ПСИХОЛОГІЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ ЗАВДАНЬ ВИЩОЇ ШКОЛИ В СУЧАСНИХ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИХ УМОВАХ

І. Шаповал

Уведення змін у систему вищої освіти відповідно до сучасних соціально- економічних умов потребує наукового психологічного аналізу та обґрунтування відповідно до головної стратегічної мети - підготовка конкурентоспроможного психологічно готового професіонала, формування в нього відповідних професійно важливих якостей, компетентісного кола фахівців в умовах доцільно організованого діалогічного навчання.

Ключові слова: вища освіта, професіонал, фахівець, діалогічне навчання.

Шаповал И. Психологическое обоснование заданий высшей школы в современных социально-экономических условиях. Введение изменений в систему высшего образования в соответствии с современными социальноэкономическими условиями требует научного психологического анализа и обоснования в соответствии с главной стратегической целью - подготовка конкурентоспособного психологически готового профессионала, формирование у него профессионально важных качеств, специального круга компетентности в условиях целесообразно организованного диалогического обучения.

Ключовые слова: высшее образование, профессионал, специалист, диалогическое обучение.

Shapoval I. A Psychological Ground of Tasks of Higher School in Modern Socio-Economic Terms. Introduction of changes to the system of higher education in accordance with modern socio-economic terms requires a scientific psychological analysis. A primary strategic task is-preparation of the competitive and psychologically prepared professional, specialist with professionally important qualities.

Key words: higher education, professional, specialist, dialogic teaching.

У контексті сучасного кризового соціально-економічного становища України особливого значення набуває якісна підготовка фахівців у вищих навчальних закладах, зокрема економічного спрямування. Адже саме вища освіта закладає фундамент професії, формує самосвідомість фахівця, розширює його професійний профіль, розвиває творчі здібності, забезпечує професійну мобільність та конкурентоспроможність. Саме у вищій школі реалізується ефект занурення в усі проблеми професійної діяльності, діє фактор часу протягом усього терміну навчання, що сприяє створенню професійних установок, визначенню типу професійного мислення, формуванню цілісної системи професійних знань і первинних практичних навичок. СучасНа система освіти піддається останнім часом значним змінам. Але не всі вони є науково обґрунтованими, логічними, перевіреними часом та практикою. На наш погляд, необхідна науково-теоретична розробка системи відповідних змістовних та організаційних змін у систему професійної освіти, їх послідовна експериментальна апробація й удосконалення.

Методологічною базою для наукового обґрунтування та введення змін у систему професійного навчання мають бути теоретичні положення про напрями та характер розвитку особистості в навчанні (Л. С. Виготський); про навчання як управління психічним розвитком того, хто навчається (Г. С. Костюк); про генетико-моделюючий підхід до особистості як цілісної саморозвиваючої системи (С. Д. Максименко); про діалогічний характер навчання (Г. О. Балл).

Враховуючи недостатню розробленість проблеми наукового обґрунтування системи навчання у вищій школі в сучасних умовах, ми поставили собі за мету вивчення психологічних чинників уведення та запровадження змін в освітні професійні організації, визначення цілей і основних вимог до організації навчання у ВНЗ.

Створення сучасної моделі системи вищої освіти передбачає визначення та послідовне розв’язання таких завдань:

1. Визначення стратегічної мети вищої професійної освіти відповідно до соціального запиту, вимог сучасного соціально-економічного стану країни.

2. Визначення компетентісного кола майбутнього фахівця, тобто системи фундаментальних і спеціальних знань і професійних практичних навичок, відповідних вимогам конкретного виду професійної діяльності.

3. Визначення змісту професійної освіти відповідно до цілей освіти та компетентісного кола фахівця.

4. Визначення способів організації та реалізації навчально-освітніх впливів відповідно до вищезазначених завдань.

Слід зауважити, що сьогодні не втратило чинності й залишається актуальним положення про те, що освіта має формувати гармонійно розвинуту особистість, що передбачає “єдність афекту й інтелекту” [2], тобто єдність психолого-педагогічних впливів із формування інтелектуальної та афективно-мотиваційної сфер особистості майбутнього фахівця.

