Книги по психологии

ПОШУКОВА АКТИВНІСТЬ ЯК ПЕРЕДУМОВА ЗДОРОВ’Я
Периодика - Психологічні перспективи

А. Денисюк, Н. Кордунова

У статті детально описані хвороби віку. Показано, що стиль життя і характер різних видів діяльності можуть мати сильний вплив на здоров’я людини. Важливим тут є наявність або відсутність в особистості потреби в пошуку, пошуковій активності. Антиподом пошукової активності є відмова від пошуку, що призводить до серйозних захворювань особистості.

Ключові слова: здоров’я, хвороба, пошукова активність, відмова від пошуку.

Денисюк А., Кордунова Н. Поисковая активность как предпосылка здоровья. В статье подробно описаны болезни века. Показано, что стиль жизни и характер разных видов деятельности могут оказывать сильное влияние на здоровье человека. Важным здесь является наличие или отсутствие в личности потребности в поиске, поисковой активности. Антиподом поисковой активнос­ти является отказ от поиска, что приводит к серьёзным заболеваниям личности.

Ключевые слова: здоровье, болезнь, поисковая активность, отказ от поиска.

Densyuk A., Kordunova N. Searching Activity as Pre-condition of Health.

In the article illnesses of age are detailed described. It is shown that a lifestyle and character of different types of activity can render strong influence on a health of man. Important is a person’s presence or absence of requirement in a search, searching activity. The antipode of searching activity is a waiver of search that stimulates the serious diseases of personality.

Key words: health, illness, searching activity, refuses from search.

Ми живемо в епоху серйозних досягнень у галузі біології та медицини. В економічно розвинених країнах удалося справитися з такими хворобами, які в минулому забирали десятки тисяч життів. Практично припинилась епідемія смертельно небезпечних інфекцій (чума, чорна вюга, холера, сипний тиф); значно знизилася смертність від багатьох інших інфекційних захворювань i тубер­кульозу; переможений поліомеліт; зросла техніка операційних утру­чань у разі серйозних хірургічних захворювань; з’явилася можливість для ycпішної пересадки життєво важливих органів, включаючи серце та ін.

Проте в цілому захворюваність не зменшилася. Суттєво зміни­лася структура захворюваності. Мюцє тяжких інфекцій зайняли хвороби, які в побуті часто називають “хворобами цивілізації”. Сюди належать гіпертонічна хвороба з yciмa її різними ускладнен-нями близькими до інсульту та інфаркту, стенокардія, пухлини, шлункові захворювання, бронхіальна астма та інші захворювання алергічної природи, екземи й нейродерміти, а також алкоголізм і наркоманія. Більшість цих хвороб відносять до категорії так званих психосоматичних. Цей термін означає, що зміни, які відбуваються під час цих захворювань у внутрішніх органах і системах організму (серцево-судинної, шлунково-кишкової, дихальної), лікарі пов’язують із більш або менш тривалим емоційним напруженням (у вигляді страху, журби, ненависті, образи, відчаю), що виникає у відповідь на життєві труднощі й конфлікти, як міжособистісні, так і внутрішні. Саме внутрішнім конфліктам приписують основну роль у виникненні неврозів і психосоматичних захворювань.

Що являє собою внутрішній конфлікт? Це конфлікт між двома однаково сильними, але не сумісними одна з одною потребами, між двома різноспрямованими тенденціями поведінки. Так, якщо людина заради задоволення якихось своїх егоїстичних потреб (користолюб­ство, честолюбство, страх за своє благополуччя, прагнення до влади або чуттєвих задоволень) повинна здійснювати вчинки, суперечливі її уявленням про саму себе як про благородну й сильну людину, вчинки, які можуть принизити її почуття честі та справедливості,

- виявляється в ситуації роздвоєння, конфлікту із самим собою. По­треба, саме існування якої суперечить основним вихованим установ­кам поведінки, не може бути задоволена безпосередньо в поведінці й викликає хронічну емоційну напругу. Другою причиною емоційної напруги стає зіткнення із зовнішніми бар’єрами, що заважають задовольнити потребу, цілком підходящу для особистості. Незалежно від того, з яких причин - зовнішніх або внутрішніх - не вдається за­довольнити актуальну потребу, в людини виникає стан стресу [1, 32]. Ну що ж у такому випадку є вирішальним? Чи не особливості поведінки? То в чому ж вони полягають?

У досідженнях В. С. Ротенберга і В. В. Аршавського показано, що основним компонентом поведінки, який визначає стійкість організму до різноманітних шкідливих впливів, є пошукова активність [8, 25].

