МЕДИТАЦІЯ ЯК ЗАСІБ ОСЯГНЕННЯ ПОВНОТИ БУТТЯ ТА ЗДОРОВ’Я

О. Колісник

Півкулі головного мозку діють рецепрокно, із них ліва розвиває понятійно - логічний розсудок, а права - образно-інтуїтивний розум. Західна культурна парадигма через посередність знакових систем формує дискретно-логічну картину світу в людини, на її становлення працює традиційна система культури країн Заходу. Духовні практики, які репрезентують позарелігійну духовність, формують континуально-інтуїтивний розум, відсутні в традиційній освіті навіть психологів. Для становлення творчої особистості та збереження здоров’я людей у навчальний процес потрібно ввести медитативні практики, учителями яких мають бути спеціально відібрані й підготовані психологи.

Ключові слова: медитація, буття, здоров’я, духовність, розум, творча особистість.

Колесник О. Медитация как средство постижения полноты бытия и здоровья. Реальный мир и человеческая психика спонтанны. Полушария головного мозга действуют реципрокно; левое развивает дискретный понятийнологический рассудок, а правое - спонанный образно-интуитивный разум. Западная культурная парадигма при посредстве знаковых систем формирует дискретно-логическую картину мира, над становлением которой работает традиционная система культуры стран Запада. Продуцируемое левым полушарием головного мозга и рефлексивным потоком психики сознание является дис - кретно-дисскурсивным, потому что основано на понятиях, которые являются конвенциональными стереотипами информационного опыта социальных общностей. Понятийные дихотомии проецируются личностью на ее жизнь, чем порождают проблемы и конфликты. Духовные практики, репрезентирующие позарелигиозную духовность, отсутсвуют в образовании даже психологов. Медитация активирует правое полушарие головного мозга и духовный поток психики, выводит личность за границы обыденного сознания и делает ее мироцентричной, чем снимает ее психотравмы и проблемы. Для сохранения здоровья людей и становления творческой личности в учебный процесс нужно ввести медитативные практики, учителями которых должны быть специально подобранные и обученные психологи.

Ключевые слова: медитация, бытие, здоровье, духовность, разум, творческая личность.

Kolisnyk O. Meditation as Mean of Understanding of Plenitude of Life and Health. In the process of early ontogenetic and social development the personality forms adaptation to the world and human culture. It develops the consciousness of the personality, which comprises the self-conception. In the following stages of the ontogenetic development the individual world picture is formed as a result of the specific social influences. The spiritual stream of psychic solves the contradiction between spontaneous hierarchy of senses and meaningful self-conception. The spiritual stream of psychic determines the super-personality values and the necessity of their realizing. The spiritual stream of psychic causes the misidentification of the personality with self-conception and identification with super-personality values._The meaning unites the person with the world through the ideotoric feeling in which the ilea is implied. The hierachy of meanings proves the first birth of the personality. The force of the heterostatic proactive self-development is the meaning of the selfrealization in the world as the personality.

Key words: meditation, life, health, spirituality, reason, creative personality.

Особистість зосереджує та заспокоює психіку шляхом фокусування уваги на певному об’єкті й у такий спосіб переводить її на свій внутрішній світ. Саме внутрішній світ особистості у вигляді змінених станів психіки здавна є об’єктом духовних практик. Єдиною обов’язковою ознакою будь-якої релігії є особливі змінені стани психіки, які супроводжуються піковими чи іншими словами, містичними переживаннями, основним методом досягнення яких є медитація. Медитація стара, як світ; вона є базовим складником духовних практик. Термін “медитація” покриває реальність глибокої зосередженості людини на своєму внутрішньому світові, коли вона концентрує фокус уваги як центр свідомості на саму себе й, одночасно, гранично відсторонюється від будь-яких зовнішніх подразників і внутрішніх поштовхів. Метою нашого розгляду є дослідження місця медитації в арсеналі засобів перебудови особистості; об’єктом - духовні практики як засоби трансформації особистості; предметом - медитація як засіб осягнення особистістю повноти буття і здоров’я.

Медитація має дві основні форми: зосередження уваги і сприйняття чи повноти уваги до зовнішнього та внутрішнього світу. Як у медитації зосередження, так і в медитації сприймання чи повноти уваги обсяг уваги збільшується, чим забезпечує цілісне, не дискретно-дискурсивне усвідомлення світу.