Отже, в центрі уваги вищої школи - особистість студента, яка перебуває у постійному розвитку в напрямі професійного становлення, у власному індивідуально неповторному просуванні до формування психологічної готовності до майбутньої професійної діяльності. Психологічна готовність є інтегральним особистісним утворенням і полягає в наявності мотиваційної та інтелектуальної готовності до професійної діяльності. Мотиваційна готовність (“афект”) передбачає належний рівень професійної спрямованості, сформованість ієрархічної системи професійних мотивів на досягнення успіху та результативність діяльності. Інтелектуальна готовність (“інтелект”) забезпечує фахівцю здатність аналізувати й оцінювати конкретні економічні умови, знаходити та обґрунтовувати рішення, організовувати і регулювати процес їх утілення, оптимально адаптувати й коригувати його відповідно до умов, передбачати наслідки власних дій.

Очевидно, що система вузівського економічного навчання повинна мати характер професійної підготовки, тобто виступати як система цілеспрямованих комплексних організаційних і педагогічних заходів, що забезпечать формування компетентного фахівця, психологічно готового до професійної діяльності у певній галузі економіки.

Отже, стратегічна мета та орієнтири вищої професійної освіти України в сучасних умовах визначаються як самими актуальними соціально-економічними умовами країни, так і перспективами її розвитку, і полягають у підготовці конкурентоспроможного універсального професіонала, що передбачає:

- формування соціально активної особистості, яка володіє високою компетентністю і професіоналізмом;

- розвиток комплексу професійно важливих якостей фахівця, професійного мислення, соціальної та професійної відповідальності;

- формування в людини потенціалу саморозвитку та самовдосконалення;

- розвиток збалансованої загальнокультурної, спеціальної та конкретно-практичної підготовки професіонала.

Визначення мети підготовки професіонала базувалося на уявленні про особистість як про вищу форму існування психіки людини, яка є цілісною, здатною до саморозвитку, самовизначення, свідомої предметної діяльності та саморегуляції, а також має свій унікальний і неповторний внутрішній світ [4]. Спираючись на ці ключові ознаки особистості та на аналіз вимог до певних видів економічної професійної діяльності (у сфері банківської діяльності, виробничого та брендингового підприємництва, менеджменту, логістики та ін.), нами складено такий комплекс потенційних професійно важливих якостей компетентного фахівця-економіста:

- економічне мислення - здатність відображати, осмислювати економічні явища, їхню сутність і зв’язки, зіставляти економічні категорії з реальністю та відповідним чином будувати свою діяльність;

- практико-орієнтований інтелект - здатність створювати та ефективно втілювати інтелектуальні стратегії для розв’язання професійних завдань;

- відповідальність - здатність приймати незалежні й обмірковані рішення, нести відповідальність за них та за якість результатів своєї праці;

- професійна мобільність, динамізм, пластичність - здатність швидко адаптуватися під час зміни професійної ситуації за рахунок володіння вузькоспеціальними і загальнопрофесійни - ми знаннями та здібностями, психологічна готовність до інновацій у професійній діяльності;

- самостійність і творчість - здатність генерувати нові ідеї, готовність до нестандартної поведінки у професійних ситуаціях;

- цілеспрямованість та наполегливість - здатність перспективного й актуального цілеполягання, підпорядкування системи професійних дій досягненню мети;

- здатність до ризику - здатність оцінити ситуацію з точки зору ризику, готовність ризикувати, вживати заходи з метою зниження ризику;

- орієнтування на ефективність і якість - здатність знаходити способи досягати мети професійної діяльності з оптимальним застосуванням виробничих та фінансових ресурсів при збереженні якості кінцевого результату;

- інформаційна культура - здатність знаходити й аналізувати інформацію, необхідну для ефективного розв’язання професійних завдань;

- комунікативні здібності - здатність до ефективної побудови міжособових стосунків, адекватно розуміти партнерів зі спілкування, оптимально та ефективно розв’язувати особові й ділові конфлікти.

