ВЗАЄМООБУМОВЛЕНІСТЬ СОЦІАЛЬНОГО ЗДОРОВ’Я ТА ПРОФЕСІЙНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ОСОБИСТОСТІ

О. Остапйовський

У статі розкрито сутність феномену соціального здоров’я та професійної ідентичності, а також показано обумовленість процесів соціального здоров’я від ефективності професійної ідентичності.

Ключові слова: соціальне здоров’я, професійна ідентичність, особистість.

Остапйовский А. Взаимообусловленность социального здоровья и профессиональной идентичности личности. В статьи раскрыта сущность феномену социального здоровья и профессиональной идентичности, а также показана взаимообусловленность процессов социального здоровья от эффективности профессиональной идентичности.

Ключевые слова: социальное здоровье, профессиональная идентичность, личность.

Ostapyovskiy A. Interconditionality of Social Health and Professional Identity of Personality. The article is devoted to the idea of the social health phenomenon and professional identity. It also describes the dependency of the social health processes from the efficiency of the professional identity.

Key words: social health, professional identity, personality.

Динаміка суспільних перетворень вимагає адекватної реакції людини на виклики часу. Адаптуватися до цих змін і бути конкурентоспроможним можуть здорові та високопрофесійні фахівці. Тому на сьогодні існує тісний взаємозв язок між соціальним здоров ям і професійною ідентичністю особистості.

Метою представленого дослідження є теоретичне обґрунтування й розкриття взаємообумовленості соціального здоров’я та професійної ідентичності особистості.

Різноманітні аспекти соціального здоров’я були предметом прямого або опосередкованого дослідження Г. Л. Апанасенко, Д. А. Бай - нова, Л. Ф. Бурлачука, Е. Еріксона, А. Ф. Косенка, М. С. Корольчука, Т. І. Кочергіної, В. М. Крайнюка, А. Є. Лічко, С. Д. Максименка, К. Хорні, З. Фрейда.

Питання професійної ідентичності глибоко вивчали Р. М. Ан - дреєва, Е. Аронсон, Т. М. Буякас, Ж. П. Вірна, П. Гуревіч, Р. Ейкерт, Е. Еріксон, М. В. Заковоротна, П. І. Ігнатенко, О. М. Леонтьєв, А. М. Лу - кіянчук, А. У. Лук’янов, Г. С. Костюк, А. У. Кузьмін, Д. Майєрс, О. О. Міненко, І. В. Остапенко, В. Н. Павленко, Л. М. Путілова, С. Л. Ру - бінштейн, Т. Таджфел, Дж. Тернер, Т. Уілсона, Д. І. Фельдштейн, К. Чарнецкі.

Невід’ємним складником успішної людини є її здоров’я. Всесвітня організація охорони здоров’я трактує його таким чином: “Здоров’я - це не тільки відсутність хвороб або фізичних дефектів, але і повне фізичне, душевне та соціальне благополуччя”.

Людина є складною природною і соціальною системою. ЇЇ здоров’я визначається біологічним, психічним та соціальним рівнями впливу.

Біологічний рівень здоров’я визначається ефективністю функціонування всіх органів людського організму та їхньою здатністю адекватно реагувати на чинники зовнішнього середовища.

Здоров’я на психічному рівні розглядається як психічна цілісність людської особистості.

Соціальний рівень розглядає вплив соціуму на здоров’я людини. Її соціальне здоров’я знаходить відображення в таких характеристиках: адекватне сприйняття соціальної дійсності, адаптація до фізичного й соціального середовища; спрямованість на суспільну справу, культура споживання, альтруїзм, емпатія, відповідальність перед іншими, безкорисливість, демократизм у поведінці [14, 12].

Ураховуючи вплив різноманітних факторів на здоров’я людини, вчені-психологи обґрунтували найважливіші риси, які характеризують здорову та нездорову особистість. Зокрема, Р. Шобен вважає, що здорові люди відзначаються наявністю ідеалів, демократизмом, відповідальністю, самоконтролем. Здорові люди, на думку Т. Джерарда, здатні усвідомлювати свою місію у житті, розвивати компетентність у задоволенні базових потреб, реагувати на небезпеки, виробляти реальні, рольові й міжособистісні взаємини, які відповідають їхнім потребам [12].

Представники психоаналітичної теорії здійснювали поділ на здорову і нездорову особистість, керуючись показниками сублімації та рівноваги [18; 19].

Процес самоактулізації особистості був основним критерієм психічного здоров’я у представників гуманістичної психології [5, 29-32]. Цю думку спростовував відомий учений В. Франкл. Він вважав, що в основі психічного здоров’я лежить пошук сенсу, а самоактуалізація є лише нагородою, яка супроводжує цей пошук.

Проаналізувавши різноманітні підходи представників відомих психологічних шкіл, можна зробити висновок, що соціальне здоров’я тісно пов’язане із професійною ідентичністю особистості. Нашу позицію можна підтвердити посиланням на вчення Е. Еріксона, в якому одним із найважливіших понять було поняття “психосоціальної ідентичності”. Психосоціальна ідентичність, на його думку, є стійким образом Я із відповідною поведінкою особистості, яка формуються протягом цілого життя і є необхідною умовою її психічного здоров’я [1, 574].

