УДК 159.9.019.4 ДІЛОВА КОНТАКТНІСТЬ ЯК ПЕРЕДУМОВА РОЗВИТКУ ЗДАТНОСТІ СТУДЕНТІВ ДО ПАРТНЕРСЬКОЇ ВЗАЄМОДІЇ
Периодика - Психолінгвістика

Світлана Герасіна (Переяслав-Хмельницький, Україна)

У статті розкривається сутнісний зміст поняття «ділова контактність» у структурі особистісно-професійних здібностей студентів; обґрунтовуються психологічні особливості ділової контактності - «соціально - комунікативна активність», «комунікативна компетентність», як умови розвитку здатності до партнерської взаємодії; розглядаються теорії соціального партнерства.

Ключові слова: ділова контактність, комунікативна компетентність, здатність до партнерської взаємодії.

В статье раскрывается содержание понятия «деловая контактность» в структуре личностно-профессиональных способностей студентов; обосновываются психологические особенности деловой контактности - «социальная активность», «коммуникативная компетентность», как условия развития способности к партнерскому взаимодействию; рассматриваются теории социального партнерства.

Ключевые слова: деловая контактность, коммуникативная компетентность, способность к партнерскому взаимодействию.

Essentiality of the concept «business contactness» in a structure of personal and professional capabilities of students are shown in the article; psychological features of business contactness «social-communicative activity», «communicative competence» are grounded as terms of the development of capacity for partner interaction; the theories of social partnership are examined.

Key words: business contactness, communicative competence, capacity for partner interaction.

Постановка проблеми. Проблема становлення партнерських відносин в усіх сферах суспільного життя набуває все більшої практичної важливості й актуальності. Партнерство в суб’єктних взаєминах є індикатором, психологічним показником рівня особистісного й професійного розвитку індивідуальності, ознакою психічного здоров’я індивіда, способом реалізації соціально-комунікативної активності, мобільності та діловитості.

Актуальність дослідження. Демократизація прискорила ініціативність і підвищила активність більшості молодих фахівців - випускників вишів. Сьогодні, коли здійснюється активний пошук і оновлення всіх сфер суспільства, відчувається потреба у фахівцях, які спроможні створювати благотворну психологічну атмосферу в трудовому колективі, уміють слухати і спілкуватися з людьми (різного психотипу), здатні аналітично мислити, упереджувати (вирішувати) конфліктні ситуації, тобто в людях активної соціально-комунікативної позиції.

А • • • • ^ • • U "І—' •

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Більшість учених зазначає, що важливим компонентом структури соціальної активності особистості є вміння спілкуватися та конструктивно взаємодіяти. Ділова комунікація - це складний, багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людьми, який породжується потребами спільної діяльності і включає обмін інформацією, виробленням єдиної стратегії взаємодії, сприйняття і розуміння іншої людини та здатністю до партнерства [1; 2; 4; 5; 8].

Здатність до партнерства визначається вміннями контактувати, конструктивно спілкуватися та оперативно включатися у спільну діяльність (спрацьовуватися). Оволодіння студентами означеними вміннями здійснюється в умовах їх провідної діяльності, тобто професійного навчання. Суб’єктивно - організаційні засади розвитку навичок ділової контактності та партнерської взаємодії складають базис для формування психологічної готовності до професійної самореалізації студентської молоді [4; 5; 9].

Зазначимо, що розгляд психологічної літератури не виявив теорії, яка б давала чітке і всебічне обґрунтування поняття «ділова контактність». Наше дослідження спрямоване на аналіз позицій, що використовують різні автори для відображення особливостей спілкування суб’єкта як засобу організації діяльності та як самомотивованого процесу налагодження контактів з іншими людьми. Основні підходи до проблеми дослідження ділової контактності визначаємо на основі розуміння інтеграційної єдності таких категорій як, спілкування, діяльність і взаємодія (О. О. Бодальов, Г. С. Костюк, О. М. Леонтьєв, Б. Ф. Ломов, М. М. Обозов, Б. Д. Паригін та ін.).

