ЗБЕРЕЖЕННЯ ПСИХІЧНОГО ЗДОРОВ’Я УЧНЯ ТА ПЕДАГОГА

Н. Вічалковська, О. Іванашко

Проблема психічного здоров’я особистості вчителя та учня, котрі живуть у складних, екстремальних соціоекологічних умовах, виступає на перший план і займає перше місце в педагогічній психології. Турбота про психічне здоров’я є важливим складником взаємодії дорослого й дитини. Сучасна психологія має ряд технік і технологій психологічного консультування, психологічної терапії, психологічної корекції, що спрямовані на вирішення проблеми, на знаходження шляху, який найбільш відповідає успішній взаємодії.

Ключові слова: психічне здоров’я, здоров’я учня, здоров’я педагога, саморегуляція, педагогічна корекція.

Вичалковская Н., Иванашко О. Сохранение психологического здоровья ученика и педагога. Проблема психологического здоровья личности учителя и ученика, живущих в нестабильном, изменяющемся мире, сложных, экстремальных социоэкологических условиях, выступает на первый план и занимает первое место в педагогической психологии. Современная психология обладает целым арсеналом техник и технологий психологического консультирования, психологической терапии, психологической коррекции, направленных на решение проблемы, на поиск путей, наиболее отвечающих эффективному взаимодействию взрослого и ребенка.

Ключевые слова: психическаое здоровье, здоровье ученика, здоровье педагога, саморегуляция, педагогическая коррекция.

Vichalkovska N., Ivanashko O. The Saving of Students and Teachers Psychological Health. The problem of psychological health of teachers’ and students’ personality in todays difficult, extreme socio-cultural surcumstances comes forward on the first plan and takes first seat in pedagogical psychology. An anxiety about a psychical health is the important constituent of co-operation of adult and child. Modern psychology has a lot of psychological advising, psychological therapy, psychological correction which are directed on the decision of problem how to find the way which will be the most successful for cooperation.

Key words: psychical health, health of student, health of teacher, selfregulation, pedagogical correction.

Обґрунтовуючи теоретичні й методологічні аспекти проблеми здоров’я за сучасним уявленням, здоров’я розглядають не як суто медичну, а як комплексну проблему, складний феномен глобального значення.

Світова наука розробила цілісний погляд на здоров’я як феномен, що інтегрує, принаймні, чотири його сфери, або складники, - фізичну, психічну(розумову), соціальну(суспільну) і духовну. Усі ці складники невід’ємні один від одного, вони тісно взаємопов’язані та саме разом, у сукупності, визначають стан здоров’я людини. Для зручності визначення, полегшення методології дослідження феномену здоров’я наука диференціює поняття фізичного, психічного, соціального й духовного здоров’я [1; 3; 4; 5].

Психічне здоров’я можна визначити як комфортність особистості в соціумі, відсутність вад особистого розвитку, здатність протидіяти стресу. Ступені психічного здоров’я лежать у таких сферах, як ставлення до себе, до інших та до потреб життя.

Психічне здоров’я людини пов’язане з її стійкістю щодо стресу та деструкцій у поведінці й містить відповідний набір характеристик здорової особистості:

1) свідомий контроль свого життя;

2) усвідомлене виконання своїх соціальних ролей;

3) здатність протидіяти стресу.

Крім цього, психічне здоров’я учнів та педагогів, охоплює такі характеристики, як здатність сприймати й аналізувати інформацію, здатність до організації навчальної діяльності та самоорганізації з урахуванням норм навантаження і власного психічного стану. Ознаками психічного здоров’я учня є адаптованість дитини до умов шкільного навчання, полінезалежність, прийнятість у групі, низька тривожність, відсутність вираженої акцентуації, емоційна стабільність, здатність сортувати інформацію.

