ТРАНСФОРМАЦІЯ МЕДІАСИСТЕМИ ЯК ФАКТОР ЗАРОДЖЕННЯ РИНКОВИХ ВІДНОСИН

Володимир Брадов (Маріуполь, Україна)

У статті досліджено процес трансформації партійно-радянської медіасистеми в інформаційно - комунікативну систему України та визначено його вплив на зародження ринкових відносин у національному інформаційному просторі.

Ключові слова: медіасистема, трансформація, перебудова, контент, ринкові відносини.

В статье исследован процесс трансформации партийно-советской медиасистемы в информационнокоммуникативную систему Украины и определено его влияние на зарождение рыночных отношений в национальном информационном пространстве.

Ключевые слова: медиасистема, трансформация, перестройка, контент, рыночные отношения.

The article investigates the process of transformation of the party and the Soviet media system in the information and communication system of Ukraine and determined by its effect on the emergence of market relations in the national information space.

Keywords: media system, transformation, perestroika, content, market relations.

Постановка проблеми. Інформаційно-

Комунікативна система, незважаючи на прагнення до певної самостійності існування, нерозривно пов’язана з усіма аспектами життя суспільства, є безпосередньо залежною від особливостей суспільного розвитку і від стану наявної політичної структури.

Геополітичні зміни на початку 90-х років минулого століття призвели до кардинальних перетворень у вітчизняній медіасфері, на перший план вийшла прибутковість інформаційної індустрії, засоби масової інформації зі складової пропагандистського комплексу почали конвертуватися у справжніх суб’єктів медіаринку.

Саме ринковий аспект процесу трансформації партійно-радянської медіасистеми в інформаційно - комунікативну систему незалежної України в подальшому в значній мірі відбився на вирішенні питань виробництва і розповсюдження інформаційного продукту, на якісні характеристики контенту різних за типом засобів масової комунікації.

Однак, роль і значення здійснених трансформацій для процесу зародження українського медіаринку як інституційної форми соціально-комунікативних відносин поки чітко не визначено.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Темі розвитку інформаційно-комунікативної системи, її трансформації під впливом певних умов і традицій присвячено чимало значних праць українських і зарубіжних вчених - В. Володимирова, О. Гояна, В. Здоровеги, В. Іванова,

І. Михайлина, В. Різуна, В. Шкляра, І. Чічановського,

О. Вартанової, В. Ворошилова, А. Дедюхіної, І. Дьоміної, Я. Засурського, В. Іваницького, І. Кірії та ін. Автори багато уваги приділяють як окремим сегментам сучасної медіасистеми, так і глобальним питанням її відозміни. Певна полеміка притаманна висвітленню питань створення умов для початку процесу перетворювань, необхідності вивчення попередніх періодів, особливостей функціонування сучасної медіасфери. Проблема ж впливу трансформації медіасистеми на зародження ринкових відносин достатньо не досліджена, що визначає актуальність нашої розвідки.

Виходячи з цього, метою статті є розгляд трансформації медіасистеми як можливого фактору зародження ринкових відносин у національному інформаційному просторі. Відповідно до поставленої мети формулюємо такі завдання: визначити сутність процесу, що відбувся у вітчизняній медіасфері на початку 90-х років минулого століття, першочерговість умов його початку і розвитку, роль і значення здійснених трансформацій для процесу зародження українського медіаринку як інституційної форми соціально-комунікативних відносин.

Виклад основного матеріалу. У переддень розпаду СРСР і початку розбудови нової незалежної української держави на значній території функціонувала розгалужена, професійно повільна, не завжди економічно ефективна, а нерідко і дотаційна, але досить керована - на політичному рівні - партійно-радянська медіасистема. На практиці вона являла собою ідеологічно зорієнтований механізм впливу на суспільну свідомість, з високим ступенем вбудованості в партійно-державне управління, фінансування, а також централізоване матеріально-технічне забезпечення всім необхідним для інформаційного виробництва. За це КПРС вимагала неухильного виконання її рішень, зводила суспільно-політичну роль ЗМІ до інструмента, «гвинтика» у великому партійному механізмі тоталітарного управління» [1, с. 129]. Партія першочергово розглядала їх як свою бойову зброю, могутній ідеологічний засіб впливу на маси, доводячи журналістам, як своїм ідеологічним бійцям, творчі завдання, певні рамки професійної свободи, позбавляла керівництво редакцій самостійності навіть у дрібних питаннях.

