ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ РІЗНОВИДІВ АГРЕСИВНОЇ ПОВЕДІНКИ

УДК 159.922.8:616.89 О. Є. Мойсеєва

У статті досліджено психологічні детермінанти агресивної поведінки в юнацькому віці. Відзначено ефективність корекційного впливу на зниження рівня агресивності.

Ключові слова: агресія, агресивна поведінка, спонтанна та реактивна агресія, конфлікт.

Мойсеева О. Е. Психологические особенности разновидностей агрессивного поведения. В статье рассматриваются психологические детерминанты агрессивного поведения в юношеском возрасте. Отмечается эффективность коррекционного влияния на снижение уровня агрессивности.

Ключевые слова: агрессия, агрессивное поведение, спонтанная и реактивная агрессивность, конфликт.

Moiseeva O. Ye. Psychological Peculiarities of the Aggressive Behavior Types. Psychological determinants of aggressive behavior in juvenile age are considered in the article. The effectiveness of the correction influence on the aggressive level decrease is mentioned.

Key words: aggression, aggressive behavior, spontaneous and reactive aggressiveness, conflict.

Постановка наукової проблеми та її значення. Реалії сьогодення відрізняються значними змінами в суспільно-політичному, економічному й духовному житті українського народу. Ці зміни породжують неоднозначні тенденції як позитивного, так і негативного характеру. Особливу тривогу викликають факти, що свідчать про зростання проявів агресивності серед загалом законослухняних підлітків і юнацтва, про стрімку криміналізацію чималої частки осіб цього віку, про міжособистісне спілкування молоді на рівні концентрованої конфліктно-негативної субкультури.

В останні роки науковий інтерес до проблеми агресивності суттєво зріс. Але, незважаючи на значну кількість досліджень і монографій, присвячених цій тематиці, ключові питання, пов’язані з природою й джерелами агресивності, залишаються відкритими. Учені різних напрямів прогнозують різні підходи до визначення сутності агресивної поведінки її психологічних механізмів.

Аналіз останніх досліджень із цієї проблеми. Низка проведених досліджень із проблеми агресивної поведінки (Н. В. Алікіна, М. І. Славіна, В. О. Татенко й ін.) ще не дають достатньо даних про прояви агресії в студентських групах і можливості корекційного впливу на цю небажану форму поведінки. Більшість праць стосується вивчення різноманітних форм агресивної поведінки дітей та підлітків, які виявляються у вчинках, що суперечать прийнятим у суспільстві правовим і моральним нормам (Н. В. Алікіна, М. І. Блонський, К. Бют - нер, Б. С. Кобзар, Л. С. Славіна, В. О. Татенко й ін.). Низку праць присвячено вивченню агресивних дій криміногенного характеру в осіб із патопсихологічними відхиленнями (М. Балабанова, П. Г. Г ан - нушкін, Б. В. Зейгарник, В. М. Кудрявцев, О. Р. Лурія, А. І. Селець - кий та ін.). Незважаючи на те, що дослідники цих напрямів здобули великий обсяг інформації про агресію злочинців і соціально не адаптованих людей, а також індивідів із серйозними психологічними відхиленнями, однак у цій інформації недостатньо даних про агресію індивідів, які не мають ознак психопаталогій та соціальної дезадаптації, але можуть загрожувати оточуючим. Тому для більш повного уявлення про феномен агресивної поведінки необхідне вивчення особливостей у так званих “благополучних” агресорів - осіб, які демонструють агресію не протиправного характеру (тобто в таких випадках і за таких умов, у яких багато людей теж поводилися би подібним чином). З огляду на те, що в процесі педагогічного спілкування конфліктні ситуації доволі часто створюються самим учителем як прояв спонтанної та реактивної агресії (за А. О. Реаном) уважаємо, що профілактична робота з попередження агресивних проявів повинна проводитися також і з учителями.

Дослідження можливостей профілактики та корекції агресивної поведінки в юнаків безпосередньо пов’язане з вирішенням завдань, які закріплені в керівних документах з організації виховної роботи й морально-психологічного забезпечення навчального процесу в навчальних закладах освіти України.

Теоретичною основою нашого дослідження стали відомі психологічні принципи та положення: про системний підхід до розуміння особистості (Б. Г. Ананьєв, Г. С. Костюк, С. Л. Рубінштейн й ін.), діяль - нісний підхід до розвитку особистості (П. Я. Гальперін, О. М. Леон- тьєв, С. Д. Максименко й ін.), про закономірності функціонування і розвитку особистості в процесі виховання (М. Й. Боришевський, Л. С. Виготський, С. Д. Максименко, Н. В. Чепелєва й ін.), а також ідеї, що розкривають залежність проявів агресії від форм поведінки,

Засвоєних у процесі соціального научіння (Б. Р. Ананьєв, Bandura, А. О. Реан, Т. М. Титаренко, В. О. Ядов, Т. С. Яценко та ін.).

Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих результатів дослідження. Агресивність у світлі західних концепцій постійно перебуває в полі зору вчених і практиків. Існує велика кількість досліджень, що пояснюють цей феномен. Якщо проаналізувати все розмаїття західних теорій, то можна виділити з них три найбільш значимі:

1) вроджений інстинкт індивіда (З. Фрейд);

2) поведінкова реакція на фрустрацію. Агресія - це захоплення, що автоматично виникає в організмі людини, а реакція на фрустрацію

- спроба перебороти перешкоди на шляху до задоволення потреб досягнення емоційної рівноваги (Дж. Доллард);

3) теорія соціального научіння. Агресія - це засвоєння поведінки в процесі соціалізації через спостереження відповідного способу дій (Bandura).

За останні десятиліття у всьому світі, особливо в країнах СНД, простежується ріст насильницьких дій, поєднаних з особливою жорстокістю, вандалізмом, знущанням над людьми. Такі соціально небезпечні прояви в більшості пов’язані з поняттями агресій і агресивності. Особливо гострою є проблема росту дитячої злочинності й асоціальності.

Оскільки стратегія профілактики та корекції агресивної поведінки суттєво залежить від того, що розуміється під термінами “агресія” й “агресивність”, у нашій роботі ми детально розглядаємо трактування цих понять та функції відповідних явищ у життєдіяльності людини з позицій різних дослідників (Ю. М. Антонян, А. Бандура, А. Басс, Е. Фромм й ін.).

Агресія - індивідуальна або групова поведінка, спрямована на нанесення фізичної або психічної шкоди, збитку чи на знищення іншої людини або групи. Найчастіше “агресія” є реакцією людини на фрустрацію та супроводжується реакціями гніву. Готовність людини до агресивної поведінки як відносно стійкої риси особистості - агресивності.

Агресивність - це стійка риса характеру, готовність до агресивної поведінки. Її рівні визначаються як научінням у процесі соціалізації, так і орієнтацією на культурно-соціальні норми, найважливіші з яких норми соціальної відповідальності й норми відплати за акти агресії [2-4].

Протягом усього розвитку людини агресивність відігравала важливу роль у виживанні. З часу появи цивілізацій уся історія означена озброєними конфліктами між кланами, племенами або націями, причому зв’язок між цими конфліктами та безпосередньо виживанням індивідів не спостерігається. Але існують культури, що змогли створити способи стримання агресивності, виробивши системи особливих сигналів, загрожуючої поведінки; існують навіть суспільства, яким агресивність невідома [3].

Те, що люди здійснюють небезпечні агресивні дії, навряд чи підлягає обговоренню. Але питання про те, чому вони застосовують подібні дії, довго були предметом серйозної дискусії. Висловлювалися різко відмінні погляди стосовно причин виникнення агресії, її природи й факторів, що впливають на її прояви. За всієї різноманітності теоретичних обґрунтувань більшість із них підпадає під одну із чотирьох категорій. Агресія належить насамперед до: 1) вроджених потягів або задатків; 2) потреб, що активізуються зовнішніми стимулами; 3) пізнавальних і емоційних процесів; 4) актуальних соціальних умов у поєднанні з попереднім научінням [3; 9; 11; 12].

У теорії, що пояснює природу агресивності, існує три відмінних один від одного підходи, кожен із яких відображає світогляд й емпіричний досвід конкретних дослідників і психологічних шкіл різних часів.

Психоаналітичний підхід Фрейда: агресія як інстинктивна поведінка стверджує, що вся людська поведінка випливає, прямо чи побічно, з еросу, інстинкту життя, чия енергія (відома як лібідо) спрямована на зміцнення, збереження й відтворення життя. У цьому загальному контексті агресія розглядалася просто як реакція на блокування або знищення лібідозних імпульсів. Агресія як така не трактувалася ні як невід’ємна, ні як постійна та неминуча частина життя. Погляди Фрейда на джерела й природу агресії вкрай песимістичні та розходилися з іншими психологами. Виникнення й подальше становлення агресивності у З. Фрейда пов’язується зі стадіями дитячого розвитку. Відзначається, що фіксація на оральній стадії розвитку може призвести до формування таких агресивних рис характеру, як схильність до сарказму та пліток. Фіксація на анальній

Стадії може призвести до формування впертості, до якого приєднується схильність до гніву й мстивості.

