ВПЛИВ СІМ’Ї НА СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНУ АДАПТАЦІЮ ПІДЛІТКІВ

УДК 159.922.7:316.356.2 В. С. Вайда

Стаття присвячена вивченню впливу сім’ї на соціально-психологічну адаптацію підлітка. На основі результатів досліджень розкривається залежність адаптації від характеру відносин у сім’ї. Особлива увага приділяється порівнянню особливостей стосунків у сім’ях адаптованих та дезадаптованих підлітків. Доведено, що проблеми в адаптації підлітків до умов навколишнього середовища пов’язані із впливом сім’ ї та сімейних стосунків.

Ключові слова: соціально-психологічна адаптація, підлітки, сім’я.

Вайда В. С. Влияние семьи на социально-психологическу адаптацию подростков. Статья посвящена изучению влияния семьи на социально-психологическую адаптацию подростка. На основе результатов исследований раскрывается зависимость адаптации от характера отношений в семье. Особое внимание уделяется сравнению особенностей отношений в семьях адаптированных и дезадаптированных подростков. Доказано, что проблемы в адаптации подростков к условиям окружающей среды связанные с влиянием семьи и семейных отношений.

Ключевые слова: социально-психологическая адаптация, подростки, семья.

Vayda V. S. The Influence of Family to the Social-Psychological Adaptation Teenagers’. The article is devoted the study of influence of family on social-psychological adaptation of teenager. On the basis of results of researches dependence of adaptation opens up on character of relations in a family. The special attention is spared comparison of features of relations in the family of the adapted and dezadaptation teenagers. It is well-proven that problems in adaptation of teenagers to the terms of environment the family related to influence and domestic relations.

Key words: social-psychological adaptation, teenagers, family.

Постановка наукової проблеми та її значення. Процес входження дитини в соціальне середовище відбувається під впливом батьків та тієї атмосфери, що склалася в сім’ї. Важливість сім’ї як інституту виховання обумовлена і тим, що в ній дитина перебуває протягом значної частини свого життя, і за тривалістю своєї дії на особу жоден з інститутів виховання не може порівнятися із сім’єю. У ній відбувається не тільки фізичне народження людини, але й первинна соціалізація й виховання, духовне становлення особистості. Дослідження впливу сім’ї на формування особистості є особливо актуальним для підлітків, адже саме в підлітковому віці, коли най - інтенсивніше відбувається розвиток самосвідомості, вплив сімейної атмосфери набуває вирішального значення для становлення та закріплення образу “Я”.

Аналіз останніх досліджень із цієї проблеми. Сім’я набуває особливо важливого значення у формуванні системи цінностей, завдяки якій дитина входить у систему соціальних зв’язків, завойовує ті чи інші норми поведінки. Стосунки з дорослими членами сім’ї є важливим фактором соціальної орієнтації підлітка в навколишній дійсності, бо саме тут закладаються основи оцінки дитиною різноманітних життєвих ситуацій. І. С. Кон вважає, що нема ні одного соціального чи психологічного аспекту поведінки підлітків, який би не залежав від їхніх сімейних умов [5].

Таким чином, для підлітка роль батьків велика - це і джерело емоційної та соціальної підтримки [3, 52], і приклад для наслідування, і джерело життєвого досвіду [11, 221], і передача певних норм, правил, цінностей, життєвих принципів [9, 178], і оволодіння соціальними навичками, формами, способами міжособистісної взаємодії. У цьому плані батьки виконують роль зразка, еталона соціального світу; взаємодія з ними визначає ефективність взаємодії дитини з оточуючим світом [9]. Послаблення соціальної адаптації підлітка пов’язане безпосередньо з дефектами сімейного виховання в дитинстві, яке впливає на подальшу взаємодію із суспільством, а також на формування певних особистісно-психологічних і поведінкових особливостей.

Актуальність зазначених вище проблем і визначила тему та мету нашої роботи, яка полягає у визначенні поняття соціально - психологічної адаптації, особливостей її прояву в підлітковому віці та з’ясуванні ролі сім’ї у формуванні соціально-психологічної адаптації підлітків.

Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих результатів дослідження. Під адаптацією (латин. айарію - пристосовую) в біології розуміють пристосування будови й функцій організмів та їхніх груп до умов існування [1]. Усе частіше поняття “адаптація” використовується і в соціальних науках.

У соціально-педагогічному розумінні адаптація трактується як формування найбільш адекватних стереотипів поведінки в умовах змінюваного мікросоціального середовища [2].

Соціально-психологічна адаптація пов’язана із входженням особистості в соціальне оточення та визначається як найбільш оптимальне пристосування дитячої психіки до умов середовища шляхом засвоєння й прийняття цілей, цінностей, норм і стилів поведінки, прийнятих у цьому середовищі [3; 6]. Теоретичний аналіз психологічних адаптаційних механізмів особистості виявив надзвичайну їх різноманітність: від активних, гнучких і конструктивних, до пасивних, ригідних та дезадаптивних. Дослідниками вони розглядаються і як стратегії поведінки пристосування особистості в “значущих”, “важких” ситуаціях, як механізми інтрапсихічної адаптації. До них належать і механізми психологічного захисту (Л. Ф. Бурлачук, Ю. Б. Захарова тощо).

Соціально-психологічна адаптація завжди спрямовується полярними тенденціями - процесами адаптованості-неадаптованості, тобто тими психорегулятивними механізмами, які реально представлені у внутрішньому світі особистості [3].

Деякі дослідники розглядають адаптацію як складову частину соціалізації [6]. Представники другої групи дотримуються протилежної позиції й вважають, що більш глибоким соціальним процесом є адаптація, а соціалізація є формою адаптації, її частиною [3, 20]. Під соціалізацією вони розуміють процес становлення особистості як суспільної істоти, у ході якого складаються різноманітні зв’язки особистості із суспільством, засвоюються цінності, орієнтації, норми, відбувається розвиток властивостей особистості, здобувається соціальний досвід. Різницю процесів соціалізації та адаптації вони вбачають у тому, що соціалізація - більш тривалий процес, тоді як адаптація пов’язана зі змінами середовища та триває до моменту досягнення вільного функціонування в середовищі. Для успішної адаптації особистості необхідний певний рівень соціалізації. Чим вищий рівень соціалізації, тим успішніше, активніше проходить адаптація. Протікають ці процеси одночасно в ході сімейного виховання, розвитку й удосконалення особистості.

Таким чином, психологічна адаптація - це процес узаємодії особистості із середовищем, за якого особистість повинна враховувати особливості середовища й активно впливати на нього, щоб забезпечити задоволення своїх основних потреб та реалізацію значущих ланцюгів. Процес узаємодії особистості й середовища полягає в пошуку та використанні адекватних засобів і способів задоволення основних потреб. Тим самим закладаються можливості для успішної соціальної адаптації й соціалізації людини [3]. Якщо ж підліток шукає неадекватні засоби та способи для задоволення своїх потреб, які проявляються в порушеннях моральної поведінки, звичок, різнома-

Нітних відхиленнях поведінки, можна говорити про порушення процесу адаптації.

Важливими новоутвореннями й необхідними показниками адаптації особистості є здатність впливати на середовище для досягнення своїх цілей і задоволення основних потреб, здатність реалізувати свій потенціал так, щоб результат був бажаний для суспільства і для самого суб’єкта (О. В. Красавина, Л. А. Петровська) [6; 10].

Інші автори серед важливих особистісних рис, які можуть впливати на процеси адаптації, виділяють такі показники: упевненість, урівноваженість, моральна нормативність, тривожність, нервово- психічна стійкість, прийняття себе й інших, зовнішній і внутрішній контроль [3]. Саме сім’я може забезпечити формування цих властивостей. Аналіз літератури з проблеми дослідження свідчить про те, що сімейні стосунки - сильний специфічний виховний фактор і в той же час дуже вразливе місце в сім’ї [9].