Існують внутрішні й зовнішні чинники психічного здоров’я. Внутрішні чинники є самодетерміновані, вплив на них може бути лише опосередкований. Зовнішні чинники психічного здоров’я учня напряму залежать від дотримання психологічних норм організації навчання, а психічне здоров’я педагога - запорука психологічного комфорту дитини. Збереження психічного здоров’я учня та вчителя є безперервним профілактичним процесом, який передбачає своєчасне попередження психоемоційного перенавантаження [4]. Для цього існує необхідний набір технік і прийомів, які допомагають володіти собою в критичних ситуаціях, розвивають уміння звільнятися від негативних емоцій. Одним зі шляхів збереження психічного здоров’я є саморегуляція - свідоме управління психічними процесами. Це - один зі шляхів самовдосконалення, розкриття можливостей індивідуальних резервів організму. Саморегуляція як справжній і (в ідеалі) пріоритетний механізм регулятивної функції психіки є практичним вираженням самосвідомості й самооцінки, латентним (неявним) механізмом регуляції людської поведінки та діяльності. Він відкрито не існує в культурних стереотипах, але проявляється в екзистенціальному досвіді особистості.

Один із домінуючих механізмів впливу на психічне здоров’я - це вплив суспільної думки на індивідуальну свідомість. Вона характеризується наївною “природною установкою” повсякденної свідомості на те, що для всіх людей соціум є сталим (у поняття соціуму включається люди з їхніми нестабільними соціальними зв’язками). Найчастіше люди вишукують засоби саморегуляції тоді, коли психічне здоров’я перейшло в категорію психічного нездоров’я. Причиною цього є нерефлексивне, некритичне ставлення повсякденної свідомості до інформаційного потоку, до маніпуляцій. Але з розвитком духовності людини оцінка вчинків через суспільну думку змінюється: вона стає все більше тонкою, неявною, нюансованою. Збагачення духовного досвіду особистості педагога розширює потенціал його психічного здоров’я. Але соціальне середовище, яке міститься поза межами нашого впливу, може провокувати ситуації, які посилюють напругу. Психічна перенапруга при психічній пасивності, хронічні розумові перевантаження викликають розлади психічного здоров’я. Якщо тривалість і сила психічних подразників виходить за рівень нормальних, то саморегуляція діяльності організму може бути порушена на біохімічному, фізичному, психічному рівні й у подальшому потребує тривалого профілактичного впливу.

Існують індивідуальні та групові методи саморегуляції: індивідуальні, котрі вимагають практики або спостережень фахівця, людина робить вправи в потрібний і зручний для неї час; групові - інтенсивні, дають ефективне навчання, знімають комплекс неповноцінності.

Як в індивідуальній, так і в груповій роботі, завжди головною виступає мета саморегуляції емоційно-вольової сфери - запорука нормального функціонування, формування відповідальності за свої емоції.

Усі техніки саморегуляції обов’язково мають таку етапність:

1) одержання нової інформації про себе, емоційну сферу;

2) переосмислення уявлень про свої емоції;

3) побудова нового типу емоційних реакцій;

4) закріплення позитивного досвіду емоційного реагування.

Під час саморегуляції важливо оцінювати свій стан (рефлексія), релаксаційні комплекси, які дають можливість конструктивної роботи над напругою. Пропонуємо декілька зразків мисленнєвих вправ (технік), оволодіння якими допомагає педагогу уявити свідому релаксацію, а також дають змогу самостійно розширювати особистий арсенал саморегуляційних засобів (Д. Рейнуотер) [5].

1. Внутрішній огляд.

Сядьте зручно, зробіть декілька глибоких вдихів та видихів. Спробуйте перекрутити свій день на плівку навпаки. Згадувати необхідно без емоцій, ніби зі сторони. Пригадайте, що ви говорили та думали. Не дозволяйте починати собі говорити: “Якщо б не я,...”. Якщо вам важко пригадувати без емоцій, спробуйте уявити свій день як день іншої людини, котру ви сприймаєте такою, яка вона є.

2. Мої бажання.

