МОВА ЯК ОСНОВА МІЖДИСЦИПЛІНАРНОЇ СИНЕРГІЇ Й БАЗОВИЙ ФАКТОР ФОРМУВАННЯ ЦІЛІСНОГО СВІТОГЛЯДУ ФІЛОЛОГА

Марія Карп’юк (Київ)

У статті розглядається питання щодо потреби актуалізувати вивчення дисциплін гуманітарно-філологічного та соціокульторологічного циклу з позиції психосинергетичного підходу, що має принципове значення для формування цілісного (холістичного) світогляду.

Ключові слова: когнітивний механізм, дискурс,

Психолінгвосинергетика, трансформація, екологія,

Антропокосмоцентричність мови, ментальність, інтегрування, міждисциплінарний, самоорганізовується та ін.

В статье рассматривается вопрос относительно потребности актуализировать изучение дисциплин гуманитарно-филологического и социокульторологичнеского цикла с позиции психосинергического подхода, что имеет принципиальное значение для формирования целостного (холистического) мировоззрения.

Ключевые слова: когнитивный механизм, дискурс, психолингвосинергетика, трансформация, экология,

Антропокосмоцентричность речи, ментальность, интегрирование, междисциплинарный, самоорганизовывается.

This article considers the problem concerning the necessity to actualize study of disciplines of humanitarian-philological and socio-cultural cycle from the

Point of view of psychosynergetic approach, which has the principle significance for integral (holistic) specialist’s outlook formation.

Key words: cognitive mechanism, discourse, psycholingvosynergetics, transformation, ecology, antropocosmocentricity of a language, mentality, integration, interdisciplinary, self-organizing, cognitive-creative etc.

Постановка проблеми. Психолінгвістиці в системі наук належить особливе місце, тому мовознавство (психолінгвістика) - це не тільки наука про мову, але й наука про наявну в свідомості особистості картину світу. Адже кожна людина з дитинства прагне збагнути світ, що її оточує, а пізніше

- своє місце в ньому. Але не завжди це вдається. І, на жаль, інколи заважає цьому система освіти, яка часто відбиває бажання пізнавати світ. Нерідко це пов’язано з тим, що вивчення окремих навіть вузькофахових предметів ніяк не пов’язуються один з одним: викладач, можливо, підсвідомо замикає увагу студентів на важливості тих знань, професіоналом яких він є, не дбаючи про формування асоціативно-смислових багатовекторних зв’язків, які здатні сприяти й забезпечувати поступове формування цілісного (холістичного) бачення картини реальності, в якому належить професійно якісно самореалізуватися спеціалісту будь-якого напрямку. Отже, час враховувати, що все, що має відношення до такого багатовекторного, різнонаправленого, багатомірного феномена, яким є природна етномова народу, тією чи іншою мірою має бути в полі зору науковців. Це, з одного боку, допомагатиме формувати цілісне мислення гуманітаріїв на основі усвідомлення когнітивно - креативних міждисциплінарних взаємозв’язків, а з другого, - сприятиме становленню єдиної картини (карти) Всесвіту в світорозумінні особистості, що стає основою якісної професійної самореалізації за рахунок усвідомленого управління ситуаціями, обставинами життя «тут і тепер». Світогляд індивіда не повинен бути розрізненою сумою часто звужено- спрощених або примітивно-звульгаризованих уявлень про стан реальної дійсності. Об’єктивною основою інтеграції наук та наукових знань є процеси матеріальної цілісності світу, адже світ, що нас оточує, пронизаний процесами самоорганізації. Це явище є предметом нової міждисциплінарної науки - психосинергетики (від гр. Бупе^іа - «узгоджена дія», «спільна дія»), яка підводить свідомість людини до розуміння універсальної єдності світу і є основою формування нового стилю мислення, що здатне максимально повно відображати, сприймати й розуміти динамічний нелінійний світ. Психосинергетичний міждисциплінарний напрямок поступово перетворюється на всезагальну теорію розвитку, тому і є об’єктом дослідження науковців різних галузей знань (Вернадський В. І., Чижевський

А. Л., Флоренський П. О., Хакен Г., Пригожин І. Р., Грабовський Г. П., Курдюмов С. П., Аршинов В. І., Андрущенко В. П., Аніщенко О. В., Зязюн І. А., Карамушка Л. М., Чалий О. В., Моісеєв М. М., Лотман Ю. М., Баранцев Р. Г., Мельник Л. Г., Гнатюк Л. В., Донченко О. А., Крижко В. В., Оніщенко І. Г., Єршова-Бабенко І. В, Бевзенко Л. Д., Чернавський Д. С., Лутай В. С., Добронравова І. С., Алефіренко М. Ф., Городенська К. Г., Піхтовнікова Л. С., Селіванова О. О., Тарасова О. В., Ткаченко О. Б., Широков В. А., Лотман Ю. М., Герман І. О., Пищальникова В. О., Москальчук Г. Г., Булигіна Т. В., Шмельов

А. Д., Гачев Г. Г., Яворська Г. М., Космеда Т. А., Карпенко Ю. А., Юрченко В. С. та ін.).

У статті ставиться завдання аргументувати питання щодо потреби актуалізувати вивчення дисциплін гуманітарного циклу з позиції психосинергетичного підходу. Мова етносу сприяє координації дій у соціумі, вона влаштована як сфера коонтогенетичних структурних зв’язків. Оскільки ми володіємо мовою, не існує меж тому, що ми можемо описати, уявити, поєднати, творчо включити в ті чи інші відношення, бо саме мова пронизує онтогенезис особистості. Як частина соціальної динаміки людини, розум і свідомість діють в якості саморегуляторів-селекторів шляху, яким рухається самоорганізовуваний онтогенетичний розвиток індивіда. Звертається увага на те, що принцип психосинергетичності поширюється на аналіз когнітивних механізмів, діяльності людської свідомості, суспільних відносин, комунікативних процесів, дискурсу, мови, яка також кваліфікується як нерівноважна відкрита система кількох підсистем, що має власні параметри самоорганізації, які протидіють дестабілізуючим соціально-політичним, еколого-економічним чинникам. Поставлені завдання розкриваються через міждисциплінарний підхід, направлений на формування цілісного мислення, що відомий як «когнітивні науки», методологією яких є інформаційний підхід, що розглядає людину і її взаємодію зі світом із погляду відповідних інформаційних процесів - процесів набуття, перетворення, репрезентування, зберігання, поглиблення, трансформації, поширення й відтворення інформації.

Виклад основного матеріалу. Донедавна все здавалося зрозумілим: знімемо ідеологічні утиски - й настане розквіт суспільства, економіки, екології, нації, держави, демократії, мови, гуманітарних наук у цілому. Та, як тепер зрозуміло, це ще одна ілюзія, яку потрібно подолати, як і розуміння самих понять «наука», «науковий аналіз», «наукова логіка», «наукові аргументи», «наукові висновки», «науковий експеримент», «науковий підхід», «наукові знання», «наукове мислення» тощо. Не можна сьогодні, в епоху різноманітних трансформацій, ігнорувати аргументований фактами переконливий аналіз самого поняття «наука», зроблений різними допитливими дослідниками. У ХІХ - ХХ століттях людині розкрились непізнаваність і парадоксальність світу. Почалось осмислення світу як явища, недоступного звичайній людській логіці. Ось ще один цікавий феномен цього часу. Процес створення нових наук продовжується, але суть його полягає в тому, що нові знання великою мірою поділяються (роздрібнюються) на складові частини, а старі науки змішуються між собою. (чи забуваються)»[20; 21; 22; 23].

