ВПЛИВ ЦЕРЕБРАЛЬНОГО ПАРАЛІЧУ НА СТАНОВЛЕННЯ “Я”-КОНЦЕПЩЇ ДІТЕЙ

Р. Федоренко

У статті на теоретико-експерементальному рівні розглядається проблема особливостей формування особистості дітей із ДЦП. На основі експериментальних досліджень здійснено спробу пояснити, які фактори впливають на порушення особистісного розвитку хворих на ДЦП дітей. Визначено методи профілактичної роботи із попередження порушень у розвитку їх особистості.

Ключові слова: психічні відхилення, неврологічні розлади, гострі афективні реакції, рівень соціальної близькості.

Федоренко Р. Влияние церебрального паралича на становление “Я”-концепции детей. В статье на теоретико-экспериментальном уровне рассматривается проблема особенностей формирования личности детей из ДЦП. На основе экспериментальных данных предпринята попытка уяснить, какие факторы влияют на нарушение личностного развития больных на ДЦП детей. Определены методы профилактической работы по предупреждению нарушений в развитии их личности.

Ключевые слова: психические отклонения, неврологические отклонения, острые аффективные реакции, уровень социальной близости.

Fedorenko R. Influence of Cerebral Paralysis on Formation of Self Conception of Children. This article on the theoretical experimental level considers some peculiarities of formation of personality of those children who have cerebral palsy. On the base of experimental facts an attempt has been made to find out what factors influence the individual development of sick children. This article also defines preventive methods to notice any breach in the development of children’s personality.

Key words: psychical rejections, neurological rejections, sharp highly emotional reactions, level of social closeness.

Розбудова української загальноосвітньої школи передбачає, передусім, розкриття й розвиток особистісних нахилів, здібностей кожного учня, створення умов для постійного оволодіння широким колом знань і умінь. Поставлені завдання можуть бути виконані фізично й психічно здоровою молоддю. Сучасний рівень здоров’я підростаючого покоління не може не турбувати як лікарів, так і всю громадськість. Особливе занепокоєння викликає поширення серед дітей захворювань, які мають хронічний характер і кваліфікуються як інвалідність. Однією з вагомих проблем захворюваності є дитячий церебральний параліч.

Дитячий церебральний параліч - збірний термін, який об’єднує групу не прогресуючих неврологічних розладів, що виникають у результаті недорозвиненості або пошкодження мозку в ранньому онтогенезі. Ця патологія займає одне з провідних місць у структурі захворювань нервової системи у дітей.

Формування особистості дітей із ДЦП залежить не лише від уроджених аномалій розвитку, а й від умов їх життя, виховання в сім’ї, у певній культурі, велике значення мають і особистісні якості дитини. Важливим чинником, що впливає на особистість, безперечно, є хвороба, існування якої, як правило, передбачає наявність в особистості певних психічних відхилень. Тому там, де це можливо, лікарі, психологи, психіатри повинні зробити спробу у хворому тілі підтримати здоровий дух.

На думку А. Є. Лічко, ставлення до хвороби і всього, що з нею пов’язане, визначається трьома важливими факторами: природою самого соматичного захворювання; типом особистості, в якому важливу складову частину визначає тип акцентуації характеру; ставленням до цього захворювання у значущому для хворого оточенні, у тому мікросоціальному середовищі, до якого він належить [1; 3].

Ми передбачаємо, що в дітей із церебральним паралічем існують суттєві відмінності у формуванні та становленні їх “Я”-концепції.

Наше дослідження мало за мету визначення основних аспектів порушення особистості, характерних для хворих на ДЦП. У ході його проведення нами вивчалися: тип акцентуацій характеру, тривожність, самооцінка, рівень соціальної близькості.

Вирішення завдань дослідження забезпечувалося такими методиками: “Опитувальник на визначення рівня самооцінки”, “Шкала рівня особистісної тривожності”, “Шкала соціальної близькості”, тест Егідеса.

