ЦІННІСНЕ САМОСТАВЛЕННЯ - ОСНОВА ЕФЕКТИВНОЇ СТРАТЕГІЇ САМОРЕАЛІЗАЦІЇ СТУДЕНТІВ-ІНВАЛІДІВ

М. В. Барна

У статті виствітлено проблему самоставлення особистості в контексті процесу самореалізації студентів з інвалідністю в межах освітньої діяльності ВНЗ. Підкреслено значимість ціннісного позитивного ставлення студентів-інвалідів до себе та до свого життя для побудови ефективної стратегії самореалізації. Розкрито роль ставлення суспільства до інвалідів у формуванні самоставлення особистості з інвалідністю.

Ключові слова: самоставлення, психологічні умови, самореалізація, стратегія самореалізації, особистість, студенти-інваліди, почуття неповноцінності.

Барна М. В. Ценностное самоотношение - основа эффективной стратегии самореализации студентов-инвалидов. В статье исследуется проблема самоотношения личности в контексте процесса самореализации студентов с инвалидностью в рамках образовательной деятельности вуза. Подчеркивается значимость ценностного позитивного отношения студентов-инвалидов к себе и к своей жизни для построения эффективной стратегии самореализации. Также рассматривается роль отношения общества к инвалидам в формировании самоотношения личности с инвалидностью.

Ключевые слова: самоотношение, психологические условия, самореализация, стратегия самореализации, личность, студенты-инвалиды, чувство неполноценности.

Barna M. V. Value Self-Perseption - the Foundation of Effective Strategy of Self-Realization of Disabled Students. This article investigates the problem of self-perseption of personality in the context of self-actualization of students with disabilities in the educational activities of the institution. The author emphasizes the importance of the value of the positive attitude of students with disabilities to yourself and to their life to build an effective strategy for self-actualization. Also considered the role of public attitude to the disabled in formation self-perseption of person with disabilities.

Key words: self-perseption, psychological terms, self-fulfillment, self-actualization strategy, personality, disabled students, a sense of inferiority.

Постановка наукової проблеми та її значення. Третє тисячоліття ознаменовано неминучими трансформаціями в усіх сферах життя українського суспільства. Так, визначальними тенденціями розвитку сучасного освітнього простору, згідно з вимогами Болонської декларації, мають бути поглиблення фундаменталізації системи освіти, посилення її гуманістичної спрямованості, розвитку духовного та загальнокультурного складників. Такий підхід вимагає звернення особливої уваги на підготовку ВНЗ не лише фахівця високої конкурентоспроможності, а й високоморальної зрілої самореалізо-ваної особистості з чіткою життєвою позицією. Тому в сучасних реаліях вагомого значення набуває надання вищими навчальними закладами підтримки та допомоги студентській молоді в саморозкритті та самореалізації, особливо такій категорії, як студенти-інвалі - ди, котрі стикаються із численними труднощами та перешкодами на шляху до самозвершення.

Зміни в освітній парадигмі потребують трансформації загальної концепції надання психологічної допомоги молодим інвалідам в умовах навчання у ВНЗ. Нова концепція має ґрунтуватися на принципах актуалізації ресурсів особистості, створення рівних можливостей та необхідних психологічних умов для реалізації потенціалу людини. Тому актуальним сьогодні є вивчення психологічних умов, котрі детермінують процес ефективної самореалізації студентів-інвалідів. Найбільшої уваги вимагає дослідження тієї умови, котра забезпечує міцний фундамент самоздійснення особистості, впливає на рівень усвідомлення власної цінності й особистісної гідності молоді з інвалідністю, тобто самоставлення.

Аналіз останніх досліджень і публікацій із цієї проблеми. На

Сьогодні ставлення до власного “Я” у психологічній літературі розглядається в руслі взаємозв’язку процесу самореалізації з Я-кон - цепцією особистості [3, 11, 13-15]. Важливий внесок у вивчення цього питання зробила О. І. Купрєєва [13], яка встановила, що “Я-концепція” є стрижнем внутрішнього світу особи з фізичним дефектом, адже пов’язана із самоставленням особистості, що включає в себе систему самооцінок й емоційних ставлень (зокрема й до хвороби).