Наші далекі пращури також отримували знання Зверху, як і ми отримуємо зараз ченнеленгові інформації на рубежі ХХ - ХХІ століття, коли Вищий Розум відкриває людству найновішу інформацію про будову Вищих світів, що управляються Творцем; про Закони, за якими вони побудовані й існують; про людину як космопланетарну Сутність і її місце в загальній Системі Світобудови. Закономірно, що кожна людина зацікавиться інноваційною інформацією щодо походження й ролі мови та мовлення в нашому житті: різні джерела звертають нашу увагу на те, що Бог-Творець дав людині й готову мову, й готову першу писемність. Найпростішим фізіологічним способом спілкування між думаючими людьми, які ще не знали, що можна із звуків складати слова, а із слів - словосполучення й речення-повідомлення, був спосіб жестів і знаків. Перші види писемності - вампум, кіпу, піктографія. Зараз прийнято вважати, що це дуже примітивні, наївні й недосконалі форми письма, хоча й не варто говорити про наївність й недосконалість того, що досить успішно виконує свою функцію: раз така писемність використовувалась, значить задовольняла практичні потреби наших далеких пращурів. Варто звернути увагу й на те, що це абсолютно нелінійне письмо, оскільки в ньому нема логічних одиниць, а все будується на загальноприйманій картині сполучення різних частин, які не несуть єдиного логічного смислу окремо: кожна окрема ракушка, скажімо, не говорить ні про що в системі вампум, а кілька ракушок разом повідомляють багато про що. Отже, смисл й інформація виражались не логічно, а нелінійно, забезпечуючи універсалізм і цілісність світорозуміння й можливість контактування будь з ким, незалежно від національності. Крім того, Він дав нам мову, мовлення, писемність, щоб ми духовно розвивалися, створюючи науку, культуру, мистецтво, релігію, історію тощо [19; 20; 21; 22; 23].

Аргументованою є думка П. М.Мовчана про те, що «мова - це явище космічне. Слово - це струмопровід космічної енергії. Слово зробило людину Людиною. Акт пойменування світу був актом космічним, світотворним, і він був рівнозначний акту світобудування» [17].

Це стає особливо актуальним у наш динамічний світоперебудовчий час, коли формується інформаційне суспільство, поглиблюються гуманістично-природничі знання, коли людина (людство) стоїть перед необхідністю усвідомити себе «потужною геологічною силою» [7], щоб не самознищитися.

Природна звукова етномова - це надзвичайно практична, зручна, ефективна, відкрита для оновлення (за рахунок інтеграції інноваційних знань), універсальна, стійка, когерентна, лабільна, гнучка, креативна і в цілому антропоцентрична система органічного набору граматично - синтаксичних та семантико-стилістичних засобів-знаків соціально - гуманістичної, культурно-когнітивної взаємодії, що еволюціонує, самоорганізовується й надає своєму носієві теоретично майже безмежні можливості втілення своїх пізнавально-комунікативних і когнітивно - креативних потреб та намірів, а тому конгруентна (рівнозначна, відповідна) вербальному інтелекту й свідомості особистості, її світомисленню, світорозумінню - має саме ті знання, досвід, властивості, можливості, які організовані таким чином, що найбільш адекватно відповідають потребам, і здібностям інтелекту людини [8]. Такий аспект аналізу є принциповим і для психолінгвосинергетики - енергоінформаційної науки, що тільки формується.

Антропокосмоцентричність природної мови обумовлена антропокосмоцентричністю природного (вербального) інтелекту: мова відображає особливості уваги індивіда, його сприйняття, пам’яті, пізнання, мислення, його ментальності й поведінки.

Останні десятиліття ХХ століття ознаменувалися формуванням наук, які сконцентрували свою увагу саме на питанні глибшого вивчення космопланетарної детермінованості природи людини, її якісної адаптації до фізичної та соціокультурної реальності. Ці науки отримали назви когнітивних, оскільки основним об’єктом аналізу стали пізнавальні процеси й механізми, за допомогою яких забезпечується адаптація до реальності спеціаліста будь-якого напрямку знань. Через когнітивні науки, інформаційне поле яких представлене метафізикою, філософією, філологією, антропокосмологією, психологією (психофізикою, психолінгвістикою, психолінгвосинергетикою), нейрофізіологією, біологією, штучним інтелектом, дослідники намагаються допомогти носіям будь-яких актуальних у суспільстві знань усвідомити не лише якісні механізми цілісного пізнання реальної дійсності у взаємодії з внутрішнім світом особистості, що є багаторівневим, охоплюючи емоційно-почуттєву, ментально-інтелектуальну та інтуїтивно-духовну парадигму індивіда, але й озброїти їх методами ефективної діяльності «тут і тепер». Носій будь-яких професійних знань має не лише мати високі професійні знання, різнобічну ерудицію, комунікабельну компетентність, культуру взаємодії, розуміти психологію вихованців, колег, партнерів, батьків, етику власної поведінки, але й чітко усвідомлювати, що між дійсністю (ситуацією) та її репрезентацією в свідомості індивіда повинні бути гармонійно-конгруентні відношення, які потребують знання методик і технік їх оновлення постійного. І тут стає логічною цінність духовних практик - молитвотерапії, нейролінгвістичного програмування, різноманітних медитацій, музикотерапії, звукотерапії, різноманітних закликів та афірмацій тощо.

Значення психосинергетики для гуманітарної освіти пов’язана, перш за все, з можливістю інтегрування знань не лише мистецько-культурологічного, історико-психологічного, естетично-перекладознавчого напрямків, що переважають у наукових дослідженнях, але й світоглядно-природознавчих. Методологічна криза - супутник цілого інтелектуально-художнього світобачення в ХХ столітті. Її ще наприкінці 30-х років окреслив Едмунд Гусерль у праці «Криза європейських наук і трансцендентальна феноменологія». Кризу європейських наук (як і людства - М. К.) Гусерль Е. побачив у кризі раціоналізму, в краху віри в розум земної людини.

Свобода на інформацію принесла розуміння, що всі словесні експерименти, новації, розмірковування, аналізи, філософствування, тлумачення вже були в тій чи іншій мірі. А головне, - рухають дослідника по колу, а не по спіралі еволюції, яка можлива лише при якісній трансформації свідомості особистості. Крім того, «рух по колу» звужує до мінімуму можливість для оригінальності вияву творчого потенціалу індивіда, що спричиняє розгубленість, песимізм, нервовий розлад(або лексичні бравади, «клозетовий»епатаж, різноманітні маніпуляції, які ведуть до профанно- імітативної гри-маски). Така логіка творчості, як і професійної діяльності, є згубними і для суспільства, і для особи.

Психосинергетичний підхід, забезпечуючи міжпредметні зв’язки й інтегрування різних знань (перш за все когнітивних) сприяє поясненню та усвідомленню єдності законів розвитку природи, культури, суспільства, людини та її мови. Психолінгвосинергетична логіка сприяє більш повній реалізації та проведенні навчального процесу на підставі головних його принципів [14].