Ряд дослідників (Г. М. Андрєєва, М. Й. Боришевський, О. О. Ковальов, Л. Е. Орбан-Лембрик, Н. А. Побірченко, В. А. Семиченко) ділову контактність розглядає як важливу умову соціалізації, професіоналізації та індивідуалізації суб’єкта діяльності, що є провідною задачею вишів у підготовці висококваліфікованих, конкурентоспроможних фахівців.

Особливості розвитку ділової контактності зростаючого покоління у психолого-педагогічній науці вивчали І. Д. Бех, Л. В. Долинська, М. І. Лісіна,

Н. І. Литвинова, В. В. Рибалка, Г. О. Славтіч та ін. Науковці аргументовано доводять, що розвиток ділової контактності ефективно здійснюється в умовах організованого міжособового спілкування за принципами особистісно орієнтованого підходу. Такий підхід сприяє організації ситуацій позитивних емоційних переживань студентів у суспільно значущій діяльності, що спрямована на професійне й особистісне самовизначення, на інтелектуально - моральний розвиток та подальшу фахову самореалізацію молоді [2].

Так, більшість учених зазначають, що предметно-перетворююча діяльність людини, що забезпечує її життя, здійснюється через зв’язок з іншими особами. У цих взаємозв’язках і взаємодіях людей створюється весь «світ людини», в якому проявляється її сутність [1; 5; 6]. Людина - істота соціальна, яка прагне контактів і поза ними її повноцінне існування неможливе, що унеможливлює і функціонування її як суб’єкта. Ще С. Л. Рубінштейн писав, що людина пізнає саму себе лише опосередковано, відображено, через інших.

А. В. Петровський зазначає, що відображення іншої людини в процесі комунікації базується на рефлексії (глибокому розумінні) особистісного внеску в сутність (зміст, форму, процес) соціальної взаємодії, що означено як феномен «відображена суб’єктність».

Мета статті полягає у теоретичному обґрунтуванні психологічних особливостей розвитку ділової контактності студентської молоді як важливої передумови формування здатності їх до партнерської взаємодії у навчально - професійному середовищі.

Виклад основного матеріалу. У психології є декілька підходів до розуміння процесу спілкування. Ми надаємо перевагу тому, що ґрунтується на принципі єдності діяльності й спілкування. У широкому розумінні спілкування

- це та сторона людського існування, що вказує на зв'язок і взаємодію людей у процесі матеріального та духовного виробництва, спосіб реалізації соціальних стосунків, який здійснюється через безпосередні чи опосередковані контакти [8; 10; 11].

Отже, органічний взаємозв’язок діяльності та спілкування, характерний для ситуацій спільної діяльності, проявляються в низці особливостей ділової комунікації. Виникнення ділової взаємодії та контактності спостерігається, як правило, у ситуаціях спільного здійснення будь-якої діяльності. Так, у ряді випадків ділова контактність, яка передбачена діяльністю, настільки тісно пов’язана з нею, що спроба уникнення контактування означатиме неможливість її здійснення. Потреба суб’єкта у взаємодії з партнером в умовах спільної діяльності обумовлюється переважно тими задачами й цілями, які виникають у діловій сфері. Внаслідок цього ділова контактність суворо регламентована відносно розподілу функцій між партнерами, способів її встановлення та подальшого підтримування. Одна з характерних особливостей ділової контактності полягає в її безпосередній причетності до проблемних ситуацій. Учасники ділової взаємодії входять до неї шляхом усвідомлення недостатності наявної інформації для сприйняття адекватної ситуації, що склалася, для узгодження дій та спільного рішення, спрямованих на досягнення мети діяльності [4].

Таким чином, ділову комунікацію студентської молоді досліджуємо як багатоплановий процес встановлення і розвитку їх контактності, що породжується потребами у спільній діяльності. Процес формування умінь і навичок ділової контактності особистості студента, варто здійснювати з урахуванням його професійно-суб’єктної спрямованості. Ділова контактність є ключовою умовою для розвитку здатності суб’єкта до партнерської взаємодії, є інтеграційним утворенням, що акумулює в собі комунікативні, перцептивні, інтелектуальні, моральні та вольові якості особистості як ділової людини.