Протилежним процесу адаптації особистості є поняття дезадаптації, яке визначається як невідповідність можливостей підлітка вимогам ситуації життєдіяльності, що, зі свого боку, не дає йому змоги адаптуватися в оточуючому середовищі. Поняття “соціально-психологічна дезадаптація” охоплює широке коло порушень, які можуть виникнути в дитини під дією різноманітних складних соціальних умов, обставин її життя й розвитку (фактичне або соціальне сирітство, розлучення чи конфлікти в сім’ї, зміна місця проживання або звичної обстановки, тривала хвороба, фізичний недолік та ін.) [1].

Р. В. Овчаровою виділено соціально-педагогічні ситуації, які породжують дезадаптацію. До них віднесено ситуації “взаємної байдужості”, “односторонньої симпатії”, “взаємної агресії”, “пригнічення активності дитини”, “інфантилізації дитини” [9].

Серед найбільш універсальних проявів дезадаптації називають емоційні порушення, невротичні реакції та стани (Н. А. Єрмолаєнко) [3]; проблеми важковиховуваності та труднощів у навчанні (Н. Ю. Максимова, В. М. Овчарова) [8; 9]; медико-біологічні, патохарактероло - гічні й соціопатичні дисфункції, які ускладнюють процес соціальної адаптації в будь-якому віці (О. І. Захаров, В. Н. Арбузова та ін.) [1; 4].

Саме в підлітковому віці спостерігаються труднощі в процесах соціально-психологічної адаптації. Адже в цей період відбуваються якісні зміни всіх сторін психічної діяльності, які є основою становлення особистості. Головною ознакою цього періоду є потреба підлітка зайняти внутрішню позицію дорослої людини, усвідомити себе повноцінним членом суспільства, виробити світогляд, правильно обрати свій життєвий шлях [11].

Відомий психолог О. М. Леонтьєв [7] уважав підлітковий період другим народженням особистості. Його ознакою є досить високий рівень самостійності, здатності до самовдосконалення та самовиховання, регулювання своєї діяльності на основі поставленої мети. Істотним моментом формування системи саморегуляції поведінки, відносин з оточуючими в підлітковому віці є інтенсивний розвиток й упорядкування ціннісних орієнтацій, які виступають узагальненою характеристикою та показником реального процесу становлення й адаптації особистості до соціального світу. Таким чином, підлітковий вік - це перехід від фізіологічної зрілості до зрілості соціальної, змістом якої є включення підлітка до дорослого життя, засвоєння тих норм і правил, які існують у суспільстві.

Стосунки із дорослими членами сім’ї є важливим фактором соціальної орієнтації підлітка й зумовлюють, певним чином, процес його адаптації до оточення. У сім’ях, де відносини батьків і дітей характеризуються байдужістю, лицемірством, підліток важко оволодіває позитивним соціальним досвідом. Підліток у такій сім’ї проходить складний процес соціально-психологічної адаптації.

Таким чином, сім’я та сімейні стосунки є тією первинною й важливішою інстанцією, яка формує в суб’єкті адаптовану особистість, необхідні для цього навички, риси та властивості, а також способи взаємодії з оточенням, комунікабельність, прийняття соціальної ролі, установки на активну взаємодію із соціальним середовищем, уміння конструктивно вирішувати конфліктні ситуації, здатність брати на себе відповідальність за свої поступки.

Наше дослідження проводилося на базі навчальних закладів м. Ужгорода. В експерименті взяли участь 72 підлітків та їхні батьки. Були використані методи й методики: методика діагностики соціально-психологічної адаптації К. Роджерса й Р. Даймонда; методика самооцінки психічних станів за Г. Айзенком; анкета для визначення емоційного клімату в сім’ї для батьків “Ви і Ваші діти” й для учнів “Ти і твої батьки”; анкета для вчителів.

Для вивчення показників адаптації ми обрали методику діагностики соціально-психологічної адаптації К. Роджерса та Р. Даймонда. Методика дає змогу дослідити емоційний стан учнів і рівень адапто-

Ваності/дезадаптованості. Міру вираженості цих показників ми оцінювали за шкалами “прийняття - неприйняття себе”, “прийняття інших - конфлікт з іншими”, “емоційний комфорт - емоційний дискомфорт”, “домінування - залежність від інших”, “внутрішній контроль - очікування зовнішнього контролю” та “втеча від проблем”.