Теорія пізнання майже завжди є антропокосмоцентриською. З огляду на те, що вона робить мислення й людину своїми головними об’єктами, вона, фактично, розглядає їх як головні об’єкти Природи, що витлумачується з погляду її пристосованості до потреб людини. Психосинергетична теорія пізнання, навпаки, розглядає пізнавальні здібності людини в гармонійно - когерентному, толерантному пристосуванні (адаптації) до світу. Особлива роль у цьому належить мові, хоч і потрібно завжди пам’ятати про принципову обмеженість людського тезаурусу сприйняття, а з другого боку - слово є синергія пізнаючого й речі, яка ним усвідомлюється через пізнання, особливо при пізнанні тієї абсолютної субстанції, яку ми звикли називати словом Бог. Слово - це особлива форма життя. Воно є своєрідним синергеном, бо заряджається синергетикою духу (свідомості) людини, а людина в свою чергу - від інноваційних знань, інформації від Божественного Слова. Закономірно, отже, що методологією когнітивних наук є інформаційний підхід: людина, її взаємодія засобами мови із зовнішнім світом розглядається з погляду відповідних інформаційних процесів - процесів набуття, трансформації, осмислення, репрезентації, зберігання інформації, її впливу на поведінку людини. Отже, ми стоїмо перед необхідністю зрозуміти, що інформація - це фундаментальна основа всіх процесів і явищ, які відбуваються в мікро - і макродинаміних структурах, і представляється (існує) як інформаційно-голографічне поле, першоосновою якого є фундаментальний мікро - і макромірний інформгенез, що постійно забезпечує безперервні процеси кодування, декодування, авторегенерації та авторезонансної рівноваги всіх інформаційно-кодових структур єдиного інформаційно-голографічного простору [31]. Відношення інформації до космопланетарної взаємодії людини зі світом пряме: біополе людини - це енергоінформаційне поле, своєрідний квантовий об’ єкт, який випромінює кванти інформації у вигляді аури [3; 4; 5; б; 7; S; 19; 31; 37].

Когнітивні науки, що сприяють поглибленню психосинергетичної логіки особистості, в їх сучасному вигляді - це міждисциплінарний підхід, що об’ єднує дослідників пізнання, головним фокусом уваги яких є проблематика закономірності набуття, перетворення, подачі, зберігання й відтворення інформації. У цьому аспекті важливо, щоб носій вищих гуманітарних знань, яким є випускник-спеціаліст (магістр) вищого навчального закладу, максимально повно розумів цілісну взаємозв’язаність (через закони й принципи), яка існує між метафізикою, філософією, філологією (лінгвістика, психолінгвістика, психолінгвосинергетика, славістика, літературознавство), антропологією, антрокосмологією, еніологією, природознавством (нейрофізіологією, біологією), психологією, соціологією, штучним інтелектом (включаючи теорію інформації, теорію управління, теорію прийняття рішень і теоретичну інформатику).

Когнітивно-синергетичні моделі й методологічні підходи все активніше поширюються в науці, стаючи невід’ємними інструментами професіоналів у різних галузях знань, при чому не лише на дослідницькому, але й на навчально-методичному, практичному рівні. Без них уже важко уявити сучасну політологію, соціологію, менеджмент, економіку, медицину, історію й педагогіку.

Когнітивні моделі - це евристичні побудови, які використовуються для полегшення емпіричних досліджень і міждисциплінарної комунікації вчених, а також для стимулювання подальших досліджень. Інакше кажучи, модель становить собою найбільш вдале й зручне (на даному етапі пізнання) узагальнення емпіричних даних і теоретичних уявлень та узагальнень відносно предмету дослідження.

Модельний підхід у когнітивних науках за психосинергетичною методикою відзначається рядом особливостей, зокрема:

1. Структурна жорсткість (конкретизованість, деталізованість) суттєво нижча: модель не претендує на детальний опис об’єкта, але є лише засобами представлення його базових параметрів у відповідному контексті, будучи аналогом функціонування об’єкта.

2. Інтегруючі когнітивні моделі мають міждисциплінарний характер, базуючись на метафорах й аналогіях із найрізноманітніших галузей науки, культури, мистецтва, практичної діяльності (Наприклад, будова каталогової моделі пам’яті описується за аналогією з системою бібліотечного каталога).

3. Когнітивні моделі часто мають вигляд умовної схеми-алгоритма протікання відповідних інформаційних процесів, у наочній формі подаючи послідовність «включення» процесів обробки інформації та взаємозв’язку між ними.

Когнітивно-інтегруючі моделі, сприяючи формуванню синергетичного мислення гуманітаріїв, мають, як правило, характер загальної системи відповідного об’ єкта процесу, корисного для його подальшого вивчення. З огляду на образно-метафоричний аналоговий характер уявлення виявлених (або передбачуваних) закономірностей і тенденцій, когнітивні моделі, активізуючи зорову пам'ять і сприймання, виявляються доступними широкому колу спеціалістів з різних «предметних» галузей знань і можуть бути різнобічно перевіреними, що, закономірно, сприяє ефективності практичного використання їх в різних контекстах пізнавальної діяльності. Модель опрацювання інформації, що актуально для професійної діяльності спеціаліста будь-якого напрямку, описує процес пізнання як такий, що проходить такі базові етапи:

1. Набуття інформації. Дані поступають в оперативну пам'ять людини для подальшого розпізнавання й оцінки їх важливості.

2. Розпізнавання. Сприйнята інформація співставляється з наявною в пам’яті, а також відбувається її первинна семантико-смислова обробка.

3. Репрезентування. На цьому етапі інформація структурується й зв’язується з наявною для подальшого зберігання. Сприймаючи інформацію за допомогою п’яти органів чуттів, людина здатна кодувати їх у вигляді візуальних, слухових, смакових, дотикових та нюхових образів. Крім образного сприйняття, індивід здатний зберігати інформацію в абстрактній формі, кодуючи її за допомогою мовних засобів, тобто вербально.

4. Зберігання інформації дозволяє людині отримати доступ до раніше сприйнятої інформації, як образної так і вербальної, відбувається ніби процес її «ущільнення».

5. Відтворення - дозволяє отримати доступ до потрібної інформації в певний момент часу.

«На завершенні» («виході») процесів переробки в свідомості людини формується суб’єктивне уявлення про реальність, що фіксує ціннісні ознаки й відношення, але не ідентичні їй. Тобто інформація, яку людина вилучає із оточуючого її світу, - це зовсім не відображення, а швидше реконструкція останнього. Когнітивна мотивація такого «конструювання» світу така: людина здатна розуміти реальність адекватно виживанню [19; 20; 21; 22; 23].

Когнітивний підхід розглядає когнітивні процеси людини як системну властивість відкритої соціобіологічної системи, хоч згодом, на моє глибоке переконання, ця складна відкрита багатомірна система буде поглиблена й доповнена як соціобіокосмопланетарна та галактична система, що самоорганізовується.

Специфіка психосинергетичного обґрунтування до вивчення явищ когнітивного поля (в тому числі й мови) така: 1. Вивчаються механізми становлення узгодженості (накладання, інтерференція, зв'язок, зчеплення, когерентність подій (ситуацій); формування загальноприйнятих зразків мислення й поведінки. 2. Психосинергетичне розуміння детермінованості (обумовленості) в описі поведінки когнітивних систем як сполучення елементів переддетермінованості й відкритості еволюційних процесів: «вибір» структури - атрактора здійснюється безпосередньо в точці нестабільності, одначе спектр доступних варіативних системі структур - атракторів заданий її властивостями. 3. Важливе значення надається ролі аналогів хаосу в продуктивно-конструктивному функціонуванні когнітивних систем, тобто різноманітності елементів знання й досвіду. 4. Розвиток науки будь-якого напрямку знань розуміється як процес взаємоузгодженої еволюції складних ієрархічно узгоджених й «різновікових» структур індивідуальної свідомості та колективної когнітивно-інтелектуальної діяльності. 5. Досліджуються можливості ефективного управління нелінійними когнітивними системами за допомогою типологічно правильно організованих, резонансних взаємодій (наприклад, організація колективної творчості). 6. Моделювання процесів індивідуальної творчості й росту наукових знань за допомогою режимів загострення, а також двох взаємодоповнюючих режимів дії локалізації й «розсіювання» («розтікання», «розповсюдження») енергії, речовини, інформації.

