій її життя.

Важливо відзначити, що в період холдинг-терапії фахівець не тільки дає рекомендації, пов’язані з проведенням холдингу, а й допо­магає родині освоїти прийоми спеціального підходу до виховання аутичної дитини, що стимулює її емоційний розвиток. Сюди входять: спеціальний режим емоційного коментування, навчання прийомів розвитку сюжету в грі та малюванні, формування навичок контакту, побутових навичок і навичок самообслуговування, подолання неба­жаних форм поведінки.

Працюючи з аутичними дітьми, ми використовуємо різні засоби та методи діагностики, корекції, терапії. У нашій науковій роботі ми поставили завдання описати практику роботи одним із методів - холдинг-терапія, який є найбільш ефективним для аутичних дітей і їх батьків. Перед тим, як почати заняття, ми обов’язково ознайомлю­вали батьків зі специфікою проведення холдингу, із завданнями, які необхідно вирішувати під час роботи й обов’язково ставили умову присутності обох батьків. У разі відсутності одного з батьків ми не проводили холдинг-терапію.

На першому зайняті ставили завдання перед батьками під час холдинг-терапії встановити з дитиною тісну взаємодію, отримати контакт очима, голосом, тілесний контакт. Перед проведенням хол­дингу ми пояснювали, що батьки повинні використовувати своє інстинктивне бажання обійняти дитину та втримати її при собі, щоб розібратися в тому, що з нею відбувається, втішити і спробувати налагодити з нею взаємний контакт. Пояснювали також роль батька, яка зводиться насамперед до підтримки матері, тому що їй одній не під силу те величезне фізичне й щиросердечне навантаження, якого вимагає холдинг. Ми просили тата, щоб він під час терапії допомагав мамі втримувати та умовляти дитину, переборювати її опір. Час від часу батько повинен брати дитину до себе на руки і втримувати її сам, щоб дати мамі відпочити. Батьки мають знати про те, що дитині дуже важливо, що її тримають і мама, і тато, що вся родина разом, тому власне такий тип терапії проводиться з обома батьками. Під час цієї роботи, коли батьки сіли поруч і попросили дітей піти до них на руки, вони відразу почала чинити опір, плакати, кричати. Дітей було дуже важко зацікавити, ні мама, ні тато не могли справитися з цим завданням. Згодом діти трішки зосередили свою увагу на мамі, наприклад на її сережках, ґудзиках, і ніби заспокоїлися. Мами були дуже позитивно налаштовані, вели себе відповідно до вимог психо­лога - намагалися будь-яким способом зацікавити дітей. На “ситуа­цію втримання” аутичні діти реагували запеклим опором, сприйма­ючи таке “позбавлення волі” як небезпеку. Тому ми просили батьків, щоб вони підбирали різні емоційні аргументи для пояснення дітям ситуації. Страх і викликаний опір зникали, коли батьки наполегливо пояснювали дітям, як вони їм потрібні, говорили, що не бажають їх скривдити, а, навпаки, хочуть поспілкуватись і погратися. Завдання батьків під час холдингу полягало в тому, щоб утримати дітей не стільки фізично, скільки емоційно, умовляючи їх не йти, не залишати маму й тата, повторюючи, як важливо бути всім разом. Холдинг - терапія тривала бО хв. Практично всі діти до кінця заняття заспо­коювалися і починали взаємодію з батьками. Для одних дітей процес утримування тривав ЗО хв, для інших - 4О-ЗО хв. Далі батьки під керівництвом психолога продовжували ігрові заняття з дітьми. Після холдинг-терапії діти самі подавали сигнали про те, що треба йти додому: брали взуття і приносили до мами й тата. Отже, ми бачимо, що перше заняття холдинг-терапії проходило за встановленою М. Уелч схемою [7].

На другому занятті, як тільки дітей завели в кімнату, де раніше проводили холдинг, усі намагалися зацікавити дітей роботою, діти починали кричати, втікати і присідати біля дверей - проявляли велике бажання піти з кімнати. Ми могли побачити, як реагують діти на “ситуацію втримування” - проявляли опір, агресію, самоагресію. Але коли батькам усе ж таки вдавалося зацікавити і заспокоїти дітей, вони почали вести себе спокійно, гралися, спостерігали за грою батьків. Нашим завданням на цьому занятті було навчити батьків способам емоційної взаємодії з дітьми і використання їх під час гри, малюван­ня, читання. Без подолання емоційної дисфункції неможливий розвиток інтелекту аутичних дітей, отримання соціальних навичок. Другий етап терапії проходив успішно. Холдинг-терапія дала можли­вість прискорити корекційну роботу, зробити її інтенсивнішою. За гарну поведінку протягом однієї години батьки дозволили дітям залишити робоче місце, якщо вони цього самі хотіли. Після терапії діти вступали в гру, були досить активними: їм дуже сподобалася гра в “сухому басейні”. У той же час ми спробували зацікавити дітей погратися з новими іграшками. На це вони реагували зі страхом. Але бажання йти додому, як минулого разу, не було. Діти хотіли продовжувати гратися. Отже, ми бачимо, що вже на другому занятті опір дітей під час холдингу знижується. Якщо терапія проходила успішно, то невдовзі опір узагалі зникав і діти все більше часу проводили на руках у батьків у стані емоційного комфорту.