Систему відрізняла адмінистративна єдність базисних, технологічних і креативних суб’єктів, комунікація всередині її була вертикальною, у більшості випадків - однобічною, ієрархічною. Керовані підсистеми - преса, телебачення і радіо - також характеризувалися вертикальною побудовою своїх галузевих структур, тісним зв’язком з партійними та державними інститутами політичної організації суспільства, підпорядкованістю керівній підсистемі. Багаторівневе управління медіасистемою забезпечували, з одного боку, органи політичного управління, а з іншого, - структури редакційного керівництва.

Перетворення, що стартували у вітчизняному інформаційному просторі на початку 90-х років минулого століття, мали еволюційнийхарактер і спочатку пов ’ язувалися з адаптаційними змінами колишньої системи ЗМІП до нових умов, однак у подальшому набули більш радикальної форми. Під впливом об’єктивних і суб’єктивних передумов засоби масової інформації зі складової пропагандистського комплексу, підвладного вищому партійному керівництву і централізованому плануванню, почали перетворюватися у прибуткову галузь, у перспективний напрям бізнесу, усе більше вплітаючись в економічні інтереси його суб’єктів.

У наукових працях подаються різні визначення процесу, що тоді відбувався, - відновлення, реорганізація [2], реструктуризація [3, с. 14], реформування [4], реконструкція [5, с. 261]. Однак вони не відбивають повною мірою тієї глибини і масштабності змін, що сталися.

На наш погляд, і цю думку поділяють чимало дослідників, для докорінної зміни засад авторитарної держави на пострадянському просторі більш відповідним є термін «трансформація», що означає перехід до якісно нового способу життя, суспільного устрою і носить системний характер, охоплює політику, економіку, культуру тощо. На практиці трансформація може включати перебудову політичної системи, переорієнтацію економіки, широкомасштабне проведення роздержавлення власності, кардинальне поглиблення демократичних засад у суспільних відносинах [6, с. 183; 7, с.148; 8, с. 13; 9, с. 30]. Від звичайної соціальної динаміки вона відрізняється більшою глибиною і системністю, змінює «не часткові, а саме загальні найголовніші характеристики, що визначають природу суспільства» [10], відбиває цілеспрямоване реформування базових інститутів.

Проблематика трансформації вітчизняної інформаційно-комунікативної системи, безумовно, вимагає розгляду безпосередньо в тісному зв’язку з різними організаційними змінами соціального життя

- політекономічними, культурними, з урахуванням національних історичних і глобальних інтеграційних аспектів. Це уможливлює одержання адекватного результату і сприяє наповненню напрямів дослідження ревалентним змістом, упровадженню сучасних теоретичних уявлень в медіапрактику [5, с. 236; 11, с. 3; 7, с. 148-149; 12, с. 4].

На нашу думку, особливу актуальність цей підхід має, коли йдеться про зародження як інституційної форми соціально-комунікативних відносин українського медіаринку - зовсім нового явища для пострадянського періоду вітчизняної медіасфери, зумовленого сукупністю обставин, що склалися. Здійснювані тут перетворення при загальному векторі руху разом з цим характеризувалися індивідуальними, властивими тільки їм особливостями, і кожному з них мали передувати чітко визначені передумови.

Достатньо логічним видається твердження деяких авторів про визначальну роль для початку трансформаційних процесів у медіасфері умов економічного характеру. На їхню думку, без вирішального впливу на формування нових національних медіасистем економічного фактору політичні рішення в доленосний для пострадянських республік період могли перетворитися лише на непідкріплені чимось гасла і декларації. Саме економічні умови визначає як основні причини змін у медіаіндустрії 90-х Алан Б. Альбаррам [13, с. 44]. Б. Іграєв, говорячи про системний характер перетворень, на одне з перших місць також висуває економіку [7, с. 148].