У нелінійному світі порушується принцип класичної суперпозиції: ціле більш не тлумачиться як рівне сумі свої частин, бо воно якісно інше. І помимо того, що об’єднання частин породжує якісно нову структуру, такий синтез видозмінює й самі частини, що організовуються в єдність. Синергетичний холізм має еволюційний характер, об’ єднання різних якісних ознак і параметрів, які об’єднуються у відповідності з власними функціями, тенденціями розвитку середовища. Лише за таких умов структура життєздатна.

Психосинергетичний стиль мислемовлення суттєво розширює й збагачує світогляд особистості. Під світоглядом розуміється сукупність принципів, поглядів і переконань, що визначають напрям діяльності й відношення до діяльності іншої людини, соціальної групи (або суспільства в цілому). Він складається з елементів, що належать до різних форм суспільної свідомості. Велику роль у його якісному статусі відіграють когнітивні науки.

Варто розуміти, що на світогляд людини (це принципово для гуманістичної компетенції соціолога, культуролога, педагога-наставника, славіста-управлінця) впливає не лише сукупність знань і досвіду, набутих за одне життя, але й усі напрацювання індивіда попередніх втілень, бо прогресування особистості зв’язане з постійним нарощуванням понять. Дуже повільно від життя до життя, людина накопичує різні знання, що відповідають істині. І саме вони вже формують її світогляд. Становлення глибшого світогляду прискорює прогрес душі й сприяє вірній орієнтації її в дійсності [20; 31; 37; 38].

Психосинергетичний стиль мислемовлення - це стиль постнекласичної науки. Він становить собою інноваційний етап розвитку системного мислемовлення, з урахуванням нелінійності й відкритості реальних природних і соціально-гуманітарних систем.

Прийшов час шукати шлях для діалогу двох культур - гуманітарно - соціальної й природничо-екологічної з метою розуміння суті життя на новому якісному рівні, з метою оволодіння методологією цілісного бачення й освоєння світових процесів та успішного управління ними. Системною тріадою психосинергетичного мислемовлення є поняття «нелінійність» - «когерентність» - «відкритість». Суть «нелінійності» в тому, що сума впливів не рівна сумі їх результатів. Когерентність (лат. cohaerentia - «зв'язок», «зчеплення») - це самоузгодження складних процесів. У коливально - звукових або хвильових процесах когерентність проявляється в явищі інтерференції - взаємне посилення або взаємне послаблення звукових хвиль, певних процесів у випадку накладання їх одна на одну[21; 31; 37; 38].

У психолінгвістиці «когерентність» - це змістовний семантичний різновид зв’язності, показниками якого є семантичне узгодження лексичних одиниць, тематично однорідні ряди слів, повтори, синоніми, антоніми, пароніми, гіпероніми, гіпоніми, семантико-стилістичні фігури тощо. На сучасному етапі розвитку психолінгвістики тексту, зважаючи на її інтеграцію з когнітивними науками, когерентність отримує нове значення дії комплексу когнітивних процедур, які забезпечують когнітивну інтегрованість тексту. Такими процедурами вважають логічні відношення причини й наслідку, включення, умови й результату і т. ін., а також взаємодія знань, представлених у тексті, із фоновими знаннями, досвідом людини [22; 30; 32; 39].

Інтерференція на мовно-літературному матеріалі проявляється як взаємне проникнення в мовлення носіїв мови елементів різних рівнів кількох(часто двох) мов.

Поняттям «відкритість» звертається увага на те, що системи (природнича, соціальна, біологічна, психолого-педагогічна, культурологічна, філологічна, мистецька, управлінська і т. д.) обмінюються із зовнішнім світом інформацією, речовиною, енергією разом або з кожною окремо. Людське суспільство(організація, підприємство, колектив працівників, колектив кафедри, фірми, лабораторії і т. д.) - це теж відкрита багаторівнева система, що має складні й багаточисельні зв’язки з іншими колективами, групами, етносами, з оточуючим середовищем у цілому.

Психосинергетика претендує на статус універсального узагальнення в описі різних процесів реального світу. Це концепція колосальної узагальнюючої сили з великим методологічним й евристичним потенціалом щодо важливих аспектів процесів переходу і трансформації. Психосинергетична методологія вносить принципово нові підходи в світоглядну теорію: у центрі уваги постають не об’єкти, а взаємодія між ними. В науковому дискурсі акценти зміщуються з аналізу стану речей, ситуацій на процеси, на дослідженні спрямованості й незворотності змін. Психосинергетика акцентує увагу на принципах взаємозв’язку й багатовекторного розвитку. Вітчизняні вчені (Андрущенко В. П., Аносов І. П., Алефіренко М. Ф., Бех І. Д., Бойко А. М., Боришевський В. С., Воловик В. І., Гринькова В. М., Євтух М. Б., Журавський В. С., Заїченко Г. А., Саратовський

В. М., Зязюн І. А., Крижко В. В., Лутай В., Стариш О. Г., Чалий О. В., Яцик

А. В., Єршова - Бабенко І. В., Донченко О. А., Огнев’юк В. О., Кремень В. Г., Цехмістро І. З., Селіванова О. О., Москальчук Г., Тарасова О., Мельник Л. Г. та ін.) протягом останнього десятиріччя активно розробляють психосинергетичну методологію, з’ ясовують її вплив на розвиток і природничих, і соціально-гуманітарних, і культуролого-мистецьких та духовно-екологічних систем, що дають життя тим чи іншим наукам. Психосинергетичне світомислення дає можливість встановлювати й реально бачити процеси глибинної єдності закономірностей розвитку природи планети, Сонячної Галактики й людського колективу землян, діяльність якого відображається в етносові (різних етномовах). Психосинергетичне мислемовлення забезпечує цілісність світобачення за рахунок розуміння коеволюційності (узгодженості) еволюційних процесів у природі, суспільстві, культурі. Наукові здобутки збагачуються підходами толерантності, терпимості, принципом доповнення. Це стає можливим з огляду на трансформацію бінарної мислительної одиниці в тринітарну, за рахунок чого знімається конфронтаційність наукового дискурсу, бо глибше усвідомлюється істина того, що загальна картина будь - якого явища складається із часткових його фрагментів, що цілком узгоджується з різними аспектами, ракурсами, способами вивчення дослідником тих чи інших об’єктів реальності. Відповідно науковці, культурологи, соціологи, управлінці, педагоги, методисти, освітяни в цілому стають на платформу інтелектуального плюралізму, чим забезпечується конструктивізм, толерантне доповнення розробок певної проблеми.

Які інноваційні підходи, позиції, поняття маємо опанувати, освоюючи психосинергетичну концепцію освіти? Які догматично-застарілі уявлення, міфологеми допоможе нам здолати вона? Перш за все варто звернути увагу на такі(на перший погляд непомітні, але принципові) системні трансформації, що відбуваються в сучасному інтелектуально- інформаційному науковому просторі, зокрема: 1. Звільнення від бінарних стереотипів(«дві культури», «два табори», «дві ідеології», «дві стратегії», «два світогляди» і т. д.) як структури, що роз’єднує, поглиблює штучно протистояння між особистостями, громадянами, регіонами, країнами, державами; прямо чи опосередковано пропонує конфліктогени, агресії, війни, терори. 2. Заміна бінарної опозиції(Пор.: «хаос - космос», «друг - ворог», «темрява - світло», «день - ніч», «речовина - поле», «біле - чорне», «вгору - вниз», «натура - культура», «ранок - вечір», «радість - горе», «тепло - холодно», «ліві - праві», «вперед - назад», «матерія - свідомість», «прогрес - регрес», «добре - погано», «мир - війна», «причина - наслідок», «багато - мало» та ін.) на системну тріаду з її універсальною семантичною структурою, що здійснює обєднання (Пор.: «істина - краса - добро », «розум - почуття - воля», «тіло - душа - дух», «надія - любов - віра»).