- рефлексивна культура - здатність входити в рефлексивну позицію, адекватно та критично оцінювати міру ефективності власних дій і дій партнерів, осмислювати результат спільної діяльності та свій внесок до нього.

Вищезазначені професійно важливі якості фахівця в економічній галузі визначають компетентісне коло професіонала, формування якого є другим завданням вищої школи у забезпеченні підготовки конкурентоспроможного спеціаліста.

Запропоноване нами поняття “компетентісне коло професіонала” визначається як сукупність загальнопрофесійних та вузькоспеціальних знань, навичок й умінь, якими має володіти фахівець для успішного виконання професійної діяльності, тобто його індивідуальний професійний досвід.

Досвід як компонент структури особистості є цілісною динамічною якістю, яка формується в процесі її діяльності, навчання і виховання та узагальнює її знання, навички уміння, звички. Щодо професійного досвіду, то його слід розуміти як суб’єктивні уявлення про закономірності професійної діяльності не тільки в когнітивному, а й у дійовому плані [5]. Визначимо сутність складників професійного компетентісного кола фахівця-економіста.

Професійні знання - результат процесу пізнання особистістю змісту економічної освіти у вигляді певної систематизованої та узагальненої когнітивно-дійової системи, яка формується завдяки інтегральній пізнавальній діяльності. Професійні навички - система дій у складі професійної діяльності, якими людина володіє на автоматичному рівні, і які завдяки механізму зсуву мети на умови можуть виступати як професійні операції. Причому, чим більшим когнітивним і практичним досвідом володіє фахівець, тим більш різноманітне застосування у конкретних ситуаціях набувають його професійні навички, що забезпечує більшу ефективність її професійної діяльності. Отже, можна стверджувати, що високий рівень професійних навичок дозволяє особистості здійснювати їхній позитивний перенос у різні конкретні умови та ситуації, що забезпечує більшу ефективність її професійної діяльності. Перенос дій спирається на подібність умов чи речей за ознаками, істотними для цілей діяльності. Така подібність може усвідомлюватись або не усвідомлюватись людиною. Чим складніша діяльність, чим більш віддалені цілі і чим більш складних перетворень вони потребують, тим ширшою стає проміжна інтелектуальна діяльність, яку необхідно виконати для того, щоб забезпечити успішний перенос. Але у будь-якому випадку такий перенос можна розглядати як уміння, тобто використання знань та навичок, які вже є в людини, для вибору та здійснення прийомів діяльності відповідно до поставленої мети. Процес формування вмінь є оволодінням усією системою операцій із переробки інформації, яка міститься в знаннях, та інформації, яку отримано від предмета, операцій із виявлення цієї інформації, її зіставлення та співвіднесення з діями. Таким чином, професійні вміння - це складна система дій, необхідних для доцільної регуляції діяльності професійними знаннями та професійними навичками, які вже є у фахівця.

Третім завданням системи вищої освіти є визначення змісту професійної освіти відповідно до стратегічної мети освіти та компе - тентнісного кола професіонала. В контексті цього завдання виникає необхідність ретельного перегляду як навчальних планів підготовки фахівців узагалі (тобто приведення їх у відповідність до освітньо - кваліфікаційних характеристик і освітньо-професійних програм), так і змісту дисциплін (тобто робочих навчальних програм) зокрема. Щодо останніх, то тут є потреба визначати не тільки систему знань і вмінь, якими мають володіти студенти після вивчення дисципліни, а й систему професійно важливих якостей, яку необхідно сформувати в процесі професійної підготовки студентів.

Четверте завдання освітніх організацій у реалізації підготовки конкурентоспроможного фахівця полягає у визначенні способів організації та впровадженні навчально-освітніх впливів, причому це буде можливим тільки за умов розв’язання попередніх вищезазначених завдань. Інакше кажучи, добір та застосування методів педагогічного впливу в конкретних навчальних ситуаціях необхідно ґрунтувати на розумінні психологічного комплексу професійно важливих якостей конкурентоспроможного компетентного фахівця, що їх формування постає цілями навчання і детермінується оволодінням студентами компетентісним колом професіонала, засвоєння якого відбувається в процесі вивчення доцільно підібраного змісту навчання.