Проте думки про першочерговість економічних умов ґрунтуються головним чином на західному алгоритмі розвитку медіасфери, коли, за умови збереження того самого суспільного устрою, роль каталізатора більшості процесів у ній відіграють саме економічні чинники. Натомість в умовах радикальної зміни політичного устрою, а саме це відбулося у всіх пострадянських республіках під час розпаду СРСР, наявна безумовна діалектична первинність політичної передумови трансформації інформаційно-комунікативної системи суспільства.

На цьому цілком обґрунтовано наголошують у своїх працях з трансформації колишньої партійно-радянської медіасистеми в національні інформаційно-комунікативні структури, численні вітчизняні і зарубіжні дослідники [2, с. 91; 6, с. 183; 8; 14, с. 306]. Для більшості українських журналістикознавців безперечно, що стартом процесу зародження нової медіасистеми стали зміни, що відбулися в політичній сфері. Російська дослідниця І. Дьоміна встановлює прямий зв’язок між «модернізацією політичної системи» і подальшими процесами в медіасфері [6, с. 183]. Її колега, В. Цвік, також вважає, що виникнення якісно нових медіаструктур насамперед визначається перебігом політичного розвитку суспільства [15, с. 111].

З урахуванням першочерговості політичних умов кардинальних змін, що відбулися, у наукових дослідженнях, присвячених зародженню нових форм інформаційно- комунікативних зв’язків, певне місце приділяється періоду перебудови і його впливу на подальшу трансформацію медіасистеми, що є цілком вмотивованим. Незважаючи на суперечливий характер, перебудова, хоча і не стала «датою народження очікуваних кардинальних змін» [15, с. 80], поза сумнівами відіграла значну роль у викритті авторитаризму, у частковому звільненні журналістики від ідеологічних пут. З проголошенням нового партійного курсу «політика гласності та відкритості виступила каталізатором демократичних процесів і в українському суспільстві, а відтак і в національній пресі» [16, с. 7], у медіасфері почався процес зміни «моделей відображення й програмування суспільних, політичних, ідеологічних рухів» [17, с. 54], що вимагав «нових і непростих істин для журналістів» [18, с. 70].

У пресі як в одній з найбільших підсистем соціально - політичні процеси, що відбувалися в контексті перебудови, у першу чергу безпосередньо торкнулися контенту: після зняття більшості заборон зазнала певних змін і розширилася тематична палітра матеріалів, опублікованих у періодичних виданнях. Журналісти українських друкованих видань починали шукати шляхи переходу від ідеологізованої системи подавання тематично одноманітних матеріалів до більш живого і «читабельного» змістовного наповнення газетно-журнальних сторінок. Завдяки початку демократизації діяльності мас-медіа став можливим вихід перших так званих неформальних ЗМІ - «Українського вісника», «Кафедри», «Голосу відродження», «Вибору», «Поступу», «Віче» та ін. [8, с. 28, 148].

Дослідники української журналістики акцентують увагу на поверненні в епоху гласності на ТБ і радіо прямого ефіру за участю глядачів і слухачів, на появі нових, прогресивних форм контактів з телевізійною аудиторією, на активному створенні в той період міжнародних телемостів [3, с. 13; 19, с. 14]. Це був час перших спроб не телемовлення, а телеспілкування, зацікавленої комунікації журналістів у студії з раніше фактично «безсловесною» аудиторією, час появи в телерадіоефірі перших недержавних і непартійних електронних засобів масової комунікації - телекомпанії «Тоніс», «ТБА», «Незалежного телебачення України», радіостанції «Незалежність» тощо [20, с. 307].

В актив перебудови необхідно зарахувати й послаблення або своєрідну «демократизацію» економічній діяльності мас-медіа. Союзні закони - «Про індивідуальну трудову діяльність», «Про кооперацію в СРСР», «Про оренду», «Про підприємства в СРСР» - певною мірою давали і засобам масової інформації можливість для набуття першого досвіду підприємництва. Деякі редакційні колективи, як і раніше знаходячись у зоні опікування своїми партійно-радянськими і комсомольськими засновниками- видавцями, на умовах госпрозрахунку і самооплатності стали реалізовувати різні проекти, часом досить успішно. У медіасферу прийшло «відчуття ринку» [22, с. 114-115], у редакцій з’явилися неконтрольовані «зверху» гроші, що найчастіше спрямовувалися на покриття витрат беспосередньо за проектом та на матеріальну винагороду ініціативних груп і окремих журналістів, які брали участь у ньому.