Вивчення особливостей “образу Я” юнаків та дівчат з онкопато - логією дали змогу науковцям (М. П. Аралова, М. П. Єршова, Г. Я. Цейтлін) виявити вагомий вплив соматичної хвороби на оцінку молодими людьми своєї особистості. За показниками дослідження, порівняно зі здоровими ровесниками, у вищезазначеної категорії осіб в основному “образ Я” представлений емоціональними властивостями, оскільки вольові та комунікативні сформовані недостатньо, характеристика “залежність-незалежність” виступає ключовим вектором розвитку; спостерігається зменшення внутрішнього напруження і

Розходження між “Я” та “Я-ідеальним” у міру збільшення терміну ремісії [1].

Актуальними сьогодні є також дослідження самоставлення особистості в руслі аналізу психологічних умов, які детермінують ефективність процесу самореалізації особистості (О. І. Купрєєва, Т. М. Ти - таренко, Н. Д. Володарська, В. А. Скрипник, К. О. Фролова, А. І. Бло - щинський, О. С. Хорошайло, А. І. Березенцева та ін.). Однак поряд із цим недостатньо вивченим є аспект узаємозв’язку самоставлення особистості з процесом формування індивідуальної стратегії само - здійснення молоді з інвалідністю.

Мета статті - вивчення ролі та значення самоставлення особистості в контексті побудови стратегій самореалізації студентів-інвалідів. Основним методом дослідження проблеми є аналіз наукової літератури.

Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих результатів дослідження. Самореалізація особистості як динамічний процес звершення самопроекту тісно переплітається з уявленнями людини про саму себе та її самоставленням. Індивідуальні особливості ставлення особистості до свого “Я” виявляються фактично у всіх найважливіших сферах її буття (міжособистісні стосунки, самовияв і саморозкриття в різних видах діяльності, уключеність у соціум, специфіка постановки й досягнення життєвих цілей, планів, вирішення кризових ситуацій, самовизначення тощо) і накладають суттєвий відбиток на становлення унікальної стратегії самореалізації людини.

Аналіз різних поглядів на розуміння сутності самоставлення особистості в сучасній психологічній науці дає право стверджувати про наявність низки понять, у яких презентується зміст досліджуваного феномену, а саме: самоповага, самооцінка, самоприйняття, аутосимпатія, любов до себе, самовпевненість, самозвинувачення, самоприниження та ін. Таке бачення природи терміну засвідчує, з одного боку, розмитість наукових уявлень, а з іншого - складність і багатовимірність цієї психологічної категорії.

Удалу спробу побудови єдиної концепції розуміння самоставлення, на нашу думку, зробила російська дослідниця А. І. Березенцева [2], яка вважає, що ставлення до себе - це складноструктуроване психічне утворення, яке складає одну з характерних індивідуальних рис особистості. Складність будови самоставлення випливає з багатоплановості та глибини життєвих відносин особистості. У структурі


Самоставлення А. І. Березенцева виділяє дві підсистеми (оцінкову й емоційно-ціннісну), які принципово різняться своїм змістом, проте взаємно впливають одна на одну та при цьому утворюють єдину систему ставлення особистості до себе.

І. С. Кон у своїх роботах відзначає, що самоповага як узагальнене ставлення особистості до самої себе - це одна із найважливіших диференціально-психологічних характеристик особистості, причому високий рівень самоповаги засвідчує, що людина приймає й поважає себе, позитивно ставиться. Такі особи, зазвичай, більш самостійні, менше піддаються навіюванню. Низький рівень самоповаги означає гостру незадоволеність собою, негативну оцінку власної особистості. Люди з низькою самоповагою більш конформні [9]. Також занижена самоповага деструктивно відображається на міжособистісних відносинах та соціальній активності, створює перешкоди на шляху до саморозкриття та самоздійснення. У зв’язку з цим потрібно говорити також і про спрямованість самоставлення інваліда, ураховуючи валентність (позитивна, негативна). Адже, як зазначає Т. М. Титаренко, “у ставленні до себе, самоприйнятті інтегруються ставлення до міри самореалізованості на кожному етапі життєвого шляху та ставлення до значущих людей, які оточують особистість протягом життя. Якщо самоприйняття нестійке, ставлення до власного життя також коливатиметься, оцінка самореалізованості буде радше негативною, ніж позитивною” [19, 139].