У результаті дослідження рівня соціально-психологічної адаптації ми виявили, що не адаптованими в соціально-психологічному плані є 73 % підлітків і лише у 27 % опитаних можна говорити про нормальний рівень соціально-психологічної адаптації. Для учнів із нормальним рівнем соціально-психологічної адаптації характерно: прийняття себе та інших, емоційний комфорт, внутрішній контроль (особистісна відповідальність) і схильність домінувати. В учнів із проявами дезадаптації простежуються високі показники за шкалами: неприйняття себе, неприйняття інших, втеча від проблем, залежність від інших, пасивність у вирішенні життєвих завдань.

Аналіз проведеного нами анкетування учнів за методикою “Самооцінка психічних станів” дав можливість дослідити прояви таких станів особистості підлітків, як тривожність, фрустрація, агресивність, ригідність, які, на нашу думку, тісно пов’язані з процесами соціально-психологічної адаптації. Отримані дані представлені у формі діаграми (рис. 1).

Рис. 1. Вираженість показників самооцінки в підлітків із проявами адаптації

Та дезадаптації

Аналіз показників самооцінки тривожності свідчить про середній і високий рівень тривожності в підлітків із проявами дезадаптації. У підлітків із групи адаптованих нами простежується низький рівень показників тривожності.

Показники самооцінки фрустрації підлітків, віднесених нами до групи дезадаптованих, свідчать про низьку самооцінку, уникнення труднощів і страх невдач. У той же час, підлітки з групи адаптованих демонструють високу самооцінку, що свідчить про стійкість перед невдачами й труднощами.

Самооцінка агресивності в дезадаптованих підлітків указує на середній рівень, який можна охарактеризувати негативним емоційним фоном, злістю, грубістю. Низькі показники агресивності в адаптованих підлітків дають нам змогу охарактеризувати їх як спокійних, витриманих, урівноважених.

Показники самооцінки ригідності, яка вважається однією з важливіших характеристик особистості, указує на те, що в групі дезадаптованих підлітків ми спостерігаємо її середній рівень, що проявляється в тенденції до збереження особистісних установок, стереотипів, способів мислення, нездатність змінити власну думку, навіть якщо цього вимагають об’єктивні обставини. У групі адаптованих підлітків можна простежувати низький рівень ригідності.

Отже, результати дослідження емоційних станів підлітків за методикою Г. Айзенка дають змогу стверджувати, що дезадаптовані підлітки характеризуються високим рівнем тривожності й фрустрації та середнім рівнем агресивності й ригідності, що свідчить про проблеми й труднощі в процесі адаптації підлітків.

На нашу думку, на рівень адаптації впливає передусім сімейний фактор. Для підтвердження чи спростування цієї гіпотези ми провели опитування батьків із метою визначення емоційної атмосфери в сім’ї. На основі даних, отриманих у процесі анкетування батьків, усі досліджувані нами сім’ї були умовно поділені на дві групи - сім’ї із сприятливим (тобто таким, що позитивно впливає на формування особистості підлітка) типом стосунків і сім’ї з несприятливими внут - рісімейними відносинами (тобто такими, що негативно позначаються на особистості дитини).

Аналіз проведеного анкетування дав змогу виявити певну залежність між типом стосунків у сім’ї та рівнем адаптації підлітків. Отримані дані наведено в табл. 1.

Дані табл. 1 дають змогу стверджувати, що рівень адаптації/дезадаптації підлітків певною мірою залежить від стосунків у сім’ї. Так, довірливі і спокійні відносини між підлітками й батьками сприяють нормальному процесу адаптації підлітка до умов середовища. Напру-

На основі характеристик, наданих учителями, в учнів першої групи (з проявами дезадаптації) домінуючими формами поведінки є підозрілість, низький інтерес до навчання та однолітків, невпевненість, агресія, злість, дратівливість, безвідповідальність, конфліктність, пасивність. Учні другої групи (віднесені нами до категорії адаптованих) характеризувалися педагогами як такі, що проявляють самостійність, комунікабельність, відповідальність, урівноваженість, самокритичність, наполегливість, цілеспрямованість, чесність, дисциплінованість.