Платон свого часу звертав увагу на те, що стосовно до кожної речі вміння може бути потрійним: а) уміння нею користуватися; б) вміння виготовити її; в) уміння її зобразити [29]. Згадаймо й те, що Аристотель поділяв науки на теоретичні, практичні й творчі. Цікавим є в нього й розуміння трьох аспектів досконалості: завершене - найкраще - яке досягло мети.

А ось як згадує А. Ф. Лосєв про неоплатоніка Прокла: «Прокл є поклонником тріади. Ентузіастом тріади, постійним співцем тріади і її натхненним, полум’яним слугою, співцем, жерцем, містагогом... Філософська естетика Прокла - це священний трепет перед тріадами» [16]. Багато творів українських поетів і письменників(Т. Шевченко, І. Франко,

В. Стефаник, Л. Українка, М. Коцюбинський, М. Рильський, В. Сосюра, П. Тичина, І. Світличний, В. Симоненко, В. Стус, О. Бердник та ін.) пронизані енергетикою обов’язку, туги (смутку, відчаю) і віри, синкретично поєднані з творчою думкою, пристрастю й одухотвореністю. А, наприклад, у

В. В.Набокова зустрічається така сумна формула людського буття: «неминучість - незворотність - нездійсненність» [18].

Цілісними тріадами насичена й усна народна творчість: три слова, три героя, три друга, три дороги, три спроби, три випробування і т. д. І живе в свідомості народу мудре прислів’я: «Три найскладніші речі: борг платити, батьків кормити, Богу молитися». Є й прислів’я, що відбивають суворість життя: «Готуй одну дитину для війни, другу - для землі, а третю - для себе». Часто молитва також інтегрована в афористичну тріаду: «Господи, дай мені душевний спокій, щоб приймати те, чого я не можу змінити, мужність - змінити те, що можу, і мудрість - завжди відрізняти одне від другого».

Під знаком Святої Трійці творили В. І.Вернадський, А. Л.Чижевський, О. О.Потебня, Г. С.Сковорода, О. П.Блаватська, В. В.Болотов, М. О.Лосський,

С. М.Булгаков, М. О.Бердяєв, П. Д.Успенський, П. О.Флоренський, В. Ф.Войно

- Ясенецький, О. І.Реріх.

Образ Святої Трійці проявляється в усьому. Так, у християнському богослів’ ї виділяється три смисли тексту: а) тілесний ( буквальний, історично-граматичний); б) душевний (моральний); в) духовний (алегорично- істичний) [26]. Розрізняються три типи ікон із зображенням діви Марії: направляюча(скеровуюча), умилостивлююча, благаюча (захищаюча молитвою). У монахів існує 3 обітниці: безкорисливість, безшлюбність, послушність. Тринітарний архетип можна простежити в коренях будь-якої й культури. Простежується три аспекти тлумачення психосинергетики: а) світоглядний - нова форма взаємодії людини з природою, Всесвітом, Сонячною Галактикою; людини з людиною, людини з соціумом; б) концептуальний - це універсальна теорія самоорганізації складних відкритих систем; в) методологічний - синергетична парадигма функціонує як міждисциплінарна методологія, що сприяє формуванню цілісного світогляду індивіда на основі зближення й доповнення двох культур - природознавчої та філологічної [37; 38; 39]. 4. Світоглядна, інтелектуальна й емоційна відкритість. Вона потрібна для усвідомлення відносності наших наукових узагальнень про світ адже наукова картина світу періодично змінюється. Перехід від одного рівня самоорганізації знань до іншого відбувається за схемою «порядок - хаос - новий порядок» і кожний раз трансформує вже оформлені певним чином у мислемовленні елементи знань, забезпечуючи їх системну єдність. У дисциплінарно організованій науці кожна з її дисциплін не є ізольованою від інших. Усю систему взаємодіючих наук можна розглянути як нелінійне середовище особливого типу, в якому виникають нові структури. Між науками постійно відбуваються обмінні процеси, зв’язані з переносом концепції і понять з однієї науки в іншу, що особливо виразно простежується між когнітивними дисциплінами. Особливе значення в цих процесах набуває обмін парадигмальними принципами. Їх трансляція з однієї галузі знань в іншу викликає радикальні зміни в розумінні реальності, сприяючи формуванню нових стратегій наукового дослідження. У зв’язку з посиленням міждисциплінарних взаємодій фактори «міждисциплінарних інтелектуальних прививок» починають все активніше впливати на міждисциплінарні механізми інтенсивного росту професійних знань. Формування світоглядно-професійної відкритості спеціаліста - це одна з форм відновлення майже втраченого зв’язку з цілим - народом, його культурою, людством, природою, Всесвітом. Найкращі умови для розвитку й закріплення світоглядної та інтелектуально-професійної відкритості - це звернення до здобутків рідної історії, культури, фольклору, традицій; обговорення різноманітних актуальних проблем сучасного життя народу й тих процесів, що відбуваються в біфуркаційному полі міжрегіональних та міждержавних діалогів; систематичне звернення до класики художньої вітчизняної та зарубіжної літератури; стимулювання інтересу до постійного прочитування свого власного внутрішнього світу, а також намагання гармонізувати його з психостанами інших членів суспільства; обмін думками щодо сенсу буття, свого місця й значення в цьому житті; вміння відчувати бажання власної Душі; чути голос своєї совісті; учитися звітувати за кожен прожитий день перед собою та Абсолютом. 5. Інтеграція різних способів оволодіння індивідом інформацією про світ: наука, філософія, мистецтво (міфологія), релігія, що є одночасно основними видами психічної діяльності людини. Напрошується думка, що перед сучасним інтелектом людства(як і окремо особистості) стоїть завдання розкрити й усвідомити внутрішні взаємозв’язки між усіма чотирма основними видами (формами) розумово-інтелектуальної діяльності. Прийшов час долати деформації й розриви між різними способами пізнання реальної дійсності, проявляти розуміння, що ці види пізнавально-креативної діяльності земного колективу людей не включають один одного, а доповнюють й обумовлюють, є принципово необхідними для виживання людства та його подальшого прогресивного розвитку. Усі вони мають корені в світобудові й природі самої людини і включені в єдиний космічний розум - Логос.

Особливо важливо розуміти те, що всі ці види психічної діяльності людини ґрунтуються на звуковій мові. Слово, мовлення (мислемовлення) - це одночасно і субстрат, і форма матеріалізації всієї психічної діяльності людини. Тому так важливо у практичній роботі зі студентами розкривати й усвідомлювати інтегруючу роль етномови в об’єднанні в єдине смислове ціле результатів усіх форм психічної діяльності людини. І глибока безодня, що виникла між наукою та релігією - це болюча рана на серці земного людства, джерело бід і свідчення профанно-спекулятивного відношення до цих форм діяльності еволюціонуючого людства з боку зацікавлених сил.