Перерахуйте на папері свої бажання, запишіть усі, що спадуть вам на думку. Коли у вашому списку набереться 20 пунктів, виберіть

5- 6 тих, які, як ви вважаєте, є головними. На чистому аркуші паперу намалюйте два кола (одне всередині іншого). Розмістіть усередині кола ці бажання, зобразивши їх схематично. Подумайте, яка частина вашого “Я” прагне до цього - педагог, син, донька, матір.

3. Абсолютне здоров ’я.

Сядьте зручно, протягом декількох хвилин відчуйте повне розслаблення. Спробуйте пригадати моменти свого життя, коли ви відчували себе дуже щасливою людиною. Виберіть один із них і спробуйте оживити його. Все ваше тіло відчуває повне благополуччя, свідомо спрямуйте відчуття благополуччя у ті частини тіла, із якими у вас трапляються негаразди. Насолоджуйтеся відчуттям повного комфорту. Уявіть, що ви будете його відчувати завжди.

4. Актуалізація можливостей.

Розділіть аркуш паперу на дві частини. В одній запишіть те, що викликає у вас напругу, в іншій - позитиві емоції. Зробіть ретельний огляд того, що спонукає до позитивних емоцій. Виділіть ті, які залежать від вас, подумайте, чи реальні вони, чи можете ви самі регулювати ці обставини. Проаналізуйте, які зусилля ви докладати до того, щоб зберегти, відновити свої позитивні емоції. Вони входять у число ваших актуальних можливостей. Існує безліч прийомів, які, на перший погляд, здаються малозначимими, але вони акумулюють саморегулюючі функції організму. Іноді досить того, що людина усвідомлює своє дихання, емоції, момент існування. Наприклад, у гештальттерапії є чудова вправа для кожного ранку - “Шнурки”. Вона полягає у тому, що зранку потрібно сконцентрувати себе на моменті, який ви зробили автоматично, пригадати його й наступного

А ________ с*_____

Разу вловити цей момент свого життя. А почати можна з найпростішого: чи пам’ятаєте ви, як зав’язували шнурки. (Деякі елементи такої роботи запропоновані в журналі “Практична психологія і соціальна робота”.- 2000.- № 7; 8; 9).

Відомо, що найважливішим показником здоров’я людини є її фізичне та психічне благополуччя. Встановлено, що під час інтенсифікації навчального процесу, збільшенні навантаження вже в першому класі спостерігається виразний рівень збою у нервово-психічному здоров’ї (до 54 %), порушенні зору (54 %), захворювань органів травлення (30 %), порушення постави і стопи (38 %). Під час навчання кількість абсолютно здорових дітей знижується в 4-5 разів. Проте в середньому від 25 % до 30 % учнів зазнають певних труднощів шкільної адаптації. 55 % цих випадків проявляється в поганому навчанні, в основі якого - психосоматичні захворювання, шкільні неврози, ЗПР й олігофренія (20 %). Інші 45 % пов’язані з проблемою спілкування та поведінкою, кризами перехідного віку, які є наслідком не вирішених проблем у початковій школі. Нервово-психічні захворювання найчастіше формуються у першокласників (у період адаптації до школи). Спостереження упродовж останніх років дають можливість зробити висновок про те, що погіршення здоров’я школярів пов’язане з такими чинниками: біологічними, соціальними, економічними, умовами й технологіями виховання дітей та підлітків.

До біологічного чинника можна зарахувати прогрес у галузі медицини, що привів до виходжування нежиттєздатних дітей. Це, зокрема, веде до закріплення патологій на генетичному рівні. Дефектологам частіше доводиться працювати з цілими династіями розумово відсталих людей.

На думку нейропсихолога А. Семенович, до 80 % сучасних дітей можуть мати генетичні передумови для виникнення надалі відхилень розвитку. Щодо шкільного середовища, то становище неоднозначне.