Так, здатність особистості до діяльності є скоріше властивість індивіда, що визначає його можливість, спроможність, нахил до виконання певного виду діяльності. Поняття «здатний» тлумачиться як такий, який може, уміє здійснювати, виконувати, робити що-небудь, поводити себе певним чином... придатний для кого-, до чого-небудь, на щось годящий. У тлумачних словниках сучасної української мови поняття «здатності» розкривається з позиції наявності здібностей, обдарованості. Здатність розвивається й поглиблюється в процесі практичної діяльності людини, значну роль при цьому відіграють природні нахили (задатки, схильності) людини [5]. Однак, здатність ми розкриваємо як динамічну властивість суб’єкта, яка розвивається, поглиблюється, диференціюється в ході практичної діяльності індивіда. Здатність є більш широким поняттям, ніж здібність, оскільки поєднує здібності як природний нахил (обдарування, талант), можливості та вміння особистості. Відтак, поряд зі здібностями особистості слід говорити про її здатності. Іншими словами, під здатністю розуміємо потенціал особистості студента, що вміщує відповідні здібності.

У процесі фахового навчання студент оволодіває професійно необхідним багажем знань, формується його готовність до професійної самореалізації і здійснюється цей процес за допомогою спілкування. Причому спілкування, яке збагачує особистість професійним досвідом, проходить як на рівні цілеспрямованої взаємодії з викладацьким складом навчального закладу, так і на рівні міжособистісної взаємодії серед тих, хто навчається. З огляду на сказане, постає завдання дослідити реалізацію комунікативних особливостей студентів шляхом виявлення змісту потребнісно-мотиваційного й операційного компонентів міжособового та ділового спілкування.

Дослідження комунікативних особливостей студентської молоді вимагає вивчення спонукально-вольової сфери спілкування, рівня розвитку культури ділової комунікації, комунікативно-організаторських схильностей та стилю взаємодії в групі; проаналізувати ступінь потреби у налагодженні комунікативних процесів та задоволеності ними; зібрати під час дослідження необхідну інформацію для розробки методичного інструментарію щодо розвитку здатності до ділової контактності та партнерської взаємодії студентської молоді.

Категорія «взаємодія» розкриває сутність концепцій, які визначають зміст взаємостосунків особистості з соціумом (К. О. Абульханова-Славська,

В. С. Агєєв, Л. С. Виготський, В. П. Зінченко, В. М. Мясищев, Т. Парсонс, К. Роджерс, Е. Фромм, Е. Еріксон). Людина вже з народження є невід’ємною частиною взаємопов’язаних і взаємодіючих соціальних одиниць. Загальноприйнятою у сучасній психології є ідея про взаємодію як принцип підходу до розуміння спілкування, у процесі якого встановлюються взаємовідносини з іншими людьми, відбувається обмін інформацією і духовними цінностями, що стимулює становлення особистості (Г. М. Андрєєва,

О. О. Бодальов, О. О. Леонтьєв, А. В. Мудрик, Б. Д. Паригін).

У соціальній психології можна виокремити теоретичні напрями, що вивчають особливості поведінки індивіда в середовищі: теорія міжособистісної взаємодії (Ч. Кулі, Г. Мід); соціальна взаємозалежність у групі (К. Левін, М. Дойч, Д. Джонсон); концепція інтелектуального розвитку (Л. С. Виготський, Ж. Піаже).

Вагому інформацію про психологію міжособистісної взаємодії несуть інтеракціоністські теорії, що приділяють особливу увагу інтерпретації суб’єктом думок і почуттів співрозмовника. На основі зазначених учень виокремилося явище «дзеркальне Я», дослідження якого послужило більш глибшому розкриттю таких механізмів взаєморозуміння у спілкуванні, як «емпатія», «рефлексія» та «ідентифікація» (Ч. Кулі, Г. Мід).