На піку зростаючого відкритого політичного протистояння комуністичному режиму, під тиском демократичних сил у березні 1990 року було скасовано шосту статтю Конституції СРСР, що визнавала тільки за компартією «керівну і спрямовуючу» роль в управлінні суспільством, тим самим ліквідувалося і монопольне право партійного контролю преси, телебачення і радіо. Найважливішою ланкою того ж - знакового для мас-медіа - ланцюжка подій став і прийнятий через три місяці союзний закон «Про пресу та інші засоби масової інформації», що скасував цензуру, надав широкі права на заснування ЗМІ, закріпив за редакцією статус і права юридичної особи. Кроком до децентралізації системи Держтелерадіо в цілому було законодавче наділення економічною і, певною мірою, творчою самостійністю республіканських телерадіоорганізацій [15, с. 79].

Разом з тим, віддаючи належне досягненням, автор у цілому поділяє погляди тих вітчизняних і зарубіжних дослідників, які вважають, що перебудова не внесла принципових змін у функціонування партійно - радянської медіасистеми з її колишньою - вертикально вибудованою, ієрархічною - структурою, насаджуваною зверху пріоритетністю тематичних напрямів і збереженою (інструментальною) роллю ЗМІП в ідеологічній діяльності партії [1, с. 129; 5, с. 26, 36; 8, с. 104-113; 16, с. 9, 78; 22, с. 13]. Паралельно з гаслами перебудови у програмних сітках радіостанцій було багато матеріалів, присвячених пленумам ЦК і ХХУІІ з’їзду партії; ідеологічні відділи парткомів різних рівнів, як і раніше, залишалися тим самим наглядовим органом контента друкованих засобів масової інформації, контролювали передплату на періодичні видання і за допомогою квот на папір «регулювали» їх наклади; на ТБ переважав диктат московського Центрального телебачення.

О. Баришполець, автор однієї з наукових праць того періоду, наводить приклад, що демонструє, як Кримський обком партії в період перебудови контролював і розглядав (з відповідними оргвисновками) на порядку денному своїх засідань питання типу «багато чи мало уваги приділяють журналісти Криму» проблемам, порушеним останніми пленумами ЦК [22, с. 11]. Аналогічний підхід до контролю «про що пишуть ЗМІ» активно практикувався тоді ж і в роботі Полтавського, Харківського, Тернопільського та інших обкомів компартії України.

У завершальній фазі перебудови вся жорстко централізована партійно-радянська медіасистема з її видавництвами, друкарнями, підприємствами-виробниками паперу, інформаційними агенціями, розгалуженою мережею передавальних телерадіоцентрів і ретрансляторів, поштовими експедиціями, «Союздруком» зосереджувалася винятково в одних руках - у партійно-державній власності, залишалася часткою інформаційно-пропагандистського комплексу компартійного режиму, виконувала доручені їй функції, що зводило нанівець можливість будь-якої творчої чи господарської альтернативи. У своєму указі, що стосувався демократизації і розвитку ТБ і радіомовлення, ініціатор і головний виконроб перебудови, перший президент СРСР і за суміцництвом - генеральний секретар КПРС - М. Горбачов на законодавчому рівні категорично вимагав «вважати недійсними будь-які акти республіканських, крайових і обласних органів, прийняті без узгодження з Радою Міністрів СРСР і спрямовані на зміну правового і майнового положення діючих підрозділів Державного комітету СРСР з телебачення і радіомовлення» [23]. Розподіл паперу для газет і журналів, монопольний диктат на використання виробничих потужностей поліграфічних підприємств, що реалізовувався у відмові друкувати видання, які не подобались владі, - от ті партійні важелі «управління процесом», що активно використовувалися і зводили нанівець прогресивні гасла. Один з дослідників української преси - Ю. Колісник - справедливо констатує, що, незважаючи на певні позитивні зміни, які відбулися на той період у діяльності ЗМІ, як і раніше, «право на життя мали лише ті видання, що виражали ортодоксальну комуністичну ідеологію» [17, с. 54].