У студентів-інвалідів досить часто спостерігаються тенденції заниженої самоповаги та негативного ставлення до своєї особистості. Це спричинено, передусім наявністю вади, порушення, відхилення, яке призвело до набуття інвалідності. Крізь призму наявного дефекту особистість формує самоставлення, трансформує структуру Я-кон - цепції, конструює своєрідне бачення дійсності й ставлення до інших, до суспільства, до обмежень та можливостей, які визначаються хворобою, до самої вади, переосмислює реальність і пристосовується до вимушених умов існування в системі “відхилення від норми”. Інвалідизуючий чинник автоматично активізує порівняння особистістю себе з іншими (які перебувають у межах “норми”) і, отже, робить “образ Я” інваліда більш проблемним, внутрішньосуперечливим, дисгармонійним.

О. І. Купрєєва зазначає, що інвалідизуючий дефект передусім виступає в ролі функціонального обмеження можливостей узаємодії

Людини із середовищем, викликає не лише погіршення соматичного стану, а й часте виникнення вторинних особистісних змін - змін самоставлення. “Ці особистісні зміни стають істотною перешкодою при побудові картини майбутнього життя, а саме: реалізації професійних навичок та вмінь” [12, 181]. Цікавими є дані дослідника про те, що в молодих інвалідів із фізичними вадами зазнає змін передусім

* W W U ГТ •••5?

Емоційно-оцінковий складник Я-концепци, що виявляється в зниженні аутосимпатії, негативному самоставленні й підвищеному самозвинуваченні; превалюють у таких осіб дезадаптивні гомогенні типи ставлення до власного фізичного дефекту: анозогнозичний - ігнорування, заперечення, активне відкидання думок про наявність і наслідки фізичного дефекту; ергопатичний - відхід від дефекту в роботу, надцінне, стенічне ставлення до неї, та змішані типи ставлення до власного фізичного дефекту. Як підсумок, вада (відхилення, дефект) - це не лише стержень самоставлення людини з обмеженими можливостями, а й бар’єр на шляху до самореалізації особистості. І залежно від валентності ставлення до інвалідизуючого дефекту (позитивне, негативне) вибудовується домінуюча (ефективна, неефективна) стратегія самореалізації.

Неадекватне ставлення студентів-інвалідів до дефекту, а як наслідок - і до самих себе, стає передумовою для виникнення комплексу малоцінності, який не лише обмежує людину в її функціонуванні, а й гальмує особистісний розвиток і знищує прагнення до самоздійснен - ня. Л. В. Калмикова впевнена, що справа не у фізичній неповноцінності, а у відчутті особистої неповноцінності. Тобто уявлення про неповноцінність переходять із площини біологічної в психологічну. “Не важливо, чи є якийсь фізичний дефект, важливо, що людина відчуває з цього приводу” [8, 219]. Тому актуальною є проблема спрямованості вектора самоставлення молоді з інвалідністю в руслі їхнього ставлення до інвалідизуючого дефекту: як до відхилення від норми чи як до індивідуальної відмінності. У зв’язку з цим цікавими є ідеї Т. М. Титаренко, яка розглядає будь-яке відхилення від норми (у нашому випадку - у здоров’ї) як платформу для становлення індивідуальності. “Розгляд особистості як складної відкритої системи, що саморозвивається, передбачає ставлення до будь-яких «перебоїв» її розвитку, девіацій, патологічних і непатологічних відхилень як підґрунтя для виникнення чогось принципово нового в індивідуальній і загальнолюдській історії. Особистісні дисгармонії можна


Розглядати як своєрідні механізми для вироблення невизначеності, резерви варіативності, без яких подальший розвиток життєвого світу був би неможливим” [19, 160].

Про двоїсту роль органічного недоліку (вади) у процесі розвитку та формування особистості зазначає Л. З. Сердюк: “З одного боку, дефект є мінус, обмеження, слабість, приниження розвитку; з іншого боку - саме тому, що він створює труднощі, він стимулює підвищений, посилений рух вперед” [16, 38]. Отже, слід говорити про само - реалізацію людини з інвалідністю шляхом компенсації дефекту, який виступає стимульним матеріалом для самотворення та самозміни.