Вибіркову сукупність склали 49 дітей, хворих на ДЦП, віком

11- 13 років, і така ж кількість здорових дітей (для порівняння результатів та виведення критеріїв розвитку і становлення особистості, самооцінки, тривожності й емоційної близькості у дітей, хворих на ДЦП).

Проаналізуємо дані, отримані після проведення тесту Егідеса з метою виявлення акцентуацій характеру. Основна частина дітей, хворих на ДЦП (80 %), має виражені акцентуації характеру. Переважає істероїдний тип акцентуацій (26 % випадків), домінуючими рисами якого є демонстративність (тобто прагнення бути постійно в центрі уваги, причому будь-якою ціною); безмежний егоцентризм; ненаситна жадоба постійної уваги до себе, захоплення, подиву, шанування, поклоніння.

Вразливе місце цього психотипу: нездатність переносити удари по егоцентризму, викриття його вигадок, а тим більше їх висміювання - це може призвести до гострих афективних реакцій, включаючи удавання до суїцидальних спроб. Решта 74 % обстежуваних мали меншою мірою виражені інші типи акцентуацій.

Більшою мірою (55,0 %) акцентуації виражені в дівчат. Переважно це істероїдний тип акцентуацій, що пояснюється гендерними відмінностями: дівчата гостріше відчувають фізичні вади, порівнюючи себе із фізично здоровими ровесниками своєї статі, хочуть бути привабливими, активними й, можливо, як компенсація на неповноцінність фізичну, загострюється акцентуація рис характеру. Лише 26,0 % хворих дітей перебуває у рамках звичайного рисунка особистості, що, можливо, можна пояснити позитивним впливом виховання в сім’ї та соціумі. Проаналізуємо результати прояву акцентуацій у здорових осіб у межах аналогічної вікової групи.

У групі здорових дітей переважає гіпертивний тип акцентуацій (26,0 %). Домінуючими рисами характеру цього типу є постійно піднесений настрій, екстравертованість, відкритість для спілкування з людьми, радість від цього спілкування, яка поєднується з добрим самопочуттям. Однаковою мірою (12,0 %) виражені сензитивний та шизоїдний типи акцентуацій. Істероїдний тип виражений у 18,0 % випадків, із них: у дівчат - у 10,0 %, у хлопців - у 8,0 %. 52 % обстежуваних другої групи перебувають у межах звичайного профілю особистості.

Порівнявши результати нашого дослідження, бачимо, що акцентуації в дітей, хворих на ДЦП, виражені у 80 %, а в дітей здорових - 48 %.

Установлено, що для 24 % хворих характерним є високий рівень особистісної тривоги, у більшості обстежуваних (68 %) простежується середній рівень тривоги.

Низький рівень тривожності спостерігається у 8,0 % хлопців. Високий рівень однаковою мірою виражений як у дівчат, так і в хлопців (12 %).

Результати дослідження тривожності у здорових дітей виявилися такими: у 40 % обстежуваних - високий рівень тривожності, із них

13,0 % - хлопці, 27,0 % - дівчата; середній рівень тривожності спостерігаються у 37,0 % випадків, із них 24,0 % - хлопці, 13,0 % - дівчата. Низький рівень тривоги виявлений у 10,0 % хлопців і 13,0 % дівчат.

Порівнявши результати, виявили, що в групі здорових дітей помітно простежується високий рівень тривожності (40,0 %), а в групі хворих тривожність високого рівня відзначається лише у 24,0 % обстежуваних.

У більшості хворих переважає середній рівень тривожності (68,0 %), що можемо пояснити особливостями захворювання, гіперопікою рідних та близьких, які стоять на заваді розвитку високого рівня тривожності.

Дуже важливим було вивчення самооцінки обстежуваних, оскільки вона впливає на характер і ставлення до хвороби й оточення. Проаналізуємо результати, отримані нами у групі хворих після проведення методики “Опитувальник визначення рівня самооцінки”.

Більшість дітей, хворих на ДЦП, мають низький рівень самооцінки, що становить 57,0 %. Високий рівень самооцінки виявили

21.0 % хворих, із них 13,0 % - хлопці, 8,0 % - дівчата; адекватна самооцінка спостерігається у 22,0 % обстежуваних: 12,0 % - у хлопців, 10,0 % - у дівчат.