Важливою методологічною основою для розуміння процесу ідентичності є теорія інтеракціонізму Дж. Г. Міда. Відповідно до неї соціальна взаємодія розглядається як безпосередня міжособистісна комунікація (“обмін символами”), найважливішою особливістю якої є здатність людини “приймати роль іншої”, уявляти, як його сприймає партнер зі спілкування або група, і відповідно інтерпретувати ситуацію та конструювати власні дії. Розвиток особистості відбувається в процесі взаємодії з іншими людьми в суспільстві, яке розглядається як система безпосередніх комунікацій, при цьому структура особистості складається із компонентів, які забезпечують її активність, а також контроль за особистою поведінкою відповідно до соціальних норм, ролей і соціальних установок партнерів зі взаємодії.

Подальший розвиток теорія соціальної ідентичності знайшла у роботах Г. Теджфела. Відповідно до його вчення, “Я”-концепція особистості може бути представлена у вигляді когнітивної системи, яка регулює всі форми соціальної поведінки. Вона включає дві основні підсистеми: особисту ідентичність і групову ідентичність. Важливим моментом концепції Теджфела є аналіз чотирьох взаємопов’язаних когнітивних процесів (соціальної категоризації, соціальної ідентифікації, соціального порівняння і міжгрупової дискримінації), які лежать в основі формування як особистісних, так і соціальних ідентичностей.

Широке розповсюдження терміна “ідентичність” пов’язують із Е. Еріксоном. Він розглядав її як цілісність, зрілість та інтеграцію переживань людиною своєї тотожності з певними соціальними групами [20, 7-8].

Е. Еріксон визначає зміст ідентичності як конфігурацію, яка поступово об’єднує конституціональні задатки, базові потреби, здібності, значущі ідентифікації, ефективний захист, успішні сублімації і постійні ролі. Це визначає систему цінностей, ідеали, життєві плани, соціальну роль індивіда, його активність у конкретно-історичному житті суспільства [20, 13]

У концепції Е. Еріксона розкрито також поняття групової та его - ідентичності. Виділено три форми ідентичності за їхнім походженням:

1) зовні обумовлену (статеву, вікову, расову, національну, громадянську приналежність);

2) набуту ідентичність (професійний статус, зв’язки, симпатії, орієнтації);

3) запозичену ідентичність (засвоєні ролі, які приймає індивід під впливом очікувань оточення або за певним зовнішнім зразком) [20, 15].

Дж. Марсіа, розвинувши теорію Е. Еріксона, визначив чотири стани становлення ідентичності, такі як попереднє рішення, дифузія, мораторій і досягнення ідентичності.

Отже, ідентичність можна розглядати як динамічну структуру, яка розвивається і формується протягом усього життя людини. Цей розвиток відбувається нерівномірно. Визначальними в ньому є бажання особистості до набуття ідентичності й процеси, які пов’язані із її втратою.

Сьогодні до розуміння цього феномену існують різні підходи. Так, на думку багатьох дослідників, професійна ідентичність розглядається як основна мета і результат професійної підготовки. Механізм ідентифікації образу “Я” з образом професіонала, вважає Ж. П. Вірна, є результатом дії особистісного прийняття професії [3, 23]. Критерієм особистісного прийняття професії можуть бути як процесуальні (якісні), так і результативні (кількісні) характеристики професійної активності людини. Для кожної професії вони набувають специфічної форми, але їм притаманні загальні особливості, які характеризуються як ознаки професіоналізації особистості. До них науковець відносить продуктивність праці, якість роботи, задоволеність результатами роботи, професійне самовизначення особистості. Інший дослідник А. М. Лук’янчук [8] у структурі професійної ідентичності виділяє три компоненти, а саме: когнітивний, мотиваційний та змістовий.

З ідентичністю тісно пов’язаний процес професіоналізації особистості. Він полягає в научінні людини, залученні її до професії. Професіоналом вважають людину, яка оволоділа нормами професійної діяльності, професійного спілкування і здійснює їх на високому рівні, досягаючи професійної майстерності, дотримуючись професійної етики, слідуючи професійним ціннісним орієнтаціям; яка прагне внести творчий зробити у професію, збагачуючи досвід професії; яка прагне і вміє викликати інтерес суспільства до результатів своєї професійної діяльності, сприяє підвищенню значення й престижу своєї професії в суспільстві, гнучко враховує нові запити суспільства до професії [9, 254]. У своєму становленні як професіонал людина проходить такі фази:

- оптант - людина вибирає професію;

- адепт - людина навчається певній професії;

- адаптант - процес звикання молодого спеціаліста до роботи;

- інтернал - досвідчений працівник, який повністю може справлятись із своєю роботою;

- майстер - характеризується індивідуальним, неповторним стилем діяльності й високими стабільними результатами діяльності;

- авторитет - це майстер своєї справи, відомий у професійних колах та за його межами;

- наставник - людина, в якої навіть колеги готові повчитися й перейняти досвід [7, 320-324].