На третьому занятті діти вже самі йшли до батьків на руки і починали зацікавлено гратися, малювали разом із мамою і татом. Вони вели себе спокійно, не плакали, не кричали, старанно викону­вали запропоновані завдання. Можна було помітити, що діти втриму­вали з мамою зоровий контакт. Під час холдинг-терапії вони були емоційно задоволені, посміхалися. Отже, ми помічаємо, що на цьому занятті діти взагалі не проявляли опору, він зник. Тепер вони більше часу проводили на руках у мами й тата. Основне завдання психолога - допомогти батькам знайти ті заняття і форми взаємодії, які діти готові прийняти після зникнення опору. Дуже важливим було максимально використовувати той час, коли діти емоційно контактували з бать­ками.

На четвертому занятті, як тільки діти зайшли до кімнати, відразу підбігли до батьків і своєю поведінкою подавали сигнал, що вже час працювати. Мама і тато зацікавлювали їх іграми та завданнями, які використовувалися на минулому занятті. Діти гарно складали цифри, посуд, кубики, малювали, але коли їм було запропоновано нову іграшку, наприклад скласти з двох частин яйце і з окремих деталей - ланцюжок, вони починали нервувати, відмовлялися продовжити гру. Отже, ми бачимо, що діти починають звикати до занять, іграшок й у разі зміни усталених норм та ситуацій проявляють агресію. Тому нам, фахівцям, дуже важливо було стежити за ходом занять і, незважаючи на опір дітей, уміло підходити до включення в холдинг нових ігра­шок, предметів, казок, пісень, ігор. У протилежній ситуації виникала ще одна проблема - стереотипізація холдинг-терапії. Аутичні діти звикали до визначеної послідовності занять і вимагали її стереотип­ного відтворення. Тому перед батьками варто постійно ставити нові завдання, що дадуть перспективу розвитку дітей.

П’яте заняття холдинг-терапії проводилося в іншому приміщенні, на що діти дуже бурхливо відреагували: плакали, кричали, не йшли на контакт. Ми знову зустрілися з проявом стереотипізації. Але, влас­не, для цього зміна кімнати була запланованою, в іншому випадку холдинг-терапія могла втратити свій сенс і перестати стимулювати розвиток дітей. Причиною опору могло бути й те, що деякі батьки вдома самостійно, без дозволу психолога, проводили холдинг, не маючи досвіду і не дотримуючись правил та норм такого типу терапії. За нашою порадою, на холдингу батьки розповідали дітям про те, що відбувалося з ними протягом дня, про те, що було вчора, торік, багато років тому, коли вони були ще зовсім маленькими. Мами використо­вували різні приємні емоційні деталі, обігруючи всі фрагменти розпо­віді, намагаючись заразити дітей своїми емоціями. Для цього окремі батьки використовували сімейні фото, пізніше, читаючи дітям казку, тато й мама намагалися поєднати її зміст і деталі життя дітей. Отже, це заняття показало, як розповіді, поєднувані з життєвими ситуа­ціями, позитивно впливають на аутичних дітей і сприяють їх емоцій­ному розвитку.

Шосте заняття холдинг-терапії знову проходило в іншому примі­щенні, яке, проте, було знайомим для дітей, оскільки тут проводяться заняття з індивідуальної терапії. Батьки самі взяли дітей на руки й зразу почали їх зацікавлювати. Діти не заперечували. Вони гралися, складали цифри, складні пазли, пірамідки, використовували нові іграшки. Гра з новими іграшками проходила успішно. В іграх, піснях, віршах батьки стимулювали дітей до наслідування дій, міміки, мови дорослих, на вокальне, словесне наслідування, закінчення слів у знайомих віршах, наспівування знайомих пісень. Незважаючи на те, що це наслідування спочатку було абсолютно механічним, діти все ж таки засвоюють форму реакції дорослого. Освоюючи пластику, інто­націю, міміку мами й тата, переймаючи їхні мовні шаблони, діти поступово виробляли власні способи реагування, ставали самостійні­шими у контактах.