Сутність символічного інтеракціонізму полягає у твердженні, що взаємодія між людьми є безперервним діалогом, що здійснюється через спостереження, аналіз, розуміння намірів та перспектив подальшої взаємодії. Активність інших здійснює позитивний вплив на нашу власну поведінку; під впливом вчинків інших хтось може відмовитися від свого наміру, переглянути його, відкласти або прискорити його здійснення. Дії інших визначають плани людей - можуть перешкоджати або сприяти їх реалізації, впливати на їх зміну. Люди змушені певним чином пристосовувати свої вчинки до дій іншого [3; 5].

Ключовим ученням в етнометодології Г. Гарфінкеля є прийняті на віру правила, що регулюють взаємодію між людьми. Ці правила регулюють комунікативну взаємодію (сказати-промовчати, пожартувати-делікатно припинити розмову, сконцентрувати увагу-проігнорувати тощо). Порушення правил може прогнозувати непередбачувані результати. Представники цього напряму особливу увагу приділяють вербальним і невербальним стимулам (діям) у конструюванні міжособистісної взаємодії [3; 12].

Особливої популярності набула теорія взаємодії як обміну Д. Хоуманса. Соціальну взаємодію прибічники напряму розглядають як складну систему обмінів, зумовлених способами узгодження переваг (привілеїв, винагород, прибутків) і витрат (збитків, поразок, ушкоджень). Спираючись на ідеї К. Коффки і К. Левіна у контексті теорії групової взаємозалежності, будь-які соціальні групи являють собою динамічні утворення, які характеризуються взаємозалежністю її членів [12].

Ідея продуктивної взаємодії у групі пов’язується з феноменом групової згуртованості (В. С. Агєєв, О. І. Донцов, О. Г. Ковальов, Я. Л. Коломінський, Р. С. Нємов, А. В. Петровський). Найґрунтовніше принцип згуртованості відображено в «теорії діяльнісного опосередкування міжособистісних стосунків у групі» (А. В. Петровський). В якій виокремлюються рівні міжособистісних взаємин: безпосередні, емоційні контакти; «ціннісно-орієнтаційна єдність», «колективістське самовизначення», що виражається не лише як єдність ціннісних орієнтацій, але і втілення їх в реалізації практичних дій членів групи.

Наступний напрям базується на механізмах продуктивної (розумової) взаємодії індивідів, що є системоутворюючим ядром теорії розвитку інтелекту Ж. Піаже і Л. С. Виготського. В основі концепції Ж. Піаже лежить ідея про те, що в процесі соціальної взаємодії між індивідами виникає гностичний конфлікт, що призводить до когнітивного дисонансу, дефіциту необхідної інформації, що стимулює роботу пізнавальних психічних процесів, з метою знаття «напруги», «збору інформації» та здатності бачити перспективу у бесіді, взаємодії чи співпраці.

Отже, взаємодія обов’язково передбачає спілкування, що включене в спільну діяльність індивідів, побудова плану якої вимагає від кожного її учасника оптимального розуміння цілей, задач діяльності, усвідомлення специфіки її об’єкта і навіть можливостей кожного з учасників. Включення спілкування в цей процес дозволяє здійснити узгодження (об’єднання) або відокремлення (розведення) індивідуальних діяльностей учасників взаємодії.

Поняття «взаємодія» розглядаємо в контексті вивчення явища «партнерство». Психологічний аналіз різних способів взаємодії людей в сучасному соціокультурному просторі (домінування, маніпулювання, суперництво, співробітництво, партнерство тощо) дозволяє виявити дві тенденції, що в них простежуються (П. М. Єршов, Є. Л. Доценко, О. П. Коханова,

В. М. Куліков, Т. О. Флоренська). Перша - характеризується орієнтацією на контроль (прагнення керувати ситуацією, регулювати поведінку інших, домінувати), що базується на переконаннях (вірі) у нерівності (прав, можливостей, компетентності, статусу, цінностей) людей, а також почутті власної переваги над кимось, надмірної асертивності, завищеної самооцінки чи амбітності суб’єкта. Така спрямованість призводить до знецінення партнера, ставлення до нього як до знаряддя досягнення власних цілей, а процес взаємодії набуває суб’єкт-об’єктного характеру. Друга тенденція характеризується орієнтацією суб’єктів на визнання цінності думки кожного, що породжує необхідність зважати на потреби, інтереси та права партнера. Отже, процес взаємодії в якому партнери проявляють здатність включатися в різноманітні суб’єкт-суб’єктні зв’язки, адекватно визначати цілі спільних дій та конструктивно їх досягати, набуває ознак партнерської взаємодії [5].