Початком будь-якої медитації є концентрація, зосередженість психіки, відмежування її від усього стороннього, яке не має стосунку до об’єкта концентрації, від усіх другорядних внутрішніх переживань.

Найпоширенішим об’єктом медитативного зосередження уваги є акт власного дихання, який тісно пов’язаний із життєвою силою та духовним розвитком. У ході медитації всі думки відкидаються і вся увага зосереджується на диханні. Повільне глибоке дихання легко знімає напруженість та розслаблює. Контроль над диханням тісно пов’язаний із контролем над психікою. Концентрація уваги на процесі дихання, вольове повернення фокуса уваги під час її мимовільного відволікання уже відкриває можливість керування свідомістю. Медитативна техніка зосередження уваги на диханні пробуджує в особистості переживання спокою та умиротворення, що дає їй можливість безпосередньо осягнути реальність та пережити себе частинкою цілісності. Уважна молитва й уважне повторення імен Бога також легко перетворюється в медитацію під час багаторазового повторення одного й того ж тексту в ритмі повільного глибокого дихання.

Через контроль над диханням легко і просто здійснюється управління психічними процесами і станами. Фокус людської уваги тісно пов’язаний із диханням. Коли ж до контролю над диханням приєднуються особливі пози чи рухи, зосередженість уваги на певних частинах тіла та багаторазове повторення певного ритмічного тексту, іноді також уплив особливої ритмічної музики, тоді відбувається відрив фокусу уваги від зовнішнього світу й зосереджена увага переходить до світу внутрішнього, що активує переживання зміненого стану психіки.

Ще одним із методів зосередження уваги та становлення спонтанності як необхідного психічного механізму саморозвитку є холотроп - не дихання, яке здатне не лише підняти до катарсичного проживання збережені в особистому несвідомому психотравми, які породжували психопатології та дисгармонії особистості, а й виводити до транспер - сональних переживань. Крім холотропного дихання, на основі роботи із диханням засновуються також техніки рибофінгу та ванвейшингу.

До набору технік для цілеспрямованого виходу на психотранс - персональний ступінь входять, крім уже названих і рибофінгу і ванвейшену, ще й східні духовні практики (індійська та даоська йога, дзен, суфізм, ісихазм), у яких концентрація уваги на диханні входить необхідним складником медитації.

Як альтернативу зовнішньому стимулу людина може подумки повторювати мантру, якою може бути слово, котре використовується під час медитації зосередження. Типовими мантрами є рівні та мелодійні звуки, які легко повторювати. Широко відомою мантрою є слово “ом”. Мантрою також може слугувати рядок із знайомої людині молитви. Якщо під час повторення мантри в людини з’являються інші думки, то їй потрібно знову спрямувати увагу на мантру і робити це повернення так часто, як це потрібно для продовження медитації.

Фізичний вплив медитації мало залежить від того, яке слово використовується в ролі мантри.

У всіх видах медитації досягається стадія, яку означують як прозріння, просвітлення, пробудження, прохід за поріг буденної свідомості та її дискретно-дискурсивного розсудку, як стрибок у надсвідоме до вершинних пластів психіки, до перебування в царині континуально-інтуїтивного розуму як протилежності царині дискретно-дискурсивного розсудку. В різних релігіях використання медитації мало метою досягнення надсвідомості чи, іншими словами, континуально-інтуїтивного розуму або духовного потоку психіки. Цей стан активації духовного потоку психіки називають мудрістю, яка пов’язана в психіці особистості з відкриттям і переживанням Бога в собі, злиттям із ним й осягненням його. Саме про стан надсвідомості чи, іншими словами, континуально-інтуїтивного розуму можна сказати, що Царство Боже - в самій особистості. На шляху до континуально- інтуїтивного розуму досягаються проміжні результати, такі як контроль та керування дискретно-дискурсивним розсудком, що приводить до покращення пам’яті й довільної уваги; отримання глибинного спокою, психічного розслаблення, покращення функціонування цілісної психіки, наслідком чого є покращення тілесного здоров’я і зцілення від захворювань.