Порівнянням показників самооцінки у здорових осіб виявлено, що переважаючими є середній і високий рівні самооцінки (36,0 % і

38.0 % відповідно), а занижена самооцінка притаманна лише 26,0 % обстежуваних.

Результати дослідження показали, що у хворих дітей переважає низький рівень емоційної близькості (56,0 %), що можна пояснити обмеженістю спілкування; середній рівень виявлений у 26,0 % і високий - у 18,0 % обстежуваних - за рахунок їх прив’язаності до рідних.

Таким чином, можна стверджувати, що висунута нами гіпотеза дослідження підтвердилася.

Установлено, що акцентуації характеру більшою мірою виражені у дітей, хворих на ДЦП, і становлять 80,0 %, а в здорових дітей - 46,0 %.

Переважаючий тип акцентуацій у хворих на ДЦП - істероїдний (26,0 %), а в здорових дітей помітно виражений гіпертивний тип (26,0 %). Також слід відзначити, що вираженість акцентуацій простежується як у групі хворих, так і в групі здорових дітей.

У більшості хворих на ДЦП переважає низький рівень самооцінки (57,0 %); адекватна самооцінка спостерігається у 22,0 %, а висока

- у 21,0 % осіб.

Оскільки ця категорія дітей не може реально оцінити свою ситуацію і свої сили, їх самооцінка часто є заниженою, тобто неадекватною, що є для хворих своєрідним механізмом захисту.

Щодо акцентуацій, то занижений рівень самооцінки виявляє істероїдний тип як у хворих, так і здорових осіб.

Відповідно до отриманих даних, високий рівень тривожності виявлений у 24,0 % хворих, низький рівень - у 8,0 %.

Хворі на ДЦП обмежені в спілкуванні з друзями, знайомими, що пов’язано із соматичними проявами захворювання, тому для більшості із них (56 %) характерним є низький рівень емоційної близькості; високий рівень виявлено у 21,0 % обстежуваних. Особи з високим рівнем емоційної близькості спілкуються не лише з колом рідних, але й добре адаптуються в соціумі.

Таким чином, становлення Я-концепції особистості дітей, хворих на ДЦП, залежить не лише від уроджених аномалій розвитку, а й від умов життя, виховання в сім’ї, у певній культурі, від особистісних якостей. Важливим чинником, що впливає на особистість, безперечно, є хвороба, яка спричиняє розвиток акцентуацій, впливає на самооцінку, тривожність й емоційну близькість з оточуючими та рідними.

У хворих на ДЦП, на відміну від здорових, спостерігається порушення особистісного розвитку, що вказує на порушення соціальної адаптації.

Посилаючись на результати нашого дослідження, з хворими на ДЦП слід проводити відповідну роботу щодо запобігання порушенням у розвитку особистості, найпершою засадою якої має стати адекватне ставлення до хворого з боку рідних і близьких. Виходячи з можливостей особистості, батьки та близькі повинні підтримувати її (але не проявляти гіперопіку, яка призводить до втрати віри у свої сили), давати хворому більше самостійності, довіряти й підтримування будь-яку його активність. Необхідно формувати у родичів цілісне сприймання хворого таким, яким він є, і бачити в ньому особистість.

Опіка над інвалідами, психологічна допомога, корекція та психотерапія покликані допомагати їм здолати психічні причини соціальної депривації та дезадаптації і, наскільки це можливо, показати шляхи досягнення внутрішньої гармонії, щоб стати повноцінним членом суспільства.

Література

1. Божович Л. И. Проблемы формирования личности. Избранные психологические труды.- М., 1995.

2. Козявкин В. И., Шестопалова Л. Ф., Покритов В. С. Детский церебральный паралич. Медико-психологические проблемы.- Л.: Укр. технології, 1999.

3. Коробейников И. Я. Нарушение развития и социальная адаптация.- М.: ПЕР СЭ, 2002.- 192 с.