Проблема партнерства стала об’єктом наукових досліджень в останні десятиліття. Визначення поняття «партнер» дає етимологічний словник української мови, в якому партнер - це учасник гри (справи); компаньйон, спільник, товариш, однодумець у будь-якій справі. Отже, поняття «партнерство» розглядаємо як форму взаємин, процес, принцип, спосіб організації співпраця тощо.

Так, О. П. Кохановою у теоретико-експериментальному дослідженні було виявлено ряд об’єктивних і суб’єктивних передумов партнерської взаємодії. Об’єктивні фактори ґрунтуються на рівності та автономності суб’єктів, безпосередньому контакті, спільності дій, наявності взаємних інтересів та способі вибору дій учасниками взаємодії. Суб’ єктивні - полягають у взаємосприйнятті та активності суб’єктів, визначенні ціннісних установок на взаємну відмову від тиску й примусу, взаємній відповідальності, довірі та поінформованості суб’єктів взаємодії [5].

Так, на думку О. П. Коханової, А. Ф. Копйова, С. М. Лівинської партнерська взаємодія має характер обміну досвідом, ідеями, почуттями, настроями, матеріальними носіями результатів діяльності. Будь-який обмін, якщо він певною мірою влаштовує обидві сторони, потребує зворотного відгуку (відповіді). Так, відбувається діалог, «одиницею» якого на думку М. М. Бахтіна, є «двоголосне слово». «В діалозі сходяться два розуміння, дві точки зору, два рівноцінних голоси в дещо ціле; в кожній репліці діалогу чуже слово так чи інакше враховується, воно переживається або переоцінюється. В цьому розумінні важливо усвідомлювати, що діалог неможливий з «характером», «темпераментом»., він можливий лише з іншою людиною як з вільною особистістю, оскільки передбачає паритетну взаємодію рівноцінних створінь» [12, с. 48]. Оскільки здатність суб’єкта до ділової контактності є ключовою умовою партнерської взаємодії, тому необхідно з’ясувати, які ж комунікативні особливості індивіда визначають таку здатність, а значить і прогнозують прояв партнерських умінь.

Важливим аспектом у набутті здатності до ділової контактності, згідно з позиціями вчених (Г. М. Андрєєва, Ю. М. Ємельянов, О. М. Корніяка, Л. М. Мітіна, Л. Е. Орбан-Лембрик, Л. А. Петровська, Т. Д. Щербан), є розвиток комунікативної компетентності як засобу успішного спілкування у навчально - професійній діяльності. Комунікативну компетентність учені розглядають у контексті професійної підготовки особистості і розкривають як систему внутрішніх ресурсів, що синтезує в собі загальну культуру спілкування та специфічні прояви ділової контактності у професійній сфері [7; 8; 11]. Комунікативна компетентність базується на професійних соціально- психологічних знаннях та вміннях їх застосовувати, враховуючи специфіку конкретної діяльності. Передбачає розуміння мотивів, інтенцій, стратегій поведінки, уміння розібратися у групових соціально-психологічних проблемах, осмислення можливих перешкод тощо. Комунікативну компетентність вивчаємо як сукупність спеціальних комунікативних, перцептивних та інтерактивних знань, які дають змогу індивіду орієнтуватися в ситуаціях спільної діяльності, міжособистісних відносинах та взаємодії і допомагають приймати правильні рішення та досягати цілей.