Нове звучання ця тема отримала завдяки працям одного з основоположників етіологічного підходу К. Лоренца, який стверджував, що агресія як інстинктивна поведінка (погляд на проблему з позиції еволюційного підходу) багато значила в процесі еволюції, виживання та адаптації людини. Але стрімкий розвиток науково-технічної думки й прогрес обігнали природно плинуче біологічне та психологічне дозрівання людини й призвели до вповільненого розвитку гальмівних механізмів агресії, що неминуче несе періодично зовнішнє вираження агресії. Інакше внутрішня напруга буде накопичуватися та створювати “тиск” усередині організму, доки не призведе до спалаху некон - трольованої поведінки. Уважається що людина ніколи не зможе справитися зі своєю агресивністю. Оскільки накопичуюча постійно агресія неодмінно повинна бути відредагована, єдиною надією залишається спрямування її в потрібне русло. Наприклад, прихильники теорії інстинктів уважають, що найбільш цивілізованою формою розрядки агресії для людини є конкуренція, різноманітні змагання, заняття фізичними вправами. Іншими словами, чим більша кількість агресивної енергії є нині, тим меншої сили стимул потрібний для того, щоб агресія “вихлюпнулася” назовні [6; 8-10].

Проте більшість психологів не розділяють такого фатального погляду на людську поведінку. Уважається, що агресивність - це сила, із якою людина виражає свою любов і ненависть до навколишніх або самої себе та з якою вона намагається задовольнити свої інстинкти. Агресія виступає механізмом, завдяки якому ці інстинктивні тенденції спрямовуються на інші об’єкти, і насамперед на людей, переважно з метою їх підкорення чи завоювання. Унаслідок цього деякі психо - аналітики відійшли від “жорстких схем” фрейдівської концепції й стали розглядати не тільки біологічну, але й соціальну сторони агресії.

Наприклад, згідно з Адлером, агресивність є невід’ємною якістю свідомості, що організовує її діяльність. Агресія розуміється в більш широкому контексті напруги протилежних начал: життя та смерті, суб’єкта й об’єкта, тезису та антитезису, любові й війни. Універсальною властивістю живої матерії є змагання, боротьба за першість, прагнення до першості. У свідомості закладена інтенція тріумфу. Агресивна свідомість має різні форми агресивної поведінки, від відкритої до символічної, якою, наприклад, є хвалькуватість. За Адлером, усякий контрпримус, тобто відповідна агресія, є природною свідомою чи безсвідомою реакцією людини на примус.

Другий представник психоаналізу Е. Фром розглядав два зовсім інші види агресії. Це оборонна, “доброякісна” агресія, яка слугує справі виживання людини: вона має біологічні корені й затухає як тільки зникає небезпека або загроза життю. Другий вид - “злоякісна” агресія - це деструктивність і жорстокість, які властиві тільки людині й визначаються різними психологічними та соціальними факторами.

Теорія фрустрації виникла як протиставлення концепціям потягу: тут агресивну поведінку розглядають як ситуативний, а не еволюційний процес. Основоположником цього напряму дослідження людської агресивності вважається Дж. Доллард. Згідно з його поглядами, агресія - це не автоматично виникаючий в організмі людини потяг, а реакція на фрустрацію: спроба подолати перешкоду на шляху до задоволення потреб, досягнення задоволення й емоційної рівноваги.

Ця теорія стверджує, що по-перше, агресія завжди є наслідком фрустрації та, по друге, фрустрація завжди тягне за собою агресію. Схема “фрустрація-агресія” базується на чотирьох основних поняттях: агресія, фрустрація, гальмування й заміщення.

Агресія розуміється як намір нашкодити іншому своєю дією, як “акт цілеспрямованої реакції, якою є нанесення шкоди організму”.

Експериментальне дослідження. Результати, отримані на першому етапі дослідження, дали змогу умовно поділити респондентів на групи за рівнем вираженості чинників агресивної поведінки, а також уможливили диференціацію стосовно найбільш уживаних різновидів агресивної поведінки (у фізичній, непрямій та вербальній формах). Це стосується юнаків, котрі отримали найвищі значення за параметром “агресія” (>78).

Крім того, дані тестування рівня агресії дали змогу також диференціювати досліджуваних стосовно найбільш уживаних різновидів агресивної поведінки (у фізичній, непрямій і вербальній формах).

Таблиця 1

Із табл. 1 видно, що юнаки-хлопці вдаються до вербального вираження агресії значно частіше, ніж до фізичної й непрямої, а до непрямої частіше, ніж до фізичної. Крім того, звертають на себе увагу значущі відмінності між хлопцями та дівчатами стосовно проявів фізичної й непрямої агресії. Отримані дані вказують на те, що в детермінації агресії важливу роль відіграє когнітивний механізм, тобто соціальні настанови, знання, засвоєні індивідом відповідно до соціальних стереотипів чоловічої та жіночої ліній поведінки.

На підставі узагальнення результатів зроблено головні висновки, що підтвердили наше припущення.

- У формуванні “готовності до агресії” в юнаків суттєву роль відіграє некритичне засвоєння в батьківській сім’ї конфліктно- негативістської субкультури спілкування, яка виявляється, зокрема, в тенденції допустимості застосування тілесних покарань (як форми фізичної агресії виховання дітей).