Інтегруюча сила мови, на мою думку, буде суттєво поглиблена при вивченні метафізичного та сугестивно-зцілюючого її ракурсу, зокрема синтаксису. Не випадково П. О.Флоренський писав: «Різними шляхами думка приходить все до одного й того ж визнання: ідеальної спорідненості світу й людини, їх взаємообумовленості, їх просякнутості один одним, їх суттєвої зв’язаності між собою» [37]. А відомий філософ і богослов В. С.Соловйов відмічав, що людина зв’язана з речовинним світом не лише реально, як частина, але й ідеально, як його завершення.

Інтеграція різних способів освоєння світу людиною, розвиток цілісних (холістичних) уявлень в науці, філософії, мистецтві і практиці ще не знайшли достатньої реалізації в сучасній освіті, яка, на жаль, фактично, є безмежна. І можливо, це, певним чином, пов’язане з тим, що до кінця не усвідомлено метафізично-інтегральний потенціал мови. Сьогодні стає очевидним, що потрібна нова процесуально орієнтована дисципліна для прочитання й прогнозування майбутнього розвитку, майбутнього стану справ. Це має бути мислемовлення, звільнене з полону спрощених, стереотипів типу «друг» - «ворог», «комунізм» - («соціалізм») - «капіталізм» («імперіалізм»), «ленінізм» - «гітлеризм», що дуже легко веде просто до бездумного ярликування й гоніння на інакомислячих (типу «бандерівець», «мазепівець», «український буржуазний націоналіст», «запроданець», «рухівець»), породжуючи соціальні психозбурення й конфлікти, адже, фактично, таке ярликування є приниженням прав і свобод особистості, є конфліктогеном, що породжений спрощенством, вульгаризацією, низькою етнополітичною культурою управлінців (або корисливими спекуляціями різноманітних маніпуляторів людською свідомістю).

Процесуально орієнтоване психомовлення - це мова структур - процесів, що розвиваються, що з’єднуються й розпадаються. Це не просто вузькопрофесійна мова: процесуально орієнтована мова включає в себе увесь арсенал людського спілкування, увесь арсенал вербальної комунікації, що охоплює здобутки усіх форм інтелектуально-пізнавальної діяльності й наукової творчості членів суспільства. Світоглядні наслідки психосинергетичних знань можуть бути сформовані без вживання (для споживачів інтелектуальних здобутків сучасної науки) математичного інструментарію і мови програмування. Словник звичайної звукової етномови достатній для формування нового психосинергетичного знання, як цілісного (холістичного) способу мислення й постановки дослідницьких завдань. Дуже важливо в контексті формування інтегрального світобачення, світомислення, світорозуміння особистості, щоб освіта базувалася не просто на вивченні окремих дисциплін, а на ґрунті проблем реального світу, на ґрунті відображення особливостей глобальних проблем сучасності, на постійній увазі до причин виникнення тієї чи іншої гострої проблеми сьогодення та пошуку альтернативних методів її вирішення: психоментальний розум колективу студентів (магістрантів, аспірантів) щодо можливого конструктивізму в розв’язанні тих чи інших конфронтаційних питань сприятиме їх енергетичній нейтралізації, якщо пам’ятати про матеріальну силу слова (мови), сприятиме наближенню альтернатив до їх вирішення. Адже, як наголошував В. І.Вернадський, перебудова науковою думкою оточуючого світу, тобто трансформація біосфери в ноосферу, потребує прояву людства як єдиного цілого [5; 8], що потребує єдиної терміносистеми у називанні базових явищ і процесів, які відбуваються. 6. Цілісність світосприйняття за рахунок включення в систему практичної та теоретичної освіти спеціалістів сучасних природничонаукових, зокрема синергетичних уявлень і підходів про відкритість світу, цілісність і взаємозв’язок системи «людина - природа - суспільство». Потреба в таких інтелектуально-пізнавальних інноваціях стане більш зрозумілою, коли взяти до уваги, що переживає кризи не яка-небудь форма свідомості чи тип діяльності, а всі форми осмислення людиною самої себе, своїх цілей і способів їх досягнення, бо й наука, й філософія, й релігія, й мораль, і мистецтво були зорієнтовані на пізнання природи, людини, суспільства, по- перше, відмежовано один від одного, а по-друге, на необмежене використання людиною природних ресурсів без урахування її (природи) можливостей. Тому кризи переживає й вихідна світоглядна парадигма соціуму, його самосвідомість, бо індивідуалізм, індустріалізм і демократія в тій формі, в якій вони отримали поширення в західній культурі, не справляються з глобальними проблемами, що динамічно поглиблюються. Тому причину кризових проблем потрібно шукати не в зовнішніх факторах, а у внутрішніх, - саме в людині, її світосприйнятті, сукупності ціннісних установок, що визначають її вибір, її вчинки, способи самореалізації.

З світоглядної точки зору важливо розуміти, що сьогоднішня боротьба за виживання людства тісно пов’язана з інноваційним світобаченням, з

Усвідомленням того, що майбутнього може й не бути, соціальний час може закінчитися, ХХІ ст. може стати кінцем людської історії, бо людство може не встигнути пристосуватися до нових реалій. Як відомо, світогляд - це фундамент знань, що є базисом розуміння того, яка саме робота має бути пророблена з свідомістю й підсвідомістю, щоб вони, працюючи гармонійно - узгоджено, когерентно, почали створювати людині гарне життя.

Цілісність світосприйняття не суперечить інтелектуально-емоційному образу світу, який потребує цілеспрямованого формування з опорою на національну та світову культуру. Студенти (як і учні) мають усвідомити, що корені конфліктів закладені в тому, що люди(народи, держави) роз’єднані релігійними догмами, які в свою чергу є свідченням низького рівня самосвідомості, звуженої загальної ерудиції; свідченням особистого та етнічного егоїзму; світоглядною обмеженістю; гординею й зарозумілістю: захопившись різноманітними перетвореннями довкілля, люди впали в облуду профанно-поверхового, однобокого бачення й розуміння, сприйняття й тлумачення процесів, явищ, закономірностей, світу в цілому, майже повністю занедбавши власний духовний розвиток, що й зумовило виникнення духовно-екологічної кризи на планеті та інших прикрих проблем( війни, теракти, технічні катастрофи, специфічні катаклізми, аварії тощо). І якісно змінити стан справ у державі та в світі можна лише за рахунок піднесення етнічної, а також світоглядної свідомості громадян, рівня культури й налагодження гармонійного зв’язку з природою, у поверненні до одвічних цінностей життя, у зближенні гуманно-громадянського світомислення й світоорієнтування з духовно-релігійним та природничо-науковим з метою поглиблення внутрішньої духовної цілісності особистості. Все це має дати розуміння того, що періоди криз у розвитку людства пов’язані перш за все з порушенням космічних законів економічного й духовного розвитку. 7.