Зазначимо, що в юнацькому віці розвинуті вміння контактувати сприяють глибокому усвідомленню та реалізації особистих життєвих потреб, задоволенню своїх прагнень та інтересів в оволодінні знаннями та вміннями професійної діяльності, виступають засобом організації міжособистісних стосунків. Саме вміння організовувати міжособистісне спілкування є важливою передумовою для налагодження ділової взаємодії та партнерства. Тому, технологізація міжособистісного спілкування є домінуючою психологічною умовою для розвитку «контактовстановлюючих» умінь молоді. Міжособистісне спілкування - процес предметної та інформаційної взаємодії між людьми, у якому формуються, конкретизуються, уточнюються й реалізуються міжособистісні взаємини: взаємосприйняття, взаєморозуміння, взаємовплив, у процесі чого проявляються особливості комунікативного потенціалу кожного індивіда.

Однак, процес набуття студентами досвіду та практичних умінь міжособової взаємодії, як стверджують науковці (К. О. Абульханова-Славська, Б. Ф. Ломов, Л. Е. Орбан-Лембрик, В. А. Семиченко, Т. В. Середа), здійснюється завдяки комунікативній організації спільної діяльності, де провідною функцією

Виступає комунікативна активність суб’єкта.

Комунікативна активність є важливою умовою розвитку ділових стосунків, сприяє визначенню цілей, мотивів та рівня потреби здійснення спільної діяльності, є рушійною силою та джерелом спонукання до встановлення ділового контакту. В основі розвитку ділової контактності студентської молоді теоретично визначений і методологічно діє принцип активної взаємодії особистості з оточуючим середовищем та із самим собою.

Розвинена контактність в особистості юнацького віку є домінуючою складовою її комунікативних здібностей. Контактність відображає реальні можливості особистості при взаємодії та партнерстві, визначає глибину й повноту подальшої співпраці. Контактність охоплює широкий спектр індивідуально-специфічних особливостей процесу спілкування та входження у спільну діяльність, а саме: кількість комунікативних актів, їх тривалість та інтенсивність; ініціативність у контактах, яка виявляється у прагненні особистості організувати мовленнєвий процес, задати тон взаємодії, входити і виходити з контакту, обстоювати певний стиль взаємин; імпульсивність комунікативної поведінки, яка відображає схильність особистості будувати спілкування ситуативно, з урахуванням непересічних обставин, покладаючись на імпровізацію, або, навпаки, діяти у спілкуванні тільки за заздалегідь заданим планом, орієнтуватися тільки на звичні, добре продумані варіанти своїх дій; широкий діапазон причетних до спілкування суб’єктів характеризує простір реальних зв’язків і можливостей особистості у збагаченні власного досвіду через контакти з іншими людьми; емоційне задоволення взаєминами як міра психологічного комфорту та благополуччя особистості у спілкуванні, як глибина й повнота входження в спільну діяльність та налагодження позитивного соціально-психологічного клімату. Сприймання й розуміння іншої людини як учасника комунікації та спільної діяльності є важливою засадою встановлення ділового контакту і подальшої партнерської взаємодії.

Партнерська взаємодія відбувається у процесі спілкування і виконання спільної діяльності. Партнерство передбачає прагнення до взаємодії з іншим, але водночас виключає повну залежність від нього, що, з одного боку, визначає тяжіння до партнера, з іншого - прагнення до самостійності, незалежності. Установка на досягнення успіху, будучи одним з провідних принципів партнерства, корелює з актуальною потребою юнацького віку - потребою у визнанні й досягненнях. Прагнення молодої людини до прояву самостійності й відповідальності є свідченням того, що вона потенційно готова до партнерської взаємодії. Потреба представника студентського віку в самоосмисленні й самоідентифікації спонукає його до кращого пізнання себе, зокрема сильних і слабких сторін особистості, що також стимулюватиме студента до саморозвитку і самовдосконалення. Останні у свою чергу виявляються корисними не лише для нього самого, а й для різних видів взаємодії особистості з іншими особами, в тому числі й партнерської. Потреба ж у професійному самовизначенні, та як наслідок, - в професійній самореалізації також пов’язана з проявом самостійності та відповідальності під час прийняття того чи іншого рішення, що обумовлене специфікою партнерської взаємодії. Зважаючи на те, що представник студентського віку вже має змогу реалізувати свій професійний потенціал, він повинен володіти здатністю до партнерства, що сприятиме безпроблемному переходу молодого фахівця з навчального до професійного середовища [4; 5].