Як засіб боротьби зі стресом медитація зменшує фізіологічне збудження та переживання тривоги. Фізіологічний вплив медитації включає у себе пониження частоти серцебиття, кров’яного тиску, м’язевого напруження. Фізіологічним результатом медитації є також поява на електроенцефалограми альфа-хвиль, зниження споживання кисню, зменшення витрат енергії, переживання розслаблення і благодаті. Осердям медитації є релаксаційний відгук, який являє собою вроджену фізіологічну конфігурацію, котра протилежна тілесному механізмові, який спрацьовує в екстремальних обставинах. Медитативна релаксація є одночасно як фізіологічною, так і психічною.

Вибуття за рамки буденної свідомості та її дискретно-дискурсивного розсудку приводить до розвитку екстрасенсорних здібностей, до прозріння чи просвітлення.

Згадані попутні наслідки медитації не мають бути її метою. Медитація не може бути лише сукупністю вправ і допоміжних способів досягнення вузької мети, а має стати укладом життя особистості, яка її практикує.

Одним зі шляхів реалізації медитації зосередження уваги є шлях концентрації психіки, досягнення її спрямованості на одному фокусному пункті, таке центрування уваги може бути на власному диханні, якомусь об’єктові, думці. Основним завданням для людини, яка здійснює медитацію зосередження, є нерухоме сидіння, спокійне фокусування уваги на якомусь зовнішньому об’єкті, або на стимулі, який повторюється. Із психотерапевтичною метою використовуються досить прості медитативні техніки, такі як зосередження на диханні, на власному тілі, на позі, на певному предметі. Під час проведення медитації використовуються прості положення тіла. На перших стадіях навчання ліпшим є навчання в групах під керівництвом тренера, який добре володіє цим методом.

Буденна свідомість часто відволікається від свого об’єкта різноманітними зовнішніми подразниками і стимулами, а також внутрішніми нереалізованими потребами, які ідуть із середини організму і які пов’язані з порушенням фізіологічного гомеостазу. Починаючи із зосередження буденної свідомості на об’єкті й переходячи через фазу проникнення в цей предмет медитації, той, хто навчається медитації, цілком розчиняється в ньому; об’єкт заповнює всю психіку меди - татора.

Медитативні вправи фокусують увагу, зупиняють звичний потік думок, турбот та аналіз того, що відбувається. Медитативні вправи спрямовані на концентрацію фокусу уваги та на усунення всіх чинників, які розсіюють увагу, як зовнішніх у вигляді світла і звуків, так і внутрішніх у вигляді різних видів психофізіологічної напруженості шляхом зупинки звичного для людини потоку турбот, думок та понятійно-логічного аналізу життєвої ситуації.

Медитація розпочинається зі свідомого та цілеспрямованого вольового зусилля, із зосередження уваги на предметі медитації. Об’єкт уваги впливає на свідомість особистості. Здатність до зосередження у пересічної особистості слабка; вона не може довго тримати у фокусі своєї уваги один і той же об’єкт. Люди часто хворі нестачею уваги, котра неконтрольовано скаче з одного об’єкта на інший. Коли особистість не здатна орудувати своєю увагою, а значить і своєю свідомістю, тоді її життя стає імпульсивним, некерованим.

Якщо увага медитатора починає відволікатися від об’єкта свого зосередження, тоді він має своїм вольовим зусиллям повернути її фокус до нього. На перших заняттях управління увагою потребує постійних вольових зусиль, свідомого контролю. Буденна свідомість часто відволікається на різні відчуття і переживання, які провокуються як зовнішніми подразниками, так і внутрішніми імпульсами, а також на асоціації думок, які заважають медитації. Поступово, в міру вправлянь, вплив завад зменшується і вони все менше і менше відволікають від предмета медитації. Завади лишаються присутніми, але осереддям зосередження медитації постійно залишається її об’єкт. Психіка медитатора все більше часу концентрується на предметі зосередження уваги, хоча завади ще зберігаються у вигляді звичних відгуків, таких як прояв нудьги, байдужості, тривоги, сумнівів у доцільності продовжувати зосередженість уваги. В міру вправлянь долаються перепони і в зосередженні психіки починають переважати такі властивості, як спрямованість на один предмет і переживання блаженства. Поява таких якостей засвідчує глибоку зосередженість на предметі медитації та початок повного злиття із ним. На цій стадії поруч із незворушністю починає переважати почуття задоволення, піднесення, екстазу, щастя, іноді простежується відчуття невагомості тіла, спалахи яскравого світла та образів, які світяться.