Пошуковою активністю називається діяльність, спрямована або на зміну несприятливої ситуації, або на зміну свого ставлення до неї. У визначення пошукової активності входить застереження, що це може бути і діяльність, спрямована на зміну ставлення до ситуації. Це дуже важлива обставина, особливо коли аналізується поведінка людини.

Значна частина людської діяльності відбувається тільки на психічному рівні, не проявляючись у реальних учинках. Сюди належить осмислення, планування, прогнозування, фантазування, переоцінка й інше. Пошук є важливим компонентом психічної діяль­ності, яка часто спрямована на переосмислення ситуації, на зміну її значущості в очах самої людини (на життєвому рівні це виражається у висловлюваннях типу: “Подумаєш!”, “Ну й не треба!”, “Обійдемось!”). Процес такої переоцінки далеко не завжди проходить усвідомлено. Психіка людини володіє спеціальними механізмами (вони називаються захисними), які дають змогу без прямої участі свідомості пристосо­вуватися до складної, травмуючої ситуації. Хоча зміна ставлення до ситуації може відбуватись і без участі свідомості, воно носить пошу­ковий характер, оскільки проходить перебір різних варіантів і способів переоцінки й неможливо завчасно бути впевненим, який із них виявиться оптимальним.

Антиподом пошукової активності є відмова від пошуку, що ха­рактеризується різноманітною поведінкою. Сюди відносять: депре­сію, невротичну тривогу, переживання апатії, безпомічності, безна­дійності, які часто передують розвитку захворювань, особливо виразковій хворобі шлунка і кишечника, алергії, пухлинам та ін. Підмічено, що чим більш високою пошуковою активністю характери­зується людина в її звичайному стані, тим важче переноситься раптово наступаюча відмова від пошуку [8, 27].

Спеціалісти із хвороб серця й інших захворювань виділяють серед хворих так званий тип А. Ці люди надто активні, енергійні, цілеспрямовані, не вміють розслаблятися, постійно відчувають неста­чу часу, володіють високими амбіціями й домаганнями, охоче вступають у конкурентну боротьбу і прагнуть в усьому бути перши­ми. У цих осіб ризик виникнення стенокардії та інфаркту суттєво вищий, ніж в осіб протилежного психологічного складу (тип В), які спокійно ставляться до власних досягнень, не схильні до конкуренції, вміють розслаблятися і відпочивати. На перший погляд може здаватися, що частота серцево-судинних ускладнень в осіб типу А суперечить усій концепції пошукової активності, яка постулює, що високий рівень цієї активності є захисним чинником для здоров’я. Але більш детальний аналіз показує, що протиріччя тут немає.

Спеціально проведені дослідження показали, що хоч особи типу

А 1 с* • ______________ • *

А дійсно виявляють незвичайну активність у ситуаціях, які вони в принципі здатні контролювати і в яких є шанси на успіх, ці ж люди дають надто швидку реакцію капітуляції (швидше, ніж тип В) у ситуації, що сприймається ними як безнадійна, як така, що не має розв’язання. У дійсності за спостереженнями клініцистів, у представ­ників типу А за короткий час, безпосередньо передуючи інфаркту, з’являються спочатку ознаки дезорганізованої, хаотичної гарячково - панікуючої активності, яка швидко змінюється спадом енергії, апатією і депресією, та саме на цьому фоні розвиваються серцево - судинні катастрофи. Тривалість цієї попередньої фази може бути різною (інколи всього лише декілька годин), але в більшості випадків вона досить стійка [2, 32]. Та й спостереження щоденного життя свідчать про те, що інфаркти у таких високоактивних суб’єктів насту­пають або після несподіваної та нищівної катастрофи, часто пов’я­заної з утратою престижу (“рознос” у начальства, відставка, провал відповідального виступу), або, навпаки, після досягнення бажаної мети, об’єкта минулої мрії, за межі досягнення якої фантазія людини не поширюється. В одному із французьких фільмів Ален Делон грав такого суб’єкта - згусток енергії, незвичайна динамічність, постійна цілеспрямованість. Він домагається всього, чого хоче, і тут же переключається на іншу мету. У фіналі фільму він “застрягає” на бажанні придбати на аукціоні дорогу й рідкісну річ, вкладає в боротьбу за неї всі сили - і гине від інфаркту в той момент, коли приходить повідомлення, що її отримав, і прагнути нібито більше немає до чого.