Із психологічної точки зору навчання - це процес активної взаємодії того, хто навчає, і того, кого навчають, унаслідок якої в останнього формуються певні знання, уміння, навички. Причому індивідуальна діяльність того, хто навчає, є керуванням процесом учіння того, кого навчають. Однак слід зауважити, що навчання також виступає процесом управління психічним розвитком тих, хто навчається, становленням їхніх розумових, особистісних, професійних якостей [3]. Оскільки студент є суб’єктом власного психічного розвитку, то і навчання повинно мати характер суб’єкт-суб’єктної діалогічної взаємодії. В цьому сенсі навчання можна визначити як сукупність таких впливів активного суб’єкта на іншого активного суб’єкта, що функціонує, які спрямовані на те, щоб функціонування останнього задовольняло вимогам, представленим у цілях навчання. До того ж при цьому не висувається ніяких обмежень на індивідуальні особливості суб’єкта, якого навчають, та на цілі навчання. Більше того, цілі навчання повинні передбачати та забезпечувати збереження, збагачення і розвиток індивідуальності суб’єкта, якого навчають, гармонійне розкриття його специфічних особистісних можливостей, особливо можливостей саморозвитку [1]. Виступаючи активним суб’єктом у взаємодії з викладачем, студент є також суб’єктом свого професійного становлення. Професійне становлення людини полягає в її професійному самовизначенні, яке може бути описано у вигляді тривалого процесу формування ставлення людини до своєї професії та до самого себе як до суб’єкта професійної діяльності. Професійне самовизначення - це сукупність активних процесів, які є взаємопов’язаними та доповнюють одне одного: 1) самопізнання - усвідомлення власних особистісних властивостей як потенційних професійно важливих якостей; 2) самооцінювання - порівняння результатів самопізнання із власними уявленнями про вимоги до суб’єкта відповідної професійної діяльності; 3) саморозвиток - цілеспрямоване формування в собі тих якостей, які необхідні для успішного виконання майбутньої професійної діяльності. Результатом професійного самовизначення є формування у фахівця образу “Я професійне”, який має бути складником цілісної “Я-концепції” особистості.

Послідовне й водночас комплексне розв’язання зазначених вище завдань вищої освіти в сучасних умовах має забезпечити професійне становлення і самовизначення студента, результатом якого є підготовка компетентного конкурентоспроможного фахівця. Цілеспрямоване формування у студентів професійно важливих якостей, забезпечення оволодіння ними компетентісним колом, відповідним до конкретної професійної діяльності в умовах доцільно організованого діалогічного навчання є детермінантою успішної професійної підготовки фахівців, зокрема в галузі економіки. На основі вищевикла - деного аналізу проблеми ми вбачаємо такі перспективи: коригування освітньо-кваліфікаційної характеристики й освітньо-професійної програми підготовки фахівця-економіста; перегляд змісту теоретичної та практичної професійної підготовки економістів; розробку системи організації форм і застосування методів навчання з метою створення умов для якісної підготовки спеціалістів і забезпечення активного саморозвитку студентів у напрямі професійного самовизначення.

Література

1. Балл Г. А. Наука как специфическая подсистема культуры в контексте диалогического подхода в образовании // Практична психологія та соціальна робота.- 2007.- № 3.

2. Выготский Л. С. Педагогическая психология.- М.: Педагогика, 1991.

3. Костюк Г. С. Навчально-виховний процес і психічний розвиток особистості.- К.: Рад. шк., 1989.

4. Максименко С. Д. Генезис существования личности.- К.: Изд-во “ООО «КММ»”, 2006.

5. Психологія особистості: Словник-довідник / За ред. П. П. Горностая, Т. М. Титаренко.- К.: Рута, 2001.