ТІ • • •

Гармонізація світогляду за рахунок когерентного розвитку інтелектуального та емотивного потенціалу особистості, повноцінної й систематичної уваги щодо використання в практиці професійної діяльності логічного й інтуїтивного, раціонального й ірраціонального, наукового й мистецького, що взаємодіють і взаємодоповнюють один одного, допомагаючи уникати однобічності, вульгаризації, спрощенства, примітивізації у зовнішній соціальній та внутрішньо-духовній оновлюючо - трансформаційній діяльності індивіда. І можливості рідної мови та художньої літератури в цьому напрямку необмежені, адже пошук співмірної рівноваги між потягом до привабливого (краси) й корисного(істини) стає основою навчально-пізнавальної діяльності, тим більше, що пошук прекрасного - це й пошук істинного. Це урівноваження наукових тверджень, висновків, узагальнень, визначень і побутових наших суджень принципом можливого доповнення, поглиблення, висловленого дослідником Нільсом Бором. Суть його в тому, що якщо маємо висловлювання, в якому міститься глибока істина, то й протилежне міркування може містити глибоку істину. Звідси необхідність толерантності й терпимості до думок опонентів, адже свідоме ставлення до цього нюансу зніматиме категоричність суджень, напруженість у діалозі, можливі конфліктогени, які часто носять емоційно-експресивний характер. Орієнтування на цей принцип у нашому духовно-соціальному, культурно-екологічному, професійно-інтелектуальному житті сприятиме збереженню енергетичних сил людини, а отже, оздоровленню її за рахунок свідомого підтримування в собі психостану внутрішньої гармонії. 8. Орієнтація на істину й красу, що є фундаментом індивідуального й колективного добротворення, основою професійно-громадянської саморегуляції індивіда, визначає інший важливий психочинник - світоглядну етику спеціаліста будь-якого напрямку знань. Світоглядна етичність - це визнання загальнолюдських етичних цінностей як одного з базових законів повноцінного соціально-культурного, духовно-екологічного, професійно-гуманного, гармонійно-конструктивного суспільного розвитку, чим підтримуються такі ж параметри еволюції Сонячної Галактики, Всесвіту в цілому. Світоглядна етичність - це основа духовного мікрокосмосу людини, її совісті; це гомеостаз її душі й духу; ядро фізичного й духовного здоров’я. І найповніший свій вияв вона знаходить у любові, в розумінні причетності до стану справ у родині, на роботі, в суспільстві, в колективі, в державі, на планеті Земля. Поняття любові складне, різноаспектне, багатомірне, тому й виражається багаточленним рядом функціонально синонімічних слів - «милосердя», «доброта», «чуйність», «добротворення», «сердечність», «кохання», «дружба», «людяність», «альтруїзм», «щирість», «щиросердечність», «ніжність», «симпатія», «уважність», «співчутливість», «вірність», «благородство», «чуйність», «великодушність», «правдивість», «скромність», «доброзичливість», «совістливість», «поступливість», «чесність», «надійність», «прощення» та ін. Всі ці лексеми тією чи іншою мірою пов’язані з Любов’ю й живляться її життєдатною енергією. Антиподом до цих етичних цінностей є поняття, виражені лексемами «зло», «ненависть», «помста», «бездушність», «жорстокість», «бандитизм», «лукавство», «підлість», «підступність», «дикунство», «варварство», «тероризм», «війна», «гітлеризм», «фашизм», «агресія», «розправа», «гнів», «роздратування», «помста» та ін.

Світоглядна етичність, будучи одним із провідних факторів утвердження гуманізму, гуманності в соціумі, успішно формується на ґрунті уваги до здобутків національної, зарубіжної й світової культури, народних звичаїв, норм народної моралі, пісенно-казкового фольклору, метафорично - дидактичної міфології, етнічних символів, зразків життя видатних синів і дочок нації, найвідоміших діячів світової науки, історії, релігії, культури та їх відображення в літературно-художніх образах, творах у цілому.

Доречно глибше акцентувати увагу на духовно-релігійних здобутках і традиціях, бо це потужній пласт етнічної культури, що значно доповнює картину пізнаного людиною світу загадкових, надтонких, утаємничених явищ; допомагає долати примітивізм, спрощенство, вульгаризацію, догматизм чи однобічність наукового пояснення й обґрунтування суті життя, отже, сприяє становленню цілісного світорозуміння буття. Принциповим є й те, що прогресивна наука ХХ століття завершилася визнанням Бога: прогресивні науковці, освітяни, педагоги, культурологи, психологи, філологи усвідомлюють гостру необхідність подолання духовної кризи в суспільній свідомості як ефективного засобу виходу з тотальної кризи, тоді як християнство, як і інші релігії, проповідують духовне самостановлення, самовдосконалення людини як головну умову розвитку особистості й суспільно-планетарної гармонії багато тисяч років. Без сумніву, що свідоме звернення до духовно-релігійних цінностей (а не до догматів чи корисливого політиканства) - це потужна основа й дієвий стимул духовно-морального, культурно-екологічного оздоровлення й розвитку спеціаліста, одна з ефективних можливостей повернення індивіда до усвідомлення себе частиною Цілого, а отже, повернення до Нього - Першотворця Всесвіту.

Орієнтація на самопізнання й саморозвиток з метою народження світоглядної повноти та етичності в спеціалістів та їх майбутніх партнерів має спиратися на усвідомлення еволюційності природи Всесвіту, його постійного наступально-незворотнього розвитку, - поступу в напрямку нарощення досконалості. І індивід, розуміючи себе частиною цілого «фракталом Бога», має усвідомлювати основне завдання свого власного життя - це сприяти космо-галактичній еволюції через особисте душевно - духовне самовдосконалення, через розвиток у самому собі духовного начала (духовного гомеостазу, ядра безсмертності), а отже, реального досягнення гармонії духу й тіла свого. Згадаймо, як про це свого часу писав Г. С.Сковорода в листі до Михайла Ковалинського: «Збери свої думки і в собі самому шукай справжніх благ. Копай всередині себе колодязь тієї води, яка зросить твій дім і сусідські. Всередині тебе є та основа, яку Плутарх називає джерелом спокою: намагайся це джерело очистити, черпаючи не з свинячих калюж, а з священних книг святих людей. Хай не захоплює тебе юрба, що морями й сушею женеться за скороминучим... Чи тобі допоможе скіпетр, або палац, або золото, якщо ти загубиш і вб’ єш найціннішу душу свою, тобто самого себе? Хіба не з хвороб душі народжуються й тілесні хвороби?..

Заглуши і приборкай пристрасті твоєї душі і вже тепер, звикай панувати над ними. О, найсвятіша тверезість! О добра будність! О спокій душевний!..

[34] . 9. Психосинергетиний підхід допомагає глибше розуміти еволюційний характер процесів і соціального, й космопланетарного, й особистісного саморозвитку. Наведена цитата Григорія Савича Сковороди виразно це

*/—' • • • • U U # •••

Засвідчує, бо, зрозуміло, що й цілісність світосприйняття, й гармонізації світогляду, і світоглядна етичність, й уміння інтегрувати та систематизовувати набуті знання - це неодноманітні явища, а довготривалі, складні й динамічні, психосинергетично різнонаправлені процеси, які мають еволюційну природу й потребують постійного скеровування й контролю з боку особистості.

Еволюційний рух самосвідомості особистості має ефективно - конструктивний характер, коли поєднується органічно з енергетикою радості, віри, надії, любові, що гармонізує світовідуття індивіда й стає потужною основою саморозкриття, самопізнання, самореалізації. Скажімо, в світогляді Григорія Савича радість, любов - це входження в світ прозріння божественної сутності, це духовний фундамент натхненної еволюції людини, що стає своєрідним містком - «веселкою»між макрокосмосом і мікрокосмосом душі. Духовна еволюція Душі здійснюється, за логікою філософа-містика й педагога-наставника свого народу, яким був Григорій Сковорода, тоді, коли доторкається до божественних джерел натхнення: «.Глянь у сердечні печери! У душі твоїй глагол, ось будеш з ним веселий» [33].