На сьомому занятті холдинг-терапії діти поводили себе слухняно. Коли зайшли до кімнати, без прохання батьків пішли до них на руки і почали гратися, брати цікаві іграшки. Дуже часто заглядали батькам в очі, були емоційно врівноваженими. На прохання мами гладили тата по голові, притулялися до нього, посміхалися, утримували зоровий контакт. Коли дітям запропонували погратися з іграшковими тварин - ками, вони охоче взялися за завдання. Діти вперше на цьому занятті гладили м’які іграшки, притуляли їх до свого обличчя. Отже, ми бачимо, як діти поступово починають входити у контакт з оточуючим світом. Раніше під час дотику до іграшкових тваринок у дітей вини­кав страх і, як наслідок, - прояв агресії. Зараз діти досить емоційно реагували на іграшки. Ми спостерігали прояв посиленої зацікавле­ності до навколишнього середовища. Разом із тим зростала контакт - ність, включення дітей у ситуацію і прагнення до самостійності, що дало змогу за короткий термін виробити та закріпити практично будь - яку навичку, пов’язану із самообслуговуванням. У кінці холдингу діти почали нервувати. На нашу думку, це було наслідком утоми. Аутичним дітям дуже важко втримувати свою увагу й активність довгий час. На відміну від холдингу, на звичайних заняттях діти час від часу в змозі відволіктися, і тому дуже часто бувало так, що у кінці терапії вони стомлювалися й починали нервувати. Заспокоїти дітей удавалося тоді, коли мама і тато запропонували гру з крупами. Діти акуратно насипали крупу в різні посудини. Їхній емоційний стан відразу покращився. Додому діти пішли з гарним настроєм.

На восьмому занятті холдинг-терапії форми контакту з дітьми стали більше налагодженими. Основним нашим завданням був розви­ток мовної активності дітей і розвиток активності у взаємодії. На цьому занятті діти знову ж таки самі вмостилися до батьків на руки для навчання і гри з ними. Отже, ми бачимо, що вони починали самі активно передбачати дії мами й тата, тягнутися на руки, потроху включатися в гру, а значить, і ми можемо починати більш активно провокувати їх на самостійні дії. Для цього, проходячи разом загальний стереотип заняття, ми почали потрохи затримувати свою відповідь і чекати їхньої самостійної дії. Таким чином, ми намагалися дати дітям досвід вибудовування своєї власної лінії поведінки. Ми спостерігали деякий розподіл уваги в дітей, вони вже прагнули самі вибрати предмет гри на терапії, активно “шукали його очима” під час холдингу. Важливе місце на цьому занятті для дітей посідали музичні інструменти. Вони вправно виконували музичні мелодії. Їх дуже зацікавлювала музична гра батьків. Діти уважно слухали певну мелодію, а потім забирали інструмент і продовжували виконання самостійно. Отже, як бачимо, діти все більше вступали в контакти з оточуючими. На занятті можна було помітити, що тепер вони емо­ційно прив’язані до батьків.

Враховуючи те, що діти стали більш фізично й емоційно активні­шими, на дев’ятому занятті ми вирішили використати це як основу в розвитку їх мовної активності. На заняттях усе інтенсивніше займа­лися з мовними здібностями дітей. Вони були дуже активними, веселими, охоче гралися з музичними інструментами. Коли батьки наспівували мелодію, використовуючи лише словесне “ля-ля”, діти також намагалася повторити. Ми зробили висновок, що внесення емоційного змісту в життя аутичних дітей у те, що вони роблять, і в те, що відчувають, є єдиним адекватним шляхом для того, аби до­могтись їх включення в реальність, усвідомлення того, що відбува­ється навколо і, отже, розуміння мови. Цього ми досягали за допомо­гою спеціального емоційно-значущого коментарю, який супроводжу­вав дітей протягом усього дня і який був необхідним елементом холдинг-терапії. Це дало нам змогу “піймати” увагу дітей, зосередити її на чомусь, щоб домогтись усвідомлення зворотного зв’язку. Вико­ристовуючи емоційно-значущий коментар у грі й на заняттях із дітьми, ми просили батьків, аби вони обговорювали окремі епізоди, пов’язуючи голос з якимось зрозумілим дітям емоційним образом. Важливим завданням для них було вдало поєднати значення цих окремих епізодів для того, щоб зробити увагу дітей більш тривалою і навчити їх розуміти логічні зв’язки між подіями, відносинами між людьми. Це - необхідна основа відпрацьовування у дітей здатності до самостійного послідовного переказу. Батьки відмінно справлялися з цим завданням, особливо мами вдало підхоплювали ситуацію і скеровували у правильне русло. Під час холдингу діти гарно включалися в роботу, уважно слухали маму, інколи вловлювали ритм мелодії і намагалася підспівувати. Батьки запропонували дітям погра­тися музичним клоуном, вони охоче брали його в руки, притуляли до вуха й уважно прислухалася до ритму музики. Згодом можна було почути, як діти тихенько щось наспівували. Продовжуючи завдання попередніх занять, ми знову опрацьовували різні звуки тварин, їх “мову”. Діти намагалися повторювати за батьками ритмічні вислови: “гав-гав”, “мяу-мяу” тощо. Отже, від коментування окремих вражень і яскравих епізодів - до сюжетного коментарю; від історій про самих дітей - до коротких прозаїчних розповідей і казок; від коротких казок

- до читання казок із продовженням - усе це допомогло батькам поступово розвивати в аутичних дітей здатність розуміти мову чи, інакше кажучи, формувати їхнє мовне мислення.