І ще одна важлива й цікава обставина, пов’язана з типом А та його схильністю до інфаркту. Виявилося, що можна мати весь набір особистісних якостей, характерних для цього типу, і в той же час не мати схильності до інфаркту.

Дослідження показали, що ішемічна хвороба серця (стенокардія), й особливо інфаркти, виявилися не характерними для японців. У США у зв’язку з цим проведено детальне ретроспективне і тривале дослідження американців японського походження. Установлено, що якщо японець майже з усіх параметрів належить до типу А (енергій­ний, дорожить своїм часом, багато і напружено працює), але не схильний до конкурентної боротьби і не порівнює себе з іншими (тим більше - не протиставляє себе їм), інфаркт йому не загрожує. Якщо ж він повністю сприйняв американський стиль життя і високо конку­рентний, він при всіх інших рівних має також шанси на інфаркт, як і американці типу А. Це означає, що до інфаркту призводить не висока пошукова активність сама по собі, а деякі додаткові особливості, які сприяють різкому переходу від пошуку до відмови від нього [2, 35]. Дійсно, якщо для людини головним є постійно контролювати ситуа­цію і завжди відчувати себе вище інших, вона легко може потрапити в несприятливі й у той же час непосильні для неї умови явної переваги конкурента. Виникає парадокс: безутримне прагнення кон­тролювати ситуацію призводить у дійсності до залежності від ситуації, вплинути на яку в людини немає будь-якої можливості. Шведські й американські дослідники, незалежно один від одного, показали, що ті особи, в яких надто виражений мотив влади, але немає можливості повною мірою задовольнити цю потребу в силу об’єктивних перепон, схильні до розвитку гіпертонічної хвороби. Вони постійно придушують свою потребу влади, тобто відмовляють­ся від спроб реалізувати її в поведінці. В Японії одним із основних принципів навчання та виховання є навіювання дитині ідеї, що вона завжди повинна порівнювати себе саму із собою, а не з іншими та прагнути стати кращою, ніж була вчора, а не кращою, ніж її сусід. Там не говорять: “Подивися на Мишка, як він гарно себе поводить” або: “Як він добре розв’язує завдання”. А говорять: “Вчора ти був кращим, ніж сьогодні”, “Сьогодні ти виконав завдання краще, ніж учора, а завтра зумієш виконати ще краще”. Цей принцип виховання орієнтує дитину на цілком досягнуту мету власного вдосконалення, зменшує кількість внутрішніх і зовнішніх конфліктів та сприяє зміцненню здоров’я. Працівникам наших дитячих закладів було б корисно мати це на увазі.

Показано, що люди, у яких у структурі мотивацій переважає прагнення до досягнення успіху в діяльності (а не потреба у владі), характеризуються стійкими нормальними цифрами артеріального тиску. Оскільки задоволення потреби в досягненні успіху значною мірою залежить від самої людини, її цілеспрямованості й працездат­ності, як правило, не викликає протидії з боку соціального оточення і сприймається самою людиною як позитивна риса, викликати при цьому відмову від пошуку досить складно [3, 73].

Учені наводять цікаві приклади про гру двох шахматистів екстра - класу, які відрізнялися за стилем гри і мотивами поведінки. Один із них сам зізнався, що любить гру в шахмати лише тому, що любить вигравати - вигравати в іншого. Він ніколи не ризикував, надто раціонально і прагматично поводив себе на турнірах, погоджувався на нічию в тих випадках, коли ці півочка наближали його до пере­моги. Але в умовах тривалого і напруженого турніру, коли перемоги не вдалося досягти, у нього регулярно розпочиналась блювота, відбувалися порушення з боку шлунково-кишкового тракту й інші соматичні порушення. Другий, дуже талановитий, шахматист завжди грав заради задоволення самою грою і, хоч він старший і в нього були серйозні захворювання внутрішніх органів (не психосоматичні за походженням), проте він не виявив такого різного занепаду сил у процесі турнірної боротьби.

Відомо, що стан відмови від пошуку не лише шкідливий для здоров’я - він різко негативно впливає на результати будь-якої діяльності. Виникнувши в конкретній ситуації, він має тенденцію “захоплювати” поведінку в цілому, тому що якщо навіть відчуття безнадійності та депресія є реакцією на якусь окрему невдачу, вони здатні паралізувати активність у будь-якому іншому напрямі. Зменшення пошукової активності зумовлює виникнення нових невдач, і формується замкнуте коло. Вирватися з нього можна не лише за допомогою ліків, але й самостійно - якщо раптом у невдачах виникає просвіт або несподівано трапляється подія, яка вимагає повної мобілізації для збереження власного життя або життя близь­ких, та допомога цієї людини реальна й необхідна [6, 25]. Саме про це писав А. Вознесенський:

“У души обиженой Есть отрада тайная:

Помогите ближнему,

Помогите дальнему ”.