Важливими психічними новоутвореннями, що виникають під час навчання у виші, є активний розвиток моральних, інтелектуальних та естетичних почуттів, розвиток дивергентного мислення, набуття індивідуального стилю інтелектуальної діяльності, особистісне й професійне самовизначення, становлення і стабілізація характеру, що відбувається в процесі партнерської взаємодії особистості з іншими суб’єктами діяльності та спілкування.

Висновки. Отже, зміст і характер партнерської взаємодії студентської молоді на різних рівнях їх ділового життя визначаються вирішенням проблем, пов’язаних зі становленням та реалізацією їх як соціально-активних суб’єктів власної життєдіяльності. Однак, ціннісно-смислова домінанта такої взаємодії проявляється у спільних навчальних заходах, культурному дозвіллі, актуальній тематиці інтимно-особистісного спілкування молодих людей: обговоренні приватних справ (своїх і партнерів), взаємостосунків юнаків і дівчат, свого минулого, планів на майбутнє, стосунків з батьками, друзями та викладачами. Така активна взаємодія є системоутворюючим ядром ділової контактності, яка перманентно сприятиме такому новоутворенню, як здатності до партнерської взаємодії у професійно-діловому середовищі молодого фахівця. Володіння суб’єктом контактними вміннями та партнерськими навиками є базисом його соціально-комунікативної активності; запорукою успіху та конкурентоспроможності на ринку праці.

Перспективи подальших розвідок полягають у розробці психодіагностичного інструментарію, з метою емпіричного вивчення специфіки розвитку здатності студентів до партнерської взаємодії.

ЛІТЕРАТУРА

1. Аминов И. И. Психология делового общения/ И. И. Аминов. - М.: Омега-Л. - 2006. - 304 с.

2. Бех І. Д. Справедливість-несправедливість у міжособистісних взаєминах [Текст] / І. Д. Бех // Педагогіка і психологія: науково-теоретичнй та інформаційний журнал АПН України. - 2006. - № 1. - С. 5-13.

3. Бьюзен Т. Десять способов быть общительным / Т. Бьюзен. - Из-во «Попурри». - 2010. - 208 с.

4. Герасіна С. В. Теоретичні засади розвитку ділової контактності студентської молоді у структурі психологічної готовності до професійної самореалізації // Гуманітарний вісник ДВНЗ «Переяслав-Хм. ДПУ імені Григорія Сковороди»: [зб. наук. пр.]. - 2011. - Вип. 21. - С. 361-366.

5. Коханова О. П. Психологія партнерської взаємодії в освіті: навчально- методичний посібник / О. П. Коханова. - К.: Вид-во ПП Щербатих О. В. - 2011. - 104 с.

6. Лівинська С. М. Взаємодія партнерів під час спілкування / С. М. Лівинська //

Психолог. - 2011. - Жовтень. - № 37. - С. 25-29.

7. Масюкевич Н. В. Психология эффективного общения / Н. В. Масюкевич, Л. С. Кожуховская. - Из-во «Эльга», 2007. - 384 с.

8. Орбан-Лембрик Л. Е. Психологія професійної комунікації: [монографія] / Л. Е. Орбан-Лембрик. - Чернівці: Книги-ХХІ, 2009. - 528 с.

9. Технологія спілкування (комунікативна компетентність учителя: сутність і шляхи формування) / С. Д. Максименко, М. М. Забродський. - К.: Главник. - 2005. - 146 с.

10. Федорчук В. В. Комунікативна компетентність / В. В. Федорчук Комунікативна компетентність педагога [текст]: соц.-психол. тренінг /

В. В. Федорчук; редкол.: Т. Гончаренко та ін. - К., 2007. - 128 с.

11. Цимбалюк І. М. Психологія спілкування: [навч. посіб.] / І. М. Цимбалюк - К.: ВД «Професіонал», 2007. - 464 с.

12. Шапарь В. Б. Вооруженный нейтралитет, или Психология безопасного общения / В. Б. Шапарь. - Ростов-на-Дону: Из-во «Феник», 2006. - 320 с.