Десяте заняття холдинг-терапії ми проводили в іншій кімнаті, але вона була знайомою для дітей, оскільки тут ми неодноразово прово­дили індивідуальні заняття. Незважаючи на зміну приміщення, діти активно виконували різні запропоновані завдання разом із мамою і татом. Дітей дуже зацікавила гра з крупами. Вони старанно насипали крупу в різні ємності, виконували різні заняття разом із батьками. У свою чергу, батьки розповідали їм, що посуд може бути заповненим і напівзаповненим; ховали різні предмети й іграшки в крупи. Дітям дуже сподобалася гра, під час якої мама ховала дитячу руку в крупу і при цьому розігрувала різні сюжети (“зараз є рука, а зараз немає”). Діти вже у змозі відповісти правильною дією на прохання батьків. Коли тато просив дитину, щоб вона насипала кашу у вазочку ложкою, дитина брала в руки ложку й охоче виконувала поставлене завдання. У кінці заняття діти допомагали батькам складати іграшки на місця. Таким чином, діти вже здатні виконувати представлені інструкції. Отже, можемо зробити висновок, що для того, аби реалізувати потенційні можливості дітей, ми повинні пам’ятати: відсутність чи затримка розвитку їх експресивної мови викликана загальним порушенням комунікації, відходом від контакту і заглибленістю дітей у світ власних відчуттів, пристрастей, потягів. Робота з розгальмову­вання мови повинна постійно супроводжуватися закріпленням мов­них реакцій. Без спеціальної фіксації мовних форм, що з’явилися, робота з розгальмовування мови в аутичних дітей, котрі не говорять, дуже часто виявляється безрезультатною, оскільки в кожного з цих дітей колись “випливали”, одноразово з’являлися слова і фрази, але надалі вони ніколи не повторювалися. Таким чином, ми можемо зробити висновок, що необхідно створювати умови для того, щоб слова, фрази, які “випливли” на поверхню, у результаті нашої роботи з розгальмовування мови, не зникали, а повторювалися. А для цього ми повинні спиратися на стереотипність, на схильність дітей одно­типно реагувати в повторюваній ситуації. Необхідно дотримуватися визначеного балансу між роботою щодо емоційно-значущого комен­тарю, який формує розуміння мови, і роботою щодо розгальмову­вання зовнішньої мови. В іншому випадку збільшується розрив між розумінням мови та здатністю розмовляти.

Таким чином, можемо зробити висновок про очевидність того, що холдинг-терапія, стимулюючи розвиток дитини, дає родині мож­ливість по-новому налагодити взаємодію з нею, долаючи при цьому як сам аутизм, так і пов’язану з ним затримку психічного розвитку. Звичайно, у своїй роботі ми використовували не лише холдинг-тера - пію. Але, як показав наш досвід, найефективнішим методом є спільна робота психологів і батьків, яка реалізується за допомогою холдинг - терапії. Тому, перспектива подальшої роботи передбачає сумісну співпрацю спеціалістів і родини, яка виховує дитину з аутизмом.

Література

1. Баєнська Є. Р. Особливості раннього афективного розвитку аутичної дитини у віці від 0 до 1,З років // Дефектологія.- 199З№ З.- С. 7б-S3.

2. Ліблінг М. М. Холдінг-терапія як форма психологічної допомоги родині, що має аутичну дитину // Дефектологія.- 199б.- № 3.- С. Зб-бб.

3. Лебединський В. В. Нарушения психического развития у детей / В кн.: Детский аутизм: Хрестоматия.- СПб., 2001.- С. 7-17.

4. Лебединская К. С. Аутизм. Методы лечения тяжолего психического откло­нения // Азбука здоров’я.- 2002.- № З.- С. 23-24.

З. Никольская О. С, Баенская Е. Р., Либинг М. М. Емоциональные нарушения в детском возрасте и их коррекция.- М., 1990.- 197 с.

6. Никольская О. С. Баенская Е. Р., Либинг М. М. Аутичный ребенок. Пути помощи - М.: Теревинф, 200З.- С. 2SS.

7. Welch M. Holding-Time.- New York (NY): Saimón and Shuster, 19SS.- 2З4 р.