Сучасний науковець В. А. Скрипник також влучно зазначає: “Сама по собі інвалідність не створює особливих, спеціальних труднощів, але вона посилює загальнолюдські проблеми, додатково ускладнює процес їхнього розв’язання. Досить важливу роль у цьому відіграє негативне, байдуже чи просто формально відсторонене ставлення оточуючих до молоді, яка має інвалідність” [17, 51]. Парадоксальну ідею “сили дефекту” у формуванні та самореалізації особистості висловлював ще Л. С. Виготський [4], апелюючи до твердження про “силу у слабкості” і здатність людини прогресувати в ускладнених умовах, коли на шляху є перешкоди, які потрібно долати.

Вада, порушення, дефект, відхилення від норми - це ті категорії, які стають визначальними факторами впливу на розвиток особистості молодого інваліда й формування ставлення до його хвороби, до самого себе, до інших, до світу та до можливостей самореалізації й самоздійснення. Поряд із цими штампами постійно викривляють розуміння інвалідності такі поняття, як недієздатність, соціальна недостатність, неповноцінність тощо. І саме від специфіки сприймання вищезазначених чинників залежить орієнтація молодих інвалідів у становленні індивідуальних стратегій самореалізації.

Уявлення людини про саму себе та її самоставлення багато в чому залежить також і від того, як оцінюють її інші. Так, під впливом сприятливих думок підвищується самооцінка, а за наявності несприятливих - знижується, погіршується. Як зазначає І. С. Кон, нерідко таке зрушення буває досить стійким, причому у згоді з головними оцінками часто-густо змінюються і такі, які безпосередньо оцінку інших не зачіпали [9]. Людина як істота суспільна зазнає впливу спільноти, котра досить часто вимагає усереднення, створюючи загальне нівелювання самості. Такий стан породжує в психологічному ракурсі відмову від прагнення до свободи й конформізм. “Ці якості паралізують стратегічні зусилля на самореалізацію і живлять стратегії особливого типу: пристосування, виживання, інертності та пасивності” [5, 111]. Хоча, з іншого боку, суспільство, будучи необхідною умовою існування людини як особистості, є середовищем реалізації людського потенціалу, а індивід відповідно накреслює лінію своєї стратегії в суспільному просторі. Адже, як відзначає Л. О. Корости - льова, багатомірність стратегій самореалізації виражається не лише у внутрішніх (Я-Я), а й у зовнішніх проявах (Я-Інші, Я-Соціум, Я-Світ) [10].

Як не парадоксально, але ставлення громадськості до інвалідів стає на сьогодні важливим детермінуючим фактором, який спрямовує вектор розвитку, самореалізації та інтеграції таких людей у суспільстві. Г. В. Дудкін відзначає, що очікування й установки стосовно інвалідів, закріплені в суспільній свідомості, і реальна поведінка людей створюють умови, котрі перешкоджають розвитку можливостей для ефективного розширення соціальних ролей інвалідів [6]. І це, у свою чергу, утруднює їх інтеграцію в соціум на рівних правах з усіма та провокує викривлення в процесі їх самореалізації. Постає необхідність створення позитивного іміджу інвалідів, а також забезпечення їм належних умов для розкриття їхніх потенційних можливостей, аби в контексті тактовної поведінки не принижувати людської гідності і дітей, і батьків інвалідів, а сприяти визнанню їх як повноцінних членів суспільства [7].

Зарубіжні вчені особливу увагу звертають на те, що важливо ще з дитинства виховувати в людях із дефектом активність, неприйняття “шкідливості”, оскільки інваліди з позитивною Я-концепцією упевнені в собі, “психологічно благополучні”, й оточуючими сприймаються позитивніше [20]. А це, у свою чергу, дає змогу молодому інваліду в подальшому, самореалізуючися, формувати правильні орієнтири та стратегії самоздійснення.