Концентрація уваги на певному об’єкті призводить до монополізації нервової активності лівої півкулі головного мозку або до її перевантаження і фрустрації, що відкриває можливість домінування правої півкулі, одним із проявів якого є активація неегоцентричного континуально-інтуїтивного розуму. Об’єкт для концентрації уваги дає можливість мозку людини, яка тримається західної парадигмаль - ної картини світу, змінити звичний лівопівкульний спосіб функціонування на незвичний правопівкульний. Пасивна правопівкульна настанова людини відкриває для неї можливість підкоритися медитативному процесу, а не контролювати його.

У ході медитації людина має впізнавати завади для зосередження уваги й повертати її фокус знову на об’єкт концентрації. Тренування уваги дуже важливе для розвою свідомості особистості; воно вимагає часу і спеціальних методів, до яких належить кероване дихання, релаксація, споглядання (самозаглиблення), монотонне повторення певних духовних текстів, безперервна молитва, медитація, йога. Крім уже згаданих методів, до духовної практики, одним із дуже суттєвих елементів якої є зосередженість уваги, можуть входити як допоміжні очисна гігієна, вегетаріанська дієта, розповіді, вірші, ритуали, вправи, екстатичні танці, лекції.

Особистість, за бажання, може навчитися керувати своєю увагою, а через неї і своєю свідомістю, що відкриває для неї великі можливості. Для тренування уваги потрібно вибрати об’єкт зосередження, постійно повертати до нього блукаючу увагу, не робити одночасно кілька справ, всю увагу в одну мить віддавати одній справі. Така концентрація уваги робить будь-яку роботу цікавою та ефективною, що дає як підкріплення результатом, так і внутрішню смислову підтримку. Будь-яке діло можна перетворити у священний ритуал і засіб духовного пробудження через межове зосередження уваги на ньому. При володінні увагою зовнішня простота життєдіяльності повертається внутрішнім багатством.

Особистість є ієрархією смислів, котра проживається безперервним потоком мінливих психофізіологічних станів і реалізується у породженні смислововідповідних життєвих актів. Особистості для освоєння духовних практик потрібно навчитися спрямовувати увагу у свій внутрішній світ та виявити його велике багатство; воно набагато більше від вражень, спричинених зовнішньою дійсністю. Духовні практики тренують цілісну психіку, розвивають здатність до зосередження та до переживання радості, моралі, великодушності, любові, мудрості. Зосередженість на надособистісних смислах необхідна для звільнення від щоденних турбот та асоціацій.

У міру заглиблення стану зосередження психіки особистість можуть відвідувати марення, що засвідчує тимчасову неможливість затяжної концентрації уваги. Психічні процеси творення образів посилюються при зменшенні фокусу уваги. Видіння можуть бути як приємними, так і неприємними. Приємні привиди можуть стати метою медитатора і зупинити його хотіння поглиблювати зосередження психіки. Для поглиблення медитації особистості варто відмовитися від цих побічних цілей.

Увага, її фокус, є центром усвідомлення; з фокусом уваги тісно пов’язана оперативна пам’ять. Володіння увагою є прямим шляхом до інтеграції свідомості і несвідомого в цілісну психіку. Інтегрована психіка та зверненість уваги у внутрішній світ робить особистість пробудженою та просвітленою. Концентрація фокусу уваги на певному смислі звужує її периферію, енергетизує зв’язок зі смислово значимим об’єктом, підвищує сприйнятливість до творчих ідей.

Управління увагою є дуже важливою життєво необхідною операцією, від розвитку якої залежить результативність як психічної, так і фізичної діяльності. Вплив медитації на фізіологічну діяльність

Виявляється у нарощенні зв’язку свідомості із м’язами. Зосередження уважної свідомості на м’язовій діяльності змінює концентрацію свідомості, а певні стани свідомості підвищують ефективність роботи м’язів.

Під час наступного поглиблення зосередженості психіки наступає така мить, коли буденна свідомість та її дискретно-дискурсивний розсудок зникають, психіка занурюється в об’єкт і залишається в ньому без руху, а сторонні відчуття, переживання і думки зникають цілком. У цей час у психіці переважають спрямованість на один об’єкт і злиття із ним та переживання стану щастя. Цей стан повного поглинання спочатку тягнеться лічені миті, але хід подальших управлянь може нарощувати це злиття все довше і довше. Поступово особистість здобуває вміння викликати стан єдності суб’єкта із об’єктом у будь-яких обставинах й у будь-яку мить свого життя.