- Конфліктно-негативістська субкультура спілкування має два різновиди. По-перше, вона виступає як дефіцит соціальних умінь (стратегій рефлексії, саморегуляції, комунікації, когні - тивної обробки інформації). По-друге, як свідомий вибір агресивної стратегії поведінки, коли суб’єкт має усвідомлений намір і мету завдати іншій людині матеріального збитку, фізичних ушкоджень або психологічного дискомфорту, керуючись внутрішнім прийняттям агресії як припустимої форми поведінки й цінностями егоцентричної спрямованості.

- Позитивне підкріплення проявів агресії сприяє формуванню “готовності до агресії”; відтворення такої моделі поведінки із ситуації в ситуацію за соціальної взаємодії веде до її закріплення як стереотипу реагування.

- Умовами, що сприяють попередженню та корекції агресивної поведінки, є формування системи морально релевантних цінностей особистості на основі оволодіння духовною культурою етносу, нації; формування усвідомленої потреби особистості у виборі неагресивних стратегій поведінки; розвиток здатності до саморегуляції, рефлексії й соціальної перцепції відповідно до морально-релевантних цінностей; навчання ефективним стратегіям комунікації.

- Запропонована модель психокорекції проявів не протиправної агресії відповідає певним умовам і орієнтована, з одного боку, на зниження “готовності до агресії”, з іншого - на формування “готовності до соціальної толерантності”.

- Основні елементи психокорекційного впливу в межах тренінгу спілкування спрямовані на навчання стратегіям комунікації, саморегуляції, перцептивного й рефлексивного аналізу. Значні зміни в рівнях вираженості агресії в юнаків свідчать про ефективність обраного напряму роботи. Апробація програми тренінгу показала, що корекція агресивної поведінки може успішно досягатися в умовах навчально-виховного процесу. Усе це дає підстави розглядати тренінг спілкування як метод організованого розвитку щодо керування та контролю за агресивною поведінкою.

У табл. 2 представлений порівняльний аналіз середніх показників прояву агресії за методикою Басса-Дарки в досліджуваних групах до й після експерименту.

Найчутливішими до корекційного впливу виявилися поведінкові форми вияву агресії: фізична агресія, вербальна агресія, образа. Відповідно, ці види агресії більшою мірою підлягають самоконтролю з боку особистості, на відміну від тих, що детерміновані індивідуальними особливостями індивіда: роздратування, підозрілості, почуття провини.

Таблиця 2

- Результати дослідження мають безпосередній вихід не тільки в психологічну теорію, але й практичну психологію. Розроблена

Програма може бути використана психологічною службою університету з метою корекції агресивної поведінки.

Перспективним напрямом подальших досліджень цієї проблеми

Є вивчення агресії з позицій функціонального підходу. Доцільним

Видається подальша розробка методичних прийомів і вправ, спрямованих на попередження агресії або зниження міри її інтенсивності.

Література

1. Абрамова Т. С. Возрастная психология / Абрамова Т. С. - М. : [б. и.], 1997. - 693 с.

2. Араканцева Т. А. Полоролевые представления современных подростков как действительный фактор их самооценки / Т. А. Араканцева, Е. М. Дубовская // Мир психологии. - 1999. - № 3. - С. 147-155.

3. Бэрон Р. Агрессия / Р. Бэрон, Д. Ричардсон. - СПб. : Питер, 2000. - (Сер. “Мастера психологии”).

4. Бютнер К. Жить с агрессивными детьми / Бютнер К. - М. : [б. и.], 1991.

5. Вейнингер О. Пол и характер / Вейнингер О. - М. : Латард, 1997.

6. Изард Кэрролл Э. Психология эмоций / Изард Кэрролл Э. - СПб. : [б. и.], 1999. - 460 с.

7. Каган В. Е. Когнитивные и эмоциональные аспекты гендерных установок у детей 3-7 лет / В. Е. Каган // Вопр. психологии. - 2000. - № 2. - С. 65-69.

8. Крупнов А. И. Об изучении и формировании базовых свойств личности студента / А. И. Крупнов // Студент на пороге XXI века. - 1990. - С. 31-38.

9. Либин А. В. Половые различия: биологическая эволюция и социальные традиции / А. В. Либин // Дифференциальная психология. - М. : Смысл, 1999.

10. Основи практичної психології : [підручник] / [С. Д. Максименко В. Панок, Т. Титаренко, Н. Чепелєва та ін.]. - К. : Либідь, 1999. - 536 с.

11. Райс Ф. Психология подросткового и юношеского возраста / Райс Ф. - СПб. : [б. и.], 2000. - 656 с.

12. Яценко Т. С. Психологічні основи групової психокорекції / Яценко Т. С. - К. : Либідь, 1996. - 264 с.