Вищий навчальний заклад як соціальний інститут - це простір для саморозкриття та самоздійснення молодих інвалідів, це те спеціальне освітнє середовище, де має здійснюватися становлення всебічно розвиненої, психологічно зрілої, повноцінної і самореалізованої особистості. Відповідно, “чим прогресивнішим є мікросередовище, тим досконалішу, більш розвиненішу особистість воно формує” [18, 122]. Тому саме в рамках навчально-виховного процесу повинна відбува-


Тися трансформація свідомості “здорового оточення” щодо адекватного сприйняття осіб з інвалідністю як “індивідуального варіанту норми”, а не “відхилення від норми”. Це можливо завдяки створенню єдиної освітньої концепції, основою якої є духовні орієнтири та моральні цінності, вищі гуманістичні та демократичні принципи. Лише такий підхід дасть змогу усвідомити, що кожен член суспільства, з дефектом чи без, - це, передусім, людина - унікальна істота, яка є повноцінною за своїм призначенням і суттю, а не згідно із певним критерієм. Тому що цінність людини визначається не мірою її здоров’я, а її індивідуальною неповторною сутністю і вищим сенсом існування. Тільки на основі ціннісного ставлення до інвалідів у суспільстві та їх ціннісного самоставлення можливе становлення ефективної стратегії самоздійснення.

Висновки. Результати аналізу наукових джерел дають змогу констатувати, що позитивне самоставлення - це одна з передумов успішної самореалізації особистості, оскільки специфіка ставлення особистості до власного “Я” відіграє регулюючий вплив на всі аспекти життєдіяльності людини, сприяючи чи перешкоджаючи розкриттю внутрішнього потенціалу особистості.

Дослідження сучасних учених підтверджують факт узаємозв’язку ставлення особистості до хвороби (зокрема до інвалідизуючого дефекту) зі ставленням до себе, а також визначають домінуючу роль емоційно-оцінкової складової Я-концепції (самоставлення) у процесі самореалізації особистості з обмеженими можливостями. Так, залежно від валентності ставлення людини до інвалідизуючого чинника вибудовується домінуюча стратегія самореалізації. Тому для студен - тів-інвалідів важливо сформувати не просто позитивне, а ціннісне ставлення до самих себе. Тут слід відзначити той факт, що соціальне оточення молодих інвалідів також вагомо впливає на їхнє самоставлення, тому на сьогодні гострою є потреба створення позитивного іміджу людям з інвалідністю в українському суспільстві. Адже лише на основі позитивного ставлення до інвалідів у суспільстві та їх ціннісного самоставлення можливе становлення ефективної стратегії їх самоздійснення. Задля цього на рівні вищого навчального закладу, котрий є простором для реалізації особистісного потенціалу студен - тів-інвалідів, уважаємо доцільним створити згідно з новітньою світовою парадигмою єдину освітню концепцію, яка б ґрунтувалася на духовних орієнтирах, моральних цінностях, гуманістичних і демократичних принципах і водночас демонструвала пошанування особис - тісної вартості, гідності й цінності кожної людини.

Перспективу подальших досліджень ми вбачаємо в розробці відповідної програми формування ціннісного самоставлення в контексті навчально-виховної діяльності вищих навчальних закладів задля оптимізації процесу самореалізації студентів-інвалідів.

Література

1. Аралова М. П. Изучение “образа Я” у юношей и девушек с онкологическими заболеваниями в состоянии ремиссии / М. П. Аралова, М. П. Ершова, Г. Я. Цейтлин // Журн. практ. психолога. - 2005. - № 1. - С. 3-17.

2. Березенцева А. И. Самореализация старшеклассников в условиях гимназической среды [Электронный ресурс] : дис. ... канд. пед. наук : 13.00.01 / Березенцева Анна Ивановна. - Тюмень, 2007. - 233 с.

3. Блощинский А. И. Организационно-педагогические условия личностной самореализации студентов средней профессиональной школы [Электронный ресурс] : дис. ... канд. пед. наук : 13.00.01 / Блощинский Анатолий Иванович. - Казань, 2002. - 155 с.

4. Выготский Л. С. Собрание сочинений : в 6-ти т. Т. 5 / Л. С. Выготский // Основы дефектологии / под ред. Т. А. Власовой. - М. : Педагогика, 1983. - 368 с.