Оцінюючи гіпотетичну можливість впливу періоду перебудови на трансформацію національної інформаційно - комунікативної системи в цілому і на зародження медіаринку України зокрема, можна зробити такий висновок. Перебудова, ініційована «зверху», у тому вигляді, як вона трактувалася і реалізовувалася партійними ідеологами, більше нагадувала спробу своєрідного «перезавантаження» з метою відновлення партійного іміджу, надання сучасного вигляду комуністичній ідеології, а в підсумку - збереження за компартією провідної ролі в політсистемі радянського суспільства. ЗМІП зазнали лише певної функційної і змістовної «корекції» [5, с. 26; 24, с. 261]. В цілому ж, кореляційний зв’язок між тим, що відбувалося в професійній діяльності українських медіа в часи перебудови, і тим, як вони стали функціонувати надалі, після проголошення незалежності, не можна визнати тісним.

Тільки повний демонтаж колишньої політичної та ідеологічної структури, початок переходу від інформаційно закритого до інформаційно відкритого суспільства затребували справжніх змін цілей та завдань мас-медіа, створивши тим самим попередні умови, що змогли «сприяти виникненню нових форм інформаційної взаємодії держави та суспільства, держави й громадськості, сформувати систему інформаційних ресурсів та інформаційну індустрію, а також засвідчити можливість вільного доступу громадян до інформації» [25, с. 235]. Проголошення Україною незалежності і створення самостійної Української держави стало основною політичною передумовою демократизації громадського життя країни, лібералізації законодавства у свободі слова й інформації, розвитку відповідних новому соціально-політичному устрою мас-медійних комунікацій. Конститутивний вплив на особливості трансформаційного процесу у вітчизняній медіасфері здійснила орієнтація молодої незалежної держави на ринкову модель економіки, що стало своєрідним відправним пунктом подальшого логічного впровадження в практику діяльності українських мас-медіа, вже як економічних суб’єктів, відносин, заснованих на механізмі, що функціонує винятково на основі ринкової кон ’юнктури, попиту та пропозиції.

Висновки. Перетворення початку 90-х років минулого століття носили трасформаційний характер, під їх впливом в Україні було змінено суспільно-політичний устрій, здійснено переорієнтацію економіки країни, кардинальним змінам піддалася вітчизняна медіасфера. Створені в процесі трансформації медіасистеми передумови задали загальний напрям, стимулювали активне включення суб’єктивного фактору, а збіг у цілому характеру діяльності акторів перетворень з логікою соціально-політичного розвитку сприяв прогресивному векторному руху. Завдяки цьому, в подальшому, в умовах набутої свободи підприємництва, збільшення кількості різного типу недержавних засобів масової комунікації, рівноправного існування у галузі різних форм власності, загострення суперництва за увагу аудиторії у незалежній державі, одержав розвиток новий - ринковий

- механізм виробництва, розподілу, обміну і споживання інформаційного продукту, почав формуватися вітчизняний медіаринок.

Перспективи подальших розвідок. Аналіз процесу трансформації як фактору зародження нових для вітчизняних мас-медіа відношень не завершує комплексного дослідження передумов медіаринку України, що і визначає напрямок подальших розвідок.

ЛІТЕРАТУРА

1. ВладимировВ. М. Вступдоспеціальності «Журналістика» : [навч. посібник] / В. М. Владимиров. - К. : МАУП, 2007.

- 166 с.

2. Тимошик М. Українська журналістика в умовах наступу консервативних сил на демократію / М. Тимошик // Журналістика. Преса. ТБ. Радіо. - 1992. - Вип. 24

3. Усенко Ю. В. Становлення та розвиток українського телебачення як засобу масової комунікації : автореф.

Дис.... канд. істор. наук : 17.00.01 / Ю. В. Усенко. - К.,

2006. - 23 с.

4. Бугрим А. В. Комерційні процеси на телебаченні в Україні / А. В. Бугрим // Українське журналістикознавство. - Київ, 2003. - Вип. 4.

5. Засурский Я. Н. Искушение свободой. Российская журналистика: 1990-2004 / Я. Н. Засурский. - М.: Изд-во Моск. Ун-та, 2004. - 464 с.