Усвідомлення фундаментальності саме принципу еволюційності, а не революційності допомагає спеціалісту будь-якого напрямку знань оволодівати інтуїтивним способом пізнання дійсності, коли формується нова образно-ментальна реальність. Це особливо виразно простежується в поезії, наприклад:

«З небом, з Богом я зіллюсь, Як блаженний я піду

З сяйвом Вишнього, з тобою, - В гору кручами, ярами,

Кожний нерв зроблю струною, Буду ставить тобі храми,

Сам я арфою зроблюсь. Доки в небо не ввійду...» [25].

Увага до еволюційності психосинергетичних процесів, що виразно простежується в художньо-поетичній творчості поетів і письменників, допомагає усвідомлювати, що духовний світ людини, звичайно, відображає життя внутрішньої природи індивіда. Літературознавці давно взяли на озброєння термін «психологічний паралелізм». Залишається поширити це глибоке поняття на всю світобудову. Адже крім земного життя є ще невидиме для нас життя Всесвіту. Це особливо тонко відчувають майстри художнього слова:

«.. .Я связь миров повсюду сущих, Я теплом в прахе истлеваю,

Я крайня степень вещества; Умом громам повелеваю,

Я средоточие живущих, Я царь - я раб - я червь - я бог!» [13].

Черта начальна божества;

Стає більш зрозуміла назва одного творів Толстого Л. М. «Воскресіння»: воскреснути це значить вийти за коло часу, перейти рубіж, за яким «часу більше не буде», як говорить «Біблія».

Висновки. Отже, тільки розуміння того, що вдосконалення світу можливе переважно через духовну еволюцію власної індивідуальної природи, подолання обмеженості власного «я», коли людина ставить за основну мету життя пошук вічних цінностей, - тільки це веде до виходу з екологічної, економічної, виробничої, психологопедагогічної, духовної кризи

[35] . Лише на цьому шляху можна уникнути катастроф, збудувати омріяний земний рай. При неправильному ж виборі життєвих цінностей людина здатна падати нижче тваринного рівня, перетворюватися на страхітливих монстрів типу Сталіна, Гітлера [35], Наполеона, маніяків, садистів і вбивць, включаючи й абортування дітей чи викидання на смітник новонароджених.

Подальше вивчення етномови як основи міждисциплінарної психосинергії є важливим фактором становлення цілісного (холістичного, тринітарного) мислення й світогляду сучасного спеціаліста будь-якого напрямку знань. Важливу роль у цьому складному процесі займає психолінгвосинергетика, яка перебуває у фазі становлення й потребує різноаспектного вивчення з позиції нових світоглядних підходів та інноваційних знань.

Література

1. Баксанський О. Е., Кучер Е. Н. Когнитивные науки. От познания к действию. - М.: КомКнига, 2005. - 184с.

2. Вебер М. Наука как признание и профессия// Самосознание европейской культуры ХХ века. - М.: Наука, 1991. - С. 133.

3. Вернадский В. И. Несколько слов о ноосфере// Успехи биологии. - 1944. - №18. - Вып. 2. - С. 113 - 120.

4. Вернадский В. И. Биосфера и ноосфера// Биосфере: Мысли и наброски. Сб. науч. Работ. - М.: Ноосфера, 2001. - 244 с.

5. Вернадский В. И. Научная мысль как планетарное явление. Кн. 2. - М.: Наука, 1991. - 271 с.

6. Вернадский В. И. Начало и вечность жизни. - М.: Советская Россия, 1989.

- 703 с.

7. Вернадский В. И. Философские мысли натуралиста. - М.: Наука, 1988. - 620 с.

8. Вернадский В. И. Размышления натуралиста. - Кн. 1. - М.: Наука, 1975. - 175 с.; - Кн. 2: Научная мысль как планетарное явление. - М.: Наука, 1977.

- 191 с.

9. Гуссерль Э. Кризис европейских наук и трансцедентальная феноменология// Вопросы философии. - 1992. - № 7. - С. 142 - 143.

10. Жила С. Теорія і практика вивчення української літератури у взаємозв’язках із різними видами мистецтв у старших класах загальноосвітньої школи. - Чернігів: Деснянська правда, 2004. - 185 с.

11.Зборовська Н. В. Психоаналіз і літературознавство. - К.: Академвидав, 2003. - 390 с.

12.Зборовська Н. В. Код української літератури. - К.: Академвидав, 2006. - 469 с.

13. Кедров К. А. Поэтический космос. - М.: Советский писатель, 1989. - 480 с. [С. 309 - 310].

14. Крижко В. В. Антологія аксіологічної парадигми освіти. - К.: Освіта України, 2005 - 440 с.

15. Критерії естетичної вартості художнього тексту. - Львів, 1996. - 284 с.

16. Лосев А. Ф. История античной эстетики. - Т. 7. Кн. 1. - М.: Наука, 1988. - 414 с.

17. Мовчан П. М. Мова - явище космічне. К.: Просвіта, 1994. - 168 с. [С. 138]

18. Набоков В. Дар. - СПб., 1997. - 413 с.

19. Нюхтилин В. А., Мельхиседек. Кн. 2. Человек. - СПб.: «Крылов», 2006. - С. 61.

20. Нюхтилин В. А., Мельхиседек. Кн. 2. Человек. - СПб.: «Крылов», 2006. - С. 62 - 64.

21. Нюхтилин В. А., Мельхиседек. Кн. 2. Человек. - СПб.: «Крылов», 2006. - С. 65.

22. Нюхтилин В. А., Мельхиседек. Кн. 2. Человек. - СПб.: «Крылов», 2006. - С. 69.

23. Нюхтилин В. А., Мельхиседек. Кн. 2. Человек. - СПб.: «Крылов», 2006. - С. 70.

24.Огнев И. Введение в магию - Ростов н/Д.: Феникс, 2004. - 528 с. [С. 77]

25.Олесь Олександр. Твори. В 2 - х т. - Т. 1. - К.: Наук., думка, 1990. - С. 201.

26.Ориген. О началах. - Самара, 1993. - 318 с.

27. Павличко С. Теорія літератури. - К.: Основи, 2002. - 649 с. [С. 486]

28. Павличко С. Теорія літератури. - К.: Основи, 2002. - С. 488.

29. Платон. Государство. - Соч. В 3 - х т. - М.: Наука, 1971. - Т. 3. - С. 430.

30. Рябцева Н. К. Язык и естественный интеллект. - М.: Academia, 2005. - 640 с. [С. 14]

31. Секлитова Л. А., Стрельникова Л. Л. Словарь космической философии. - М.: Амрита - Русь, 2004. - 201 с.

32. Селіванова О. О. Сучасна лінгвістика. Термінологічна енциклопедія. - Полтава: Довкілля - К., 2006. - 716 с. [С. 4; С. 210]

33. Сковорода Г. С. Повне зібрання творів: У 2т. - К.: Наук. Думка, 1973. - Т. І. - 530 с.; Т.2. - 574 с. []С. 309 - 310

34. Сковорода Г. С. Повне зібрання творів: У 2т. - К.: Наук. Думка, 1973. - Т.

І. - С. 86.

35. Скуратівський Л. Світоглядні засади навчання словесності.// Українська мова і література в школі. - 1998. - № 1. - С.6 - 11.

36. Словник іншомовних слів. - К.: Вища школа, 1977. - С. 291

37. Флоренський П. Макрокосм и микрокосм// Богословские труды. - М., 1983. - Сб. 24. - С. 233.

38.Чалий О. В. Синергетика: інтеграційні тенденції в освіті// Неперервна професійна освіта. - К.: АПНУ, 2000. - С. 158 - 175.

39.Юрченко В. С. Философия языка и философия языкознания. - М.: КомКнига, 2005. - 368 с. [С. 23].


УДК 811.161.2’22/’23:159.964