При ще більш глибокій мірі зосередженості психіки відбувається її відхід від предмета зосередженості й з’являються переживання екстазу і щастя. Постають переживання незворушності, осягнення безоб’єктного та континуального простору, а при ще більшому зосередженні психіки наступає стан, у якому уже немає ні сприймання, ні неприймання.

Медитація завжди є своєрідним вольовим актом у широкому розумінні цього терміна, який збільшує вольову саморегуляцію особистості через нарощення здатності керування увагою, яка стає дуже зосередженою або дуже розсіяною. При розсіяному стані уваги людина відпочиває краще, ніж уві сні зі снобаченнями, де виникають осередки напруження. При медитативному звуженні уваги суб’єкт медитації цілком і повністю осягає об’єкт медитування, переживаючи свою єдність із ним. Як граничне зосередження уваги, так і її межова деконцентрація знімає поділ психіки на свідомість та несвідоме, у результаті чого психіка діє як єдина цілісність, якій підпорядкований весь природний потенціал самості. Інтегрована психіка здатна спонтанно породжувати смисловідповідні життєві акти без цілеспрямованого вольового самопримусу у вигляді вольового зусилля. Такі внутрішньо мотивовані акти пасіонарного служіння особистості надособистісним смислам мають внутрішню підтримку піковими переживаннями, тому не потребують зовнішнього підкріплення кінцевим результатом. Особистість у зміненому стані психіки, який супроводжується трансперсональним переживанням, виходить за межі суб’єкт-об’єктного протиставлення, понятійно-логічного струк - турування дійсності й переживання власної ідентичності.

Як бачимо, медитація є методом саморегулювання, який ґрунтується на керуванні увагою з метою зміни психічних процесів для покращення самопочуття і здоров’я та для розширення можливостей врядування психікою, яка спрямована на саморозвиток і самовдосконалення особистості. У результаті медитації її суб’єкт відкриває для себе потаємний глибинний пласт психіки, який неосягненний через знаково-понятійну рефлексію і який є вищим “Я” цього суб’єкта рефлексії; цей пласт психіки проявляє себе як неперервний та спонтанний психічно-духовний потік.

Медитація сприймання чи повноти уваги до зовнішнього і внутрішнього світу є складнішою для виконання; вона відрізняється від медитації зосередження відкритістю психіки до зовнішнього і внутрішнього світу чи розширеністю взаємодії з ними.

Концентрація уваги є не єдиним зразком проведення медитації. Більш тяжким для освоєння є шлях осягаючої мудрості, який розпочинається з повноти уваги у вигляді зняття суб’єкт-об’єктного протиставлення і дискретно-дискурсивного структурування дійсності, продовжується проникненням у суть об’єктів і завершується переживанням небуття (нірвани), в якому медитатор переживає себе частинкою трансцендентного, яке неможливо описати словами буденної мови і яке в різних культурних традиціях означують термінами Ніщо, Порожнеча, Космос, Абсолют, Надсмисл, Бог. При повноті зосередженості уваги медитатор закріплюється на першій стадії сприймання і не дозволяє психіці відгукуватися на предмет зосередження. Він лише спостерігає за своїми враженнями і засвідчує лише те, що відбувається. Якщо у психіці спливають якісь судження та оцінки перцепцій, то вони не відкидаються, а спокійно приймаються. При повноті уваги, якою є цілісна психіка, все, що відбувається у дану мить життя, усвідомлюється прямо і чітко та приймається без будь-якого опору. Досягти повноти уваги чи, іншими словами, холістичної взаємодії зі світом вдається легше після того, як медитатор оволодів попередніми щаблями самозаглиблення у вигляді зосередження уваги і досяг здатності до тривалої концентрації без тлумачення феноменів, які виникають. У ході оволодіння технікою повноти уваги посторонні думки, які заважають медитації, відмічаються легше і зникають швидше. Нарешті наступає мить, коли

Медитатор уже не залежить від перепон й отримує здатність простежити без завад кожний момент стану своєї психіки.