6. Демина И. Н. Трансформация медиасистемы: взаимовлияние экономики и журналистики / И. Н. Демина // Известия ИГЭА. - 2010. - №5 (73). - с. 183-187

7. ИграевБ. А.Условия ифакторысистемнойтрансформации СМИ. - / Б. А. Играев // Вестник Моск. Ун - та. - сер.10 Журналистика. - 2009. -№5.

8. Костилєва С. О. Становлення і розвиток друкованих засобів масової

9. інформації новітньої України (друга половина 80-х - 90-х рр.. ХХ ст.) : дис. д-ра іст. наук: 07.00.01 / С. О. Костилєва. - Д., 2007. - 477 л.

10. Рантанен Терхи. Глобальное и национальное. Масс - медиа и коммуникации в посткоммунистической России / Рантанен Терхи, отв. ред. Е. Л. Вартанова. - М.: Изд-во МГУ, 2004. - 160 с.

11. Заславская Т. И. Социальные трансформации в России в епоху глобальних изменений: докл. акад.. РАН, д-ра экон. наук Т. И. Заславской, д-ра филос. наук, декана соціолог. ф-та ГУГН В. А. Ядова на открытии 3-го Социол. конг 21 окт. 2008 г. [Электр. ресурс]. ЦКЬ: ЬйрА //’^^кавгаБ. ги/риЫюа1:юп_Ьапк/1225398577.рё1:У.

12. Здоровега В. Й. Засоби масової інформації і становлення української державності / В. Й. Здоровега // Вісник Львів. уні-ту, Вип. 17. «Українська журналістика : генезіс і сучасні проблеми», 1992.

13. Клейнер Г. Б. Эволюция институциональных систем: Монография / Георгий Клейнер, ЦЭМИ РАН. - М.: изд - во Наука. т - 2004. - с. 240.

14. Альбарран Алан Б. Менеджмент електронних ЗМІ / Переклад з англ. - К. : Наука, 2009. - 296 с.

15. Зернецька О. В. Глобальний розвиток систем масової комунікації і міжнародні відносини. - К.: Освіта, 1999. - 351 с.

16. Цвик В. Л. Телевизионная журналистика: История, терия, практика: Учебное пособие / В. Л. Цвик. - М.: Аспект Пресс, 2004. - 382 с.

17. Бебик В. М. Засоби масової інформації посткомуністичної України / В. М. Бебик, О. І. Сидоренко.- К.: МАУП, 1996.

- 124 с.

18. Колісник Ю. Журнальні видання УРСР як засіб ідеологічного виховання мас. // Журналістика.- 2010. - № 9(34). - С. 50-63.

19. Крупник О. ЗМІ від тоталітарних до демократичних: особливості функціонування, роль у суспільно - політичному житті / О. Крупник // Телевізійна й радіожурналістика. - Львів, 2002. - Вип. 4 - С. 67-74.

20. Яковець А. В. Телевізійна журналістика: теорія і практика: 2-ге видання, доп. і перероблене / А. В. Яковець. - К.: Вид. Дім „Києво-Могилянська академія”, 2009. - 264 с.

21. Мащенко І. Г. Хроніка українського радіо і телебачення в контексті світового аудіовізуального процесу / І. Г. Мащенко. - К.: ДП „Державне спеціалізоване видавництво „Україна”, 2005. - 384 с.

22. Иваницкий В. Л. Рынок СМИ в постсоветской России /

В. Л. Иваницкий // Вестник Моск. ун-та. «Журналистика».

- 2009. - № 6 - с. 114-131.

23. Баришполец А. Т. Пресса: пути и путы: Местная печать в условиях перестройки / А. Т. Баришполец. - К.: Политиздат Украині, 1989.

Демократизации и развитии телевидения и радиовещания в СССР - Http://russia. bestpravo. ru/ussr/data01/tex10813. htm

25. Брадов В. В. Контекст перебудови та питання зародження медіа ринку України: кореляційний аспект // Освіта регіону. - Вип.1 - К.: Київ. ун-т «Україна», 2012.

26. Гоян О. Я. Комерційне радіомовлення: журналістика і підприємництво в радіоефірі: монографія / О. Я. Гоян. - К.: Ін-т журн-ки, 2005. - 319 с.