Цей процес також характеризується чотирма етапи професіоналізації, а саме:

1- й - рання професіоналізація;

2- й - професійна соціалізація;

3- й - включення особистості в суспільну систему поділу праці;

4- й - пов’язаний із пенсійним віком або втратою працездатності [3, 27-29].

Отже, професійна ідентичність проявляється в усвідомленні своєї приналежності до певної професії і певного професійного співтовариства [20, 48].

У процесі становлення професійної ідентичності людина проходить такі етапи: довіри, автономії, ініціативності, досягнення, ідентичності, інтимності, творчості, інтеграції [20, 54]. У стійкому кінцевому варіанті професійна ідентичність формується на доволі високих рівнях оволодіння професією. Такого рівня людина досягає до 30-35 років.

Професійна ідентичність не є чимось сталим і незмінним. Повна зміна професійної ідентичності для дорослої людини можлива і реальна за відносно короткі інтервали часу. Ними можуть бути: зміна професійної діяльності, зміна професійного співтовариства, а також образу “Я”.

У процесі успішної професійної ідентичності реалізуються як первинні, так і вторинні потреби особистості унаслідок чого вона успішно адаптується та інтегрується в соціум, що у кінцевому результаті є запорукою її соціального здоров’я.

Література

1. Большой психологический словарь / Б. Г. Мещеряков, В. П. Зінченко.- М. Политиздат, 2002.- 640 с.

2. Вірна Ж. П. Основи професійної орієнтації.- Луцьк: РВВ “Вежа” ВДУ ім. Лесі Українки, 2003.- 156 с.

3. Вірна Ж. П. Мотиваційно-смислова регуляція у професіоналізації психолога.- Луцьк: РВВ “Вежа” ВДУ ім. Лесі Українки, 2003.- 320 с.

4. Губенко І. І. Психологічне здоров’я особистості в методологічному дискурсі // Зб. наук. пр. ін-ту ім. Г. С. Костюка АПН України / За ред. Т. Х. Максименко. Ч. 1.- К., 2008.- С. 84-93.

5. Занюк С. С. Психологія мотивацій та емоцій.- Луцьк: РВВ “Вежа” ВДУ ім. Лесі Українки, 1997.- 180 с.

6. Игнатенко П. И., Павленко Н. В. Идентичность: философский и психологический анализ.- К.: Арт-прес, 1999.- 466 с.

7. Климов Е. А. Основы психологии.- М.: ЮНИТИ-Дана, 2002.- 462 с.

8. Лук’янчук А. М. Проблема ідентифікації у професійному становлені студентів вищих навчальних закладів 1—ІІ рівнів акредитації педагогічного профілю (Http://www. narodnaosvita. kiev. ua/avtor/statti/ lukiyanchuk_a. htm).

9. Маркова А. К. Психология профессионализма.- М., 1996.- 309 с.

10. Мід Дж. Г. Дух, самість і суспільство. З точки зору соціального біхевіорис - та.- К.: Укр. центр духовної культури, 2000.- С. 416.

11. Остапенко І. В. Аналіз особливостей професійної ідентифікації як типу особистісної активності // Українська психологія: сучасний потенціал. Матеріали Четвертих Костюківських читань (25 вересня 1996 р.): В 3-х т.К.: ДОК-К, 1996.- Т. ІІ - С. 294-299.

12. Психологическая энциклопедия // Под ред. Р. Корсини и А. Ауэрбах.- СПб., 2002.- 1815 с.

13. Психология. Словарь // Под общ. ред. А. В. Петровского.- М.: Политиздат, 1990.- 494 с.

14. Психологічне Забезпечення психічного і фізичного здоров’я: Навч. посіб. / М. С. Корольчук, В. М. Крайнюк, А. Ф. Косенко, Т. І. Кочергіна.- К.: Фірма “ІНКОС”, 2002.- 272 с.

15. Соціологія: короткий енциклопедичний словник // Під заг. ред. В. І. Во - ловича.- К.: Укр. центр духовної культури, 1998.- 736 с.

16.Табачников С. Актуальні проблеми психічного здоров’я населення України // Інформ. вісн.- 2007.- № 2(53).- С. 18-20.

17.Тренинг профессиональной идентичности: Руководство для преподавателей вузов и практикующих психологов / Автор-составитель ІЬ Б. Шнейдер.- М.: Изд-во Москов. психолого-социального ин-та, 2004.- 208 с.

18.Фрейд З. Толкование сновидений.- СПб.: Азбука-класика, 2004.- 512 с.

19.Фрейд З. Тотем и табу.- М.: Олимп, 1998.- 448 с.

20.Шнейдер Л. Б. Личностная, гендерная и профессиональная идентичность: теория и методы диагностики.- М.: Москов. психолого-социальный ин-т, 2007.- 128 с.