5. Дудкин Г. В. Медико-социальный потенциал инвалидного спорта [Электронный ресурс] : дис. ... канд. социол. наук : 14.00.52 / Дудкин Григорий Владимирович. - Волгоград : РГБ, 2007. - С. 55-71.

6. Горак Г. І. Стратегія життя. (Філософський, етичний та психологічний вимір) / Г. І. Горак, І. В. Березко, Я. М. Ніколаєнко. - К. : Укр. центр духов. культури, 2001. - 169 с.

7. Іванова І. Б. Соціально-психологічні проблеми дітей-інваліді / Іванова І. Б. - К. : Логос, 2000. - 87 с.

8. Калмикова Л. В. Теоретичний аналіз проблеми інтеграції дітей та молоді з особливими потребами в освітніх закладах / Калмикова Л. В. // Актуальні проблеми навчання та виховання людей з особливими потребами : зб. наук. пр. - № 3 (5). - К. : Ун-т “Україна”, 2007. - С. 217-226.

9. Кон И. С. В поисках себя личность и ее самосознание / Кон И. С. - М. : Политиздат, 1984. - 151 с.

10.Коростылева Л. А. Особенности стратегий самореализации и стили человека / Л. А. Коростылева // Психологические проблемы самореализации личности. - Вып. 4. - СПб., 2000. - С. 47-61.

11.Купрєєва О. І. Особливості образу “Я” інвалідів з ампутаційними дефектами кінцівок / Купрєєва О. І. // Проблеми загальної та педагогічної психології : зб. наук. пр. Ін-ту психології ім. Г. С. Костюка АПН України / за ред. С. Д. Максименко - К. : [б. в.], 2001. - Т. 3. - Ч. 1. - С. 55-60.


12. Купрєєва О. І. Формування навичок самопрезентації у студентів з інвалід - ністю методом соціально-психологічного тренінгу / О. І. Купрєєва // Актуальні проблеми навчання та виховання людей з особливими потребами : зб. наук. пр. - № 3 (5). - К. : Ун-т “Україна” 2007. - С. 180-187.

13. Купрєєва О. І. Особливості “Я-концепції” дорослих інвалідів з ампутаційними дефектами кінцівок : автореф. дис. ... на здобуття наук. ступеня канд. психол. наук : спец. 19.00.07 “Педагогічна психологія” / О. І. Купрєєва ; Ін-т психології ім. Г. С. Костюка АПН України. - К., 2003. - 20 с.

14. Лосєва Н. М. Самореалізація викладача : теоретичний аспект : монографія / Лосєва Н. М. - Донецьк : ДонНУ, 2004. - 387 с.

15. Роджерс К. Измерение изменений в “Я”. Психология самопознания : хрестоматия / К. Роджерс. - Самара : Изд. дом “БАХРАХ-М”, 2000. - С. 447-460.

16. Сердюк Л. З. Психологічні аспекти соціалізації та особистісного розвитку студентів з інвалідністю / Сердюк Л. З. // Актуальні проблеми навчання та виховання людей з особливими потребами : зб. наук. пр. - К. : Ун-т “Україна”, 2007. - № 4 (6). - С. 37-43.

17. Скрипник В. А. Особливості соціально-психологічної адаптації першокурсників з особливими потребами : дис. ... канд. психол. наук : 19.00.07 / Скрипник Вікторія Анатоліївна ; Вінниц. соціал.-екон. ін-т відкритого міжнар. ун-ту розвитку людини “Україна”. - Вінниця, 2006. - 186 с.

18. Соціально-професійне становлення особистості : монографія / В. В. Радул,

О. В. Михайлов, І. П. Краснощок, В. А. Кушнір / за ред. В. В. Радула. - Кіровоград : Поліграф.-вид. центр ТОВ “Імекс ЛТД”, 2002. - 263 с.

19. Титаренко Т. М. Життєвий світ особистості : у межах і за межами буденності / Титаренко Т. М. - К. : Либідь, 2003. - 376 с.

20. Yuker H. The effect of contact on attitudes toward disabled persons : some empirical generalizations / H. Yuker // Attitudes towards persons with disabilities.

- N. Y. : Springer, 1988. - Р. 262-274.