Виділяють чотири види медитації сприймання чи повноти уваги залежно від змісту центру зосередження. Цим епіцентром можуть бути функція тіла, почуттів, психічні стани й об’єкти свідомості. При повноті уваги до свого тіла медитатор, чим би він не займався, відмічає кожну мить своєї фізіологічної активності, кожне положення тіла, кожний рух будь-якої частини тіла. При повноті уваги до почуттів медитатор просто відзначає свої почуття, в міру того, як вони приходять і відходять, незалежно від їх природи й ознак та від того, що їх викликало. При повноті уваги до предметів, почуттів медитатор відмічає у своїй свідомості джерело цих почуттів, незалежно від того, викликані вони зовнішніми чи внутрішніми чинниками. При повноті уваги до психічних станів осередком стає будь-яка думка, яка приходить у голову. У ході вправляння медитатор досягає такого щабля, коли повнота уваги може існувати сама по собі, без використання особливих допоміжних засобів.

Подальші вправляння зосередженості психіки призводять до ряду відкриттів, які стосуються природи й діяльності психіки. Першим є відкриття того, що суб’єктна психіка відрізняється від свого об’єкта, який вона сприймає у кожну конкретну мить часу і що це знання неможливо викласти словами. Може з’явитися розуміння того, що відбиття об’єктів у психіці й усвідомлення їх відбувається відповідно до природи психіки і незалежно від будь-чиєї волі. Особистість, яка практикує медитацію, починає осмислювати своє прожите життя як низку причин, яка породила ланцюг наслідків. Виникає переживання оманливого існування “Я”, яке самовизначається у світі. Медитатор усе більш чітко осягає поле своєї психіки. Це поле психіки постає перед ним як потік, який беперервно змінюється і в якому все переінакшується та відновлюється у кожну мить життя. Надходить

• О • сі СТ>“> * *__

Звільнення від омани постійності Я і світу.

Кінцевою метою східних духовних практик є осягнення стану нірвани. В стані нірвани згасають усі бажання, залежності, егоїзм, відбувається докорінна трансформація психіки медитатора, він звільняється від неправильних спонукань, стає чистим, святим і спонтанним; основою його поведінки стають такі надособистісні смисли, як Свобода, Справедливість, Відповідальність; Добро, Любов, Турбота; Краса, Істина, Творчість; Кос мос, Надсмисл, Бог.___________________________________

У психотерапії медитація використовується для вирішення більш вузьких завдань, таких як зняття нервово-психічного напруження, полегшення усвідомлення психічних проблем. Медитація дає змогу

Відсторонитися від нагальної проблеми, дистанційно спостерігати себе і свою поведінку у складних і стресогенних обставинах, в окремих випадках зрозуміти розвиток умов, емоційно відгукнутися на них, змінити свій стосунок до них і знайти нові можливості вирішення проблеми.

Медитація є могутнім процесом трансформації психіки. Вона є ефективним способом заспокоєння психіки, зміни свідомості, розслаблення тіла, холістичної взаємодії зі світом. Медитація завжди була і є виходом за межі буденної свідомості та її дискретно-дискурсивного розсудку до цілісної психіки з її континуально-інтуїтивним розумом. Для споживачів психотерапії вона є засобом осягнення повноти буття і здоров’я. Для людей віруючих медитація була та є зверненням до Бога, як би його не називали у різних релігіях.

Література

1. Каптен Ю. М. Основы медитации: Вводный практический курс.- СПб.: Андреев и сыновья, 1991.- 332 с.

2. Каптен Ю. М. Исцеление через медитацию.- СПб.: Общество духовной и психической культуры, 1994.- 176 с.

3. Кришнамурти Д. Немедленно изменяться / Пер. с англ.- М.: КМК Сайен - тифик Пресс ЛТД, 1993.- 170 с.

4. Налимов В. В. Спонтанность сознания: Вероятностная теория смыслов и смысловая архитектоника личности.- М.: Прометей, 1989.- 288 с.

5. Ошо. Медитация - искусство экстаза.- М.: Единство, 1993.- 192 с.

6. Рам Дас. Путь пробуждения: Пособие для занимающихся медитацией.- К.: София, 1996.- 228 с.

7. Тарт Ч. Измененные состояния сознания / Пер. с англ.- М.: Изд-во ЭКСМО, 2003.- 288 с.

8. Уилбер К. Никаких границ: Восточные и западные пути личностного роста / Пер. с англ. В. Данченко и А. Ригина.- М.: ООО “Изд-во АСТ” и др., 2003.283 с.