Дуже негативно позначаються на самопочутті дитини розлади в стосунках між батьками, адже саме батьки є творцями психологічного клімату в сім’ї. Постійні протиріччя, непорозуміння, напруга між батьками, звичайно, негативно позначаються на розвитку особистості дитини.

Варто звернути увагу й на те, що майже 76 % підлітків є свідками сімейних конфліктів. Як наслідок, підлітки стають злими, агресивними, неконтрольованими (42 %); стають на сторону одного з батьків (16 %); переживають, плачуть (19 %); утікають із дому (9 %); замикаються в собі (14 %).

Висновки та перспективи подальших досліджень. На основі проведеного анкетування батьків і учнів усі досліджувані нами сім’ї були розподілені на дві групи залежно від впливу на адаптацію підлітків: 1) несприятлива соціально-психологічна ситуація для розвитку в сім’ї (напружені й конфліктні стосунки в сім’ї, важке матеріальне становище, зловживання алкоголем членами сім’ї, нерозуміння членами сім’ї один одного, порушення етики взаємовідносин); 2) сприятлива соціально-психологічна ситуація для розвитку в сім’ї (довірливі та спокійні стосунки в сім’ї, сумісне проведення дозвілля, повага дитини, віра в здібності дитини, інтерес навчанням і друзями дитини).

Результати дослідження свідчать, що соціально-психологічна адаптація підлітків прямо залежить від процесу й характеру сімейних стосунків. Таким чином, у загальному комплексі факторів, які впливають на формування особистості підлітка, його адаптації до умов навколишнього середовища, найвизначнішим є характер узаємин у родині. Взаємостосунки в сім’ї виступають важливим фактором у становленні особистості підлітка, його індивідуально-особистісних характеристик, визначають ефективність узаємодії підлітка з оточуючим світом.

Перспективною, на нашу думку, є подальша розробка цієї теми як у теоретичному плані, так і в емпіричному.

Література

1. Арбузова В. Н. Клинико-психологические особенности школьной дезадаптации у старшеклассников / В. Н. Арбузова Т. Ю. Проскурина // Охрана здоровья детей и подростков / МЗ УССР. - Киев : Здоровье, 1992. - С. 110-112.

2. Дзюбко Л. В. Психологічні особливості ранньої шкільної дезадаптації і шляхи її подолання : дис. на здобуття вченого ступеня канд. психол. наук : 19.00.07 / Л. В. Дзюбко. - К., 2000. - 196 с.

3. Ермолаенко Н. А. Некоторые вопросы содержания социальной адаптации /

Н. А. Ермолаенко // Молодые ученые - науке. - Ростов н/Д., 1974. - Вып. 2. - 58 с.

4. Захаров А. И. Неврозы у детей и психотерапия / Захаров А. И. - СПб. : Союз, 1998. - 336 с.

5. Кон И. С. Родители и дети / И. С. Кон // Психология ранней юности. - М. : Просвещение, 1989. - С. 16-19.

6. Красавина Е. В. Социальная адаптация молодежи в современном обществе : особенности и специфика / Красавина Е. В. - Новочеркасск : ЮРГТУ (НИИ), 2005. - 20 с.

7. Леонтьев А. Н. Проблемы развития психики / А. Н. Леонтьев // Деятельность. Сознание. Личность. - М. : [б. и.], 1975.

8. Максимова Н. Ю. Воспитательная работа с социально-дезадаптированными школьниками : метод. рек. / Максимова Н. Ю. - К. : ІЗМН, 1997. - 136 с.

9. Овчарова Р. В. Технологии практического психолога образования : учеб. пособие для студ. вузов и практ. работников / Овчарова Р. В. - М. : Сфера, 2000. - 448 с.

10. Петровская Л. А. Компетентность в общении. - М. : Изд-во МГУ, 1989. - 216 с.

11. Психология подростка : учебник / под ред. чл.-кор. РАО А. А. Реана. - СПб. : ПРАЙМ-ЕВРОЗНАК, 2007. - 480 с.

12. Психологія сім’ї / [В. М. Поліщук, Н. М. Ільїна та ін.] ; за заг. ред. В. М. Поліщука. - Суми : ВТД “Університ. кн.”, 2008. - 239 с.