Відомо багато випадків, коли депресія і психосоматичні захворю­вання припинялися в осіб, яким треба було щоденно боротися за життя або благополуччя близької людини.

Виникає запитання: звідки береться пошукова активність? Що спонукає суб’єкта до пошуку? Із усього сказаного вище очевидним є одне джерело: пошук з’являється в умовах, які не задовольняють суб’єкта і не можуть бути змінені в рамках стереотипної, суворо запрограмованої поведінки. Проте чи можна стверджувати, що пошук, який відіграє таку важливу роль у збереженні здоров’я, викликається тільки зовнішніми обставинами? Це було б помилкою. Існує значно більше підстав вважати, що поряд із ситуативно зумов­леним пошуком є пошук, викликаний внутрішніми обставинами, самостійною потребою в пошуковій активності; та є надійний показ­ник наявності такої потреби: якщо людина здійснює пошукову поведінку в сприятливих для неї умовах, а також в умовах, пов’яза­них із ризиком для власного благополуччя.

Потреба в пошуку може виявлятися у творчості. Зрозуміло, і творчість може стимулюватися різними причинами - від потреб суспільства до прагнення в самоствердженні.

Але серед спонукальних причин творчості не можна забувати і про безкорисне задоволення, що дає сам процес роботи. Людська творчість як найбільш яскраве виявлення пошукової активності найбільше свідчить проти того, що пошук необхідний ніби лише для задоволення інших потреб і не має самостійної цінності. Така точка зору суперечить усьому досвіду людства. Дослідження свідчать, що якщо дійсно вдається зашкодити творчому процесу, то може розвинутися важке захворювання, бо при цьому ущемлюється надто значуща потреба [4, 62].

Філософ А. С. Арсеньєв вважає, що творчість у людини треба розвивати. Необхідно розвивати здатність до пошуку самого себе, допомогти людині розкрити свої потенційні можливості у відносинах зі світом та іншими людьми - це і є основне завдання навчання й виховання. Пошук себе та створення себе - це також своєрідний творчий процес, який принципово не вичерпний і не має меж, оскільки ніхто не може з достатньою переконаністю стверджувати, що досягнув вершини самопізнання [5, 33]. Щоправда, у деяких філософських ученнях Сходу пошук свого “Я” і свого місця в житті розглядається як ніби кінцевий процес. Більше того, існують напрями в індійській філософії, які наполягають на відповіді від будь-якого пошуку самого себе і проголошують початковий збіг людини зі своїм ідеалом: “Не треба ні до чого прагнути, бо все вже дано”. Але є серйозні підстави вважати, що такі уявлення носять швидше психо­терапевтичний характер, звільняючи людину від паралізуючого її страху перед недосяжністю бажаної мети самовдосконалення, запобі­гаючи відмові від пошуку й відтворюючи природність і безпосеред­ність поведінки.

Якби повне та закінчене пізнання свого “Я” (і світу людських відносин, без якого “Я” просто не існує) було дійсно можливим, це означало б зупинку в духовному розвитку особистості, її окостеніння та омертвіння, оскільки лише постійний рух забезпечує повноцінне життя людського духу [7, 64]. І саме тому пошук самого себе і свого місця у світі - найбільш універсальний тип пошукової активності, що гарантує стан відмови й капітуляції. Але для його здійснення необхідна достатня зрілість особистості, хоча й сам він, у свою чергу, сприяє її подальшому розвитку.

Література

1. Анцыферова Л. И. Личность в трудных жизненных условиях: переосмысли - вание, преобразование ситуаций и психологическая защита // Психол. журн.- 1994.- № 1.

2. Веляев Ф. П. Мозг, эмоции, здоровье.- М., 1993.

3. Климов В. Человек и его здоровье.- М., 1986.

4. Мелик-Пашаев А. А., Новоявленская З. Н. Ступеньки к творчеству.- М., 1987.

5. Левин В. А. Воспитание творчества.- М., 1977.

6. Рахманов А. А. Познать себя.- М., 1981.

7. Роджерс Н. Творчество как усиление себя // Вопр. психологии.- 1990.- № 1.

8. Ротенберг В. С., Бондаренко С. М. Мозг. Обучение. Здоровье.- М., 1989.