З одного боку, ергономічні меблі, мережа корекційних класів, з іншого - ускладнення програм. Одним із найважливіших завдань, що ставлять перед собою багато інноваційних і недержавних шкіл, є спроба нівелювати розбіжність між шкільною програмою та розвитком дитини.

У середніх і старших ланках в основі емоційних проблем учнів лежить високий рівень особистісної та ситуативної тривожності, агресивність, конфліктність, схильність до асоціальної поведінки (патологічної залежності), дисгармонії у розвитку самосвідомості. У ряді випадків проблеми виходять із невідкорегованої педагогічної занедбаності, рідше - ураження органічного походження. У формуванні благополучного психічного здоров’я відіграє не менш важливу роль сім’я, а за статистичними даними діти найчастіше говорять зі своїми батьками про своє майбутнє (60-70 %), про здоров’я (55 %), своє харчування (45 %), поведінку (40 %).

На сьогодні психічне здоров’я розглядають як повноцінний розвиток емоцій особистості, що характеризується збалансованістю інтелекту та афекту, воно виявляється у свободі й праві виявляти свої емоції, усвідомлювати їх і керувати ними. Турбота про психічне здоров’я є важливим складником взаємодії дорослого та дитини.

Для запобігання невротизації учнів необхідне глибоке знання психофізіологічних особливостей кожного вікового періоду, індивідуальних умов розвитку кожної дитини, які можуть розглядатися під час психолого-педагогічних консиліумів [7].

Існують такі методи педагогічної корекції у роботі зі школярами:

1) використання гумору;

2) ігнорування;

3) посилена увага;

4) використання прийомів активного слухання.

Кожен із методів необхідно ретельно добирати.

Наведемо приклади рекомендацій педагогам, які працюють з учнями-невротиками:

1. Ніколи не виховуйте в поганому настрої.

2. Ясно визначайте, чого ви хочете від учня, й поясніть йому це, а також довідайтеся, що він думає з цього приводу.

3. Надайте дитині самостійність, не контролюйте кожен її крок.

4. Не підказуйте готового рішення, а показуйте можливі шляхи до нього й розбирайте з дитиною її правильні та хибні кроки до цілі.

5. Не пропустіть моменту, коли досягнуто перший успіх.

6. Оцінюйте вчинок, а не особистість. Сутність людини та її окремі вчинки не є одним і тим самим.

7. Укажіть дитині на допущену нею помилку, але таким чином, аби вона усвідомила її.

8. Дайте дитині відчути (посміхніться, доторкніться), що співчуваєте їй, вірите в неї, незважаючи на її помилку.

9. Виховання - це послідовність цілей.

10. Учитель повинен бути твердим, але добрим.

Отже, з огляду на це зазначаємо про необхідність визначення та впровадження загальної моделі планування й оцінки формування здорового способу життя, відповідно до яких потрібно розробити різні методики і схеми планування заходів (ініціатив) для формування здорового способу життя.

Література

1. Ананьев Б. Г. О проблемах современного человекознания.- Л.: Изд-во ЛГУ, 1977.- 380 с.

2. Борисик А. С. Професійна кар’єра як соціально-психологічний феномен // Проблеми загальної та педагогічної психології: Зб. наук. пр. Ін-ту психології ім. Г. С. Костюка АПН України.- К., 2007.- Т. 9.- Ч. 4.- С. 94-101.

3. Виготський Л. С. Проблеми загальної психології.- Т. 1: Вибране.- К., 1999.- С. 287.

4. Костюк В. Н. Психічний розвиток та навчально-виховний процес.- К., 1991.- С. 54-73.

5. Максименко С. Д. Психічне здоров’я школяра // Практ. психологія та соціальна робота.- 2002.- № 3.- С. 16.

6. Маноха В. К. Психическое здоровье ребенка // Психол. журн.- 1998.- № 4, 5.- С. 28.

7. Сущенко Л. П. Соціальні технології культивування здорового способу життя людини / Запорізьк. держ. ун-т.- Запоріжжя, 1999.- 308 с.